Постанова Київський апеляційний суд № 363/1618/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/5715/2021 справа № 363/1618/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі: Судді - доповідача: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2020 року постановлене суддею Чірковим Г.Є. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, У С Т А Н О В И Л А : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 . Про стягнення боргу за договором позики, обґрунтовуючи тим, що 15 квітня 2016 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у нього в борг грошові кошти у розмірі 3 000 грн. та зобов`язався повернути не пізніше 21 квітня 2016 року 3500 грн. разом зі сплатою відсотків у розмірі ста гривень за кожен день прострочення. У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 3 500 грн., відсотки у розмірі 79 700 грн., 3% річних у розмірі 192 грн. 50 коп., інфляційні витрати у розмірі 46 грн. 02 коп. та судовий збір у розмірі 845 грн. 41 коп. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 3500 грн., 3% річних у розмірі 192,50 грн., інфляційні витрати у розмірі 46,02 грн. та судовий збір 768,40 грн., а всього 4506,92 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, 11.02.2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні відсотків, стягнення 3% річних, індексу інфляції та відсотків за ставкою НБУ за позикою, та ухвалити нове рішення в цій частині, додатково стягнути з відповідача борг за відсотками за користування коштами в сумі 79700 грн. (100 грн. за кожен день), відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ 1152,17 грн., мотивуючи тим, що в цій частині вимог суд незаконно та необґрунтовано відмовив, неправильно дослідив матеріали справи, неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст. 1048 ЦК України. У суді апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, що викладені в ній. Відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що15 квітня 2016 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого позивач (позикодавець) передав у власність відповідача (позичальника) грошові кошти в сумі 3000 грн., а відповідач зобов`язався у строк до 21 квітня 2016 року повернути позивачу 3500 грн. На підтвердження отримання зазначених коштів позичальник 15 квітня 2016 року написав розписку, в якій йдеться про отримання ним від позикодавця коштів у вказаній сумі. Згідно письмової розписки боржник має сплатити кредитору відсотки в розмірі ста гривень за кожен день прострочення, які позивач обрахував в розмірі 79700 грн. (ч. 2 ст. 1048 ЦК України). Відтак грошове зобов`язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України. Відповідач взяті на себе зобов`язання по поверненню коштів у визначені строки не виконав, термін повернення позики порушив. Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він згідно ст. 1050 ЦК України зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього ж Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отримання процентів за договором позики є фактично платою за користування чужими коштами. Як вбачається із розписки, виданої відповідачем на імя позивача він отримав в борг 3000 гривень, а зобов`язався повернути 3500 гривень, тобто 500 гривень фактично були визначені сторонами договору як плата за користування чужими коштами. За кожен день прострочки виконання зобов`язання відповідач повинен сплачувати кредитору по 100 гривень. Відповідно до ст.. 549 ЦК України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином стягнення по 100 гривень за кожен день прострочки - це фактично є пенею за прострочення зобов`язання. Разом із тим судом першої інстанції було вірно зазначено , що Постановою Великої Палати Верховного суду № 310/11534/13-ц від 4.07.2018 року було зроблено правовий висновок , що ст.. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.. 625 ЦК України. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у стягненні по 100 гривень за кожен день прострочення виконання зобов`язання , а застосовано ст.. 625 ЦК України, тому у задоволенні апеляційної скарги повинно бути відмовлено, а рішення суду першої інстанції повинно бути залишено без змін. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 1 червня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: