Постанова 4819 № 664/1676/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 664/1676/20 Головуючий в І інстанції: Савчак С.П. Номер провадження: №22-ц/819/692/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Вейтас І.В., Кузнєцової О.А., секретар Давиденко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Юріної Аліни Романівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2021 року, у складі судді Савчака С.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В : 03 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: --- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 85/100 частин квартири АДРЕСА_1 ; --- визнати за відповідачкою право власності на 15/100 частин вказаної квартири; --- визнати за відповідачкою право власності на автомобіль Volkswagen Passat В8, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6, тип кузова універсал; --- стягнути з відповідачки на його користь компенсацію вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 252225,00 грн. Позов обґрунтований наступним. 03 вересня 2010 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, спільне життя з відповідачкою не склалося, у зв`язку з чим було прийнято рішення про окреме проживання та розірвання шлюбу, про що було подано позовну заяву до Цюрупинського районного суду Херсонської області. Вказане майно (квартира й автомобіль) було придбано ними під час шлюбу та до подання позовної заяви про розірвання шлюбу, автомобіль 23.03.2019 року за спільні кошти, його було зареєстровано на відповідачку, а квартиру було придбано 09.06.2011 року за 72432 грн, з яких 50746 грн це кошти, які ним було отримано від продажу 08.06.2011 року належної йому на праві власності придбаної до шлюбу іншої квартири АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру оформлено на відповідачку. Отже, лише 30/100 частин квартири є спільною власністю, з часткою кожного з подружжя по 15/100 частин. Ринкова вартість спірної квартири станом на 19 червня 2020 року становить 481740 грн, ринкова вартість автомобіля становить 504450 грн. У зв`язку з вказаним 70/100 частин квартири є його особистою власністю, а 30/100 частин квартири є їх спільною сумісною власністю. Ринкова вартість автомобіля становить 504 450,00 грн, що підтверджується скріншотами з сайту AUTO.RIA. Виходячи із вищевикладеного, пославшись на ст.ст.60, 61, 68, 70, 71 СК України, ст.368 ЦК України, просив задовольнити позов. У відзиві на позов адвокат С`єдіна І.І., діюча від імені відповідачки ОСОБА_2 , вважала його таким, що задоволенню не підлягає у повному обсязі з підстав його необґрунтованості, просила визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини спірної квартири з урахуванням інтересів малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на спірний автомобіль, присудити на користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля, від розміру вартості, визначеному у відповіді на запит, наданою Територіальним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ № 6541. Зазначила, що в договорі купівлі-продажу спірної квартири не міститься інформації щодо визначення його частки у спільній власності або надання ним коштів на її придбання від продажу квартири, яка належала йому на праві особистої власності. Гроші від продажу квартири позивачем були надані його колишній дружині в якості виплати компенсації за майно, придбане під час шлюбу. Джерелом походження коштів на придбання спірної квартири є гроші, які зароблені ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності. Також зазначила, що реальна вартість автомобіля зазначена в договорі його купівлі-продажу, якого на запит ще не отримано від Територіального сервісного центру МВС № 6541. Також, в спірній квартирі проживає не тільки відповідачка, але і їх син ОСОБА_3 , який до моменту звернення до суду з заявою про видачу судового наказу повністю утримувався за її рахунок. Відповідачка особисто дбає про сина, водить його до садочку, займається розвитком та вихованням. Також, позивач приховав спірний автомобіль, не надає відповідачці ним користуватись для забезпечення потреб родини та сина. У зв`язку з чим вважає, що її частка в квартирі має бути збільшена до 2/3 часток. За відповіддю на відзив на позовну заяву представник позивача зазначає, що твердження про те, що джерелом походження коштів на купівлю спірної квартири є гроші, які зароблені ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вона за інформацією з ЄДРЮОФОПГФ не зареєстрована як фізична особа-підприємець. Крім того, оскільки відповідачка не погоджується з вартістю автомобіля, визначеного позивачем, до суду буде надано звіт про його незалежну оцінку. Ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2021 року у задоволенні клопотання адвоката Юріної А.Р., діючої від імені позивача ОСОБА_1 , про призначення судової автотоварознавчої експертизи було відмовлено, оскільки на час розгляду справи вона не є необхідною, так як обставини, які в ній будуть зазначені не матимуть значення для правильного вирішення спору. Крім того, суд зазначив, що зазначене не позбавляє позивача заявити позов про залишення автомобіля за ним у його особистій власності та здійснити компенсацію частки його вартості відповідачці. Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2021 року позов було задоволено частково, суд вирішив: --- поділити квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 її частину та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 її частину; --- поділити автомобіль Volkswagen Passat, загальний легковий-загальний універсал В, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 його частину та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 його частину; --- в іншій частині позовних вимог відмовити; --- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 2189,16грн; --- судовий збір у розмірі 273,00грн, сплачений ОСОБА_1 квитанціями № 50133185 від 02.07.2020 року у розмірі 6306,00 грн, № 1_12 від 04.08.2020 року у розмірі 48,00 грн, повернути йому з державного бюджету, як надмірно сплачений. Виконання щодо повернення судового збору з державного бюджету покласти на Головне управління Державної казначейської служби України у Херсонської області. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбана ними під час шлюбу за спільні кошти, тому її слід поділити шляхом визнання за кожним із них право власності по 1/2 частині. При цьому суд врахував нотаріально посвідчену заяву позивача від 09.06.2011 року, за якою він надав згоду відповідно до ч.3 ст.65 СК України на укладення його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної 2-кімнатної квартири АДРЕСА_3 за ціну та на умовах, йому відомих, вказавши при цьому добровільно та до виникнення спору щодо належності квартири про те, що шлюбного договору між ними не укладено і не визначались будь-які умови щодо правового режиму майна, яке вони будуть набувати під час перебування у шлюбі, та йому відомо, що це нерухоме майно набуває статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст. 60 СК України. Також при цьому суд не вважав за можливе відступити від засад рівності часток подружжя в квартирі та визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 її частини, оскільки спільний син сторін не буде у даному випадку позбавлений права користування частиною належної ОСОБА_1 квартири, відповідачкою не було доведено, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Також суд виходив з того, що утримання позивачем у себе спірного автомобіля не може вважатися приховуванням чи знищенням спільного майна, оскільки ним подано відповідний позов до суду щодо вирішення спору відносно нього внаслідок недосягнення домовленостей про його поділ та/або користування ним. Також суд виходив з того, що позовна вимога про визнання права власності на спірний автомобіль за відповідачкою та стягнення з останньої на користь позивача компенсації 1/2 частини його вартості у розмірі 252225,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до законодавства зазначене можливо лише у разі внесення відповідачкою ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду відповідної суми коштів, при цьому відповідачка вказане не здійснила та заперечує проти сплати нею цієї суми коштів. При цьому суд вважав, що у випадку задоволення такої вимоги відповідачка буде наділена без її згоди власністю на весь автомобіль, при цьому з неї будуть стягуватися кошти в примусовому порядку, що в свою чергу може призвести і до позбавлення права власності на нього. Одночасно суд першої інстанції врахував, що фактично автомобіль знаходиться у позивача, останнім може бути подано позов про визнання за ним права власності на автомобіль з відповідною компенсацією ОСОБА_2 частки в праві власності на нього. Тому у даному випадку, враховуючи, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, так як його придбано під час шлюбу, є неподільною річчю та жодна із сторін не заперечує цього факту, вважав за необхідне поділити його, визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 його частину. В апеляційній скарзі адвокат Юріна Аліна Романівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи й порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначила, що судом не було прийнято до уваги договір від 08 червня 2011 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , у п. 12 якого зазначено, що квартира, яка відчужується, є особистою приватною власністю продавця ОСОБА_1 , оскільки на момент її придбання він у шлюбі не перебував, про що ним подана відповідна заява, із змістом якої покупець ознайомлений. Також вказала, що посилання суду щодо незгоди відповідачки з вимогою визнання за нею права власності на спірний автомобіль та стягнення з неї компенсації 1/2 його вартості не відповідає дійсності, оскільки у відзиві на позов адвокатом С`єдіною І.І. від імені ОСОБА_2 від 23 жовтня 2020 року були зазначені вимоги про визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на спірний автомобіль та присудження на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, від розміру визначеному у відповіді Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 6541. При цьому зазначила, що, оцінюючи положення ч.5 ст.71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц зробив висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач. Тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за перевищення частки у майні у зв`язку із невнесенням на депозитний рахунок відповідних коштів є передчасними та висловленими внаслідок помилкового тлумачення норм законодавства з цього приводу у співвідношенні до підстав заявленого позову. Тому, враховуючи, що спірний автомобіль відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України відноситься до неподільних речей, спільне користування та володіння цим майном є неможливим, згоди про вказане між сторонами не досягнуто, з урахуванням того, що у позовній заяві позивач просить залишити автомобіль у власності відповідачки, а представник відповідачки у відзиві на позов також просить транспортний засіб залишити у власності відповідачки, з метою досягнення завдань цивільного судочинства, дотримання рівності часток є підстави для розподілу спільного майна у заявлений позивачем спосіб з компенсацією відповідачкою різниці у вартості виділеного автомобіля, відповідно до звіту про оцінку майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Оцінка 24" від 29 жовтня 2020 року, за якою вартість спірного автомобіля на час розгляду справи складає 510 740,00 грн. На вказану апеляційну скаргу адвокатом С`єдіною І.І., діючою від імені відповідачки ОСОБА_2 , подано відзив, у якому вона просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині поділу квартири та автомобіля, визнавши за відповідачкою право власності на 2/3 частини спірної квартири та на 2/3 частини спірного автомобіля. При цьому вона послалася на те, що суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Також при цьому вона зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 згодна відшкодувати позивачу половину суми від розміру вартості автомобіля, визначеному у відповіді на запит, наданій територіальним сервісним центром МВС №6541 (тобто, по суті від вартості, зазначеної в договорі його купівлі-продажу від 19.03.2019р (який було отримано за запитом від Територіального сервісного центру МВС № 6541), а саме 230 000,00 грн). Справу було призначено до апеляційного розгляду на 01.06.2021 року о 15-30 годині, однак скаржник (позивач) ОСОБА_1 , який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився. Натомість в розгляді справи приймав участь його представник адвокат Юріна Аліна Романівна. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання позивача неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка його не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за його відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Згідно свідоцтву про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 червня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 03 вересня 2010 року (а.с.15). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22 травня 2018 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.57). За довідкою № 9918 Виконавчого комітету Олешківської міської ради Олешківського району Херсонської області від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.63). Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08 червня 2011 року позивач ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 належну йому на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , за 50746,00 грн (а.с.16). За п.2 вказаного Договору вказана квартира належить продавцеві ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.06.2004 року. Згідно договору купівлі-продажу від 09 червня 2011 року відповідачка ОСОБА_2 купила належну продавцям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 72432,00 грн. Продаж вчинено за 72432,00 грн (а.с.20). 09 червня 2011 року ОСОБА_1 подав до приватного нотаріуса Цюрупинського районного нотаріального округу Херсонської області Краснової Н.В. заяву про надання згоди на купівлю його дружиною ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 (а.с.115). Згідно вказаної заяви він надав згоду відповідно до ч.3 ст.65 СК України на укладення його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної 2-кімнатної квартири АДРЕСА_3 за ціну та на умовах, йому відомих, вказавши при цьому про те, що шлюбного договору між ними не укладено і не визначались будь-які умови щодо правового режиму майна, яке вони будуть набувати під час перебування у шлюбі, та йому відомо, що це нерухоме майно набуває статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст. 60 СК України. Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу 6575/19/004267 від 19 березня 2019 року ОСОБА_2 придбала автомобіль Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_5 за 230000,00 грн (а.с.119-120). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_6 від 22 березня 2019 року власником автомобіля Volkswagen Passat, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 виступає ОСОБА_2 (а.с.24). Згідно витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 червня 2020 року були зареєстровані відомості за заявами ОСОБА_2 про те, що 21 червня 2020 року її чоловік ОСОБА_1 біля будинку № 1 корпусу № 4 по вулиці Миру у місті Олешки забрав їх спільний транспортний засіб марки Volkswagent, державний номерний знак НОМЕР_1 , та вчинив самоправні дії, чим завдав шкоди заявниці (а.с.61-62). Відповідно до висновку Дільничого офіцера поліції Олешківського відділу поліції Новокаховського відділу поліції в Херсонській області від 26 серпня 2020 року ОСОБА_8 13 серпня 2020 року до вказаного відділу поліції надійшло звернення від ОСОБА_2 про те, що її чоловік ОСОБА_1 забрав автомобіль, який оформлений на заявницю, тисне на неї, щоб остання залишила спільну квартиру, а також здійснює психологічний тиск та погрожує (а.с.60). Згідно з скріншотами з сайту AUTO.RIA ринкова вартість аналогічного автомобіля становить 22450 доларів США, 23300 доларів США, 17499 доларів США (а.с.28-30). Згідно звіту про оцінку майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Оцінка 24" від 29 жовтня 2020 року ринкова вартість без ПДВ транспортного засобу Volkswagen Passat, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , № шасі/кузова НОМЕР_5 складає 510 740 грн (а.с.79). 27 січня 2021 року та 28 січня 2021 року адвокатом Юріною А.Р. від імені ОСОБА_1 до Цюрупинського районного суду Херсонської області було подано клопотання про призначення товарознавчої експертизи (а.с.137-138). Нормативне обґрунтування Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу (п.1); майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2); майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3); житло та земельна ділянка, набуті внаслідок приватизації (п.п.4 і 5). За ч.ч.2-5 вказаної норми закону особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч.2); премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги (ч.2); кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди (ч.3); страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч.5); суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (ч.6). З іншого боку, згідно ст.60 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2). Відповідно до ст.61 СК України: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1); об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч.2); якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3); речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.4). Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, а також в інших постановах Верховного Суду, наприклад, у постанові від 04.11.2020 року у справі № 662/1069/17. Згідно зі ст.ст.69, 70 СК України: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст.69); у разі поділу цього майна їх частки є рівними (ст.70). Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя": поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Положення ст.365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників відповідачів по справі. Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, регулюються ст.364 ЦК України. За ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. За положеннями ст.364 ЦК України: --- співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (ч.1); --- якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч.2); --- у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (ч.3); --- договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.4). Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1, 2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч.4 ст.71 СК України). У процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх поєднання. Системне тлумачення положень ст.ст.69, 70, 71 СК України дає підстави застосовувати такий спосіб поділу майна, як поділ речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні. Згідно із ч.ч.1, 2, 4 і 5 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Системне тлумачення ч.ч.4 і 5 ст.71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Такий правовий висновок викладено у багатьох постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 04.11.2020 року у справі № 662/1069/17. Щодо поділу майна У цій справі предметом позову є квартира та автомобіль, які куплені сторонами, які перебувають у шлюбі з 03.09.2010 року, під час шлюбу (відповідно 09.06.2011р та 19.03.2019р). Відповідні договори купівлі-продажу було оформлено на ім`я відповідачки ОСОБА_2 . Щодо поділу квартири Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи й давши належну оцінку зібраним у справі доказам, прийшов до вірного висновку про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, оскільки придбана ними під час шлюбу за спільні кошти, тому її слід поділити шляхом визнання за кожним із них право власності на вказану квартиру по 1/2 її частині. При цьому суд обґрунтовано врахував нотаріально посвідчену заяву позивача від 09.06.2011 року, за якою він надав згоду відповідно до ч.3 ст.65 СК України на укладення його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірної 2-кімнатної квартири АДРЕСА_3 за ціну та на умовах, йому відомих, вказавши при цьому добровільно та до виникнення спору щодо належності квартири про те, що шлюбного договору між ними не укладено і не визначались будь-які умови щодо правового режиму майна, яке вони будуть набувати під час перебування у шлюбі, та йому відомо, що це нерухоме майно набуває статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст.60 СК України. Також при цьому суд правомірно не вважав за можливе відступити від засад рівності часток подружжя в квартирі та визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 її частини, оскільки спільний син сторін не буде у даному випадку позбавлений права користування частиною належної ОСОБА_1 квартири, відповідачкою не було доведено, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. У відповідній частині судове рішення відповідачкою не оскаржувалось, отже вона з ним у вказаній частині погодилась. При цьому суд апеляційної інстанції не приймає до уваги позицію сторони відповідачки, висловлену у відзиві на апеляційну скаргу (про зміну рішення в частині поділу квартири, визнавши за відповідачкою право власності на 2/3 частини спірної квартири), оскільки згідно ч.1 ст.367 ЦПК України за відсутності апеляційної скарги відповідачки апеляційний суд позбавлений можливості здійснювати перегляд рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем належними доказами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя ОСОБА_9 (тобто свого та відповідачки) на спірну квартиру, не спростовано поширення правового режиму спільного сумісного майна на вказану квартиру. Продаж ним 08.06.2011 року за 50746,00 грн належної йому на праві власності й придбаної до шлюбу іншої квартири ( АДРЕСА_2 ) жодним чином не може заперечити спільну сумісну власність сторін на спірну квартиру, оскільки не доведено, що вказані кошти (50746,00 грн) від продажу тієї, іншої, квартири, були витрачені на придбання спірної квартири. Відповідачка це категорично заперечує, крім того і сам позивач у своїй нотаріально посвідченій заяві від 09.06.2011 року чітко й недвозначно підтвердив, що зазначена спірна квартира набуває статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст.60 СК України. Щодо поділу автомобіля Сторонами у справі не заперечується і доказами підтверджується, що спірний автомобіль Volkswagen Passat В8, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6, тип кузова універсал був куплений сторонами як подружжя під час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю. Отже, їх частки у праві власності на автомобіль є рівними. Позивач просив застосувати спосіб поділу автомобіля, який є неподільною річчю, як визнання права власності на автомобіль за відповідачкою з одночасним стягненням з останньої на його користь компенсації вартості 1/2 його частини. Відповідачка не заперечує проти такого способу поділу спільного майна подружжя (спірного автомобіля), більш того, вона також просить застосувати такий спосіб поділу майна, про це вона зазначила у відзиві на позовну заяву, а також вказувала в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 01.06.2021 року. Тобто, сторони дійшли згоди щодо способу поділу автомобіля. Однак, вони не дійшли згоди лише щодо його вартості. Так, позивач у своєму позові, пославшись на скріншоти з сайту AUTO.RIA,зазначає, що його вартість становить 504 450,00 грн, при розгляді справи у суді першої інстанції ним подано Звіт про оцінку майна від 29 жовтня 2020 року, складений ТОВ "Оцінка 24" від 29 жовтня 2020 року, згідно з яким його вартість складає 510 740,00 грн. Відповідачка ж вважає, що реальна вартість автомобіля зазначена в договорі його купівлі-продажу від 19.03.2019р (який було отримано за запитом від Територіального сервісного центру МВС № 6541), а саме 230 000,00 грн. І при розгляді справи в суді першої інстанції зазначила, що вона не має наміру виплачувати позивачу частину вартості автомобіля більше ніж 1/2 від 230 000,00 грн, за які він був придбаний. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, який поділив автомобіль, визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 його частину, виходячи з того, що відповідачкою ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду відповідної суми коштів не внесено та з того, що у випадку задоволення такої вимоги відповідачка буде наділена без її згоди власністю на весь автомобіль, при цьому з неї будуть стягуватися кошти в примусовому порядку, що в свою чергу може призвести і до позбавлення права власності на нього. Як вже було зазначено, і стосовно цього Верховний Суд зробив відповідні правові висновки (наприклад, у постанові від 04.11.2020 року у справі № 662/1069/17), системне тлумачення ч.ч.4 і 5 ст.71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Отже, у цій справі є підстави для застосування такого способу здійснення поділу майна подружжя, як визнання за відповідачкою права власності на спірний автомобіль та стягнення з неї на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 його частини. Таким чином, вирішення спору зводиться до визначення ринкової вартості автомобіля. Позивач подав до суду першої інстанції письмові докази вартості автомобіля: скріншоти з сайту AUTO.RIA, за якими ринкова вартість аналогічного автомобіля становить 22450 доларів США, 23300 доларів США, 17499 доларів США; Звіт про оцінку майна ТОВ "Оцінка 24" від 29 жовтня 2020 року, за яким така вартість складає 510 470,00 грн. Суд першої інстанції відмовив у призначенні автотоварознавчої експертизи, оскільки на час розгляду справи вона не є необхідною, так як обставини, які в ній будуть зазначені не матимуть значення для правильного вирішення спору. Крім того, суд зазначив, що зазначене не позбавляє позивача заявити позов про залишення автомобіля за ним у його особистій власності та здійснити компенсацію частки його вартості відповідачці. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки саме встановлення дійсної вартості спірного автомобіля призведе до правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції при цьому враховує те, що жодною із сторін у справі при її апеляційному розгляді не заявлялося клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи на предмет встановлення ринкової вартості спірного автомобіля. Позивач обмежився тим, що заявив клопотання про долучення Звіту №119 від 24.04.2021 року про оцінку транспортного засобу, складеного ФОП ОСОБА_10 . Відповідачка ОСОБА_2 на противагу жодних доказів щодо ринкової вартості автомобіля не надала. При цьому, як зазначено, вона відмовилася заявляти клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи на предмет встановлення дійсної вартості спірного автомобіля. Така відмова була виражена у письмовій формі шляхом подання до суду апеляційної інстанції 26 та 31 травня 2021 року своїх "Письмових заперечень на клопотання про призначення товарознавчої експертизи" від 25.05.2021р, а також в усній формі в судовому засіданні 01.06.2021 року. При цьому їй було роз`яснено наслідки такої відмови, а саме те, що ринкову вартість спірного автомобіля може бути встановлено на підставі наявних доказів. Відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Враховуючи вказані положення закону, непризначення за клопотанням сторони позивача автотоварознавчої експертизи на предмет встановлення дійсної вартості спірного автомобіля, апеляційний суд вважає поважною причину неподання скаржником у встановлений строк докази, у зв`язку з чим ухвалив прийняти їх на стадії апеляційного перегляду справи. Таким чином, при апеляційному розгляді до матеріалів справи за клопотанням адвоката Юріної А.Р., діючої від імені позивача, було долучено Звіт №119 від 24.04.2021 року про оцінку транспортного засобу, складений ФОП ОСОБА_10 . За вказаним Звітом ринкова вартість спірного автомобіля становить 401 669,00 грн. Аналізуючи докази щодо дійсної вартості спірного автомобіля, суд апеляційної інстанції враховує таке. Дійсна ринкова вартість спірного автомобіля, визначена у Звіті №119 від 24.04.2021 року про оцінку транспортного засобу, є більш прийнятною ніж така, яка встановлена скріншотами з сайту AUTO.RIA (504 450,00 грн), оскільки вартість із такого сайту не підтверджує його дійсну вартість. Також вона є більш прийнятною ніж така, яка встановлена у Звіті про оцінку майна ТОВ "Оцінка 24" від 29 жовтня 2020 року (510 740 грн), оскільки на відміну від останнього у цьому Звіті (№119 від 24.04.2021 року) зазначено, що звіт підготовлено для подання до суду та що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України за подання завідомо неправдивого висновку. Крім того, сама адвокат Юріна Аліна Романівна, діюча від імені позивача, при апеляційному розгляді справи посилалась саме на вказаний Звіт №119 від 24.04.2021 року, як такий, що підтверджує дійсну ринкову вартість спірного автомобіля. Апеляційний суд не може прийняти за ринкову вартість спірного автомобіля його вартість за договором купівлі-продажу транспортного засобу 6575/19/004267 від 19 березня 2019 року (230000,00 грн), оскільки позивач з такою вартістю категорично не погоджується, а також тому, що вона (вказана вартість) не свідчить про ринкову вартість автомобіля саме на час поділу майна (на час розгляду справи). Отже, дійсна ринкова вартість спірного автомобіля складає 401 669,00 грн. Таким чином, позов в частині поділу автомобіля підлягає частковому задоволенню, необхідно припинити право приватної власності позивача на 1/2 частку спірного автомобіля на користь відповідачки та стягнути з відповідачки на користь позивача вартість 1/2 частки спірного автомобіля в розмірі 200 834,50 грн (401 669,00 грн : 2). Позов в цій частині підлягає задоволенню частково, оскільки суд прийняв вартість спірного автомобіля в 401 669,00 грн, а не в розмірі, який вказував позивач у позовній заяві (504 450,00 грн). При цьому суд апеляційної інстанції не приймає до уваги позицію сторони відповідачки, висловлену у відзиві на апеляційну скаргу (про зміну рішення в частині поділу автомобіля, визнавши за відповідачкою право власності на 2/3 частини спірного автомобіля), оскільки згідно ч.1 ст.367 ЦПК України за відсутності апеляційної скарги відповідачки апеляційний суд позбавлений можливості здійснювати перегляд рішення суду першої інстанції. Висновки Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення в частині вирішення позовної вимоги про поділ квартири з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення в цій частині апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. З підстав наведеного судове рішення в частині поділу автомобіля на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й постановити нове рішення, яким позов в частині поділу автомобіля задовольнити. Припинити право приватної власності позивача на 1/2 частку спірного автомобіля на користь відповідачки та стягнути з відповідачки на користь позивача вартість 1/2 частки спірного автомобіля в розмірі 200834,50 грн. Відповідно апеляційну скаргу в цій частині слід задовольнити. Отже, загалом апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги в частині поділу квартири не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами та висновків суду не спростовують. Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання на те, що спірна квартира була частково придбана 09.06.2011 року за особисті кошти позивача у розмірі 50746,00 грн (із загальної суми 72432,00 грн), отримані від продажу 08.06.2011 року квартири АДРЕСА_2 , яка була особистою приватною власністю позивача. При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що, як вже вказувалось вище, позивачем не доведено, що вказані кошти (50746,00 грн) від продажу тієї, іншої, квартири, були витрачені на придбання спірної квартири. Відповідачка це категорично заперечує, крім того і сам позивач у своїй нотаріально посвідченій заяві від 09.06.2011 року чітко й недвозначно підтвердив, що зазначена спірна квартира набуває статусу об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ст.60 СК України. Згідно ст.133 вказаного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1). До останніх належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3). Відповідно до ст.141 вказаного Кодексу ("Розподіл судових витрат між сторонами"): --- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1); --- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2); --- якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13). Ціна позову у суді першої інстанції складала 313792,20 грн (252225,00грн вартість автомобіля + 61567,00грн вартості 85% квартири (85% х 72432,00грн)). При поданні позову позивач сплатив 6306,00грн судового збору за квитанцією від 02.07.2020 року (а.с.5) та 48,00грн за квитанцією від 04.08.2020 року (а.с.40), тобто загалом він сплатив судовий збір у розмірі 6354,00грн (6306,00грн + 48,00грн). При цьому підлягав сплаті судовий збір в розмірі 3137,92 грн (1% ціни позову). Тобто, переплата становить 3216,08 грн (6354,00грн 3137,92грн), щодо якої відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" може бути вирішено питання про повернення судового збору за клопотанням особи. За наслідками розгляду справи в судах першої та другої інстанцій стягнуто з відповідачки на користь позивача вартість 1/2 частки спірного автомобіля в розмірі 200 834,50 грн та визнано за позивачем право власності на 1/2 частку квартири вартістю вказаної частки 36216,00грн. Тобто, позовні вимоги задоволено на суму 237050,50грн (200834,50грн + 36216,00грн). Отже можна вважати, що позов задоволено на 75,54% (237050,50грн х 100% : 313792,20грн). Оскільки позов задоволено на 75,54%, то з відповідачки на користь позивача (скаржника) підлягають стягненню судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2370,38грн (3137,92грн х 75,54% : 100%). Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат слід змінити, збільшивши розмір судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви, стягнутих з відповідачки на користь позивача, з 2189,16грн до 2370,38грн. Це ж рішення в частині повернення позивачу надміру сплаченого судового збору з державного бюджету у розмірі 273,00грн за квитанцією від 02.07.2020 року та у розмірі 48,00грн за квитанцією від 04.08.2020 року скасувати. При поданні апеляційної скарги скаржник (позивач) сплатив 9121,50 грн судового збору (а.с.172). При цьому за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 4163,64 грн (150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 150% від 1% оспорюваної суми в 277576,20 грн, яка складається з вказаної скаржником вартості автомобіля в 252225,00 грн + 35% вартості квартири в 25351,20 грн, а саме 150 % х 1% х 277576,20 грн). Тобто, переплата становить 4957,85 грн (9121,50грн 4163,64грн), щодо якої відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" може бути вирішено питання про повернення судового збору за клопотанням особи. За наслідками розгляду апеляційної скарги стягнуто з відповідачки на користь позивача вартість 1/2 частки спірного автомобіля в розмірі 200 834,50 грн. Тобто, можна вважати, що скаргу із загальної вимоги в 277 576,20грн задоволено на суму 200 834,50грн, тобто задоволено на 72,35% (200834,50грн х 100% : 277576,20грн). Оскільки апеляційну скаргу задоволено на 72,35%, то з відповідачки на користь позивача (скаржника) підлягають стягненню судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3012,39грн (4163,64грн х 72,35% : 100%). Керуючись ст.ст.367, п.п.1, 2 ч.1 ст.374, ст.375, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Юріної Аліни Романівни, діючої від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2021 рокув частині поділу автомобіля скасувати й постановити нове рішення про часткове задоволення позову в цій частині. Припинити право приватної власності ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на 1/2 частку автомобіля Volkswagen Passat В8, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6, тип кузова універсал, № шасі/кузова НОМЕР_5 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки автомобіля Volkswagen Passat В8, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,6, тип кузова універсал, № шасі/кузова НОМЕР_5 в розмірі 200 834,50 грн. Це ж рішення суду в частині поділу квартири АДРЕСА_1 залишити без змін. Це ж рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити, збільшивши розмір судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору при поданні позовної заяви, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 2189,16грн до 2370,38грн. Це ж рішення суду в частині повернення ОСОБА_1 надміру сплаченого судового збору з державного бюджету у розмірі 273,00грн за квитанцією від 02.07.2020 року та у розмірі 48,00грн за квитанцією від 04.08.2020 року скасувати. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3012,39грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання безпосередньо до Верховного Суду касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 03 червня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Вейтас _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.А. Кузнєцова