Постанова 4857 № 380/9986/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9986/20 пров. № А/857/4430/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Шевчук С.М., Іщук Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року (ухвалене головуючою-суддею Качур Р.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ, відповідач) щодо відмови у призначенні їй достроково пенсії за віком на підставі ст.21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (далі Закон №3721-XII) та зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату їй пенсії за віком на цій підставі з дати звернення за пенсією 20.10.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2020 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволені позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що пенсія за віком призначається до 01.01.2015, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі Закон №76-VIII), яким скасовано норми ст.21 Закону №3721 та ст.49 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI), а тому з цієї дати чинним законодавством не передбачено права на достроковий вихід на пенсію особам, трудовий договір з якими розірвано до досягнення пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників. Не зважаючи на те, що рішенням Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22.05.2018 визнано неконституційним п.п.3 п.12 розділу І Закону №76-VIII, яким було виключено ст.21 Закону №3721-XII, п.п.39 п.12 розділу І Закону №76-VIII неконституційним не визнавався. Відтак вважає, що позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії на підставі ст. 21 Закону №3721-XII. Позивач не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, ОСОБА_1 з 03.06.2013 працювала на посаді начальника відділу кадрів апарату філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та відповідно до наказу №31-к від 15.09.2020 була звільнена з цієї посади з 16.09.2020 на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у зв`язку із скороченням, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1984. 20.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ст.21 Закону №3721-XII. За наслідками розгляду заяви відділом з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №134550010450 від 23.10.2020 відповідно до ст.26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю підстав для дострокового призначення такої пенсії. Позивачці також роз`яснено, що відповідно до ст.26 Закону №134550010450 від 23.10.2020 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, зокрема в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. Вказано також, що пенсія за віком достроково призначалась до 01.01.2015, тобто до набуття чинності Законом №76-VIII, яким скасовано норми ст.21 Закону №3721-XII та ст.49 Закону №5067-VI. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 визнано неконституційним положення Закону №76-VIII щодо виключення ст.21 Закону №3721-XII. Однак, п.п.39 п.12 розділу І Закону №76-VIII неконституційним не визнавався. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 відповідає трьом обов`язковим умовам для призначення пенсії за віком достроково згідно ст.21 Закону №3721-XII. При цьому, оскільки ст.49 Закону №5067-VI була виключена внаслідок прийняття Закону №76-VIII, то призначення пенсії на підставі ст.21 Закону №3721-ХІІ є можливим без обов`язкового подання клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію. Суд першої інстанції також звернув увагу, що при розгляді заяви позивачки ГУ ПФУ не висловило зауважень щодо того, що нею подано заяву не встановленої Порядком №22-1 форми та не вказало на наявність її недоліків. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Згідно ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері призначення громадян України пенсії за віком є Закон №1058-IV, відповідно до якого здійснюється призначення, перерахунок і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Згідно ст.10 Закону №3721-XII, громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-IV, а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років. Частиною першою статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Тобто, за змістом вищевказаної норми, відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні можуть бути врегульовані також іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів про пенсійне забезпечення. Згідно ч.1 ст.18 Закону №3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Разом з тим, стаття 21 Закону № 3721-XII передбачала, що особам, трудовий договір з якими розірвано за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність» (за наявності відповідних умов), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів також зазначає, що ст.49 №5067-VI (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) було передбачено умову, за якої особам гарантувалося право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Такою умовою була реєстрація особи, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, та військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до Законів України «Про державну службу», «;Про статус народного депутата України», «;Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності підходящої роботи. Пунктом 26 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №198 від 20.03.2013 (далі - Порядок №198) передбачалося, що клопотання про достроковий вихід на пенсію безробітного до управління Пенсійного фонду України надається центром зайнятості безробітному за його особистою заявою. Постановою Кабінету Міністрів України №334 від 27.05.2015 «Про внесення змін до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» розділ «Достроковий вихід на пенсію безробітних» було виключено із Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, в тому числі і вищезазначений пункт

26. Крім того, постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015 «Про затвердження Змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключено пункт 6 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачалось, що до заяви про призначення пенсії за віком додається клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію (для призначення пенсії відповідно до ст.49 Закону України «Про зайнятість населення»). Законом №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, зокрема, п.п.3 п.12 розділу І виключено ст.21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» та п.п.2 п.39 розділу І виключено ст.49 Закону України «Про зайнятість населення», у зв`язку з чим особи похилого віку та ветерани праці позбавлялися права призначення дострокової пенсії за віком на підставі ст.21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Крім того, аналогічні зміни були внесенні до підзаконних нормативно-правових актів, якими врегульовувались спірні правовідносини. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22.05.2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п.п.3 п.12 розділу І Закону №76-VIII. Конституційний Суд України зазначив, що гарантування державою права на достроковий вихід на пенсію громадянам похилого віку було спрямоване на убезпечення цих громадян від такого соціального ризику, як безробіття з незалежних від них обставин, і забезпечення сприятливих умов для їх повноцінного та гідного життя у старості. Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на достроковий вихід на пенсію, яке мали громадяни похилого віку на підставі ст.21 Закону №3721-XII до внесення змін Законом №76-VIII, було гарантією ефективної реалізації конституційних прав громадян, закріплених у статтях 46, 48 Основного Закону. З урахуванням вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу необхідно керуватися Законом №3721-XII, яка на час розгляду цієї справи є чинною в силу визнання неконституційним положень Закону, якими її було виключено. При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки ст.49 Закону №3721-XII була виключена внаслідок прийняття Закону №76-VIII, тому призначення пенсії позивачу на підставі ст.21 Закону №3721-XII є можливим без обов`язкового подання клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію. З матеріалів справи видно, що станом на 20.10.2020 (на дату звернення з заявою про призначення пенсії) вік позивача становив 58 років 7 місяців (тобто не більше 1,5 роки до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV), вона мала необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж, є звільненою з роботи у зв`язку зі скороченням посади. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії відповідно до ст.21 Закону №3721-XII. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неможливість призначення позивачу дострокової пенсії за віком, з покликанням на відсутність роз`яснень щодо виконання рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018, оскільки орган Пенсійного фонду, будучи суб`єктом владних повноважень, зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а враховуючи те, що він відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, відповідач зобов`язаний виконувати вимоги ст.21 №3721-XII, які надають позивачеві право на пенсію. Відсутність механізмів призначення пенсії не може позбавляти позивача гарантій, встановлених цією статтею. Щодо наявності у позивачки необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637). Згідно п.1 Порядку №637, підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки позивачки та індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування судом встановлено, що у ОСОБА_1 наявний мінімально необхідний страховий стаж (понад 40 років) для призначення пенсії за віком, який передбачений ст.26 Закону №1058-IV. Стосовно факту звільнення позивачки з роботи у зв`язку зі скороченням, то такі обставини підтверджуються копією наказу Філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» №31-к від 15.09.2020 та відповідним записом у трудовій книжці. Отже, ОСОБА_1 відповідає трьом обов`язковим умовам для призначення пенсії за віком достроково згідно ст.21 Закону №3721-ХІІ. При цьому, оскільки ст.49 Закону №5067-VI була виключена внаслідок прийняття Закону №76-VIII, то призначення пенсії позивачці на підставі ст.21 Закону №3721-ХІІ є можливим без обов`язкового подання клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем факту існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії відповідно до ст.21 Закону №3721-ХІІ. Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення №134550010450 від 23.10.2020 та зобов`язання ГУ ПФУ призначити їй пенсію за віком на підставі ст.21 Закону №3721-ХІІ з 20.10.2020. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року по справі №380/9986/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Л. П. Іщук