Постанова 4818 № 638/1890/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/1890/21 Головуючий І інстанції Поволяєва О.В. Провадження № 33/818/960/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: ч.1 ст.173-2 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И / по справі про адміністративне правопорушення / 28 травня 2021 року м.Харків суддя Харківського апеляційного суду - Шабельніков С.К. за участю секретаря - Вакула Н.С., захисника - Котляра А.О., представника потерпілої -Проніної В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 адвоката Котляра А.О. на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП,- В С Т А Н О В И В: Постановою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 340,00 грн. Також, стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 454 грн. Не погоджуючись з вищевказаною постановою особа, що притягається до адміністративної відповідальності, захисник ОСОБА_1 адвокат Котляр А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилається на те, що постанова судді першої інстанції є незаконною, оскільки судом були були зроблені безпідставні негативні висновки за відсутності належних та допустимих доказів у справі, які вирішальною мірою ґрунтувалися на показаннях двох свідків: колишньої дружини ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_3 , з якими у ОСОБА_1 виник тривалий конфлікт з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 , в якій постійно мешкає ОСОБА_1 , його законна дружина ОСОБА_4 та їх доньки: ОСОБА_5 , 2004 р.н. та ОСОБА_6 , 2007 р.н. Зазначає, що суддею першої інстанції була повністю проігнорована версія події 02.02.2021 року, на якій наполягав ОСОБА_1 , при тому, що така версія події повністю узгоджувалася з письмовими показаннями свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які також були допитані в судовому засіданні, та повністю спростовувала висновки суду, що ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП. На думку апелянта, суд вдався до припущень, перейнявши на себе тим самим функції обвинувачення, чим порушив принцип презумпції невинуватості, який закріплений в ст.62 Конституції України та переклав тягар доведення невинуватості на ОСОБА_1 та перетворив змагальний процес в інквізиційний, оскільки ті факти, які однозначно не давали можливості оцінити дії ОСОБА_1 в цій ситуації, були розтлумачені судом не на користь останнього. При цьому, висновок суду про вчинення умисних і протиправних дій ОСОБА_1 повністю суперечить іншим встановленим обставинам події за версією того ж представника потерпілої, яка зазначала, що на неодноразові вимоги потерпілої ОСОБА_8 . 2004 р.н. відчинити двері. її бабуся ОСОБА_7 , яка також була вдома того дня. 02.02.2021 року, якій ОСОБА_1 надав свої ключі, не реагувала, ключі від дверей не надала, зважаючи на що свідки ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 ) були вимушені викликати працівників поліції та особу, яка відкрила двері квартири шляхом застосування спеціальних засобів. В судове засідання апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , потерпіла ОСОБА_8 та її законний представник ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленими не з`явились. Захисник Котляр А.О. та представник потерпілої ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомили, що ОСОБА_1 , потерпіла ОСОБА_8 та її законний представник ОСОБА_2 повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги, однак не мають можливості бути присутніми в судовому засіданні, оскільки ОСОБА_1 перебуває на роботі, у ОСОБА_8 екзамени, сторони узгодили свої позиції щодо відношення до апеляційної скарги та не заперечують щодо розгляду апеляційної скарги без їх участі. За таких обставин, а також враховуючи вимоги ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе провести судовий розгляд за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_8 та її законного представника ОСОБА_2 . Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи адвоката Котляра А.О., який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, а також пояснення представника потерпілої ОСОБА_10 , яка заперечували проти задоволення апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Частиною 1 статті 173-2 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Виходячи зі змісту диспозиції цієї норми відповідальність настає не тільки за наявністю заподіяної шкоди, але й у випадку коли створюється можливість заподіяння шкоди, тобто таке правопорушення має формальний склад. Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдано шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого. Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим. Зокрема, вина ОСОБА_1 у вчиненні цього правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 299793 від 08 лютого 2021 року, яким зафіксовано факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП; відеозаписом подій, що відбувалися 02.02.2021 року; письмовими потерпілої, свідків. Також, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення зазначено, що дії ОСОБА_1 негативно відігрались на психологічному стані потерпілої. Також, як вбачається з матеріалів провадження, а саме з відеозапису подій 02.02.2021 року (а.с. 93) після відчинення вхідних дверей у присутності працівників поліцій ОСОБА_8 виглядала пригніченою та плакала, а також відповідно до копії консультативного висновку спеціаліста дитячого неврапотолога ОСОБА_11 04.02.2021 року у ОСОБА_8 встановлено діагноз судинна дистонія, астено-невротичний синдром, тривожний розлад, депресивний розлад у зв`язку з чим її направлено на консультацію до НАМН ІОЗДП (а.с. 33-34) В суді апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_1 - адвокат Котляр А.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та пояснив, що між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною ОСОБА_2 існують спори щодо дій останньої на вселення до квартири АДРЕСА_1 , в якій вона ніколи не мешкала. Зазначив, що ОСОБА_1 не заперечує, що у його доньок: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відсутні повні комплекти ключів, а саме відсутній, ключ від верхнього замка вхідної двері, пояснював це тим, що таким замком члени родини користуються лише у виняткових випадках, а саме: коли виїжджають на тривалий відпочином усі разом тощо. Пояснив, що 02.02.2021 року був запланований вихід комісії у справах дітей до квартири ОСОБА_1 , однак у той день його дружині ОСОБА_14 , яка знаходиться на другому місяці вагітності погіршився стан здоров`я та вони були змушені терміново виїхати до лікарні. Про скасування виходу Комісії ОСОБА_1 одразу повідомив керівника Комітет у справах сім`ї, молоді та спорту по Шевченківському району Департаменту у справах сім`ї, молоді та спорту Харківської міської ради. Після чого ОСОБА_1 віддав ключі матері ОСОБА_7 яка залишилася вдома з доньками ОСОБА_15 та ОСОБА_13 та зачинила за ними і верхній замок вхідної двері. Зазначив, що допитана у якості свідка ОСОБА_7 , яка є матір`ю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначала, що ОСОБА_16 не зверталася до неї з приводу ускладнень у відчиненні дверей або необхідності вийти з квартири, що також підтвердила й молодша онука ОСОБА_13 . Як зазначала ОСОБА_7 вона відпочивала в кімнаті її сина та його дружини та лише після того, як онука ОСОБА_13 увійшли до кімнати, де відпочивала бабуся, остання вийшла до коридору та побачила у домофоні людей, які виламували двері, після чого, перелякавшись одразу зателефонувала сину ОСОБА_17 . Навіть після того, як ОСОБА_7 спробувала відчинити двері, вона не змогла цього здійснити, оскільки замок у вхідній двері вже був зламаний особою, яку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 викликала для того, щоб відчинити вхідні двері за допомогою спеціальних засобів. Просив врахувати, що, наведені обставини вказують про те, що ОСОБА_1 не вчиняв дій, направлених на обмеження його доньки ОСОБА_12 у користування квартирою, вільному пересуванні тощо, оскільки фізично не міг їх здійснити. Також, зазначав, що дії поліцейських щодо складання протоколу про адміністративну відповідальність до адміністративного суду ОСОБА_1 не оскаржував, писали скаргу до прокуратури щодо незаконності дій поліцейських, однак на теперішній час відповіді не отримали. Представник потерпілої адвокат Проніна заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити постанову суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні пояснила, що під час ремонту квартири АДРЕСА_1 було встановлено замок у вхідні двері та ОСОБА_1 не надав повного комплекту ключів своїй доньці ОСОБА_12 , чим обмежив її право на вільне пересування та вона повинна постійно питати батька чи може вийти з квартири та зайти до неї. Також, такими своїми діями ОСОБА_1 порушує права власності та вільне володіння донькою квартири в якій вона є володільцем разом зі своєю сестрою ОСОБА_18 на підставі договору дарування. Конфлікт з приводу відсутності у ОСОБА_12 повного комплекту ключів виник ще з літа 2020 року. 02.02.2021 року під час події, що зафіксована у протоколі про адміністративне правопорушення працівники поліції намагались неодноразово зателефонувати ОСОБА_1 , однак він їм не відповідав, а відповів лише на дзвінок ОСОБА_7 та після чого було викликано ще раз поліцію. Весь час ОСОБА_16 спілкувалась з працівниками поліції та своєю матір`ю та дідусем через домофон та повідомила, що бажає вийти з квартири, однак через відсутність у неї ключів вона не може цього здійснити. Після того, як вхідні двері було відчинено було помітно, що ОСОБА_16 перебувала у стресовому стані, налякана та плакала. В сукупності ці докази підтверджують факт здійснення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру, що тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Так, п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року №2229-VIII передбачено, що психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає, зокрема діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Апеляційний суд зазначає, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судом вину у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП не визнав, але не заперечував, та як підтвердив його захисник у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що потерпілій ОСОБА_8 повний комплект ключів від вхідної двері у квартирі АДРЕСА_1 не надавався у зв`язку з чим між потерпілою та її батьком виникали конфлікти. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії ОСОБА_1 з ненадання потерпілій ключів від вхідної двері квартири, в якій вона є власником, та у зв`язку з чим вона була періодично зачинена в квартирі, знаходяться у причинному зв`язку з порушенням права потерпілої на свободу пересування, яке закріплено в ст.33 Конституції України, права на освіту, передбачене ст.53 Конституції України та виражається у формі психологічного насильства відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року. Також, апеляційний суд приймає до уваги, що 02.02.2021 року працівники поліцій намагались додзвонитись до ОСОБА_1 , однак він не відповідав на такі дзвінки та відповів лише після збігу тривалого часу на дзвінок своєї матері ОСОБА_7 , що свідчить про упереджене ставлення до виниклої ситуації. Припущення апелянта про те, що 02.02.2021 року двері на 2 замки було зачинено не ОСОБА_1 , а його матір`ю ОСОБА_7 , а також у зв`язку з тим, що у ОСОБА_7 , яка знаходилась разом з ОСОБА_15 в квартирі були ключі, тому у діях ОСОБА_1 відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставними, оскільки саме дії ОСОБА_1 щодо ненадання ОСОБА_12 повного комплекту ключів протягом тривалого часу стали причиною конфліктів та порушенням прав потерпілої на свободу пересування та права на освіту, що виразилось у психологічному насильстві та наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушенням, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також, доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 02.02.2021 року повідомила ОСОБА_1 про те, що вона не збирається у той день йти до школи також, не спростовують факту відсутності у ОСОБА_12 повного комплекту ключів від вхідної двері, як власника квартири Крім того, захисник посилається в апеляційній скарзі на те, що після подій 02.02.2021 року у ОСОБА_7 суттєво погіршився стан здоров`я та вона потребує постійного догляду та через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговувати себе, а також погіршився психоемоційний стан ОСОБА_13 у зв`язку з чим родина була змушена звернутися до лікаря - психотерапевта, який встановив пост травматичний синдром після перенесеного психоемоційного стресу та рекомендує проходження курсу лікування. Однак, такі доводи не спростовують встановленого факту порушення прав ОСОБА_8 , як власника квартири, у зв`язку ненаданням їй ОСОБА_1 повного комплекту ключів протягом тривалого часу, які стали причиною порушенням прав потерпілої на свободу пересування. Отже, апеляційний суд вважає, що викладені у постанові висновки суду першої інстанції про кваліфікацію дій та доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП, є правильними та обґрунтованими. Апеляційні доводи захисника в апеляційній скарзі на те, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним доказам та обставинам та надав перевагу одним доказам над іншими, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, внаслідок чого апеляційний суд розцінює їх як спосіб захисту та намагання уникнути адміністративної відповідальності, оскільки вина ОСОБА_1 підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності. За таких обставин, доводи апеляційної скарги стосовно відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, на думку апеляційного суду є безпідставними. При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст.ст.279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст.252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення. Накладаючи адміністративне стягнення, суд дотримався вимог ст.ст.30, 33 КУпАП і призначив його в межах санкції ч.1 ст.173-2 КУпАП, з урахуванням особи ОСОБА_1 та інших обставин справи. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Котляра А.О. залишити без задоволення. Постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков