Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/4062/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1298/21 Справа № 208/4062/18 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" до ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу та штрафу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" про визнання договору позики недійсним, - ВСТАНОВИЛА: В червні 2018 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" до ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу та штрафу. В листопаді 2018 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" про визнання договору позики недійсним. Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» до ОСОБА_1 «про стягнення суми основного боргу та штрафу» - задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик», код ЄДРПОУ 35871504: - 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість за договором позики № 05/03 від 05.03.2018 року, - 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок - штраф. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик», код ЄДРПОУ 35871504: -1762 (однієї тисячі сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок - у відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» «про визнання договору позики недійсним» - відмовлено повністю. Понесені ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати з оплати судового збору в розмірі 720 (сімсот двадцяти) гривень 80 копійок - покладено на ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року по справі та ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні первісних позовних вимог відмовити у повному обсязі. У відзиві ТОВ "Баядера Логістик" на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року вважає, що оскаржуване судове рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга підлягає відхиленню. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 11.07.2017 року на посаду - агент торговельний Відділу продажів Бази Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» за Наказом № 093 к/тр від 10.07.2017 року. 05 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 05/03 (а.с. 4). Згідно до п.1.2. Договору сума позики складає 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок. У відповідності до п. 2.2. Договору - факт надання позики засвідчується видатковим касовим ордером, або випискою із банківського рахунку позикодавця. Згідно до п. 3.1. Договору - позика повертається частинами або одноразово, із розрахунку, що б повернути всю суму позики через три місяці з дати отримання позики. Пунктом 3.5. Договору визначено, що у разі припинення з будь-яких причин трудових відносин між Позикодавцем і Позичальником, останній зобов`язується не пізніше дня звільнення повністю повернути всю суму позики. Також, згідно до п. 5.2. Договору позики від 05/03 від 05.03.2018 року передбачено відповідальність позичальника перед позикодавцем за несвоєчасне повернення суми позики у виді штрафу у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми позики. 25 червня 2018 року ТОВ «Баядера Логістик» подано позов про стягнення суми боргу та штрафу за договором позики від 05.03.2017 року за № 05/03. 15 серпня 2018 року за наказом № 133 к/тр трудовий договір між ТОВ «Баядера Логістик" та ОСОБА_1 припинений. Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. На підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так згідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у Постанові по справі № 299/396/17 від 17.07.2019 року, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: уведення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК України, що, за правилами ст.215 цього кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України. Отже, факт укладення 05.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір позики № 05/03, сторонами не оспорюється та підтверджений самим договором № 05/03 від 05.03.2018 року (а.с. 4). Згідно до п. 2.2. даного договору позики № 05/03 від 05.03.2018 року, визначено що факт надання позики засвідчується видатковим касовим ордером або випискою із банківського рахунку позикодавця. Згідно до видаткового касового ордеру № 409 від 05.03.2018 року відображено що ОСОБА_1 видано позику у сумі 50000 гривень, і у графі одержав відображена зазначена сума прописом та у графі мається підпис одержувача. Також, згідно до видаткового касового ордеру № 417 від 06.03.2018 року відображено що ОСОБА_1 видано позику у сумі 50000 гривень, і у графі одержав відображена зазначена сума прописом та у графі мається підпис одержувача. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з ОСОБА_1 на користь товариства необхідно стягнути суму заборгованості у розмірі 100 000 грн. та суму штрафу у сумі 10 000 грн. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 необхідно зазначити наступне. В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , посилався на те, що внутрішня воля сторін на час укладання договору позики від 05.03.2018 року не відповідала зовнішньому її прояву, тобто що обидві сторони, вчиняли фіктивний правочин, та знали заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином, та що обидві сторони діяли умисно. Як вбачається з матеріалів справи докази на підтвердження факту фіктивності договору та тиску на ОСОБА_1 з боку працівників ТОВ «Баядера Логістик», відсутні. Отже, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження не отримання ним грошових коштів за оспорюваним договором, та доказів на доведення протиправності поведінки співробітників товариства, які за словами останнього на нього здійснювали тиск, погрози. Окрім того, ОСОБА_1 до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення щодо нього злочину не звертався. А тому, вірним є висновок суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору позики від 05.03.2018 року № 05/03. Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам зазначеним у зустрічному позові апелянта, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Отже, висновки районного суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи апелянта необхідності немає. Інші доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова