Постанова КЦС ВС № 233/846/18

Постанова Іменем України 26 травня 2021 року м. Київ справа № 233/846/18 провадження № 61-16536св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), суддів:Осіяна О. М., Усика Г. І.,Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Папоян В. В., Тимченко О. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» (далі - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки та укладеною додаткову угоду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію. Позов обґрунтовано тим, що 19 березня 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, зареєстрований 18 травня 2010 року за № 041015700454, відповідно до якого йому в оренду передано земельну ділянку, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, загальною площею 4,83 га, яка розташована на території Новополтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено строком на сім років. 16 лютого 2017 року та 17 квітня 2017 року позивачем на адресу відповідача направлені рекомендованими листами з описом вкладення повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на продовження строку дії договору оренди землі, до яких були додані проекти додаткової угоди до договору від 19 березня 2010 року. Позивач вказував, що 11 жовтня 2017 року згідно з інформацією з Державного земельного кадастру право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 . Зазначав, що з боку орендодавця не надходило заперечень та/або повідомлень про відмову у поновленні договору оренди землі, а укладення відповідачем договору оренди спірної земельної ділянки із ОСОБА_2 порушує його переважне право на поновлення договору оренди. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати поновленим строком на сім років договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, площею 4,83 га, та визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, площею 4,83 га, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право оренди за яким зареєстровано 11 жовтня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області, номер запису 22787248; скасувати запис про державну реєстрацію права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, площею 4,83 га, який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 11 жовтня 2017 року № 22787248. Суди неодноразово розглядали цю справу. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» не дотримано порядку повідомлення ОСОБА_1 про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки жодного з повідомлень останній не отримав. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відмови чи зволікання орендодавця в укладенні додаткової угоди. Місцевий суд встановив відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на продовження договірних відносин із позивачем, а не зволікання в укладенні додаткової угоди. Позивачем не доведено факт порушення його переважного права на укладення договору оренди землі. Постановою Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що місцевий суд повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилась з тим, що ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» не дотримано порядку повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. Позивачем не надано доказів на підтвердження вручення кореспонденції орендодавцю. Позивачем не доведено вчинення конклюдентних дій, а саме продовження користування спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору оренди землі, які б свідчили про його намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився. В той же час орендодавець, який має зареєстроване місце проживання на території АР Крим, не мав можливості повідомити орендаря про наявність заперечень у поновленні договору оренди землі. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову Донецького апеляційного суду від 09 січня 2019 року та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що: - вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції у повному обсязі не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, а саме: не з`ясував, чи повідомляв орендодавець орендаря про зміну місця проживання, зміну адреси для листування з ним, чи діяв ОСОБА_1 добросовісно, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції; - враховуючи те, що ОСОБА_1 02 жовтня 2017 року уклав у селі Нова Полтавка Костянтинівського району Донецької області договір оренди землі із ОСОБА_2 , висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості орендодавця ОСОБА_1 повідомити орендаря ПрАТ «АПК-Інвест» про наявність заперечень відносно поновлення договору оренди землі є такими, що не відповідають вимогам статей 89, 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); - суд апеляційної інстанції, вказуючи, що довідка від 02 жовтня 2018 року № 815 про наявність на спірній земельній ділянці посівів та проведення агротехнічних робіт не підтверджує факт користування позивачем земельною ділянкою на час закінчення договору оренди: з 18 травня 2017 року до 12 вересня 2018 року, не зазначив, які досліджені судом докази свідчать про використання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 , зокрема збирання останнім врожаю у 2018 році (перед складанням акта тимчасового обміну земельними ділянками, копія якого надійшла до суду апеляційної інстанції електронною поштою). Постановою Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» задоволено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію задоволено. Визнано договір оренди земельної ділянки площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, від 19 березня 2010 року, укладений між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , поновленим. Визнано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, від 19 березня 2010 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , укладеною. Визнано договір оренди земельної ділянки площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право оренди за яким зареєстровано 11 жовтня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області, номер запису 22787248, недійсним. Скасовано запис про державну реєстрацію права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, який внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 11 жовтня 2017 року № 22787248. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» понесені судові витрати з оплати судового збору за подання позову - по 2 643,00 грн, апеляційної скарги - по 3 964,50 грн, касаційної скарги - по 5 286,00 грн з кожного. Апеляційний суд дійшов висновку, що орендодавець не повідомляв орендаря ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про зміну місця проживання, зміну адреси для листування з ним. Зазначені обставини відповідачем ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не спростовані. Отже, орендодавець ОСОБА_1 діяв недобросовісно, оскільки не повідомив позивача про зміну свого місця проживання або зміну адреси для листування з ним, а тому не отримав повідомлення ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі від 19 березня 2010 року. З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про недотримання позивачем порядку повідомлення ОСОБА_1 про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк, на думку апеляційного суду, є таким, що не відповідає обставинам справи і не ґрунтується на законі. Крім того, апеляційним судом зазначено, що за дослідженими ним документами: довідкою ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» від 02 жовтня 2018 року № 815 про наявність на спірній земельній ділянці посівів та проведення агротехнічних робіт та бухгалтерською довідкою про стан обробки земельного паю від 02 жовтня 2018 року № 813 з додатком, що були додані до апеляційної скарги, підтверджується факт користування позивачем земельною ділянкою після 18 травня 2017 року, тобто після закінчення дії договору оренди, і до складання 12 вересня 2018 року акта тимчасового обміну земельними ділянками, копія якого у грудні 2018 року надійшла до суду апеляційної інстанції електронною поштою. Також апеляційним судом вказано, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про використання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 , зокрема збирання останнім врожаю у 2018 році, належні і допустимі докази на підтвердження факту використання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у 2018 році не надані суду апеляційної інстанції і під час перегляду даної справи. Отже, за встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі з наданням проекту додаткової угоди, орендодавець, на переконання апеляційного суду, порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже, і на укладення додаткової угоди до договору, у зв`язку з чим поведінку відповідача не можна визнати добросовісною. Суд апеляційної інстанції не визнав належним доказом повідомлення ОСОБА_1 від 03 серпня 2017 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 19 березня 2010 року з підстав закінчення строку оренди та передачу земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки співвідповідачем не доведено, що це повідомлення направлялося або було вручено позивачеві. На підставі зазначеного, установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення оскарженого рішення порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 33 Закону України «Про оренду землі», що призвело до неправильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ». Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині визнання договору оренди землі поновленим, додаткової угоди - укладеною, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що, вирішуючи спір, апеляційний суд у повному обсязі не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, на які посилалася сторона відповідачів, а саме: не з`ясував, чи було повідомлено орендодавця про намір поновити договір оренди землі, чи був основний договір оренди чинним (оскільки він не був зареєстрований у встановленому законом порядку), не надав оцінку доказам, які були у справі та на які заявник посилався при поданні відзиву на апеляційну скаргу та доповнень до відзиву на апеляційну скаргу, та не зазначив, чому суд не бере до уваги його доводи та докази, що робить оскаржувану постанову фактично немотивованою та такою, що грубо порушує приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У листопаді 2019 року до Верховного Суду від ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому, позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою. У листопаді 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла копія постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 233/848/18 (провадження № 61-9388св19) на підтвердження доводів його касаційної скарги. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2019 року касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Білоконь О. В. Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05 вересня 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, витребувано з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області матеріали цивільної справи № 233/846/18 та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У жовтні 2019 року матеріали справи № 233/846/18 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року задоволено заявлений суддями Білоконь О. В. та Синельниковим Є. В. самовідвід та передано справу для проведення повторного автоматизованого розподілу. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та матеріали справи № 233/846/18 передано на розгляд судді-доповідача Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду З огляду на заміст та прохальну частину касаційної скарги, перегляд справи Верховним Судом здійснюється лише в частині вирішення позовних вимог про визнання договору оренди поновленим, а додаткової угоди - укладеною. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , поданої у серпні 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, чинній до 08 лютого 2020 року. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 на підставі державного акта про право власності, виданого 03 серпня 2004 року, є власником земельної ділянки, загальною площею 6,16 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, 1422484200:13:000:0044. 19 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, строком на сім років. Відповідно до пункту 8 договору оренди землі після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Пунктом 41 договору оренди земельної ділянки передбачено, що він набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. На договорі оренди землі від 19 березня 2010 року є відмітка про його реєстрацію у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 18 травня 2010 року за № 041015700454. 18 травня 2010 року сторони склали акт приймання-передачі земельної ділянки, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011. 