Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/14320/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14320/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2020 року, (суддя суду першої інстанції Турлакова Н.В.), прийнята у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро, в адміністративній справі №160/14320/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: 03 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати Наказ № 788-о від 21 жовтня 2020 року Про звільнення ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Державної митної служби України; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Державної митної служби України; - стягнути з Дніпровської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2020 року по дату поновлення на посаді заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Державної митної служби України; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Державної митної служби України та виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ № 788-о від 21 жовтня 2020 року про звільнення позивача є протиправним, таким, що винесений з порушенням чинного законодавства, без врахування заяви про відкликання заяви про звільнення, що в свою чергу є підставою для його скасування. Так позивач зазначила, що нею дійсно було написано заяву про звільнення, однак вона була написана під тиском, за вказівкою керівництва Дніпровської митниці. Крім того, позивач зазначає, що її звільнення відбулось під час перебування на лікарняному. В той же час, позивач стверджує, що 21.10.2020р. вона звернулася до відділу кадрів Дніпровської митниці із заявою про відкликання (визнання недійсною) заяви про звільнення з посади, проте у відділі кадрів відмовили у її прийнятті, у зв`язку з чим, 22.10.2020р. позивач передала вказану заяву своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_2 , що є безумовною підставою для недопущення звільнення. Таким чином відповідач знав про відкликання заяви про звільнення, однак, всупереч відомій йому інформації звільнив позивача, чим порушив право позивача на працю, встановлене Конституцією України. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Наказ Дніпровської митниці Держмитслужби №788-о від 21 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Держмитслужби. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Держмитслужби з 23.10.2020р. Стягнуто з Дніпровської митниці Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 23.10.2020р. по 08.02.2021р. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Держмитслужби та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, звернуто до негайного виконання. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивача було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1 статті 36 КЗпП України з 22 жовтня 2020 року дати, обумовленої позивачем в особисто написаній нею заяві про звільнення. Відповідач зазначає, що з моменту досягнення домовленості між роботодавцем та працівником про факт та дату звільнення з роботи, анулювання угоди про звільнення може відбуватись тільки за взаємною згодою між сторонами. Відповідач вказує, що приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Також, відповідач вказує, що те, що позивач була тимчасово непрацездатна ІНФОРМАЦІЯ_1 не може перешкоджати звільненню останньої зі служби, оскільки чинне законодавство містить заборону для звільнення особи з роботи в період непрацездатності лише для тих осіб, яких звільняють з ініціативи роботодавця. Крім того, відповідач вважає, що факт подання заяви про відкликання заяви про звільнення до канцелярії відповідача не підтверджено належними та допустимими доказами, а з самої заяви не зрозуміло яку саме заяву відкликає позивач. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надходило. 31 травня 2021 року позивачем подано клопотання про розгляд справи за участі позивача, продовження позивачу строку на надання відзиву на апеляційну скаргу. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача з огляду на наступне. Щодо розгляду справи у відкритому судовому засіданні. У відповідності до ч. 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). У відповідності до ч. 1, 2 ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього кодексу, справами незначної складності є справи з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. (п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України) Отже, враховуючи предмет оскарження, дана справа віднесена до справ незначної складності для якої пріоритетним є швидке її вирішення, таким чином, враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства колегія суддів вважає за необхідне здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів та не вбачає підстав для призначення розгляду справи у відкритому судовому засіданні на іншу дату. Стосовно вимог позивача продовжити їй строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, суд зазначає, що в силу приписів ст. 121 КАС України, встановлений судом строк може бути продовжений за клопотанням зацікавленої особи лише за умови наявності для цього поважних підстав. В ухвалі Третього апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року було встановлено позивачу строк для подання апеляційної скарги 7 днів з моменту отримання копію цієї ухвали. Копію ухвали разом з додатками було направлено на адресу позивача. Позивач просить поновити їй строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, однак не зазначає суду жодних поважних причин пропуску встановленого строку в якості поважних підстав для продовження процесуального строку встановленого судом. З огляду на вказане суд приходить до висновку про відсутність підстав для продовження позивачу строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з серпня 2010р. ОСОБА_1 працювала на різних посадах в Дніпровській (Дніпропетровській) митниці та 02 вересня 2020 року на підставі наказу № 649-0 Дніпровської митниці Держаної митної служби України була переведена та призначена на посаду заступника начальника митного поста Дніпро-Лівобережний Дніпровської митниці Держаної митної служби України. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 25.09.2020 № 408 ліквідовано митний пост Дніпро-лівобережний та митний пост Слобожанський, як структурні підрозділи Дніпровської митниці Держмитслужби та створено митний пост Дніпро, як структурний підрозділ Дніпровської митниці Держмитслужби. На виконання цього наказу митницею направлено на затвердження Структуру Дніпровської митниці Держмитслужби на 2020 рік та Штатний розпис Дніпровської митниці Держмитслужби на 2020 рік. В.о. Голови Державної митної служби України 28.09.2020 затверджено Структуру Дніпровської митниці Держмитслужби на 2020 рік та 13.10.2020 Штатний розпис Дніпровської митниці Держмитслужби на 2020 рік, які введені в дію наказом Дніпровської митниці Держмитслужби від 19.10.2020 №315. У зв`язку із вищевикладеним, особовий склад зазначених підрозділів попереджено про скорочення посад, які вони обіймали, та керуючись частиною 3 статті 49 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення посадовим особам митниці запропоновано рівнозначні посади в Дніпровській митниці Держмитслужби. 