Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/4790/20

Справа № 127/4790/20 Провадження № 22-ц/801/965/2021 Категорія: 82 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Сопруна В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюка К. П. в залі суду в м. Вінниці, повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року у цивільній справі № 127/4790/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів, встановив: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення безпідставно списаних коштів, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 03 червня 2019 року вона звернулась до Подільського УКП ДКП НН України із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство). Суть звернення до правоохоронних органів полягає в тому, що 17 квітня 2019 року близько 16 год. 00 хв. невідома особа через сайт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під приводом продажу авіа білетів сполученням «Київ-Тбілісі» заволоділа грошовими коштами позивача, що знаходились на її особистому картковому рахунку № НОМЕР_1 у AT КБ «ПриватБанк». Через інтернет сайт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивач хотіла придбати авіа квитки на загальну суму 20 490 грн. та оплатити їх грошовими коштами з особистого карткового рахунку. Авіа квитки мали прийти на вказану на сайті позивачем електронну пошту, проте лист із авіа квитками позивачем не був отриманий, а з особистого карткового рахунку позивача були зняти грошові кошти в сумі 40 980 грн., шляхом проведення двох транзакцій, по 20 490, 00 грн. кожна. Після цього позивач звернулась на гарячу лінію «ПриватБанку» за телефоном 3700 та зробила дві заяви щодо повернення безпідставно знятих з її особистого карткового рахунку грошових коштів (заява № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ). 17 квітня 2019 року у особистому кабінеті у Приват-24 позивачу від відповідача прийшло два повідомлення, у яких було зазначено, що дві заявки позивача на повернення коштів прийняті. Дані повідомлення прийшли о 16:21 та 16:24 годині. 18 квітня 2019 року о 12:13 год. позивачу від відповідача у особистому кабінеті у системі Приват-24 прийшло два повідомлення, у яких було зазначено, що заяви позивача № 89013 та № НОМЕР_3 на повернення коштів в обробці. 24 квітня 2019 року позивач отримала від відповідача виписку з її карткового рахунку, відповідно до якої 17 квітня 2019 року було здійснено два перекази грошових коштів, по 20 490 грн. кожен. У цій виписці не відображена інформація про скасування цих переказів. Після проведення даних транзакцій баланс особистого карткового рахунку позивача склав - (мінус) 18 493 грн. 20 коп., так як друга транзакція відбулась вже за рахунок кредитних коштів, хоча дані операції були скасовані банком після того, як позивач невідкладно звернулась на гарячу лінію банку. У період з 17 квітня 2019 року по 26 травня 2019 року позивачем, за власні кошти, був відновлений позитивний баланс на її особистому картковому рахунку № НОМЕР_1 у AT «КБ «Приватбанк». Посилаючись на норми статей 1068, 1071, 1072, 1073 ЦК України, статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», пункти 8, 9 розділу ІV Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05 листопада 2014 року, позивач вважає, що відповідач не виконав покладені на нього обов`язки щодо збереження коштів позивача, а кошти з особистого карткового рахунку позивача були стягнуті безпідставно. Отже, на думку позивача, якщо банк не може довести той факт, що несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку відбулась із вини клієнта, тоді воно трапилось із провини банку, тому саме банк повинен відшкодувати збитки. За наведених вище обставин позивач просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно списані кошти з її особистого карткового рахунку № НОМЕР_1 у AT КБ «ПриватБанк» в сумі 40 980,00 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 лютого 2021 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 17 квітня 2019 року під час здійснення операцій по картковому рахунку позивача по переказу коштів було коректно введено номер картки, строк її дії та відомий тільки їй CVV код. Отже, суд дійшов висновку, що дії чи бездіяльність позивача призвели до незаконного використання інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс О. Г., подала апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, тому просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що факт фактичного повернення коштів на банківську картку позивача підтверджується записами її розмови із працівниками банку, які надані до суду відповідачем та скріншотом з електронного кабінету в Приват-24, крім того, суд першої інстанції дослідив інформацію в електронному кабінеті на телефоні позивача під час судового розгляду. Вказує, що під час дослідження доказів (прослуховування розмов позивача із представниками банку) було з`ясовано, що працівники банку запевнили позивача про те, що платежі знаходяться в мережі банку і банк має впевнитись, чи були надані послуги. Також працівник банку повідомив позивача, що банк виставить претензію в міжнародну платіжну систему в порядку міжнародного арбітражу. Інший працівник банку підтвердила той факт, що кошти автоматично повернулись на рахунок позивача і позивач може ними користуватись. Інформація щодо встановлення вказаних обставин під час судового розгляду в рішенні суду з незрозумілих підстав не зазначена. Тому вважає, що цей факт має виняткове значення для прийняття обґрунтованого рішення. Також зазначає, що кошти, які були списані з рахунку позивача після скасування операцій по перерахуванню коштів по заявкам позивача були повернуті на рахунок позивача, що підтверджується скріншотом з особистого кабінету позивача, поясненнями позивача та записом розмови позивача із працівниками банку. Повторне списання коштів з рахунку позивача відбулось без розпорядження чи погодження позивача. Факт повторного списання з рахунків позивача не заперечувався представником банку під час судового розгляду. З огляду на норми п.п.2 п.3, п. 6 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014, позивач вважає, що втратила електронний платіжний засіб внаслідок неправомірного заволодіння третіми особами інформацією про реквізити банківської карти під час здійснення спроби придбати авіаквитки на інтернет-сайті. Отже, позивач та її представник вважають, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не надав правової оцінки тому факту, що кошти з рахунку позивача були списані банком повторно, без розпорядження власника рахунку після подання заявок про скасування переказів з порушенням низки нормативно-правових актів, судом не застосовано ст. 1071, 1073 ЦК України, п. 2, 6, 7, 8 розділу VI, розділ Х Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014, які в даному випадку підлягали застосуванню, в зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин першої статі 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 40 980 грн 00 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, оскільки позивачем не доведено обставин того, що вона не сприяла незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства суд повинен з`ясувати обставини, які пов`язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини. При цьому факти підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являються предметом позову. Позивач повинен зазначити і довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов`язує свою матеріально-правову вимогу. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (п. 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання). Посилався на правові позиції, викладені у рішенні Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14-ц та від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16, від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц На висновки Верховного Суду України, що висловлені в постанові від 13.03.2015 у справі № 6-71цс15. Враховуючи наведене зазначив, що якщо банк не може довести той факт, що несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку відбулось із вини клієнта, тоді воно трапилось із провини банку, тому саме банк повинен відшкодувати збитки. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється користувачем банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», де їй відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 15). Згідно з випискою по вказаному вище картковому рахунку 17 квітня 2019 року було здійснено дві операції по 20 490 грн. на загальну суму 40 980 грн., деталі операції переказ зі своє карти (а.с. 29). Вказані вище операції були здійсненні о 16 год. 11 хв. та 16 год. 13 хв. 17 квітня 2019 року. О 16 год. 21 хв та 16 год. 23 хв. цього ж числа позивачем ініційовано скасування переводу з карти (а.с. 33). Відповідачем було повідомлено позивача про подання нею заявок № 890137 та 890138 на повернення коштів, регламент обробки заявок 45-120 днів (а.с. 34, 35). 17 квітня 2019 року о 16 год. 17 хв., 16 год. 30 хв., 16 год. 32 хв. позивач зверталась до відповідача на телефон служби підтримки клієнтів за телефонним номером НОМЕР_4 із приводу блокування відповідачем операцій по списанню коштів з рахунку (а.с. 68). Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 23 квітня 2019 року, поданої до Подільського управління кіберполіції ДКП Національної поліції України, що 17 квітня 2019 року о 16 год. ОСОБА_1 замовила білети авіа в розмірі 6 шт. Київ-Тбілісі на загальну вартість 20 490 грн. Гроші знялися два рази. Тобто сума 40 980 грн. Дані білети знайшла в мережі інтернет на веб ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_2 під час чого їй було запропоновано ввести реквізити банківської карти (ПриватБанк), який вона ввела № НОМЕР_1 . Також в поле для вводу даних зазначила термін дії та CVV код. Також зазначила свою електрону пошту та дані закордонних паспортів себе та 5-ти друзів. Після відправлення заявки на телефон ОСОБА_1 надійшло СМС повідомлення з кодом, а на ресурсі висвітилось поле для ведення даного коду. Однак після введення висвітилось вікно, що код не дійсний, з проханням повторити введення коду ще раз що і зробила. Зайшовши на сайт своєї електронної пошти, ОСОБА_1 побачила, що квитки не надійшли, а грошові кошти зняті. Після чого зателефонувала на гарячу лінію «Приватбанк» за № 3700 та зробила заявки № 890137, № 890138 на повернення коштів по даним операціям. Станом на 23 квітня 2019 року «ПриватБанк» відповіді не надав щодо повернення коштів. Білети на електрону пошту не надходили. За наведеного просила прийняти міри до невідомої особи, яка адмініструє веб ресурс ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка шахрайським шляхом заволоділа коштами ОСОБА_1 на суму 40 980 грн. (а.с. 17). Згідно відомостями з єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою ОСОБА_1 від 03 червня 2019 року Вінницьким відділом поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області цього ж числа зареєстровано кримінальне провадження № 12019020010001165 за ч. 1 ст. 190 КК України. Із витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань слідує те, що 17 квітня 2019 року близько 16 год. невідома особа через сайт « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під приводом продажу авіа білетів сполученням «Київ-Тбілісі» заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 в сумі 40 980 грн. (а.с. 16). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, міський суд виходив з того, що позивач, посилаючись в позовній заяві на норми статей 1068, 1071, 1072, 1073 ЦК України, статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», пункти 8, 9 розділу ІV Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014, вважав, що відповідач не виконав покладені на нього обов`язки щодо збереження коштів позивача, а кошти з особистого карткового рахунку позивача були стягнуті безпідставно. АТ КБ «ПриватБанк» не було надано доказів на підтвердження сприяння позивачем несанкціонованому списанню грошових коштів з рахунку, тому саме банк повинен відшкодувати збитки. Проте судом було встановлено, що 17 квітня 2019 року під час здійснення операцій по картковому рахунку позивача по переказу коштів було коректно введено номер його картки, строк її дії та відомий тільки йому CVV код. Викладене дало суду підстави вважати, що дії чи бездіяльність позивача призвели до незаконного використання інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. При цьому суд першої інстанції вірно застосував правову позицію, що була висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Положеннями частини першої статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до приписів статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до п. 7 розділу Х Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» №705 від 05.11.2014, контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків. Враховуючи, що переказ коштів був ініційований позивачем та до повідомлення позивача про блокування рахунку, тому АТ КБ «Приватбанк» не повинен нести відповідальність за вказану операцію. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача коштів, списаних з рахунку позивача, оскільки ОСОБА_1 не доведено обставин того, що вона не сприяла незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що з розмов позивача та працівників банку та з інформації, яка відображена в особистому кабінеті позивача, місцевим судом встановлено, що банком було зупинено здійснення операцій, кошти були повернуті на картку позивача, проте в подальшому вже без розпорядження позивача та не зважаючи на подані нею заявки про скасування операцій, кошти повторно безпідставно були списані з її рахунку, оскільки вказані позивачем обставини не досліджувались в суді першої інстанції, зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж допущене судом та до переоцінки доказів, а на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Повний текст постанови складено 03 червня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник В. В. Сопрун