Постанова 4857 № 140/16132/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16132/20 пров. № А/857/6938/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від третьої особи Мельник В.М.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Заступника начальника Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) Поліщук Наталії Григорівни та Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в скасуванні арешту майна боржника (суддя суду І інстанції: Волдінер Ф.А., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.03.2021р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 19.11.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 10800 від 19.05.2020р., прийняте заступником начальника Рожищенського районного відділу /РВ/ державної виконавчої служби /ДВС/ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) Поліщук Н.Г., про відмову у скасуванні арешту, накладеного постановою головного державного виконавця відділу ДВС Рожищенського районного управління юстиції /РУЮ/ Кисіля Д.В. від 31.07.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № 33664950; зобов`язати відповідача Рожищенський РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою головного державного виконавця ВДВС Рожищенського РУЮ Кисіля Д.В. від 31.07.2012р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № 33664950 (тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 12811025; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно) (а.с.1-4). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.39-41). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в кінцевому підсумку призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову по справі, якою заявлений позов задовольнити (а.с.49-50). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби; порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. В Єдиному реєстрі боржників позивач не значиться; будь-яких відкритих виконавчих проваджень, де він є боржником, не існує. Відсутність відкритих виконавчих проваджень свідчить про наявність правових підстав для зняття арешту із майна позивача. Стягувач повторно не пред`являв виконавчих документів в установлений річний строк згідно вимог ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакціях з 26.03.2015р. по 26.03.2016р.), за якою виконавчі документи по судових рішеннях можуть бути пред`явлені до виконання протягом року (в даному випадку до 25.03.2016р.). Відповідно до приписів ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції про проведення виконавчих дій державним виконавцем проводяться всі інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, зокрема, поверненням виконавчого документа стягувачу згідно зі ст.47 цього Закону, та застосовуються наслідки завершення відповідного виконавчого провадження зі зняттям арешту, чого у виконавчому проваджені № 33664950 зроблено не було. Ухвалою апеляційного суду від 12.04.2021р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Акціонерне товариство /АТ/ Комерційний банк /КБ/ «ПриватБанк» (а.с.58). Третьою особою АТ КБ «ПриватБанк» скеровано до апеляційного суду письмові пояснення на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення (а.с.36-71). Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду справи, 23.07.2017р. головним державним виконавцем Відділу ДВС Рожищенського РУЮ Кисіль Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 33664950) з примусового виконання виконавчого листа № 2/0314/200, виданого Рожищенським районним судом Волинської обл. 17.05.2012р., про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 5403,75 доларів США на користь АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.9). Згідно постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.07.2012р. в рамках виконавчого провадження № 33664950 накладено арешт на все майно, що належить боржнику (а.с.10). Відомості про арешт нерухомого майна боржника внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. 26.03.2015р. в межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку з тим, що боржник ніде не працює; відкритих рахунків на своє ім`я у банківських та фінансових установах немає. Крім того, у боржника відсутнє рухоме та нерухоме майно (а.с.11). При цьому, накладений арешт на майно позивача не скасований. 13.05.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Рожищенського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) із заявою про скасування арешту майна. Згідно листа відповідача № 10800 від 19.05.2020р. у задоволенні вказаної заяви відмовлено, оскільки згідно вимог ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» є відсутніми законні підстави для зняття арешту з усього нерухомого майна боржника (а.с.8). Вирішуючи наведений спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження № 33664950 не було закінчено; повернення виконавчого документа стягувачеві у зв`язку із відсутністю майна боржника не є підставою для зняття арешту з майна боржника. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Розглядувані правовідносини регулюються приписами Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України. При цьому, розглядуваний спір виходить за межі спорів, передбачених ст.287 КАС України, оскільки сторони не є учасниками триваючого виконавчого провадження. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно приписів ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ст.2 Закону України № 606-XIV від 21.04.1999р. «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці). Згідно з ч.1 ст.11 цього Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (ч.3 ст.11 цього Закону). Згідно п.2 ч.1 ст.47 цього Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч.1 ст.50 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч.2 ст.50 названого Закону). Як установлено під час судового розгляду, виконавче провадження ВП 33664950 не було закінчено; у дійсності виконавчий документ був повернутий стягувачеві у зв`язку із відсутністю майна у боржника. Повернення виконавчого документа із наведеної причини не є підставою для зняття арешту з майна боржника. Звідси, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не вважається закінченим, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. При цьому, державному виконавцю не надано право зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Звідси, відсутність діючих виконавчих проваджень щодо боржника, не свідчить про безпідставність накладеного та діючого арешту на його майно. Також сторонами не надано, а судом не здобуто доказів того, що виконавче провадження закінчене з підстав, які тягнуть за собою зняття арешту з майна боржника. Водночас, на момент звернення позивача із заявою від 13.05.2020р. діяли норми Закону України № 1404-VІІІ від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження». Відповідно до ч.3 ст.59 цього Закону у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Частиною 4 ст.59 вказаного Закону визначені наступні підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 зазначеного Закону). За таких умов подана позивачем заява від 13.05.2020р. розглянута відповідачем, яким обґрунтовано відсутність правових підстав для зняття раніше накладеного державним виконавцем арешту на майно боржника. Водночас, позивач наділений правом звернутися до відповідного суду із позовом щодо зняття арешту з майна боржника. Розглядуваний позов стосується правомірності дій відповідача щодо розгляду заяви позивача про зняття арешту з майна, а відтак в його рамках питання зняття арешту в спосіб, визначений ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», не вирішується. Додатково колегія суддів наголошує на наступному. Згідно зі ст.6 КАС України та ст.17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Так, у п.53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.). Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ. Законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника. Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця. У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення. Стосовно допущеної відповідачами бездіяльності, на чому наполягає апелянт, то така кваліфікація поведінки останніх не відповідає обставинам справи та нормам права. Зокрема, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. З огляду на вищевикладене, відповідачами не допущено протиправної бездіяльності, при цьому їхні дії та рішення відповідають вимогам чинного законодавства. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, а тому такий не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. в адміністративній справі № 140/16132/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 02.06.2021р.