Постанова 4813 № 521/13581/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1368/21 Номер справи місцевого суду: 521/13581/15-ц Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Погорєлової О.С., за участю секретаря Сіваченко Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. До Малиновського районного суду м. Одеси звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків, відповідно до договору про фінансовий лізинг, у розмірі 308754,39 грн. та витрат по сплаті судового збору, у сумі 3087,54 грн. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що 20 листопада 2012р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг №00006041, відповідно до якого, Позивач зобов`язався передати у розпорядження Відповідача об`єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року виробництва, а Відповідач зобов`язався прийняти Об`єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та, згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід`ємну частину Договору, на загальну суму - 17890,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу, у розмірі 6261,50 доларів США. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 виступила поручителем ОСОБА_1 , згідно умов поруки, які є невід`ємною частиною договору про фінансовий лізинг. В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язків, заборгованість перед ТОВ «Порше Лізинг Україна» складає 308754,39 грн., з яких: 43166,94грн. основна сума заборгованості; 238485,80грн. збитки; 4065,91грн. штраф; 2297,21грн. пеня; 689,15грн. 3% річних; 13958,88грн. сума інфляційних втрат; 6090,50 проценти за користування чужими грошовими коштами. Процесуальний рух справи. у суді першої інстанції: Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Cтягнено солідарно на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006041 від 20 листопада 2012 року в сумі 133 220,18 грн, з яких: 43 166,94 грн основна сума заборгованості; 62 951,59 грн збитки; 4 065,91 грн штраф; 2 297,21 грн пеня; 689,15 грн 3 % річних; 13 958,88 грн сума інфляційних збитків; 6 090,50 проценти за користування чужими грошовими коштами. Cтягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» в рівних частках, суму сплаченого судового збору, в розмірі 1 332,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із встановленого судом факту порушення відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу, що за умовами договору фінансового лізингу тягне за собою негативні правові наслідки. у суді апеляційної інстанції: Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 19 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що вимоги позивача ґрунтуються на договорі про фінансовий лізинг, який є нікчемним, а тому правових підстав для задоволення вимог позивача немає. у суді касаційної інстанції: Постановою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року рішення апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року, касаційний суд зазначив, що апеляційний суд, відмовивши у задоволенні позову з тих підстав, що договір про фінансовий лізинг є нікчемним, не врахував наведені вище обставини та вимоги законодавства, не з`ясував, чи повернуто позивачу предмет договору і фактично ухилився від вирішення спору по суті. Тобто судом апеляційної інстанції не виконано вимоги, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України про застосування у спірних правовідносинах реституції щодо нікчемного правочину. Крім того, зазначивши, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для сторін, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), не звернув уваги на те, що у цій же статті у абзаці 2 частини першої передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в частині другій цієї статті якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в скасованій частині, яким позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» необхідно задовольнити частково. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вірно встановив, що 20 листопада 2012р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006041, відповідно до якого Позивач зобов`язався передати у розпорядження Відповідача об`єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, а Відповідач зобов`язався прийняти Об`єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором, шляхом здійснення платежів, відповідно до Договору та, згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід`ємну частину Договору, на загальну суму -17890,00 доларів США, авансовий платіж, у розмірі 6261,50 доларів США, обсяг фінансування 11628,50 доларів США. (т.1, а.с. 17-33). Відповідач ОСОБА_2 виступила поручителем ОСОБА_1 , згідно умов поруки, які є невід`ємною частиною договору про фінансовий лізинг (т. 1, а.с.17-33) Договір лізингу віднесений Цивільним кодексом до різновидів договору майнового найму, але лізингові відносини в Україні регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг». Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Окрім того, ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають, у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату. Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Вивчивши договір та додаток до Договору, укладений між сторонами у справі, судом першої інстанції встановлено наступне Відповідно до п. 6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід`ємну частину договору, відповідач ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати щомісячні лізингові платежі, відповідно до плану відшкодування. Згідно до п. 6.5 умов лізингу, щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування. (а.с. 20-21) Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що договір про фінансовий лізинг укладено, відповідно до вимог чинного законодавства, між сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» виконав умови договору, надавши відповідачу ОСОБА_1 об`єкт лізингу в користування. Відповідач прийняв даний об`єкт та відповідно до договору перерахував авансовий платіж. Вказане підтверджується Актом прийому-предачі від 20.11.2012 року, відповідно до якого, ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 об`єкт лізингу автомобіль VW Polo Sedan.