Постанова 4802 № 161/13048/19

Справа № 161/13048/19 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/809/21 Категорія: 9 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Матвійчук Л. В., секретар судового засідання Галицька І. П., з участю: представника позивача адвоката Стасюка В. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Маневицького району Волинської області, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до відповідачів про скасування державної реєстрації права власності. Позов обґрунтовує тим, що відповідно до іпотечного договору від 03.05.2007, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та нею, як майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 (позичальник) за договором невідновлювальної кредитної лінії № 071-22-06/07 від 03.05.2007 та додатковими до нього договорами, нею надано в іпотеку банку в якості забезпечення зобов`язань позичальника трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Луцькою державною нотаріальною конторою 05.03.2003 за Р№1-339. У квартирі зареєстровано та проживає троє осіб, в тому числі двоє неповнолітніх дітей. 19.05.2014 заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № 161/213/14-ц за позовом АКБ «Укрсоцбанк» до неї та ОСОБА_2 задоволені вимоги банку та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03.05.2007. Вказане рішення набрало законної сили 30.05.2014 і у ньому зазначено, що банком правомірно обрано такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як на підставі рішення суду. При цьому, згідно п.п. 4.6.2 договору іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у рішенні суду, в т.ч. шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. В березні 2019 року їй стало відомо, що 22.02.2019 державним реєстратором КП «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Волинської області Чернюк О.О. право власності на предмет іпотеки вже зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» у спосіб та порядку, передбаченому ст.ст. 33-38 Закону України «Про іпотеку». В лютому 2019 року АТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2019 в задоволенні вказаної заяви відмовлено. Банком неправомірно вчинено реєстрацію переходу права власності на предмет іпотеки, чим було позбавлено її права повноцінно використовувати своє майно. Просить скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року позов задоволено. Скасовано запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,5 кв.м, житловою 36,2 кв.м, яке вчинено рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень комунальним підприємством «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Маневицького району Волинської області (індексний номер 45665052 від 22.02.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772039907101). Відновлено становище, що існувало до порушення права власності ОСОБА_1 шляхом поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо її права власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з акціонерного товариства «Альфа-Банк» та з комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн, по 384,20 грн з кожного. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2021 року в задоволенні заяви АТ «Альфа-Банк» про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року в цій справі відмовлено. Відповідач АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує, що висновок суду першої інстанції щодо того, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливлює позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, є неправильним, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного права та не поновлення боржником належним чином права не вважається подвійним стягненням. Суд першої інстанції безпідставно послався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання, тому мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Більше того, вказаним Законом встановлюються виключні умови застосування мораторію, зокрема, позивачу необхідно довести факт, що нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя. Позивач же у власній позовній заяві зазначає адресу постійного проживання та державної реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 . Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що в суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що відповідачем 02.11.2018 надіслано позивачу вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, розмір яких визначений станом на 23.08.2018 із застереженням, що у разі непогашення заборгованості буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, і що вказане повідомлення-вимогу отримано позивачем 15.11.2018. Посилання відповідача на те, що позивач не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а в позовній заяві зазначила адресу постійного проживання та державної реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсності, оскільки останнє їй не належить. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача адвокат Стасюк В. Я. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу не визнав та просив залишити її без задоволення. Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явились, хоча належним чином повідомлені судом про час та місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представника позивача адвоката Стасюка В. Я., приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача АТ «Альфа-Банк» необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до іпотечного договору від 03.05.2007, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , як майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 (позичальник) за договором невідновлювальної кредитної лінії № 071-22-06/07 від 03.05.2007 та додатковими до нього договорами, позивачем надано в іпотеку банку в якості забезпечення зобов`язань позичальника трикімнатну квартиру загальною площею 57,5 кв.м, житловою 36,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Луцькою державною нотаріальною конторою 05.03.2003 за Р№1-339. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2014 у цивільній справі № 161/213/14-ц за позовом АКБ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволені вимоги банку та стягнуто з ОСОБА_2 619 815,27 грн заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03.05.2007. Судове рішення набрало законної сили 30.05.2014. 22.02.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Чернюк О. О. зареєстровано право власності за акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За змістом статті 36 Закону встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Іпотечним договором від 03.05.2007 у статті 4 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: - на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»; шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку»; шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Отже, застереження в договорі іпотеки щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а положенням ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя на використання всіх належних способів звернення стягнення на предмет іпотеки як в судовому так і в позасудовому порядку. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18). Наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не було виконане не може бути перешкодою у реалізації відповідачем своїх прав як іпотекодержателя в порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (судового способу) не порушує принцип правової визначеності, а направлене на задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок предмета іпотеки способом, не забороненим законом (див. постанову Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 720/852/18, провадження № 61-14395св19). А тому, висновок суду першої інстанції, що відповідач вже скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є неправильним. В матеріалах справи наявне повідомлення від 02.11.2018 (вих. № 4470) про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, в якому зазначена вимога про виконання зобов`язань за кредитним договором розмір яких визначений станом на 23.08.2018 із застереженням, що у разі непогашення заборгованості по кредитному договору, банком/іпотекодержателем буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Повідомлення з описом було отримане позивачем 15.11.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відпрвілення, яке міститься в матеріалах справи. Також відповідачем подано до матеріалів справи копію Висновку про вартість об`єкта оцінки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість квартири 680 690,00 грн (без ПДВ). Доводи позивача про неотримання повідомлення, оскільки її підпис чи прізвище в графі «особисто» рекомендованого поштового повідомлення відсутній, спростовуються Правилами надання поштового зв`язку, затвердженого Постановою КМУ від 05.03.2009 № 270, відповідно до п. 99. яких рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. За п. 105 у разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. Зазначений позивачем п. 106 Правилами надання поштового зв`язку стосується поштових відправлень з позначкою «Вручити особисто», «Судова повістка». Безпідставним є посилання на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання, тому мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Згідно з п. 1 вказаного закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Вказаним Законом встановлюються виключні умови застосування мораторію, зокрема, позивачу необхідно довести факт, що нерухоме житлове майно використовується як місце його постійного проживання. Позивач же у власній позовній заяві зазначає адресу постійного проживання та державної реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 . З копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 та будинкової книги убачається, що вона 25.06.2014 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та 30.07.2014 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач доказів на підтвердження, що спірна квартира є її постійним місцем проживання не надала. Отже, позивач не довела, що квартира використовується нею як місце постійного проживання. Також у власності позивача є інше нерухоме житлове майно літній будинок, площею 51 кв.м, що підтверджується інформацією з державного Реєстру прав власності на нерухоме майно. Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в наступному порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Позивачем не доведено порушення процедури реєстрації. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 36 та 58 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного реєстратора при реалізації ним визначених законом функцій, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, державний реєстратор має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Суд вважає, що належним відповідачем у цій справі є АТ «Альфа-Банк». За таких обставин у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора слід відмовити. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 1152,60 грн судового збору. Матеріали справи не містять доказів наявності пільг у позивача щодо сплати судового збору. У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, стягненню з позивача ОСОБА_1 в користь відповідача АТ «Альфа-Банк» підлягає 1152,60 грн судового збору сплаченого за подачу апеляційної скарги у цій справі. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинь-реєстр» Куклинської сільської ради Маневицького району Волинської області, Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування державної реєстрації права власності відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні 60 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Судді