Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3823/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3823/20 пров. № А/857/6302/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року (суддя першої інстанції Крутько О.В., м. Львів, повний текст складено 19.02.2021) В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 17.04.2020 за № 186-о із займаної посади; поновлення на посаді головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Галицької митниці Держмитслужби або на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби; стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 17.04.2020 № 186-о. Поновлено на посаді головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 23.04.2020. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2020 по 09.02.2021 в розмірі 57602 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5904,28 грн. Із таким судовим рішенням не погодилася ОСОБА_2 та подала апеляційну скаргу. Вважає, рішення постановленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норма матеріального права. Просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову в позові. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що наказ Львівської митниці ДФС про звільнення позивача є законним, та таким що винесений із дотриманням норм чинного законодавства України. Висновки суду щодо необґрунтованості наказу не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в наказі зазначено підстава його видання у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС. Наголошує, що звільнення позивача відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Апелянт вважає, що правовідносини, пов`язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення, який митницею було дотримано. Також встановлено право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Тобто апелянт зауважив, що пропонування працівникам посад є дискреційними повноваженнями відповідача. Оскільки підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано Законом України «Про державну службу», положення Кодексу законів про працю України у даному випадку не застосовуються. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Представник позивача Шокало В.С. пояснив, що вважає судове рішення законним і обґрунтованим, оскільки звільнення позивача з посади відбулось з порушенням норм чинного законодавства, а тому його право на працю підлягає захисту. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу № 883-о від 06.12.2018 «Про переведення працівників» переведений з 07.12.2018 на посаду головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 № 1217-р погоджено з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій та повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Із набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби. Згідно пункту 1 наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Наказом ДФС України від 24.03.2020 № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС» внесено зміни до наказу від 25.11.2019 № 30-рг, змінивши строки проведення реорганізації «три місяці» на «шість місяців» у п.4 цього наказу. Наказом Львівської митниці ДФС № 631 від 27.11.2019 затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, у розділі ІІІ п.1 передбачено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства України, термін виконання до припинення діяльності Львівської митниці ДФС, відповідальний виконавець ОСОБА_4 28.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення Львівської митниці ДФС. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС ( ОСОБА_4 ) зобов`язана була письмово попередити про наступне вивільнення 213 працівників Львівської митниці ДФС з займаних посад. У переліку осіб, які підлягають вивільненню відповідно до наказу вказано у тому числі ПІБ позивача (п.42). 07.02.2020 Львівською митницею ДФС прийнято наказ № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», як такий що не реалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» було зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмо попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад. У додатку до вищезазначеного наказу у п. 29 зазначений ОСОБА_1 головний державний інспектор відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС. 11.03.2020 ОСОБА_1 направлено на електронну адресу попередження про наступне вивільнення із займаної посади 22.04.2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС. Одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. 17.04.2020 в/о начальником Львівської митниці ДФС, головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком видано наказ № 186-о, згідно якого ОСОБА_1 22.04.2020 звільнений із займаної посади головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 № 889- VІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вказаного наказу з наступних мотивів. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 та ч. 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 569 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI в редакції чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частинами 2 та 3 ст. 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частину 3 ст. 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення. Так, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» , керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Як видно з оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, останній містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу). Отже, зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» , які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи. Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Як встановлено з матеріалів справи, позивача у зв`язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС , відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України», «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» , з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та частиною 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, попереджено про наступне вивільнення 13 квітня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора юридичного відділу Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу , пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Цією постановою передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби. Розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» , функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019. На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Згідно з штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019, штатна кількість працівників становила 1150 осіб, з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5 480 870 грн. Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4 446 466 грн. Як вбачається із Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС та Тернопільську митницю ДФС. Отже, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць). На момент попередження позивача про наступне вивільнення у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 269 посад. Також, на момент винесення наказу про звільнення позивача з посади у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 255 посад. Таким чином, в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис Галицької митниці Держмитслужби передбачав збільшення штатних одиниць. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Відповідач як суб`єкт призначення не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. Згідно інформації Галицької митниці Держмитслужби, наданої на інформаційний запит представника позивача (лист від 19.05.2020 № 7.4-1/12/8.19/13498) за період з 21.12.2019 по 17.04.2020 до Галицької митниці Держмитслужби було призначено в порядку переведення з Львівської митниці ДФС та інших державних органів 56 працівників на підставі штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби, заяв даних працівників згідно п.2 ч.1 ст. 41 Закону 889-VІІІ. При цьому позивачу за наявності значної кількості вакантних посад не було запропоновано жодної. Обґрунтувань такої поведінки роботодавця наведено не було. При цьому відповідачем не доведено, що було враховано кваліфікаційні вимоги та досвід роботи позивача при прийнятті спірного рішення. ЄСПЛ у справі Полях та інші проти України від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. Так, частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади. Тому, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади і жодних перешкод у зайнятті таких відповідачем не наведено, необґрунтовано надання переваги звільненню позивача перед переведенням, при тому, що частину працівників Львівської митниці ДФС переведено до Галицької митниці Держмитслужби, відтак таке звільнення позивача не може бути визнано судом обґрунтованим. Також суд враховує, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг Про реорганізацію митниць ДФС розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи-Львівської митниці ДФС. Лише 24.03.2020 наказом ДФС України №14-рг внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова три місяці словами шість місяців в пункті 4 цього наказу. Оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020, тобто у проміжку коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці, позивача не було попереджено про наступне вивільнення у порядку передбаченому положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення про звільнення позивача не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме прийняте без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто є необґрунтованим, а також прийнятий без дотримання принципу рівності перед законом та є дискримінаційним, без дотримання принципів безсторонності, добросовісності та пропорційності. Отже, оскаржуваний наказ Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №186-о про звільнення ОСОБА_1 є протиправним і підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір. Відтак, порушене відповідачем право позивача на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на посаді головного державного інспектора відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 23 квітня 2020 року, тобто з наступного дня після дня його звільнення. Також суд першої інстанції правильно задовольнив позов в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 57602 грн, щодо обрахування якої апелянт зауважень не висловив. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 03.06.2021.