Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3689/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3689/20 пров. № А/857/6486/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (суддя першої інстанції Микуляк П.П, м. Ужгород, повний текст складено 08.02.2021) В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу Закарпатської митниці Держмитслужби №447 від 27.08.2020, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2020 за № 00001127719 та № 00001137719, стягнення витрат по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу. Позовні вимоги мотивовані тим, що товар транспортний засіб марки MERSEDES- BENZ, 2011 року виготовлення, митне оформлення якого здійснено за ІМ 40 ДЕ № UA 305140/2018/000543 від 26 січня 2018 року, є таким, що походить з країн ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому пільги зі сплати ввізного мита отримані позивачем правомірно. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення і задовольнити позов. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив , що висновок про відсутність належних доказів на підтвердження статусу походження транспортного засобу та фактурної вартості авто в сумі 5900 Євро не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності. Апелянт зауважив, що було подано митному органу оригінал декларації інвойсe від 22 січня 2018 року б/н, що відповідає п. 1 ст.16 Протоколу 1до Угоди про асоціацію. Також апелянт вказав, що перевірка дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи стосовно своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.01.2018 №UA305140/2018/000543 була проведена без законних підстав. Наказ Закарпатської митниці Держмитслужби №447 від 27.08.2020 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки рішення про перевірку було прийнято за відсутності визначених пунктом 2 Порядку направлень до Держмитслужби звернень митних органів щодо проведення перевірки сертифікатів про походження товару, затвердженого наказом Державної митної служби №150 від 13 вересня 2010 року. У запиті Закарпатської митниці ДФС від 11 травня 2018 року № 627/18/07-70-19 не зазначено обставин, які б давали підстави для сумнівів у походженні товару з Європейського Союзу. Апелянт звернув увагу, що до сертифіката відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 24 січня 2018 року, в якому вказано країну виготовлення, під час здійснення митного оформлення жодних нарікань та сумнівів не було. В акті перевірки відповідачем не відображено, які сумніви виникли з приводу походження товару. Також митниця не запросила додаткові підтверджуючі документи про походження товару, спираючись лише на лист митних органів Німеччини. Крім того, офіційний переклад вказаного листа було зроблено лише під час судового розгляду справи, що порушило права позивача. Отже, наказ про призначення перевірки та оскаржувані податкові-повідомлення рішення підлягають скасуванню. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. 21 травня 2021 року апелянт подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Матеріалами справи підтверджено, що за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ № UA 305140/2018/000543 від 26 січня 2018 року задекларовано до митного оформлення та здійснено митне оформлення в режимі імпорту для вільного обігу легковий автомобіль, бувший у використанні, марки MERSEDES- BENZ, модель CLASSE GLK, номер кузова НОМЕР_1 за кодом згідно УКТЗЕД 8703329010, фактурною вартістю 5900 Євро, митною вартістю 299615,19 грн. Застосовано преференційну (знижену) ставку ввізного мита щодо товарів, які імпортуються з території ЄС та мають преференційне європейське походження, за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита, передбачених пунктом 1 статті 29 розділу ІV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 року, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VІІ у розмірі 7.3%. Експортер/продавець товару «AL AUTOMOBILE» (Німеччина). В якості підстави для застосування преференційної ставки мита до митного оформлення подано договір купівлі-продажу вживаного автомобіля від 22 січня 2018 року без номера, який був одночасно зазначений в митній декларації як декларація інвойс від 22 січня 2018 року без номера. На підставі наказу Закарпатської митниці Держмитслужби №447 від 27.08.2020 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи стосовно своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.01.2018 №UA305140/2018/000543 тривалістю 3 робочі дні з 03.09.2020. Згідно акта від 15.09.2020 №0062/20/7.7-19/ НОМЕР_2 ОСОБА_1 порушено: - п. 1 ст. 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 19.09.2014 № 1678-VII в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як таким, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підпадає під дію цієї Угоди, ч. 7 ст. 36 та ч. 1 ст. 257, ч. 1 ст. 270, ч. 1 ст. 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.01.2018р. № UA305140/2018/000543, на загальну суму 8089, 61 грн.; - п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 26.01.2018р. № UA305140/2018/000543, на загальну суму 1617, 92 грн. За результатами проведення документальної невиїзної перевірки прийнято рішення про неправомірність застосування підстав для надання (отримання) пільги і звільнення від оподаткування за преференцією « 410» та сплати ввізного мита за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставки ввізного мита (7,3%, авто вартістю до 6000 тис. євро), передбаченого Угодою для товарів, що імпортуються з території ЄС та мають преференційне походження, і задекларованого позивачем та з врахуванням належної ставки ввізного мита (10%) розраховано суму заниження податкових зобов`язань позивача на загальну суму 9707,53 грн. 07 жовтня 2020 року Закарпатською митницею Держмитслужби винесено податкові повідомлення-рішення: №00001127719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Мито на нафтопродукти, транспортні засоби…" у розмірі 10102,01 грн, №00001137719, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість з везених на митну територію України товарів…" у розмірі 2022,40 грн. Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, надана митним органом Німеччини, як країни, з якої імпортовано автомобіль, є підставою вважати подані позивачем при декларуванні документи недостовірними в частині визначення країни походження товару, що призвело до безпідставного застосування преференційної ставки мита на товари походженням з Європейського Союзу, що ввозяться на територію України та, як наслідок, до несвоєчасного та неповного нарахування та сплати митних платежів. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки помилкове визначення країни походження автомобіля, ввезеного позивачем, призвело до безпідставного застосування преференції щодо сплати мита на товари походженням з Європейського Союзу, та, наслідком стало заниження митних платежів та несплати їх до Державного бюджету України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.318 Митного кодексу України (далі - МК України) усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України, підлягають митному контролю. В силу п.24 ч.1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно - правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Згідно ч.2, 3 ст.318 МК України митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Положеннями ст.272 МК України передбачено, що ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України. Відповідно до ч.4, 5 ст.280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. В силу ч.1-3 ст.36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Частиною 9 ст.36 МК України передбачено, що особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються законом. Частиною 1 ст.45 МК України передбачено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. Відповідно до ч.5 ст.45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей. Згідно ч.1 ст.281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, від 27.06.2014. Відповідно до п.2 ст.26 розділу IV вказаної Угоди термін «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва». Згідно з п.1 ст.16 цього Протоколу товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікату перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у додатку III до Протоколу, або у випадках, вказаних у статті 22 (1) Протоколу, - декларації інвойс, наданої експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Відповідно до ст.22 вказаного Протоколу декларація інвойс може бути складена експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Згідно з ч.3 ст.2 зазначеного Протоколу експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього протоколу. Водночас ч.1 та 2 ст.37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею. Відповідно до ст.32 розділу VI Домовленості про адміністративне співробітництво Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів. Згідно положень ст.33 розділу VI Домовленості про адміністративне співробітництво Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції. Згідно з п.41.1 ст.41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом Українита законами України (п.41.3 ст.41 ПК України). Згідно п.54.4 ст.54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті , на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Відповідно до ч.7 ст.336 МК України митний контроль здійснюється посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. У розумінні положень ст.345 МК України документальна перевірка це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів. Предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств (п.1 ч.2 ст.351 МК України). Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності-резидентів України. Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів. Згідно з ч.4 ст.351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова. Доводи апелянта про безпідставність призначення перевірки апеляційний суд відхиляє, так як згідно наказу така була призначена з підстав, передбачених у п. 2 ч. 2 ст.351 МК України, у зв`язку з надходженням документально підтвердженої інформації від уповноваженого органу Німеччини про непідтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, не підтвердження достовірності та правильності преференції походження такого товару, а також інформації про те, що зазначений у наданому преференційному документі товар не є товаром, що походить з Європейського Союзу. Як видно з матеріалів справи, з метою підтвердження походження товару для застосування преференційного режиму оподаткування під час митного оформлення декларант надав митному органу декларацію інвойс від 22.01.2018 № б/н, складений німецьким експортером «AL AUTOMOBILE» (Raiffeisenstrase, 9/1, 77933 Lahr ld-Nr. DE), щодо якого з метою забезпечення належного контролю за правомірністю визначення країни походження товару, що оподатковується преференційними ставками ввізного мита, було направлено запит для проведення перевірки до уповноваженого органу Німеччини. На адресу Закарпатської митниці ДФС листом ДФС України від 23.04.2019 №13500/7/99-99-19-04-02-17 надано відповідь уповноваженого органу Німеччини від 19.03.2019 року №Z4215F/935/18-1, яким повідомлено митні органи України, що за результатом перевірки декларації інвойсу від 22.01.2018 року б/н, складеного німецьким експортером "AL AUTOMOBILE", транспортний засіб, зазначений у доданому преференційному документі, не є продуктом з оригінальним походженням у розумінні Протоколу І до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та його державами - членами з одного боку, а Україною з іншого боку. Декларацію про походження було видано компанією, зазначеною у рахунку-фактурі, однак компанія не змогла надати докази, що підтверджують оригінальний статус походження транспортного засобу. Тобто, компетентним органом Німеччини за результатом процесу перевірки декларацій інвойсів повідомлено митні органи України, що декларація інвойс від 22.01.2018, б/н не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності (точності), та письмово наведено обґрунтування причин, з яких товар, що експортований з території Європейського Союзу на адресу українського громадянина ОСОБА_1 , не відповідає вимогам положень Протоколу І щодо "преференційного походження товарів" в рамках Угоди. За змістом ст.43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. Такий позивачем також не надано. Таким чином, обґрунтованим та правомірним є висновок відповідача, що за результатами перевірки встановлено порушення п.1 ст.16 Протоколу 1 до Угоди, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як таким, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підпадає під дію цієї Угоди. Враховуючи вищевикладене, відповідно до встановленого документального непідтвердження преференційного походження товару (в рамках Протоколу 1), оформленого позивачем в митному режимі імпорту за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 8 червня 2018 року № UA305140/2018/004611, до товару застосовується пільгова ставка ввізного мита (10%), яка застосовується в рамках режиму найбільшого сприяння, встановленого Законом України від 19.09.2013 №584VІІ «Про митний тариф України». Відповідно пп. в) п.1 ст.185 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з ввезення товарів на митну територію України. Пунктом 8 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Відповідно до Податкового кодексу України податок на додану вартість для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, становить 20% бази оподаткування. Згідно положень п.1 ст.190 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями, діючими на день подання митних декларацій до митного оформлення товарів), базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.289 Митного кодексу України обов`язок із сплати митних платежів виникає: після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання. Слід зазначити, що позивача про перевірку було повідомлено належним чином завчасно шляхом надсилання письмового повідомлення за №7.7-081/77-19/295872 від 28.08.2020 із зазначенням предмета та підстав перевірки, дати та місця її проведення. Таке повідомлення разом з копією вищезазначеного наказу отримано позивачем до початку проведення перевірки, що свідчить про виконання відповідачем вимог ч. 4 ст. 351 МК України. Отже, позивач під час перевірки міг надати контролюючому органу інші документи, що підтверджують походження ввезеного автомобіля, що і було запропоновано згідно листа митниці від 28 серпня 2020 року і факт отримання якого підтверджує сам позивач. Натомість ОСОБА_1 не було надано доказів щодо підтвердження статусу походження транспортного засобу контролюючому органу, а також суду. Також, апеляційний суд зазначає, що сертифікат відповідності, виданий ТОВ «Центр Авто», в якому вказано, що місцезнаходженням виробника є Німеччина, не є належним доказом преференційного походження товару, що є підставою для застосування встановленої Угодою преференційної ставки ввізного митна, оскільки така встановлено спеціальними нормами Угоди про асоціацію, яка не передбачає встановлення факту походження на підставі сертифікату відповідності. Отже, відповідач правомірно донарахував позивачу суми податкових зобов`язань, виходячи з безпідставності застосування преференційної ставки. Також, апеляційний суд зазначає, що оскільки п. 7 ч. 1 ст. 336 МК України проведення перевірок віднесено до однієї з форм митного контролю, митним органом при проведенні документальної невиїзної перевірки відповідно до ст. 254 МК України правомірно використано документ, який складено іноземною мовою міжнародного спілкування. Доводи апелянта про розбіжності у даті листа уповноваженого органу Німеччини апеляційний суд відхиляє, так як до листа від 19 березня 2019 року №Z4215F/935/18 додавався лист від 7 березня 2019 року №Z4125B-F-15/18-B1203. Однак, лист від 7 березня 2019 року № Z4215B-F-15/18-B1203 посилається на інвойс від 22 січня 2018 року та до нього додано копію декларації інвойсу, який був поданий позивачем до митного оформлення. Таким чином, не відповідають дійсності твердження апелянта, що відповідь уповноваженого органу Німеччини не стосується спірного автомобіля. З огляду на викладене, суд першої інстанції вжив заходів до всебічного і повного дослідження обставин справи і прийняв законне і обґрунтоване рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 03.06.2021.