Постанова 4805 № 296/1550/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/1550/20 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С. Категорія 10 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/1550/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності в порядку поділу майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 16 лютого 2021 року суддею Рожковою О.С. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 26 лютого 2021 року, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 (а.с. 1-2 т.1), у якому, з урахуванням заяви від 03 квітня 2020 року (а.с. 16-19) просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, житловою площею 31,2 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_2 , частки кожного з яких складають по 1/2 частині; в порядку поділу майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири та вирішити питання розподілу судових витрат. Позов обґрунтовувався тим, що з 25.01.1992 по 11.01.2014 сторони перебували у шлюбі, за час перебування в якому вони придбали зазначену вище квартиру, яка оформлена на відповідача. З огляду на неможливість у добровільному порядку поділити спільно набуте майно, ОСОБА_1 просила вирішити спір у судовому порядку. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, житловою площею 31,2 кв.м, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, житловою площею 31,2кв.м. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вважає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для застосування позовної давності за його заявою. Окрім того, вважає, що суд не врахував наданих ним доказів про те, що спірна квартира придбана за його власні кошти, подаровані батьками, та за кредитні кошти, які він погашав особисто, а тому вважає, що квартира є його приватною власністю. У своїх доводах послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі №6-17цс17. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали із зазначених у ній підстав. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 25.01.1992 по 11.01.2014 (а.с.5, 6). 15.09.2003 між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" укладено кредитний договір №Z014/06-2/7790 за призначенням для придбання житла по програмі "Житло в кредит" на суму 6500 дол. США (а.с.100-102). Цього ж числа ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване за останнім (а.с.8, 125). Позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 07.03.2007 (а.с.4). У спірній квартирі з 2015 року проживає відповідач з новою сім`єю. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу в рівних частках шляхом визнання за кожним права на Ѕ частину квартири. Такий висновок є правильним, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст.ст. 22, 24, 25, 27-1, 28 КпШС України, висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку. Аргументи апеляційної скарги є аналогічними запереченням відповідача проти позову, не спростовують висновку суду першої інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено обставин, на які він посилався як на заперечення проти позову, що грошові кошти в сумі 13325 грн надавалися його матір`ю саме для придбання квартири та, що такі кошти взагалі надавалися, оскільки належних доказів на підтвердження таких обставин відповідачем не надано, а письмові пояснення ОСОБА_6 , засвідчені секретарем Старокотелянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 01.06.2020, та пояснення свідків, на думку суду не можуть підтверджувати передання коштів відповідачу саме для цілей придбання квартири. Крім того, суд правильно зазначив, що відповідачем не надано доказів на підтвердження одноособової сплати коштів в рахунок отриманого кредиту та участь батьків у сплаті щомісячних платежів за кредитом, оскільки кредитний договір укладено 15.09.2003 із закінчення строку дії 14.09.2010, тобто під час перебування сторін у шлюбі і їх спільного проживання, ведення господарства, виховання спільних дітей. При цьому, суд врахував, що сторони до купівлі спірного майна перебували у шлюбі майже одинадцять років, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Отже, суд правильно зазначив у своєму рішенні про те, що тривалість та усталеність сімейних відносин сторін до придбання ними спірного майна доводить, що таке майно було придбано за спільні сумісні кошти подружжя, а посилання відповідача на незадовільний стан здоров`я позивачки не позбавляють останню права спільної сумісної власності, оскільки вона своїми діями (веденням домашнього господарства, вихованням дітей тощо) сприяла одержанню доходів та здійсненню використання зароблених чоловіком коштів в інтересах сім`ї. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована відповідачем, а тому доводи його апеляційної скарги щодо належності йому спірного майна на праві власності є безпідставними. Посилання в суді апеляційної інстанції представників відповідача на необхідність допиту свідка матері відповідача, яка може підтвердити факт придбання спірного житла за особисті кошти ОСОБА_2 , зокрема, за подаровані йому нею кошти, є безпідставними, оскільки такі обставини не можуть доводитися показаннями свідка. Посилання ОСОБА_2 у апеляційній скарзі на покази свідків, які підтвердили, що він сам проводив ремонт квартири, оплачував комунальні послуги та з 2015 року проживає у ній з новою сім`єю, на правильність висновків суду не впливають. Окрім того, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки перебіг такого строку розпочався з 2019 року, коли ОСОБА_2 звернувся в суд до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування спірною квартирою у справі №296/2899/19. Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №495/4057/17, від 26 квітня 2018 року у справі №466/9338/16-ц, які правильно застосував суд при вирішенні питання перебігу строку позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 03 червня 2021 року.