Постанова 4807 № 325/960/20

Дата документу 01.06.2021 Справа № 325/960/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1675/21-2 Головуючий у 1-й інстанції: Васильцова Г.А. Є.У.№ 325/960/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Запорізькій області, Прокуратури Запорізької області, Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2020 року та на додаткове рішення від 17 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури. Зазначав, що 05 січня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 1201908033000012 за ч. 1 ст. 213 КК України. 09 січня 2019 року слідчим Приазовського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області під час проведення обшуку було вилучено належне йому майно. 11 січня 2019 року ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області накладено арешт на вилучене майно. 18 січня 2019 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, та того ж дня був складений обвинувальний акт, який затверджений прокурором та направлений до Приазовського районного суду Запорізької області. 21 жовтня 2019 року кримінальне провадження було розглянуте районним судом та він визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року вирок суду залишений без змін. Ухвала апеляційного суду набрала законної сили негайно після проголошення. Верховним Судом без відкриття касаційного провадження касаційна скаргу була повернута прокурору. Таким чином, в період часу з 09 січня 2019 року до 26 лютого 2020 року до нього були застосовані заходи кримінально-правового характеру, він перебував під слідством. Вказаними діями слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні йому завдано моральну шкоду. Сам факт тривалого, безпідставного та протиправного порушення його позивача є чинником, який викликав суттєві моральні страждання та емоційні переживання. У зв`язку з порушенням своїх прав він вимушений був витрачати додаткові зусилля та час для участі у слідчих діях та судових засіданнях, що також призвело до зміни звичного укладу життя. Незаконними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінює у тринадцяти кратному розмірі мінімальної заробітної плати на день розгляду справи судом, яку і просить стягнути на користь позивача. Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з Державної Казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646) за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 65000 (шістдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спричинення моральної шкоди позивачеві є доведеним та з урахуванням часу перебування останнього під слідством і судом, характеру, тривалості страждань визначено мінімальний розмір відшкодування. При цьому визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції виходив із мінімальної заробітної плати, встановленої на час ухвалення судового рішення. Додатковим рішенням цього ж суду від 17 лютого 2021 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат за надання правничої допомоги у розмірі 12 000 грн. В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові Державна казначейська служба України вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовані фактичні обставини справи, неправильно визначений строк перебування позивача під слідством і судом. Вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди і її розміру. Державна казначейська служба також звертає увагу суду на те, що вона не є учасником спірних правовідносин з позивачем, її визначено учасником процесу виключно у зв`язку із тим, що чинним законодавством на неї покладено обов`язок із виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України. Стягнення шкоди і судових витрат з Державної казначейської служби, а не з Державного бюджету суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р №845. На думку відповідача, суд безпідставно компенсував позивачеві судові витрати за надання правової допомоги, оскільки у справі відсутні належні і допустимі докази на їх підтвердження. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Запорізькій області вказує, що не визнає позов ОСОБА_1 , вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди. Просить задовольнити апеляційну скаргу казначейської служби. ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав. Представник Запорізької обласної прокуратури в засідання апеляційного суду не з`явився, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що не вбачає підстав для апеляційного оскарження судового рішення. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника Державної казначейської служби Тінькову А.О., яка підтримала скаргу і просила про її задоволення, представника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Кравченка О.М., який просив про задоволення апеляційної скарги, заперечення представника позивача адвоката Ковальова Д.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що слідчим відділом Приазовського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції Головного управління НП в Запорізькій області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019080330000012 від 05.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України (а.с. 17). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 08.01.2019 року клопотання слідчого задоволено та надано дозвіл на проведення обшуку житла та іншого володіння за місцем мешкання ОСОБА_1 (а.с. 18-19). Під час проведення обшуку було вилучене майно, яке за постановами слідчого від 09.01.2019 року та 11 січня 2019 року було долучено до провадження як речові докази (а.с. 28, 29-30). Ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 11.01.2019 року клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 09.01.2019 року (а.с. 32-33). 18 січня 2019 року слідчим ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України (а.с. 35-37). 18 січня 2019 року прокурором Приазовського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури було складено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України та кримінальне провадження № 12019080330000012 з обвинувальним актом направлено до суду (а.с. 38-40). Вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.213 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. Скасований арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приазовського районного суду Запорізької області від 11.01.2019 року, та речові докази повернуті ОСОБА_3 (а.с. 41-53). Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. (а.с. 54-63). Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року касаційна скарга прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, на вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 , а також додані до неї матеріали повернути особі, яка її подала (а.с. 67-69). Згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування шкоди. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За змістом ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок , зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Пунктом 2 ст. 2 Закону № 266/94 передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з п. 5 ст. 3 Закону № 266/94, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода. На підставі абзаців 5, 6 ст. 4 Закону № 266/94 відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану… При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Відповідно до п. 14 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27.10.1999 рокуу справі № 1-15/99 надане тлумачення щодо того, з якого моменту особа вважається притягнутою до кримінальної відповідальності. Передбачено що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. Кримінальним процесуальним Кодексом України 2012 рокупоняття «пред`явлення обвинувачення» замінено на поняття «повідомлення особі про підозру» (ст.ст. 276-279 КПК України). Сукупний аналіз змісту Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27.10.1999у справі № 1-15/99 та положень ст.ст. 276-279 КПК Українидає підстави зробити висновок, що початком періоду, з якого ОСОБА_1 слід обчислювати нарахування моральної шкоди буде 18 січня 2019 року дата повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 18 січня 2019 року (дати повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчинені злочину) по 26 лютого 2020 року (дати набрання законної сили вироком Приазовського районного суду), що становить 13 місяців і 8 днів. Доводи апеляційної скарги про те, що час перебування позивач під слідством і судом закінчився 21 жовтня 2019 року, коли судом першої інстанції був постановлений вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки вироку суду першої інстанції набув чинності після перегляду справи судом апеляційної інстанції, тобто 26 лютого 2020 року. Статтею 13 Закону № 266/94 передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, вказаним законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. У випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений вказаним законом розмір є мінімальним, гарантований державою, суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду 20 вересня 2018 року за результатами розгляду справи № 686/23731/15-ц. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на момент відшкодування. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував те, що у позивача проводився обшук, що, поза сумнівом, викликало у нього посилені моральні страждання, пов`язані з вторгненням у своє житло за обставин, коли позивач не давав підстави своїми діями для такого вторгнення. На майно позивача був накладений арешт, що також викликало посилені моральні страждання, пов`язані з обмеженням права мирно володіти своїм майном. Позивачем витрачався час для участі у судових засіданнях та витрачалися сили для доведення своєї невинуватості у вчинені інкримінуємому йому кримінальному правопорушенні. Тобто, діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури завдали моральної втрати ОСОБА_1 , що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Завданні страждання, внаслідок фізичного чи психічного впливу, призвели до погіршення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Законом № 266/94 визначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду 20 вересня 2018 року за результатами розгляду справи № 686/23731/15-ц. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 28.12.2020 ( на день розгляду справи по суті) розмір мінімальної заробітної плати становить 5000 гривень. Таким чином, на підставі викладеного, з врахуванням принципів розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди, завданої позивачеві, становить 65 000 грн (13 місяців х 5000 грн). Доводи апеляційної скарги про недоведеність моральної шкоди є безпідставними, оскільки факт незаконного перебування позивача під слідством і судом є достатньою підставою для морального відшкодування у розмірі, визначеному законом. Доводи Державної Казначейської служби про те, що вона є неналежним відповідачем у справі, є неспроможними. Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215, казначейство, відповідно до покладених на нього завдань та в установленому Законом порядку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому немає необхідності зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Відповідно до ч.1 ст.25 Бюджетного Кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Частиною 2 ст.25 Бюджетного Кодексу Українипередбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного Кодексу Українивстановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру витрат на правничу допомогу є також неспроможними. Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Участь адвоката Ковальова Д.В., який представляв інтереси позивача у справі, і факт надання ним правової допомоги підтверджено ордером на надання правової допомоги, договором про надання адвокатської допомоги від 26.07.2020, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцією та Актом прийняття-передачі наданої правничої допомоги. Розмір витрат на правничу допомогу заявлений до стягнення та підтверджений відповідними доказами складає 12000,00 грн. Отже, матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу. Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними. Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається. Керуючись ст. ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2020 року і додаткове рішення від 17 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 03 червня 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська