Постанова 4857 № 460/1889/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року Справа № 460/1889/20 пров. № А/857/6678/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (суддя Друзенко Н.В., м.Рівне, повний текст складено 23 грудня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській областіт(далі ГУПФ, ПФУ відповідно) в якому просила: визнати дії відповідача із відмови нарахувати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком нарахувати та виплатити позивачу згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII) доплату до пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону №796-XII, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до ІІ категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком протиправними; зобов`язати ГУПФ нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII як непрацюючому пенсіонеру, у зоні безумовного (обов`язкового) відселення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком відповідно з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до ІІ категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до частини третьої статті 51 Закону №796-XII в розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 починаючи з 01.01.2016 без обмеження кінцевим строком провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУПФ, щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII. Зобов`язано ГУПФ нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 починаючи з 17.07.2018 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) В частині позовних вимог, що стосуються зобов`язання нараховувати та виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 по 16.07.2018 відмовлено. В частині позовних вимог, що стосуються зобов`язання нараховувати та виплачувати щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-XII, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та починаючи з 01.01.2016 і без обмеження кінцевим терміном відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням суду, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В доводах апеляційної скарги з посиланням на норми матеріального права вказує, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі Закон №3491-VI), яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (далі КМУ), виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету ПФУ на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано КМУ. В подальшому КМУ прийняті постанови «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 №745 (далі Постанова №745) та «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.1.11.2011 №1210 (далі Постанова №1210). Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відповідач зазначає, що пенсія позивачу призначена 26.05.2016, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати доплати до пенсії яка передбачена у статті 39 №796-XII. Крім того, вказує, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з позовом. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін)за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 (далі КСУ, Рішення №6-р/2018) та статті 39 Закону №796-ХІІ, з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ. Відтак, відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаної доплати із 17.07.2018 є протиправною. Крім того, цей суд вказав, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, так як невиплата підвищення з 17.07.2018 вчинена з вини органу ПФУ. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права. В частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то цей суд вказав, оскільки позивачу призначена пенсія за віком лише 26.05.2016, тому відсутні підстави для визнання протиправним дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу в періоді з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2016 по 25.05.2016 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах значно менших за ті, які передбачені статтями 39, 51 Закону №796-XII та зобов`язання вчинити дії щодо їх нарахування та виплати. Що ж стосується вимог позивача в частині нарахування та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 26.05.2016, то судом зазначено, що виплачуючи позивачу з 01.01.2016 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону №796-XII у порядку та розмірах, встановлених Порядком №1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення. В цій частині, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення. Відповідно до статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), та перебуває на обліку у відповідача, та з 26.05.2016 отримує пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Також ОСОБА_1 проживає в селі Великі Озера Дубровицького району Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення згідно з «Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи» затвердженого постановою КМУ від 23.07.1991 №106, а відтак має право на виплати, передбачені Законом №796-XII. Позивач 24.12.2019 звернулася до відповідача з письмовою заявою в якій зазначила, що в період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону №796-XII, але в розмірі визначеному Постановою №1210, і щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до статті 51 Закону №796-XII, але в розмірі визначеному цією ж Постановою

210. Починаючи з 01.01.2016 позивач взагалі не отримувала підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.14). У відповідь на письмову заяву позивача, відповідач у листі від 05.02.2020 №К-6425/07.1-59 вказав про відсутність підстав для проведення виплат у розмірах, які передбачалися статтями 39, 51 Закону №796-XII, у редакції, яка діяла на 01.01.2008, з огляду на втрату нею чинності (а.с.15). Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 16 Основного Закону передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: «

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». 28.12.2014 у прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»»(далі Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147). Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Рішенням №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення. КСУ у своєму Рішенні № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в Рішенні №6-р/2018 встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить. КСУ у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Так, як встановлено вище, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Тому стаття 39 вказаного Закону №796-ХІІ із 17.08.2018 має такий зміст: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; -у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; -у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати». В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII. Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР, яка не суперечить редакції Закону №987-VIII, а в іншій - діє норма Закону №987-VIII. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 (провадження № 11-150заі19). Отже, з моменту ухвалення КСУ Рішення № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Судом апеляційної інстанції також не беруться до уваги покликання відповідача на те, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду із позовом, оскільки відповідач повинен був з 17.07.2018 автоматично нараховувати та виплачувати позивачу відповідне щомісячне підвищення до пенсії, так як саме нарахування вказаної доплати, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем нарахування та виплати такої допомоги позивачу свідчить про те, що його дії призвели до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної виплати, яке було відновлено на підставі Рішення №6-р/2018. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 у спосіб, що наведений у рішенні суду . Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 3 червня 2021 року.