Постанова 4813 № 522/2950/18

Номер провадження: 22-ц/813/3261/21 Номер справи місцевого суду: 522/2950/18 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Чернявської Л.М., повний текст рішення складений 11 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про стягнення, - в с т а н о в и в: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Одесміськелектротранс» про стягнення, посилаючись на те, що ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 року по справі №522/3632/14 було скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 року та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2015 року, яким, на підставі положень ст. 1214 ЦК України, з КП «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 стягнуто 1525618,80 грн. за безпідставне користування КП у період з 01.03.2011 року по 01.03.2014 року нерухомим майном позивача. Позивач зазначив, що прострочення грошового зобов`язання, виходячи зі змісту ч.1 ст. 1214 ЦК України, виникає з часу коли відповідач дізнався про користування без правових підстав таким майном, тобто з 01.03.2011 року, а не з моменту набуття чинності рішення суду. Оскільки грошові кошти, які стягнуті судом знецінилися унаслідок інфляційних процесів, позивач вважав, що в період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року сукупний індекс інфляції складає 194,8 %, а сума боргу з врахуванням індексу інфляції складає 1446286,62 грн. відповідно. Також, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач вважав, що з відповідача належить стягнути 3% річних від простроченої суми, а саме 45765,56 грн., що в період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року (5 років) складає 228842,82 грн. (45765,56 х 5). На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з КП «Одесміськелектротранс» на свою користь 1446286,62 грн. інфляційних втрат та 228842,82 грн. 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс» про стягнення грошових коштів відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, задовольнити позовні вимоги, посилаючись на помилковість висновків суду та порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки дії відповідача є незаконними, так як відповідач знав про те, що користується безпідставнонерухомим майном позивача, а висновок суду про те, що прострочення грошового зобов`язання виникає з моменту рішення суду, а не з моменту порушення договору чи закону є помилковим. У своєму відзиві КП «Одесміськелектротранс»зазначає, що мотиви та підстави, зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства, враховуючи всі фактичні обставини справи, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які з`явилися до суду, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року, на підставі положень ст. 1214 ЦК України, позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс» про стягнення коштів задоволено та вирішено стягнути з КП «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 525 618 грн. 80 коп. за користування в період з 01 березня 2011 року по 01 березня 2014 року приміщенням адміністративної будівлі літ. «Ж» площею 379, 6 кв. м. та приміщенням цеху по ремонту електротранспорту літ. «И» площею 690 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року, рішення суду першої інстанції скасоване. Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року по справі №522/3632/14 було скасовано рішення апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 року та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.12.2015 року. Таким чином, в силу положень ст. 349 ЦПК України (в редакції яка була чинною на дату винесення ухвали ВССУ), станом на 22.02.2017 року у КП «Одесміськелектротранс» виникли не договірні (деліктні) зобов`язання перед ОСОБА_1 на суму 1 525 618 грн. 80 коп., які пов`язані з неправомірним використанням КП «Одесміськелектротранс» приміщенням ОСОБА_1 в період з 01.03.2011 року по 01.03.2014 року. З огляду на це, суд зазначив, що ОСОБА_1 звернувшись до суду 19.02.2018 року з даним позовом про стягнення за період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року інфляційних втрат та 3% річних, які пов`язані з основним боргом, не пропустив строк позовної давності, який передбачено ст. 257 ЦК України, так як перебіг цього строку розпочався саме 22.02.2017 року, виходячи з положень абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК України. Позивач вважає, що грошові кошти, які стягнуті судом за рішенням від 02.12.2015 року знецінилися унаслідок інфляційних процесів, що за період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року, враховуючи сукупний індекс інфляції в розмірі 194,8 %, складає 1446286,62 грн., на підтвердження цього надає відповідний розрахунок та посилається на положення ст. 625 ЦК України. Також, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач вважає, що з відповідача належить стягнути 3% річних від простроченої суми, а саме 45765,56 грн., що в період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року (5 років) складає 228842,82 грн. (45765,56 * 5). Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції виходив із відсутності складової прострочення виконання грошового зобов`язання, яка є необхідною підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 625 ЦК України, а тому підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних судом не встановлено. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказані положення закону, на переконання суду, можуть бути застосовані у разі існування наступних складових: 1) наявності грошового зобов`язання; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання; 3) вимоги кредитора. Судом під час розгляду справи була врахована правова позиція, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15. Так, відповідно до вказаної правової позиції «за положеннями частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі». Таким чином, судом встановлено, що наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникає з не договірних (деліктних) правовідносин, на вимогу кредитора можуть застосовуватися у вигляді сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак, суд бере до уваги те, що і положення ст. 625 ЦК України і вказана правова позиція Верховного Суду стосуються ситуації коли наявне не тільки грошове зобов`язання деліктної природи, але й наявне прострочення виконання такого зобов`язання. Проте, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року по справі № 522/3632/14 (номер провадження № 6/522/335/17) задоволено заяву представника КП «Одесміськелектротранс» про відстрочку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс» про усунення перешкод у здійсненні права власності та відстрочено КП «Одесміськелектротранс» виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КП «Одесміськелектротранс» про усунення перешкод у здійсненні права власності на 12 місяців, до 25 травня 2018 року. Тобто, станом на дату звернення позивача до суду, прострочення КП «Одесміськелектротранс» виконання грошового зобов`язання на суму 1 525 618 грн. 80 коп. на користь ОСОБА_1 не могло існувати в силу того, що боржник отримав відстрочку виконання рішення суду, яким встановлено це зобов`язання, на один рік до 25.05.2018 року. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки дії відповідача є незаконними, так як відповідач знав про те, що користується безпідставнонерухомим майном позивача, а висновок суду про те, що прострочення грошового зобов`язання виникає з моменту рішення суду, а не з моменту порушення договору чи закону є помилковим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Більш того в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року по справі № 916/1961/19 зроблено висновок про те, що прострочення грошового зобов`язання виникає саме з моменту набрання рішення суду законної сили . Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 04 червня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Т.В. Цюра