Постанова 4818 № 640/11638/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 01 червня 2021 року м.Харків справа № 640/11638/18 провадження № 22-ц/818/2236/21 провадження № 22-ц/818/2682/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року, постановлене під головуванням судді Якуші Н.В., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини. У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дітей. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики ХМР про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 352,40 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики ХМР про визначення місця проживання дітей - задоволено частково. Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів - відмовлено. Заяву представника позивача адвоката Василинич О.А. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню за представництво інтересів позивача в сумі 26000 грн. В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати частково і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_4 відмовити. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задовольнити. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 . В іншій частині зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - залишити без змін. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Визначення місця проживання ОСОБА_6 разом з батьком призвели до розлучення рідних брата та сестри. Вказує про те, що коли ОСОБА_6 почав проживати в домі матері ОСОБА_1 він став позбавлений не тільки материнської опіки, а й батьківського піклування, оскільки ОСОБА_1 перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною постійно був відсутній в м. Харкові, тому що працював в м. Києві. Вважає, що визначення місця проживання сина разом з батьком суперечить нормам закону та інтересам дитини, оскільки у батька у власності немає нерухомості, де він міг би проживати разом з сином. Також в матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_1 самостійного доходу. Вказує, що в судовому засіданні була заслухана думка сина ОСОБА_6 , який заявив про бажання жити разом із батьком, проте судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду де встановлено, що бажання дитини на проживання з одним з батьків не є обов`язковим для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини. Також зазначає, що допит малолітньої дитини було проведено з порушенням вимог ЦПК України. Крім того зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що ОСОБА_7 з моменту народження та станом на час звернення до суду з апеляційною скаргою зареєстрований за адресою відповідачки. Також представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що матеріали справи в порушення вимог ст. 134 ЦПК України не містять попереднього розрахунку судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Також наданні представником позивача без належних повноважень докази також не є допустимими, оскільки в матеріалах справи відсутній ордер, оформлений відповідно до положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року № 41, тож зазначений представник не міг надавати послуги у цій справі та вартість таких «послуг» не може вважатися судовими витратами і, як наслідок, не може стягуватися із відповідача. Зазначає, що адвокатом Василинич О.А. здійснювалось «представництво» позивача ОСОБА_1 без належних повноважень, оскільки в матеріалах справи міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 від 08.01.2020 року, виданий адвокатом Василинич О.А. на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Василинич О.А. (самозайнятою особою) та ОСОБА_1 . Згідно умов вказаного договору вбачається, що адвокат Василинич О.А. здійснювала представництво інтересів ОСОБА_1 саме як самозайнята особа, про що також свідчать квитанції від приходного касового ордеру, де ОСОБА_8 приймала кошти за виконання доручення саме як самозайнята особа. Враховуючи, що станом на дату укладення договору про надання правової допомоги із ОСОБА_1 , адвокат Василинич О.А. була членом адвокатського об`єднання «Адвокати Харкова» та надавати послуги як адвокат, що здійснює індивідуальну адвокатську практику, вона не мала можливості, а тому послуги адвокатом ВасилиничО.А. (самозайнятою особою) не надавались і вартість їх не може бути стягнута з відповідача Вважає, що заявлений розрахунок є необґрунтованим та вимоги щодо ухвалення додаткового рішення є безпідставними а отже додаткове рішення підлягає скасуванню. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи первісний позов в повному обсязі, суд першої інстанції з урахуванням бажання дитини та його більшої прихильності до батька й наявності психологічної напруги дитини по відношенню до матері, в інтересах дитини, та з метою як найменшого психологічного впливу на дитину, виходив із того, що на даний час місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має бути визначене разом батьком. Разом з тим, мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Задовольняючи частково зустрічний позов суд першої інстанції, враховуючи вік малолітньої дитини, відомості про те, що на цей час дитина проживає разом з матір`ю та за місцем проживання дитини створені всі умови для дитини, виходив з того, що проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини. Частина 2, 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції). У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір`ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією. 01 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в якому ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у зв`язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника та зазначив, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.2007 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_2 ). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21.01.2015 року шлюб було розірвано (т.1 а.с.9). Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . З квітня 2018 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 та в даному будинку створені всі належні умови для проживання дитини та її розвитку. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , де також створені належні умови для проживання дитини. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з ОСОБА_2 мають двох дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час розірвання шлюбу подружжя не мало спору з приводу місця проживання дітей та черговості побачень з батьками. Сторони вирішили, що діти залишаться проживати з матір`ю і матимуть можливість бачитись з батько у будь-який момент без обмежень у часі. Якийсь період часу суперечок між сторонами не було. Однак згодом, відносини колишнього подружжя погіршились, що призвело до маніпулювання ОСОБА_2 шляхом обмеження можливості батька у спілкуванні з дітьми. У зв`язку з цим їх старший син ОСОБА_6 з власної волі та за особистим бажанням переїхав проживати до батька та з весняних канікул 2018 року по теперішній час проживає разом з ним. Повертатись до матері не бажає. Вказав, що він проживає в м. Харкові зі своїми батьками у приватному житловому будинку. Наголошував, що проживаючи з ним, ОСОБА_6 має всі умови для нормального життя та розвитку, добре харчується, відвідує заклади спортивного розвитку, вивчає англійську мову, добре навчається, має окрему кімнату для задоволення потреб в особистому просторі та саморозвитку. Зазначив, що він, як батько контролює виконанням сином домашніх завдань, піклується та забезпечує додаткові можливості у розвитку особистості та отриманні освіти. Крім того він повністю фінансово утримує сина, купляє йому необхідний одяг, спортивний інвентар, підручники та інше. Також піклується про оздоровлення сина, забезпечує та фінансує літній оздоровчий відпочинок сина. Вказав, що зараз він не працює, проте має певні заощадження. Також наголосив, що у 2018 році він отримав у дарунок 1 300 000,00 грн. від своєї сестри, які задекларував належним чином. Вказані кошти є достатнім та належним джерелом доходу для утримання себе та своїх дітей. Як свідомий громадянин він розуміє свій батьківський обов`язок приймати участь у вихованні дитини, виховувати свою доньку, спілкуватись з нею, віддаючи своє тепло та батьківську любов . Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що спілкування з дитиною спричинить шкоду не існує. Мати ОСОБА_6 , ОСОБА_2 повсякчас умисно чинить перешкоди йому у вільному спілкуванні з дітьми, у зв`язку з чим він звертався до правоохоронних органів. Вказав, що постійні маніпулювання ОСОБА_2 та психологічний тиск на дітей з метою виявлення у дітей неприязного відношення до батька, неодноразова моральна та соціальна атмосфера вдома й спричинили бажання ОСОБА_6 піти від матері проживати до нього. Окрім того, наголошував, що ОСОБА_2 створює перешкоди у забезпечені ним літнього відпочинку ОСОБА_6 , ухиляється від дачі довіреностей на виїзд дитини за кордон, спричиняючи переживання для ОСОБА_6 . Сам же він не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з ОСОБА_6 протягом того часу, з якого ОСОБА_6 проживає з ним, контролює, щоб ОСОБА_6 повідомляв матір про свої справи, стан здоров`я. Враховуючи наведене, вважає за доцільне визначити проживання ОСОБА_4 з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Як на підставу зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що з квітня 2018 року, позивач самовільно, без погодження з нею, без будь-якого попередження змінив місце проживання їх сина ОСОБА_6 , відібравши в неї дитину. На цей час їх син проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а їх донька ОСОБА_11 проживає з нею. Наголошувала, що ОСОБА_1 неодноразово вдавався до підступних дій, намагаючись забрати в неї і другу дитину. З моменту народження кожної дитини до квітня 2018 року діти проживали з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Це житло належить їй на праві власності. В зазначеній чотирьохкімнатній квартирі для кожної дитини були облаштовані окремі кімнати, кожен з дітей за місцем проживання має чимало друзів, знайомих, певне коло осіб з якими налагоджені добрі стосунки. Вказала, що працює в Харківському національному університеті ім.. В.Н. Каразіна на посаді доцента кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету, має достатній стабільний заробіток, який надає можливість забезпечувати дітям належний рівень життя, харчування, освіти, позашкільного розвитку та оздоровлення. Має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, не страждає залежністю від вживання спиртних напоїв та наркотичних речовин. Зазначала, що до квітня 2018 року вона займалась вихованням обох дітей, утримувала сина та доньку, купляла їм одяг, підручники та інші речі, займалась їх оздоровленням. В період з 2014-2015 р.р. ОСОБА_7 відвідував гуртки, займався танцями, відвідував музикальну школу та інші різноманітні гуртки, плавання. Піклуючись про усесторонній розвиток сина, вона стала ініціатором відвідування сином додаткових занять з англійської мови і «Інтернешиналхаус» протягом 2015-2016 навчальних років і весь час сплачувала кошти за ці зайняття. Також вона створила найсприятливіші умови і для розвитку ОСОБА_11 . Їх дока ОСОБА_11 також з 2017 року по теперішній час відвідує мистецьку студію, з 2016-2017 р.р. відвідувала бальні танці, відвідує гуртки з хореографії, вокалу, приймає участь у конкурсах та атестаційних змаганнях. Після розлучення у 2015 році вона неодноразово вивозила дітей на оздоровлення за межі України. Враховуючи наведене вважала, що доцільним визначити місце проживання дітей разом з нею. Вказала, що ОСОБА_1 з 2015 року постійно спілкувався з дітьми, приймав участь в їх вихованні, вона цьому не перешкоджала. Але наголошувала, що неодноразово були випадки коли зловживаючи своїми правами позивач не повертав дітей в обумовлений строк чи повертав дітей хворими. На теперішній час, вона наголосила, що ОСОБА_1 постійно чинить перешкоди у її спілкуванні з сином, позбавляв його можливості подорожі до Іспанії з рідною сестрою та нею, як матір`ю. Вважає, що позивач безвідповідально ставиться до своїх дітей. Вона, як мати багато разів протягом квітня-червня 2018 року зверталася до ОСОБА_1 надати їй можливість провести час із сином та донькою, проте, навіть надавши нотаріально засвідчену згоду, він приховував місцезнаходження ОСОБА_6 . Зазначала, що з грудня 2016 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, а на теперішній час не працює. Вказала, що відношення позивача до обох дітей, характер його дій, грубість та зухвалість призвели до того, що донька ОСОБА_11 не бажає бачитись з батьком та навіть боїться його. До квітня 2018 року діти проживали разом, спілкувались та проводили дозвілля разом, вони прив`язані один до одного, мають дружні, теплі стосунки. Визначення місця проживання сина з батьком призведе до розлучення рідних брата та сестри. Крім того, відповідач налаштовує їх сина ОСОБА_6 проти неї. З квітня 2018 року вона неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з проханням зустрітися та поспілкуватися з сином, проте ОСОБА_1 жодної інформації щодо ОСОБА_6 не надавав, усіляко уникав будь-якого контакту, перешкоджав їх побаченням з сином. Крім того, після самовільної зміни проживання сина, ОСОБА_1 , без її згоди, без урахування інтересів дитини змінив і його місце навчання. З січня 2018 року ОСОБА_6 не відвідує «Комп`ютерну академію «Шаг» та басейн, що свідчить про нехтування батьком інтересами дитини щодо її подальшого всебічного розвитку. Наголошувала, що мали місце випадки пересування ОСОБА_6 самостійно на таксі та користування міським транспортом без супроводу дорослих. Вважала, що ОСОБА_1 порушує її права як матері на спілкування з дитиною, порушує права дитини на спілкування з нею, несумлінно виконує свої батьківські обов`язки. Як результат його агресивних дій, донька боїться батька, не бажає бачитись з ним та починає плакати в його присутності. У зв`язку з цим просила суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею. Згідно ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Частиною 5 ст. 157 СК України передбачено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України). Матеріали справи свідчать про те, що згідно висновку Департаменту служб у справах дітей ХМР про визначення місця проживання малолітніх дітей від 06.12.2018 року №775, Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, з метою захисту прав та інтересів дитини, вважає за доцільне: визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 мешкає в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві приватної власності його матері - ОСОБА_12 .. Відповідно до сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 12 ЯЯУ №098317 у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ознак наркологічних захворювань не виявлено (т.1 а.с.21). Відповідно до довідки, виданої 20.06.2018 року ДОП СП Холодногірського ВП ГУ НП в Х/о Ізвєкова Р.В. ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 з 2014 року. За місцем мешкання характеризується позитивно, з сусідами веде дружні стосунки, спиртні напої та наркотичні речовини не вживає. Громадський порядок не порушує (т.1 а.с.24). Відповідно до службової характеристики старшого оперуповноваженим з ОВС управління ВБ ГУ ДФС в Запорізькій області від 11.05.2018 року ОСОБА_1 за час служби характеризувався позитивно. Відповідно до характеристики доцента кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім.. В.Н. Каразіна ОСОБА_2 остання характеризується з позитивної сторони, претензії та зауваження керівництва до роботи ОСОБА_2 відсутні. З довідки ДУ «Дошкільний навчальний заклад №69» м. Харкова вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує ДУ «Дошкільний навчальний заклад №69» м. Харкова з вересня 2015 року по час надання довідки. Стосовно оформлення дитини у заклад дошкільної освіти зверталась мати - ОСОБА_2 . З вересня 2017 року ОСОБА_5 приводила та забирала мати дитини. Відомостей щодо участі батьків у вирішенні інших фінансових питань адміністрація закладу не має. Упродовж 2017/2018 років на дитячих святах та батьківських зборах була присутня мати. За консультаціями до практичного психолога ЗДО зверталась мати, запит стосувався щодо надання рекомендацій щодо нівелювання проявів тривожності у поведінці дитини. Зі слів вихователя ОСОБА_13 12.01.2018 року дівчинку із закладу забрав батько з її старшим братом ОСОБА_6 . Поведінка дівчинки відповідала ситуації, занепокоєння дитина не демонструвала. 18.01.2018 року зі слів вихователя групи ОСОБА_14 під час денної прогулянки до дівчинки підійшов батько ОСОБА_1 . При спробі батька зав`язати розмову з дитиною дівчинка почала плакати та відказалася з ним розмовляти. Вихователь завела всіх дітей до закладу після чого батько покинув територію закладу. Інших відомостей щодо батька ОСОБА_1 у адміністрації закладу не має. Згідно з інформацією адміністрації Харківської гімназії №1, де в період з 29.08.2014 по 08.06.2018 року навчався ОСОБА_7 , дитину до школи приводили та забирали - мати ОСОБА_2 , мати ОСОБА_2 (бабуся), батько ОСОБА_1 або бабуся ОСОБА_12 . За період навчання дитини батьківські збори відвідувала мати ОСОБА_2 , яка в усній формі зверталась до адміністрації гімназії з питань освіти ОСОБА_4 , цікавилась результатами його навчання та щодо визначення обсягу домашніх завдань. Батько, ОСОБА_1 підтримував зв`язок з класним керівником у телефонному режимі, цікавився результатами навчальної діяльності ОСОБА_6 та декілька разів відвідував школу. Згідно з інформацією адміністрації Харківської загальноосвітньої школи №136, де з 03.09.2018 року навчається ОСОБА_7 , за період навчання, станом на 13.09.2018 року і мати і батько опікуються хлопчиком, відвідують школу, підтримують тісний зв`язок з класним керівником. Згідно з інформацією Харківської міської дитячої клінічної лікарні №23, де малолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_5 знаходяться під наглядом фахівців з народження, догляд за дітьми здійснюють мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 . Поліклініку з дітьми відвідують обидва батьки. Відповідно до акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_4 складеного Службою у справах дітей по Холодногірського району ДССД м. Харкова 04.09.2018 року за дорученням ДССД вбачається, що обстеження проведено за адресою: АДРЕСА_3 . Житловий будинок двоповерховий, 1 поверх технічний, житлові кімнати на 2 поверсі. Житло належить бабусі дитини ОСОБА_12 . Умови проживання - будинок новий з сучасним ремонтом, облаштований новими сучасними меблями та побутовою технікою. Для дітей облаштована окрема кімната з сучасним ремонтом, облаштована 2 диванами, столом для занять шафою, телевізором, комп`ютером. ОСОБА_1 створені умови для проживання та виховання дітей. Відповідно до акту обстеження умов проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , складеного Службою у справах дітей по Київському району м. Харкова 11.09.2018 року за дорученням ДССД від 03.09.2018 р. вбачається, що обстеження проведено за адресою: АДРЕСА_1 . Житло розташоване на 2 поверсі 4 поверхового будинку, складається з 4 кімнат, загальна площа 170 кв.м., житлова - 108 кв.м. Умови проживання добрі, квартира розташована в будинку з усіма зручностями. В квартирі сучасний ремонт, меблі, необхідна побутова техніка. Для дітей виділені окремі кімнати, де є ліжко, шафа для речей, книжок, спортивного знаряддя, іграшки, розвивальні ігри, ноутбук, телефон, письмовий стіл, сезонний одяг, взуття. Власником житла є ОСОБА_2 . Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є матеріально забезпечений, у 2018 році ОСОБА_1 задекларував у вигляді доходу (подарунок в грошовій формі) в розмірі 1 300 000 грн.. На обліку в наркологічному диспансері не перебуває, за адресою його місця мешкання та дитини створені належні умови для проживання та розвитку. ОСОБА_2 не надано належних та достатніх доказів того, що проживання дитини разом з батьком суперечитиме інтересам дитини та батько негативно впливає на дитину. Посилання апелянта на те, що у ОСОБА_1 відсутній самостійного дохід та немає у власності нерухомості, де він міг би проживати разом з сином спростовується матеріалами справи. Суд першої інстанції, враховуючи передусім інтереси дитини, з урахуванням бажання дитини та з метою як найменшого психологічного впливу на дитину на даний час, дійшов обґрунтованого висновку про те, що комфортне проживання та належне виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде забезпечено у разі її проживання разом із батьком. Висновок суду про визначення місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 є законним та обгрунтованим. Рішення суду в частині визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю сторонами не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось. Доводи ОСОБА_2 про скасування додаткового рішення суду від 14.01.2021 року є безпідставними, оскільки додаткове рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог ст. 246 та ст. 270 ЦПК України. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Зокрема, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує вимоги, викладені в частині 3 цієї статті. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Згідно ч.1ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики ХМР про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 352,40 грн. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 16.12.2020 року під час участі у судових дебатах, представник позивача ОСОБА_8 зробила усну заяву про розподіл витрат на правничу правову допомогу адвокатом до закінчення судових дебатів у справі. 21.12.2020 року на адресу суду представником позивача була направлена заява про винесення додаткового рішення та розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 96200,00 грн., які поніс позивач у зв`язку із зверненням його до суду. Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від 28.09.2020 року; - копію договору №б/н про надання правової допомоги від 08.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Василинич О.А.; копію завдання (доручення) №1 до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року; копію акту №30/01-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.01.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 3000 грн.; копію акту №29/02-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 29.02.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 4200 грн.; копію акту №31/03-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.03.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 5000 грн.; копію акту №30/04-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.04.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 500 грн.; копію акту №29/05-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 29.05.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 4500 грн.; копію акту №30/06-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 500 грн.; копію акту №31/07-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.07.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 7000 грн.; копію акту №31/08-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.08.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 5000 грн.; копію акту №30/09-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.09.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 500 грн.; копію акту №30/10-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.10.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 5000 грн.; копію акту №30/11-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.11.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 5000 грн.; копію акту №16/12-20 виконаних робіт (наданих послуг) від 16.12.2020 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 08.01.2020 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 5000 грн.; копію квитанції до прибуткового касового ордера №16/12-20 від 16.12.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 5000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/11-20 від 30.11.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 5000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/10-20 від 30.10.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 5000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/09-20 від 30.09.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 500 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №31/08-20 від 31.08.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 5000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №31/07-20 від 31.07.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 7000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/06-20 від 30.06.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 500 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/04-20 від 30.04.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 500 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №31/03-20 від 30.09.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 5000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №29/02-20 від 29.02.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 4200 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №29/05-20 від 29.05.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 4500 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року; копію квитанції до прибуткового касового ордера №30/01-20 від 30.01.2020 року, згідно якої сплачено ОСОБА_1 3000 грн. адвокату Василинич О.А. за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 08.01.2020 року. Відповідачем ОСОБА_2 до суду першої інстанції було надано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат, посилаючись на те, що позивачем не надано попереднього розрахунку судових витрат, а тому на її думку слід застосувати наслідки передбачені ч. 2 ст. 134 ЦПК України. Крім того, відповідач зазначає, що адвокатом Василинич О.А. представництво здійснювалось без належних повноважень, оскільки в умовах договору вбачається, що адвокат здійснювала представництво позивача саме як самозайнята особа, про що свідчать квитанції від приходного касового ордеру, де ОСОБА_8 приймала кошти за виконання доручення саме як самозайнята особа. Однак, наголосила, що згідно інформації з реєстру адвокатів України, вбачається, що ОСОБА_8 є адвокатом, яка обрала організаційну форму здійснення адвокатської діяльності - адвокатське об`єднання «Адвокати Харкова», що на думку відповідача унеможливлює надання ОСОБА_8 послуг, укладення договорів та отримання коштів, як самозайнята особа, а документи які це посвідчують не є допустимими та належними доказами. У зв`язку цим просила суд відмовити у задоволенні заяви щодо стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення заяви та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26000 грн., виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи. Посилання апелянта на те, що матеріали справи в порушення вимог ст. 134 ЦПК України не містять попереднього розрахунку судових витрат, наданні представником позивача без належних повноважень докази також не є допустимими, оскільки в матеріалах справи відсутній ордер встановленої форми, спростовується матеріалами справи та вимогами закону. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2020 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 04.06.2021 року