(т. 1, а.с.33). Таким чином, на підставі вищезазначеного, судом першої інстанції правильно встановлено, що сторонами погоджено умови договору, у відповідача перед позивачем виникли зобов`язання щодо сплати платежів. Як вбачається з матеріалів справи, позивач щомісячно направляв на адресу відповідача рахунки-фактуру, відповідно до яких, останньому необхідно було сплачувати щомісячні платежі (т.1, а.с.80-88). Проте, відповідачем ОСОБА_1 , починаючи з вересня 2014 року, не було проведено оплати, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами на загальну суму 43166,94 грн. (т.1, а.с. 51-57) За ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно із ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором та не сплачує лізингові платежі на протязі семи місяців. Відповідно до п. 8.3.1. умов договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш між 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі, якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню. Сторони домовились, що невиконання зобов`язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов`язання за цим договором (т.1, а.с. 22). Позивачем на адресу відповідача, починаючи з 04 вересня 2014 року були надіслані нагадування, а також вимоги про погашення заборгованості, які були відповідачем отримані, що підтверджується копіями поштових повідомлень (т.1, а.с. 34-57). Отже, відповідач ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про припинення договору та вимогу позивача повернути об`єкт лізингу, але жодних дій щодо повернення об`єкту лізингу не вчинив. У зв`язку з цим, 17 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 812 про повернення транспортного засобу, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, за несплату заборгованості за період з 16 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року в розмірі 43166,94грн. (т. 1, а.с. 58). 22 червня 2015 року постановою про відкриття виконавчого провадження №47935040, державним виконавцем ОДВС Бучанського міського управління юстиції, було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 812. (а.с 59). 03 липня 2015 року постановою державного виконавця було оголошено розшук майна боржника (т. 1, а.с. 60). Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має прав вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону № 723/97, а наслідки розірвання - визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору. Згідно з п. п. 12.6.1 додатку до договору про фінансовий лізинг від 20.11.2012 року, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту в разі несплати одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, якщо строк невиконання такого перевищив тридцять календарних днів. Відповідно до п. 12.7 того ж додатку до договору, день, що вважатиметься датою припинення дії договору визначається ТОВ «Порше Лізинг Україна». Удень припинення лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення про припинення дії договору (т.1, а.с.24). Згідно п. 12.9 умов лізингу, у разі дострокового розірвання договору з боку позивача, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок впродовж десяти робочих днів від дати одержання вимоги позивача про таке повернення. (т. 1, а.с.24). Як вбачається з матеріалів справи, об`єкт лізингу не був добровільно повернутий лізингоодержувачем лізингодавцю та заборгованість не була погашена. Відповідно до п. 12.9. того ж додатку до Договору, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 Контракту, а також якщо Порше Лізинг вимагає повернення Об`єкта лізингу відповідно до інших умов контракту, Лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкти лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна. впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк Лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю Об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг України, в результаті продажу Об`єкта лізингу або, якщо Об`єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю Об`єкта лізинг, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами що залишилися не сплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем, відповідно Контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодованою Лізингодавцю Лізингодержувачем. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання Лізингоодержувачем в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту (т. 1, а.с.24-25). При укладенні між сторонами Договору, позивач сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов Договору Відповідачем. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Позивач зазначає, що станом на «10» серпня 2015 року (дата написання позовної заяви) курс ПАТ «Креді Агріколь Банк» складав 21,341 за 1 долар США, а тому, на думку позивача, розмір упущеної вигоди складає (10509,62 х 21,341) =224 285,80 грн. Проте, з таким розрахунком суд першої інстанції не погодився оскільки, згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, на час, як вказує позивач, відповідач перестав сплачувати борг, а саме на 15.10.2014 року, залишок, розрахований позивачем до виплати відповідачу склав 7832,31 дол. США (т.1, а.с.29). Відповідно до Акту від 06.10.2015р., об`єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, у Відповідача було вилучено (т. 1, а.с.152) Тобто, з цієї дати позивач став користуватись вказаним транспортним засобом. Згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, на час, коли у Відповідача було вилучено об`єкт лізингу, а саме на 15.10.2015 року, залишок, розрахований позивачем до виплати відповідачу склав 5547,91 дол. США (т.1, а.с.30). У даному випадку упущена вигода Порше Лізинг Україна, яка має бути відшкодована Лізингодавцю Лізингодержувачем, складає: (7832,31 - 5547,91) х 21,341 = 48751,59 грн. Таким чином, через порушення зобов`язань за договором, відповідач має відшкодувати позивачу суму упущеної вигоди, яка становить 48751,59 грн. Згідно підпункту 11.4. додатку до договору про фінансовий лізинг, Лізингоодержувач інформує в письмовій формі Порше Лізинг Україна та страхову компанію протягом 24 годин з моменту завдавання будь-якої шкоди Об`єкту лізингу (окрім випадків, коли Інше буде передбачено в процесі виконання цього Контракту). Будь-які ремонтні роботи, що проводяться для будь-яких цілей, виконуються у Авторизованих сервісних центрах. Лізингоодержувач не мас права самостійно проводити ремонт або робити будь-які заяви щодо компенсацій за шкоду, завдану Об`єкту лізингу. Страхові компенсації можуть провадитися лише за згодою Порше Лізинг Україна (т. 1, а.