21.10.2020р. засобами телефонного зв`язку позивачку викликано до в.о. начальника Дніпровської митниці ОСОБА_3 , де запропоновано посаду - заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста Спеціалізований, на яку остання не погодилась. В присутності в.о. начальника Дніпровської митниці Держмитслужби Мусієнка О.І., начальника управління кадрової роботи Дніпровської митниці Держмитслужби ОСОБА_4 , начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції Дніпровської митниці Держмитслужби ОСОБА_5 , ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за угодою сторін з 22 жовтня 2020 року, згідно заяви від 21.10.2020р. копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.33). Наказом Дніпровської митниці Держмитслужби від 21.10.2020 № 788-0 Про звільнення ОСОБА_1 наказано звільнити 22.10.2020 ОСОБА_1 , заступника начальника митного поста Дніпро-лівобережний Дніпровської митниці Держмитслужби, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу Законів про працю України - за угодою сторін. Підстава: заява ОСОБА_1 від 21.10.2020, акт про передачу майна. Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 21.10.2020р. на ім`я в.о. начальника Дніпровської митниці Держмитслужби, в якій позивач просить вважати її заяву недійсною у зв`язку з тим, що вона знаходиться на лікарняному. Згідно з копією Листка непрацездатності серії АДЮ №352126 виданого 21.10.2020р., який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 21.10.2020р. по 31.10.2020р. включно. Вважаючи наказ про звільнення її з роботи протиправним, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом у даній справі. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками розгляду справи не встановлено наявності у позивача дійсної волі на звільнення з роботи. Позивачем було подано до відповідача заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи, однак Дніпровською митницею не було з`ясовано належним чином того факту, що у позивача відсутнє волевиявлення на звільнення з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з п.3 ч.1 ст.83 Закону України Про державну службу, державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону). Статтею 86 Закону України Про державну службу передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю. Згідно ч.1 ст.89 Закону України Про державну службу, державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Згідно з пунктом першим частиною першою статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також вказано у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, від 27.05.2020 року в справі №404/6236/19. Судом встановлено, що під час співбесіди 21.10.2020р. позивач не погодилась на запропоновану рівнозначну посаду - заступника начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста Спеціалізований та власноручно написала заяву про звільнення позивача з посади 22 жовтня 2020 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с.33). Судом апеляційної інстанції встановлено, що в заяві від 21.10.2020 року позивачем власноруч зазначено про її бажання звільнитися з роботи з 22.10.2020 року, відповідач погодився із датою визначеною позивачем та видав 21.10.2020 року наказ про звільнення позивача зі служби з 22.10.2020 року. Тобто працівник та роботодавець дійшли згоди щодо розірвання трудових відносин та домовились щодо дати звільнення працівника з роботи. Як зазначає позивач, нею було подано до Дніпровської митниці через свого керівника заяву про відкликання заяви про звільнення, що безумовно свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з роботи з 22.10.2020 року. Суд зазначає, що оскільки подання працівником заяви про відкликання заяви про звільнення зі служби за власним бажанням не зумовлює обов`язку роботодавця прийняття такого відкликання та узгодження тим самим анулювання домовленості між сторонами про звільнення працівника з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП, доводи позивача з приводу того, що відповідач не мав права її звільняти у зв`язку з відкликанням нею своєї заяви про звільнення є необґрунтованими. Таким чином, видання відповідачем наказу від 21.10.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулось у відповідності до чинного законодавства,. В свою чергу, посилання позивача на те, що її не могло бути звільнено з роботи з 22.10.2020 оскільки вона перебувала на лікарняному суд апеляційної інстанції також не приймає, оскільки звільнення працівника за згодою сторін у період тимчасової втрати працездатності дозволяється трудовим законодавством. Так, у Постанові Верховного Суду від 02.09.19 (КЦС) у справі № 401/30/17-ц та Постанові Верховного Суду від 22.11.19 (КАС) у справі №813/740/17 суд зазначив, що доводи позивачів на те, що їх звільнили у період тимчасової непрацездатності, є безпідставними, адже в даному разі мало місце звільнення за угодою сторін, тому таке звільнення є цілком правомірним. Доводи позивача з приводу того, що вона не мала наміру звільнятись, а заяву про звільнення за власним бажанням написала під впливом погроз на адресу її особисто та її рідних, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки по-перше: як видно з письмових пояснень осіб, які були допитані в якості свідків в суді першої інстанції ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ) останні підтвердили те, що позивач в їхній присутності та за власної волі написала заяву про звільнення її з роботи саме з 22.10.2020 року, у зв`язку з відмовою від іншої посади, яка на думку позивача не є рівнозначною; по-друге: позивачем до суду не надано жодних документів звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про застосування до неї заходів психологічного примусу та погроз, не підтверджені зазначені обставини й іншими допустимими доказами (відео-, аудіо- записами, показами свідків, тощо). В той же час, в матеріалах справи наявний DVD-R носій, який містить відеозапис пересування позивачем 21.10.2020 року Дніпровською митницею, спілкування з іншими співробітниками митниці, посміхається, із зазначеного запису не вбачається фактів перебування позивача в тяжкому (пригніченому) емоційному стані та остання не виглядає наляканою. (а.с. 60) Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що на момент написання заяви про звільнення зі служби позивач перебувала під психологічним тиском, а саму заяву написала під примусом та із застосуванням погроз. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого судом першої інстанції необґрунтовано прийнято рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровської митниці Держмитслужби задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року в адміністративній справі №160/14320/20 скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай