Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/6043/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/6043/20 Номер провадження 22-ц/814/1254/21Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. За участю секретаря Кальник А.М. Розглянула в порядку загального провадження, в судовому засіданні у м. Полтаві, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави, в складі судді Яковенко Н.Л., від 18 березня 2021 року, повний текст рішення виготовлено 22 березня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання співзабудовником закінченого будівництвом житлового будинку, про визнання закінченого будівництвом житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, з дозволом на реєстрацію права власності та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю, В С Т А Н О В И Л А : В липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання співзабудовником закінченого будівництвом житлового будинку, про визнання закінченого будівництвом житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, з дозволом на реєстрацію права власності, в якому, після уточнення позовних вимог, просила визнати її співзабудовником закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 з дозволом на реєстрацію права власності, визнати закінчений будівництвом індивідуальний житловий будинок за вказаною адресою об`єктом спільної сумісної власності її та відповідача з дозволом на реєстрацію права власності, стягнути з відповідача понесені судові витрати. Позов обґрунтований тим, що з 25.12.2015 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого за спільні кошти 09.10.2017 було придбано земельну ділянку по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору, на якій також за час шлюбу ними було збудовано житловий будинок загальною площею 89,2 кв.м., будівництво якого завершено та введено його в експлуатацію згідно до Декларації про готовність об`єкта. Зазначений житловий будинок експлуатується сторонами за призначенням, але право власності на нього не зареєстровано. Вважає, що вони з відповідачем як подружжя є співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки в рівних частках по Ѕ, але без згоди відповідача вона не може вирішити питання щодо розпорядження ним, в тому числі добудови, перебудови. Крім того, між ними не узгоджено питання щодо порядку користування останнім після розірвання шлюбу. В жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання вказаного житлового будинку особистою приватною власністю. Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що сторони по справі з 25.12.2015 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06.07.2020, мають сина ОСОБА_3 , 2018 року народження. За час шлюбу за спільні кошти подружжям було придбано земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . Вказує, що спірний будинок побудований ним за власні кошти, отримані від відчуження належної йому квартири та за допомогою коштів його матері в період з червня 2018 року по січень 2019 року. При цьому, його колишня дружина участі в будівництві не приймала, власних коштів на це не витрачала, не мала своїх джерел доходу, тому вказаний будинок вважає своєю особистою приватною власністю відповідно до ст. 57 СК України. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано закінчений будівництвом та введений в експлуатацію індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано ОСОБА_2 співзабудовником закінченого будівництвом та введеного в експлуатацію індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1894 грн 15 коп. Часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 вмотивовано наявністю правових підстав для визнання спірного будинку об`єктом спільною сумісної власності з огляду на факт його будівництва під час шлюбу, а відтак він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, заперечуючи останнє відповідачем не було спростовано презумпцію спільності майна подружжя. Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку зібраних по справі доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Зокрема вказує, що судом безпідставно не було взято до уваги те, що будівництво будинку здійснювалось виключно на його кошти, отримані від реалізації належної йому квартири в м. Ромни, Сумської області та кошти, які надавались його матір`ю що в розумінні ст. 57 СК України доводить належність спірного будинку до майна, яке є його особистою приватною власністю і виключає віднесення останнього до об`єкту спільного сумісного майна подружжя. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.12.2015 року, який було розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06.07.2020 року. Вказаним рішенням суду після розірвання шлюбу ОСОБА_4 присвоєно дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно договору купівлі-продажу від 19.10.2017 року ОСОБА_1 придбав за 208000 грн. у власність земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0999 га, кадастровий номер 5310136400:09:005:0146, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Пунктом 5 вказаного договору визначено, що покупець купує земельну ділянку за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність. В листопаді 2017 року, Департаментом ДАБІ у Полтавській області було зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт ПТ 061173211337 по об`єкту будівництва «Індивідуальний житловий будинок; АДРЕСА_3 », яке було подано ОСОБА_1 . Згідно Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої 30.01.2019 за № ПТ 141190300865, об`єкт будівництва введений в експлуатацію з наступними показниками: кількість поверхів 2; загальна площа 89,2 кв.м., житлова площа 37,6 кв.м., нежитлова площа 51,6 кв.м. Придбання земельної ділянки та будівництво житлового будинку здійснювалося під час перебування сторін в шлюбі, що не заперечується сторонами. Частково задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі ст. 60 СК України спірний будинок як новостворене майно має статус спільності права власності подружжя, оскільки набуте ними в шлюбі. Враховуючи, що будинок повністю закінчений будівництвом та введений в експлуатацію під час перебування сторін в шлюбі, відсутність державної реєстрація права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна не виключає правової можливості для визнання його об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Разом з цим, відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд вказав, що ОСОБА_1 не було спростовано презумпції спільності майна подружжя, яке було набуте ними під час перебування в шлюбі та не надано достатніх та переконливих доказів, які б доводили факт набуття спірного майна за його особисті кошти. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду. Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, положення ст. 60 СК України визначають дію презумпції спільності майна подружжя, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним з подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Статтею 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2017 сторони передбачили, що ОСОБА_1 купує земельну ділянку АДРЕСА_1 за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність. На вказаній земельній ділянці під час перебування сторін у шлюбі - протягом 2018 року було збудовано спірний житловий будинок, про що свідчать дані технічної інвентаризації. Останній було введено в експлуатацію відповідно до зареєстрованої 30.01.2019 за № ПТ 141190300865 Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснювалося на підставі будівельного паспорта. Державна реєстрація права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна не проводилася. Частиною 3 ст. 331 ЦК України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва. Верховний Суд України при розгляді справ з аналогічними правовідносинами в своїх постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 неодноразово зазначав, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Зважаючи на встановлені місцевим судом обставини, що спірний об`єкт нерухомого майна, який був збудований та введений в експлуатацію під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, на придбаній за спільні кошти у спільну сумісну власність подружжя земельній ділянці, суд першої інстанції обґрунтовано визнав житловий будинок об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Що стосується відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання будинку його особистою приватною власністю, колегія суддів приходить до наступного висновку. Так, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач за зустрічним позовом посилався на положення п.3 ч.1 ст. 57 СК України, згідно якого особистою приватною власністю одного з подружжя є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. В даному випадку, позивач за зустрічним позовом стверджував, що спірний будинок протягом з червня 2018 р. по січень 2019 р. був збудований ним особисто, за належні йому кошти та за рахунок одержаної від матері грошової допомоги. Згідно ч.ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. В даному випадку предметом доказування зустрічних позовних вимог є обставини, які спростовують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та доводять факт придбання останнього за особисті кошти ОСОБА_1 . При розгляді справи, судом першої інстанції було взято до уваги те, що під час продажу 29.09.2017 р. належної відповідачу квартири м. Ромни, Сумської області він як продавець отримав грошові кошти в розмірі 288290 грн., які в подальшому передав матері, як про це зазначив в своїй позовній заяві. При цьому, матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів про те, що спірний будинок було побудовано за особисті кошти відповідача та за рахунок отриманих ним від своєї матері ОСОБА_7 грошових коштів. Так, відповідачем ОСОБА_1 , надано суду різноманітні квитанції та чеки на придбання будівельних матеріалів. Разом з цим, надані документи подекуди взагалі не місять інформації хто є платником та отримувачем. При цьому, позивач за зустрічним позовом стверджує, що на будівництво та облаштування будинку було витрачено 755234,11 грн. Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 складає 589500 грн., що значно перевищує розмір коштів, отриманих ОСОБА_1 від продажу належної йому квартири. Разом з цим, судом враховано, що за час будівництва спірного будинку обоє з подружжя як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , за виключенням часу перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, мали постійне місце роботи та стабільні заробітки. Розмір заробітної плати позивача ОСОБА_2 за період будівництва будинку з червня 2018 року по січень 2019 року складає 66780,31 грн. Розмір заробітної плати відповідача ОСОБА_1 за аналогічний період склав 30864,52 грн. В силу норм ст. 61 СК України заробітна плата, одержана одним із подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712 цс 19 також звернула увагу на наступне. Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що укладений 10.10.2017 р. відповідачем договір з ТОВ «Сервус Суми» про придбання будівельних матеріалів для будівництва каркасу житлового будинку із СІП панелей, був укладений саме в інтересах сім`ї. Порівнюючи розмір отриманих від продажу належної відповідачу квартири з розміром вартості побудованого житлового будинку, з урахуванням витрат на його оздоблення, необхідно дійти висновку про недостатність обсягу отриманих відповідачем як продавцем коштів, що виключає його твердження про набуття спірного майна виключно за рахунок його особистих коштів. Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги те, що за свідченнями відповідача ОСОБА_1 , так і допитаної в якості свідка його матері ОСОБА_8 , після продажу належної відповідачу квартири він передав кошти останній, яка зберігала їх в банківській установі. Зазначене дало підстави суду дійти висновку, що відповідач ОСОБА_1 за час перебування в шлюбі з позивачем ОСОБА_2 розпорядився особистими грошовими коштами, які ним були отримані від реалізації належного йому на праві власності майна, передавши їх матері. Та обставина що ОСОБА_8 , яка є матір`ю відповідача, здійснювала оплату придбаних для будівництва житлового будинку будівельних матеріалів, не спростовує того, що будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки такі витрати були здійснені на придбання майна саме в інтересах сім`ї, з метою поліпшення її житлових умов. Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на обставини, з наявністю яких процесуальний закон пов`язує підстави для скасування судового рішення. Так, в своїй апеляційній скарзі апелянт наводить порівняльний аналіз розміру доходу та витрат своєї сім`ї та зазначає, що за період будівництва їх витрати були більшими від доходів, які вони отримували на офіційних роботах, а відтак спільних коштів на будівництво житлового будинку в них взагалі не було. Разом з цим, наведений апелянтом порівняльний розрахунок сам по собі не свідчить про набуття спірного майна виключно за його особисті кошти, без трудової та фінансової участі позивача в будівництві, а відтак не може бути прийнятий до уваги як доказ спростування презумпції спільності майна подружжя. Посилання апелянта на розмір доходу своєї матері, яка працюючи на посаді голови правління АТ «Завод Тутковського» за період з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. отримала 135529,95 грн. заробітної плати також не може прийматись до уваги як належний доказ в розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки фактично не містить інформації про предмет доказування, тобто не доводить факт набуття відповідачем спірного будинку за свої особисті кошти, як то визначає п.3 ч.1 ст. 57 СК України. При цьому, сама позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечувала випадків надання матір`ю відповідача грошової допомоги в будівництві, яке здійснювалось виключно в інтересах сім`ї, зокрема в будинку було побудовано дві дитячі кімнати. Зокрема, як встановлено судом, будинок будувався під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, за взаємною згодою та для потреб сім`ї. Зведення будинку відбувалось на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, за кошти подружжя та їх спільною працею. Також відхиляються колегією суддів посилання апелянта на необхідність застосування правових позицій, висловлених Верховним Судом в своїх постановах від 24 травня 2017 року (справа №6-843цс17) та 18.06.2018 (справа №711/5108/17), оскільки на час розгляду справи в суді Верховний Суд відступив від попередніх правових позицій, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, яка є обов`язковою для застосування в справах з подібними правовідносинами. За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 2 червня 2021року. Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.