Постанова КЦС ВС № 639/4094/15-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2021 року м. Київ справа № 639/4094/15-ц провадження № 61-13515св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Харківська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, у складі судді Труханович В. В., від 12 травня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,від 11 серпня 2020 року. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернуласьдо суду із позовом до ОСОБА_2 , Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та витребування його з чужого незаконного володіння. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щожитловий будинок АДРЕСА_1 у цілому належав її дідові - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті діда спадщину прийняли: його дружина - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_10 (батько позивача) та мати ОСОБА_11 . ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_10 позивач, як донька померлого, прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата ОСОБА_13 . За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смородською Н. А. 29 березня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_14 . За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О. В. 12 квітня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло від ОСОБА_15 до ОСОБА_7 . За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т. М. 20 травня 2008 року, право власності на даний житловий будинок перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_6 . За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т. М. 11 лютого 2015 року, право власності на Ѕ частину даного житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 . За договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т. М. 11 лютого 2015 року, право власності на Ѕчастину даного житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 . За договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т. М. 12 лютого 2015 року право власності на Ѕчастину даного житлового будинку перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 . Таким чином, на цей час єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 - відповідач по справі. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року у справі № 2-352/2009 було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року. Отже, ОСОБА_12 не мав право відчужувати спірний житловий будинок, так як набув право власності на нього на незаконних підставах. Позивач зазначає, що спадщину після смерті свого батька - власника спірного житлового будинку ОСОБА_9 - прийняв її батько ОСОБА_10 , а після смерті останнього спадщину прийняла вона. Отже, з 15 березня 2005 року, з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 , спадщина у вигляді спірного житлового будинку належала позивачу. ОСОБА_12 набув право власності на спадкове майно, а потім і розпорядився ним, не маючи на це законних підстав. Спадкове майно вибуло з володіння позивача поза її волею. Усі наступні правочини по відчуженню спірного майна є нікчемними і позивач має витребувати своє майно у теперішнього власника, яким є ОСОБА_2 . Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , враховуючи уточнені позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_9 та батька ОСОБА_10 , витребувати вказаний житловий будинок з незаконного володіння ОСОБА_2 , визнати недійсним рішення 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 200/15 у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0558 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,0558 га від 13 листопада 2015 року, індексний номер 47551239. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель після смерті ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інші вимоги є недоведеними та необґрунтованими. Вимоги про витребування майна не є належним способом захисту у спірних правовідносинах. Враховуючи те, що станом на 23 вересня 2015 року єдиним власником спірного будинку була ОСОБА_2 , то рішення Харківської міської ради про передачу у її власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), було прийнято у межах повноважень. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 серпня 2017 року доповнено резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року та вказано, що судові витрати, які сплачені ОСОБА_1 у загальній сумі 2 676,50 грн слід залишити за позивачем. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року скасовано у частині вирішення позовних вимог про витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та у частині вимог про скасування рішення 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину спірного житлового будинку у порядку спадкування за законом після ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказані висновки відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Також апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про безпідставність вимог позивача у частині визнання за нею право власності на іншу частину спірного житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті її діда ОСОБА_9 , оскільки судовим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено, що спадкоємцями померлого ОСОБА_9 є його дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_10 , матір ОСОБА_11 , які прийняли спадщину, однак належним чином її не оформили. Будь-яких доказів відносно того, що ОСОБА_10 , батько позивача, після якого вона успадкувала належну йому 1/3 частину спірного будинку, прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 , у вигляді 1/3 частини спірного будинку матеріали справи не містять. Також не доведено набуття права власності позивача за набувальною давністю на 1/3 частину спірного будинку, яка належала ОСОБА_3 . Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у частині вирішення позовних вимог про витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та у частині вимог про скасування рішення 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вказав про те, що вимоги позивача про витребування належного їй майна є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Відсутність домовленості щодо порядку володіння та користування майном між співвласниками спірного будинку не є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування 1/3 частини спірного житлового будинку. Разом з цим, суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що при вирішенні питання про приватизацію землі Харківською міською радою не було враховано, що власником 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є позивач. Сторони є учасниками спільної часткової власності на спірний будинок, тому виділ у власність земельної ділянки під будівництво та для його обслуговування лише на користь одного із співвласників, порушує права іншого. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Короткий зміст вимог касаційної скарги У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 травня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом було розглянуто справу за її відсутності. Про судовий розгляд справи 11 серпня 2020 року вона повідомлена не була. Крім того, у цей день вона перебувала за межами України, а строк довіреності її представника закінчився 12 червня 2020 року. Разом з цим, заявник зауважує, що апеляційним судом було безпідставно відмолено у заявленому клопотанні про виклик та допит експерта. Також рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 477/221/16-ц. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 23 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 травня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року. 11 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В. Відзиву на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи Суд установив, що ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки П`ятої Харківської державної нотаріальної контори після померлого ОСОБА_9 надійшли заяви про прийняття спадщини від дружини спадкодавця ОСОБА_3 , від сина спадкодавця ОСОБА_10 , від матері спадкодавця - ОСОБА_11 . Крім того, заяву про прийняття спадщини за заповітом подав племінник спадкодавця ОСОБА_12 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 1990 року заповіт від 26 листопада 1987 року, складений від імені ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_12 був визнаний недійсним. Спадкоємці ОСОБА_9 - дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_10 , матір ОСОБА_11 прийняли спадщину, однак належним чином не оформили (т. 1 а. с. 84-88). ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_11 (т. 1 а. с. 13). Згідно відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада 2015 року № 3393/01-16, після померлої ОСОБА_11 , згідно алфавітних книг обліку спадкових справ та книг обліку і реєстрації спадкових справ П`ятої Харківської державної нотаріальної контори, заяви про прийняття та про відмову від прийняття спадщини не подавалися, спадкова справа не заводилася (т. 1 а. с. 183). ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 11). Згідно відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада 2015 року № 3393/01-16, після померлого ОСОБА_10 була заведена спадкова справа № 268/2005 (т. 1 а. с. 183), з якої вбачається, що після смерті останнього, який за життя проживав у АДРЕСА_2 , із заявою про прийняття спадщини звернулася його донька ОСОБА_1 01 квітня 2008 року на ім`я позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата ОСОБА_13 . За договором купівлі-продажу від 29 березня 2008 року право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_8 . У подальшому власником спірного будинку став ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 12 квітня 2008 року. За договором купівлі-продажу від 20 травня 2008 року новим власником спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_6 , який 11 лютого 2015 року продав право власності на Ѕ частину спірного будинку ОСОБА_5 , а іншу Ѕ частину будинку продав ОСОБА_2 12 лютого 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого остання набула право власності на Ѕ частину спірного будинку. Наразі єдиною власницею спірного житлового будинку є ОСОБА_2 . Рішенням 42 сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 23 вересня 2015 року № 200/15 ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310137900:10:037:0002), за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 0,0558 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 100). 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0558 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 101). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року, яким право власності на спірні будівлі визнано за ОСОБА_12 . Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року у справі, яка предметом касаційного перегляду, було призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи є домоволодіння літ. «З-2» загальною площею 97,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , - новим будівництвом або воно є реконструкцією домоволодіння літ. «А-1» загальною площею 58,0 кв. м за вказаною адресою?» Висновком експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса № 22348 від 20 листопада 2019 року встановлено, що житловий будинок літ. «З-2» загальною площею 97,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є реконструкцією житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 58,0 кв. м, що належав до домоволодіння на АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить: верховенство права; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається у судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Особи, які беруть участь у справі, згідно зі статтею 43 ЦПК України мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Із матеріалів справи вбачається, що рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 травня 2017 року у апеляційному порядку було оскаржено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі вказувала адресу для листування: АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 202-205), зокрема й місцевий суд направляв поштову кореспонденцію за цією адресою. Довіреністю від 20 червня 2017 року ОСОБА_2 уповноважила представляти свої інтереси (зокрема у суді) ОСОБА_17 . Довіреність видана на три роки (до 12 червня 2020 року). У вказаній довіреності вказано, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 4 а. с. 43). Натомість у апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказала поштову адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 (т. 3 а. с. 207-209). Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 особисто участі у судових засіданнях у апеляційному суді не брала, до 09 червня 2020 року її інтереси у апеляційному суді представляв ОСОБА_17 . Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 була повідомлена про розгляд справи у апеляційному суді, починаючи з 09 червня 2020 року, оскільки не отримувала повістки про виклик до суду та не була присутньою у судових засіданнях, а повернуті листи без їх вручення адресату не свідчать про фіксацію факту належного повідомлення (т. 5 а. с. 36, 37, 38, 47, 74, 110, 155, 174, 194, т. 6 а. с. 4, 30, 36). Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадках наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки (частина перша статті 372 ЦПК України). Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції щодо доступу до правосуддя. Норми ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування позивача про час і місце розгляду справи. Вказаний правовий висновок викладений у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц. У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд на зазначені вимоги закону належної уваги не звернув та розглянув справу без повідомлення заявника про дату, час та місце розгляду справи, чим порушив його конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливість навести міркування з приводу позову та апеляційної скарги позивача, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції на справедливий судовий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є наявність розгляду справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. ОСОБА_2 зокрема обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив її про розгляд справи, зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко