Постанова 4813 № 519/800/18

Номер провадження: 22-ц/813/2153/21 Номер справи місцевого суду: 519/800/18 Головуючий у першій інстанції Барановська З.І. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 52 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., при секретарі судового засідання Фабіжевській Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 15 червня 2020 року в цивільній справі за позовом представника ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: 28 серпня 2018 року Представник позивача звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.05.2015 ОСОБА_1 прийнятий на роботу на Станцію Берегова Державного підприємства «Одеська залізниця» на посаду складача поїздів 3 (третього) розряду. В наступному 31.05.2018 звільнений по переведенню до виробничого підрозділу «Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п.5 ст.36 КЗпП України. 01.06.2018 прийнятий до виробничого підрозділу «Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за переведенням на посаду складача поїздів 5 (п`ятого) розряду станції Берегова, та вже 03.07.2018 переведений на посаду складача поїздів 6 (шостого) розряду станції Берегова. 03.08.2018 позивача звільнено з роботи за появу на роботі у нетверезому стані на підставі п.7 ч.1 ст.40 КЗпП України, згідно з наказом Відповідача №1167/ос від 03.08.2018. ОСОБА_1 вважає вищевказаний наказ незаконним, винесеним в супереч нормам чинного законодавства України, у зв`язку з наказ підлягає скасуванню, а він поновленню на роботі. Так показника рівню алкоголю у відповідача наведені у висновку №2773/132 та не відповідають дійсності, обстеження на наявність алкоголю проведено не у спеціалізованій установі, керівництвом при винесені наказу не враховані ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода. Відповідачем при звільненні порушені вимоги ст.43 КЗпП України, так трудовий договір розірваний проведений лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Окрім того, копію наказу про звільнення у відповідності до ч.2 ст.47 КЗпП України відповідач позивачу не надав, що є безумовною підставою для його скасування та поновлення позивача на посаді складача поїздів шостого розряду станції Берегова. Вказані незаконні дії Відповідача призвели до моральних переживань, втрату душевного спокою, постійного перебуванні у роздратованому стані у позивача. Позивач не може знайти нормальної роботи, адже в його трудовій книжці, зазначена така причина звільнення, що викликає природню насторогу у потенційного роботодавця. позивачу майже не можливо забезпечувати свою сім`ю усім необхідним для нормального існування, оскільки залишились без коштів до існування. Тому, враховуючи викладені обставини, а також положення ст.237-1 КЗпП України відповідач повинен відшкодувати моральну шкоду, яку позивач оцінює в 5 000 грн (а.с.1-6). Рішенням Южного міського суду Одеської області від 15 червня 2020 року у задоволенні позову представника ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено (а.с.179-186). 13 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Южного міського суду Одеської області з апеляційною скаргою на рішення Южного міського суду Одеської області від 15 червня 2020 року. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, виходячи з наступного. Апелянт наполягає, що причинно-наслідкового зв`язку між відмовою виконувати посадові обов`язки, у зв`язку із створенням робочої обстановки, яка унеможливлює розпочати роботу 3-ом складачам поїздів, замість 4-ьох та алкогольним сп`янінням, на що посилався відповідач, як на підставу звільнення позивача немає. Підкреслює відсутність згоди первинної профспілкової організації на його звільнення та зазначає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що відповідно до вимог ст. 39 ЗУ «про профспілки, їх права та гарантії діяльності» тільки у випадку відсутності обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення роботодавцю надається право звільнити працівника буз згоди виборного органу первинної профспілкової організації. На підставі викладеного просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.189-194). 24 листопада 2020 року до Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач звертає увагу на те, що позивачем не зазначено які саме норми матеріального та процесуального права порушено судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. Відповідач вказує, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатнім, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Відповідач зазначає, що протокол №16 від 30.07.2018 року не містить жодного правового обґрунтування щодо того, чому не прийнято до уваги висновок медичного обстеження на стан алкогольного сп`яніння, чому не приймаються до уваги норми Положень про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого Постановою КМУ від 26.01.1993 року № 55; протокол ухвалений не загальними зборами колективу, а лише трьома профспілковими діячами головою та двома членами профспілкового комітету станції, що свідчить про відсутність згоди колективу ст. Берегова про взяття на поруки ОСОБА_1 ; протоколом також не визначено які саме засоби виховного характеру будуть застосовуватися до ОСОБА_1 , для недопущення у подальшому порушень трудової дисципліни. Відповідач, з огляду на це, підсумував, що сукупність зазначених факторів свідчить про поверхневість розгляду профкомом подання від 23.07.2018 року вих. № ДН5-17/22 та необґрунтованість рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору. Відповідач вказує, що АТ «Укрзалізниця» при звільненні ОСОБА_1 було виконано всі приписи ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а тому АТ «Укрзалізниця» вважає, що рішення Южного міського суду Одеської області від 15.06.2020 року по справі №519/800/18 є законним і обґрунтованим. Відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин. В судовому засіданні 20 травня 2021 року представник ТОВ «Укрзалізниця» - Гамарц О.С. просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представника, який з`явився, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення профспілкового комітету не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача, правове обґрунтування незаконності звільнення позивача в ньому відсутнє, не прийнято до уваги висновок медичного обстеження на стан алкогольного сп`яніння, норми «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту», затвердженого Постановою КМУ від 26.01.1993 року № 55, не визначено які засоби виховного характеру будуть застосовуватися до ОСОБА_1 для недопущення в подальшому порушень трудової дисципліни, що свідчить про фактичну згоду колективу на розірвання трудового договору. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що профспілковим комітетом помилково прийнято до уваги клопотання колективу станції Берегова про надання дозволу взяття на поруки ОСОБА_1 , яке було підписане лише 8 працівниками із числа 108 працюючих як такий, що не відображає думку всього колективу з цього питання. Суд першої інстанції також вказав, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, тобто відповідачем були дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивача з роботи (а.с. 186). Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає за потрібне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 25 травня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на Станцію Берегова Державного підприємства «Одеська залізниця» на посаду складача поїздів 3 (третього) розряду (а.с. 8 зворот). Як вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнений у зв`язку з переведенням до виробничого підрозділу «Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України (а.с. 9). В подальшому, 01 червня 2018 року ОСОБА_1 прийнятий до виробничого підрозділу «Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за переведенням на посаду складача поїздів 5 (п`ятого) розряду станції Берегова (а.с. 9). Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2018 року ОСОБА_1 було переведено на посаду складача поїздів 6 (шостого) розряду станції Берегова (а.с. 9). Як вбачається з Акту від 07 липня 2018 року, ОСОБА_1 прибув на робоче місце в нічну зміну о 20 год 00 хв, пройшов інструктаж, але виконувати покладені на нього трудові функції згідно з робочою інструкцією відмовився (а.с. 13, 74). Як вбачається з пояснювальної від 09 липня 2018 року, ОСОБА_1 підтвердив, що відмовився працювати 07 липня 2020 року в нічну зміну, а також те, що під час медичного освідування було встановлено факт його алкогольного сп`яніння (а.с. 15). Відповідно до наказу №145 від 07 липня 2018 року ОСОБА_1 з 22 год 20 хв 07 липня 2018 року було відсторонено від роботи в нічну зміну та направлено для огляду до Медичної санітарної частини ДП МТП «Южний» (а.с. 73). Як вбачається з Акту від 07 липня 2018 року, з наказом №145 від 07 липня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився та відмовився від його підпису (а.с.74). Відповідно до висновку №2773/132 щодо результатів алкотестування апаратом Dragег0009, складеного Швидкою допомогою Медичною санітарною частиною ДП «Морський торговельний порт «Южний», проведеного о 23 год 54 хв 07 липня 2018 року, у ОСОБА_1 було виявлено рівень алкоголю у крові 1,53‰ (перша проба) та 1,41‰ (друга проба о 23 год 16 хв) (а.с. 14). Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2018 року на станції Берегова було проведено оперативну нараду, на якій було розглянуто порушення трудової дисципліни, допущене 07 липня 2018 року складачем поїздів 6 розряду ст. Берегова ОСОБА_1 , та прийнято рішення звернутися до Дорпрофсожу з поданням щодо звільнення з займаної посади ОСОБА_1 . Результати наради оформлені Протоколом №ДН-5-23/20 оперативної наради при начальнику ДН-5 (а.с. 21-25). Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2018 року заступником голови профспілкової організації станції Берегова ОСОБА_3 було одержано подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 від 23.07.2018 вих. № ДН-5-17/22 (а.с. 75-76). Як вбачається з протоколу № 16 від 30 липня 2018 року, 01 серпня 2018 на підставі клопотання колективу станції Берегова було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 п. 3 КЗпП України. В протоколі зазначається, що ОСОБА_1 являється єдиним годувальником в сім`ї, так як має на утриманні неповнолітню дитину та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, діючих дисциплінарних стягнень не має, стаж роботи на залізничному транспорті складає 3 роки (а.с. 78-79). До даного протоколу було додано клопотання колективу станції Берегова про надання дозволу взяття на поруки ОСОБА_1 . Дане клопотання було підписане 8 працівниками (а.с. 80). З наданої Довідки щодо чисельності працівників на станції Берегова вбачається, що станом на 20 листопада 2018 року облікова чисельність працівників станції Берегова складає 124 особи, з них 16 осіб знаходяться у відпустках по догляду за дитиною (а.с. 82). Як вбачається з наказу № 1167/ос від 03 серпня 2018 року, ОСОБА_1 було звільнено з роботи за появу на роботі у нетверезому стані на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України (а.с. 81 зворот). Відповідно до положень ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння. Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 (зі змінами), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з подальшими змінами і доповненнями), вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку. Апеляційний суд зазначає, що на підтвердження стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 в матеріалах справи наявний висновок №2773/132 щодо результатів алкотестування апаратом Dragег0009, відповідно до якого у ОСОБА_1 було виявлено рівень алкоголю у крові 1,41‰ - 1,53‰. Як вбачається з матеріалів справи, медико-санітарною частиною ДП «МТП «Южний» надано копію сертифікату відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженого типу, копію затвердження типу засобів вимірювальної техніки, копію свідоцтва про повірку законодавчо-регульованого засобу вимірювальної техніки, а саме приладу вимірювання концентрації алкоголю у видихуваному повітрі Alkotest 6820 зав. № ARJE-0009; виробник Drager Safety AG&Co. KGaA, Німеччина, яким проводили алкотестування ОСОБА_1 (а.с. 112-113). Тобто, дані документи підтверджують справність приладу вимірювання концентрації алкоголю та факт алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , що у свою чергу свідчить про те, що на робочому місці ОСОБА_4 перебував у нетверезому стані. Апеляційний суд також зазначає, що позивачем не спростовано факту перебування у нетверезому стані на робочому місці, а наявність у матеріалах справи власноручно написаної пояснювальної, в якій ОСОБА_1 зазначає, що під час медичного освідування було встановлено факт його алкогольного сп`яніння і те, що позивач визнає свою провину, лише підтверджує інформацію, надану медико-санітарною частиною ДП «МТП «Южний». Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що за результатами розгляду подання профспілковим комітетом станції Берегова об`єднаної профспілкової організації Одеської дирекції залізничних перевезень складено протокол від 30 липня 2018 року, яким розглянуті всі об`єктивні обставини виниклої ситуації, у зв`язку з чим та на підставі клопотання трудового колективу станції Берегова щодо взяття на поруки позивача, профспілка станції Берегова не надала згоду на звільнення ОСОБА_1 за п. 7 ст. 40 КЗпП України. Тобто, на думку позивача, рішення профспілкового органу було обґрунтованим та достатньо вмотивованим, а тому така відмова є підставою для поновлення працівника на роботі (а.с. 192). Апеляційний суд не може погодитися з таким твердженням апелянта з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. 39 Закону України від 15.09.1999 №1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст. 43 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. У Постанові Верховного суду України від 01.07.2015 по справі № 6-703цс15 зазначено, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права - частини 1, 7 ст.43 КЗпП України у поєднанні з ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з такого. Висновок про правильне застосування зазначених вище норм матеріального права викладено, зокрема, у постановах ВСУ від 24.09.2014 року та 22.10.2014 року. Відповідно до цього висновку за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Разом з тим, оскільки у зазначеному висновку не досліджувалося питання значення терміну «обґрунтованості» або «необґрунтованості» рішення профспілкового комітету, Судова палата у цивільних справах ВСУ зазначила наступне. В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами». Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатнім, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Тобто мотивованою відмовою профспілкового органу слід розуміти таку думку, яка ґрунтується на відповідних нормах чинного трудового законодавства. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, тобто відповідачем були дотримані вимоги законодавства під час звільнення позивача з роботи. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що у вже згаданому протоколі профспілкового комітету станції Берегова №16 від 30 липня 2018 року щодо звільнення складачів поїздів 6 розряду, у тому числі ОСОБА_1 , профспілка станції Берегова не дає згоду на звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Відповідно до наказу № 1167/ос від 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за появу на роботі у нетверезому стані на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України. Тобто, підстави для звільнення, вказані в документах, є різними, тому доводи позивача стосовно неврахування відмови профспілкового органу в згоді на звільнення, як підстави для поновлення працівника на роботі, є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, а сама незгода є необґрунтованою. Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Южного міського суду Одеської області від 15 червня 2020 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік Повний текст цієї постанови складений 03 червня 2021 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк 20.05.2021 року м. Одеса