02 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,8300 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, строком на 15 років, відповідно до якого орендар зобов`язався сплачувати на користь орендодавця орендну плату один раз на рік у розмірі 3,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 11 жовтня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, загальною площею 4,83 га, належної на праві власності ОСОБА_1 16 лютого 2017 року ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» направило ОСОБА_1 повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі від 19 березня 2010 року. На підтвердження направлення зазначеного листа разом із проектом додаткової угоди позивачем надано опис вкладення у цінний лист та квитанцію про сплату вартості послуг поштового зв`язку на поштове відправлення № 4900050318309. Згідно з роздруківкою з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» поштове відправлення № 4900050318309, що здано на пошту 16 лютого 2017 року, повернуто відправнику у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою. З поштового конверта та відміток на ньому слідує, що поштове відправлення від 16 лютого 2017 року № 4900050318309, адресоване ОСОБА_1 , повернуто на адресу відправника - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» у зв`язку з нерозшуком адресата. Листом від 17 квітня 2017 року № 322-7 ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» повторно повідомляло ОСОБА_1 про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі від 19 березня 2010 року. На підтвердження направлення 06 липня 2017 року на адресу ОСОБА_1 листа від 17 квітня 2017 року № 322-7 та проекту додаткової угоди до договору оренди землі від 19 березня 2010 року позивачем надано опис вкладення у цінний лист та квитанцію про сплату вартості послуг поштового зв`язку на поштове відправлення № 4900045698730. Поштове відправлення від 06 липня 2017 року № 4900045698730, адресоване ОСОБА_1 , повернуто на адресу відправника - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» у зв`язку з непроживанням адресата за зазначеною адресою. Згідно з листом ПАТ «Укрпошта» від 24 квітня 2018 року № 39-П-02-15667/1077 інформацію про поштові відправлення від 16 лютого 2017 року № 4900050318384, від 16 лютого 2017 року № 4900050318309, відправлені на ім`я ОСОБА_1 , надати неможливо, оскільки інформація відображається на сайті протягом шести місяців. Відповідно до листа начальника центру поштового зв`язку № 2 ПАТ «Укрпошта» від 30 травня 2018 року № 07/11-82 за період з 15 лютого 2017 року по 18 травня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 надійшов лист з оголошеною цінністю за № 4900050318384 з м. Дніпро, інформація про відправника відсутня. У зв`язку з неодержанням адресатом листа, 21 березня 2017 року його повернуто відправнику. Іншої кореспонденції на ім`я ОСОБА_1 за вказаний період не надходило. У договорі оренди земельної ділянки від 19 березня 2010 року вказано місце проживання орендодавця ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . На зазначену адресу орендар направляв повідомлення про намір продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки разом із додатковою угодою. Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 з 22 липня 2008 року він має зареєстроване місце проживання на АДРЕСА_2 . Дослідженими судом апеляційної інстанції довідкою ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» від 02 жовтня 2018 року № 815 про наявність на спірній земельній ділянці посівів та проведення агротехнічних робіт та бухгалтерською довідкою про стан обробки земельного паю від 02 жовтня 2018 року № 813 з додатком, що додані до апеляційної скарги, підтверджується факт користування позивачем земельною ділянкою після закінчення 18 травня 2017 року договору оренди землі і до складання 12 вересня 2018 року акта тимчасового обміну земельними ділянками, копія якого у грудні 2018 року надійшла до суду апеляційної інстанції електронною поштою. У матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про використання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 , зокрема збирання останнім врожаю у 2018 році. Належні і допустимі докази на підтвердження факту використання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у 2018 році не надані суду апеляційної інстанції під час перегляду справи. Матеріалами справи (наданою до суду апеляційної інстанції довідкою позивача від 03 січня 2019 року № 4) також підтверджується, що у ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» обліковуються зобов`язання зі сплати орендної плати ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним використанням зазначеної земельної ділянки після закінчення строку дії спірного договору оренди. Нормативно-правове обґрунтування Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За приписами частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату закінчення строку спірного договору) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату закінчення строку спірного договору) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України (переважні права наймача). Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату закінчення строку спірного договору) та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату закінчення строку спірного договору) передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору (аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18)). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення договору оренди) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині щодо визнання договору оренди земельної ділянки площею 4,83 га, кадастровий номер 1422484200:12:000:0011, від 19 березня 2010 року, укладеного між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , поновленим та визнання додаткової угоди до цього договору укладеною, оскільки, враховуючи норми статті 33 Закону України «Про оренду землі»: (1) ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ», як установлено апеляційним судом, більш ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі, на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 спірного договору оренди землі, направило ОСОБА_1 лист-повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі від 19 березня 2010 року разом із проектом відповідної додаткової угоди, на адресу проживання орендодавця, зазначену в реквізитах сторін договору оренди, а саме: АДРЕСА_1 , які у зв`язку з неодержанням адресатом повернуті відправнику; (2) орендодавець не повідомляв орендаря ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про зміну свого місця проживання, зміну адреси для листування з ним; (3) ОСОБА_1 не повідомив позивача про зміну свого місця проживання або зміну адреси для листування з ним, не отримав повідомлення ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі від 19 березня 2010 року, отже, як орендодавець діяв недобросовісно, правильний висновок про що зробив суд апеляційної інстанції; (4) ОСОБА_1 02 жовтня 2017 року уклав у селі Нова Полтавка Костянтинівського району Донецької області договір оренди землі із ОСОБА_2 , відповідно висновок суду першої інстанції щодо неможливості орендодавця ОСОБА_1 повідомити орендаря ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про наявність заперечень щодо поновлення договору оренди землі є таким, що не відповідає вимогам статті 89, 263 ЦПК України; (5) на підставі наявних у справі матеріалів апеляційним судом здійснено висновок про підтвердження факту користування позивачем земельною ділянкою після закінчення 18 травня 2017 року договору оренди і до складання 12 вересня 2018 року акта тимчасового обміну земельними ділянками, про те, що у ПрАТ «АПК-Інвест» обліковуються зобов`язання зі сплати орендної плати ОСОБА_1 у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки після закінчення строку дії спірного договору оренди, натомість відсутні докази, які свідчать про використання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 , зокрема збирання останнім врожаю у 2018 році, чи повідомлення ОСОБА_1 орендаря про розірвання договору оренди землі, відмову в його поновленні. За встановлених судом обставин щодо належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі з наданням проекту додаткової угоди, орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже, і на укладення додаткової угоди до договору на тих самих умовах і на той самий строк. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції у повному обсязі не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, а саме: не з`ясував, чи повідомляв орендодавець орендаря про зміну місця проживання, зміну адреси для листування з ним, чи діяв ОСОБА_1 добросовісно, неправильно застосував норми статті 33 Закону України «Про оренду землі» та дійшов необґрунтованого висновку про недотримання позивачем порядку повідомлення ОСОБА_1 про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк та пов`язаного із цим передчасного висновку про відмову у задоволенні позову (в оскаржуваній частині), що стало обґрунтованою підставою для скасування судом апеляційної інстанції на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції. Отже, не знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про те, що позивач не виконав вимоги Закону України «Про оренду землі» та не повідомляв заявника про намір поновити договір оренди землі від 19 березня 2010 року. Твердження про зворотне зводиться до переоцінки доказів у справі, що за приписом статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Із зазначених підстав не приймаються доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги письмові докази на підтвердження ненадходження на адресу ОСОБА_1 відповідної кореспонденції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Доводи касаційної скарги про відсутність державної реєстрації договору оренди, що свідчить про його нечинність, відхиляються колегією судів з огляду на таке. Згідно з відміткою на спірному договорі оренді землі він зареєстрований у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18 травня 2010 року за № 041015700454. На період укладення договору оренди землі від 19 березня 2010 року діяло два нормативних акти, відповідно до яких і проводилась державна реєстрація договорів оренди землі: Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (далі - Порядок № 2073), який втратив чинність 05 серпня 2011 року, та Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Держкомзему України від 02 липня 2003 року № 174 (далі - Тимчасовий порядок), який втратив чинність з 07 липня 2012 року. Процедурна складова державної реєстрації договорів оренди, передбаченої Порядком № 2073 та Тимчасовим порядком, відрізняється між собою. Процедура реєстрації договору оренди землі здійснювалась за Тимчасовим порядком, яким перед його реєстрацією у відповідній книзі реєстрації не передбачено необхідність засвідчення факту його державної реєстрації органами місцевого самоврядування, тому немає підстав вважати, що договір оренди земельної ділянки від 19 березня 2010 року є нечинним. З огляду на зміст та прохальну частину позовної заяви, резолютивну частину оскаржуваної постанови апеляційного суду, не знайшло підтвердження судження заявника у його касаційній скарзі про вихід за межі позовних вимог. Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду (зокрема, від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 травня 2019 року у справі № 233/844/18 (провадження № 61-3483св19), від 19 червня 2019 року у справі № 233/5592/16-ц (провадження № 61-22768св18) та інші) та Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року № 6-143цс14, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, інші постанови суду касаційної інстанції, як підставу для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, не приймаються, оскільки обставини цієї справи, що переглядається в касаційному порядку, відрізняються від фактичних обставин справи, наведених у цих постановах, зокрема у вказаних справах судами установлено, що орендарем не надано належних чи допустимих доказів відправлення орендодавцем відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі чи договір оренди земельної ділянки не був зареєстрований у передбачений законом спосіб, тощо, але не установлено факт недобросовісної поведінки орендодавця за аналогічних у цій справі обставин. Окрім цього, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду. Із зазначених підстав відхиляються доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не надано оцінку всім доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 . Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03). Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 23). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду (в оскаржуваній частині) - без змін. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. Ю. Гулейков Судді:О. М. Осіян Н. Ю. Сакара Г. І. Усик В. В. Шипович