с. 24). На підтвердження своїх заперечень, відповідачем надано до суду ксерокопію листа відповідача до ТОВ «Порше Лізинг Україна» щодо ДТП, яке сталося 06.08.2014р. та перерахунку лізингових платежів за серпень 2014р. з урахуванням строку експлуатації до моменту ДТП та у листі просив не застосовувати у зв`язку з зазначеним, штрафних санкцій до нього. (а.с. 147-149) Проте, відповідачами, або їх представником, не надано жодних доказів стосовно отримання вказаного листа позивачем та обрахунку його заборгованості за фінансовим лізингом. Зазначене відповідачем ОСОБА_1 , підтверджує лише те, що він дійсно в період з жовтня 2014р. по серпень 2015р. не здійснював платежів, передбачених договором про фінансовий лізинг. Проте, згідно вказаного договору, настання страхового випадку не позбавляє Лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі. Так, пунктом 6.1. додатку до Договору про фінансовий лізинг, встановлено, що для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ТОВ «Порше Лізинг Україна» лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що є невід`ємною частиною цього контракту та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу; проценти; комісії: покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом, включаючи інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з контрактом (т.1, а.с.20). Згідно з п. 4.4 того ж додатку до договору, лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об`єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» щодо експлуатації та/або передачі об`єкта лізингу (т.1, а.с.19). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, відповідно до ст. 549 ЦК України. П.п. 8.2. - 8.2.3. Додатку до Договору про фінансовий лізинг встановлено, що у випадку прострочення сплати платежів до лізингоодержувача застосовують наступні санкції: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ «Порше Лізинг Україна» (пункт 8.3.1 цього контакту): еквівалент 15 доларів США на першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вирішить надіслати таку третю вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених ТОВ «Порше Лізинг Україна» та/або винагороди, включаючи, окрім іншого гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем відповідно до контракту (т.1, а.с.22). Отже, підпунктом 8.2.1. Додатку до Договору передбачено штрафні санкції, у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк, які обраховані у розмірі 4065,91грн., а також пеня, у розмірі 10 % річних, за кожен день прострочення виконання зобов`язання. У зв`язку з вище викладеним, загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 2297,21 грн., що підтверджується розрахунком пені. Суд першої інстанції не погодився з заявою відповідача про те, що, на його думку, сума 3% річних від простроченої суми розрахована позивачем не вірно та є меншою - у розмірі 663,47 грн., оскільки відповідач не вказав чому саме він виходив з зазначених ним же сум, також ним не було долучено до заяви ґрунтовний розрахунок зазначеної суми та не було його надано у судовому засіданні, хоча відповідачі були належним чином повідомлені про явку до суду. Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Загальні суми 3 % річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню через невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, згідно розрахунку позивача, складають 689,15 грн. та 13958,88 грн. відповідно. Відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) предметом лізингу є транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, термін лізингу становить 60 місяців, вартість автомобіля еквівалентна 17890 дол. США, авансовий платіж еквівалентний 6261,50 дол. США, обсяг фінансування еквівалентний 11628,50 дол. США, щомісячні платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку ТОВ «Порше Лізинг Україна» в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.3.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок ТОВ «Порше Лізинг Україна» (т. 1, а.с.28-31). Згідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків, в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 позивачу було нанесено збитки, в зв`язку з порушенням зобов`язань за договором, так як об`єкт лізингу добровільно не був повернутий, заборгованість не погашена. У відповідності до п.

2. Додатку до Договору від 20.11.2012 року, позивач доручив ТОВ «Юридична фірма Вернер» (а.с.70-79, 90,108-116) та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл СІ» (т. 1, а.с.61-68) бути його представником щодо надання послуг, пов`язаних із забезпеченням виконання умов договору лізингу. Отже, для вирішення зазначених питань, ТОВ «Порше Лізінг Україна» поніс витрати, у зв`язку із необхідністю звернення до нотаріуса, із юридичним супроводженням повернення заборгованості, супроводженням виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна, що підтверджується копією договору про надання юридично-консультаційних послуг, копіями рахунку-фактури, копіями актів та платіжних доручень (т. 1, а.с. 61-88,115-116). Згідно даних документів, позивач поніс збитки в розмірі 14 200,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість. Таким чином, вирішуючи спір в частині стягнення витрат, понесених на оплату послуг вказаним ТОВ, пов`язаних із забезпеченням виконання умов договору з повернення і вилучення об`єкта лізингу, судом враховано, що вказаними ТОВ надавалися послуги - забезпечення підготовки і супровід вчинення виконавчого напису, забезпечення і супровід відкриття виконавчого провадження, здійснення заходів щодо розшуку майна боржника, що є підтвердженням надання послуг пов`язаних із забезпеченням виконання умов договору з повернення і вилученню об`єкта лізингу. Також, суд першої інстанції зазначив, що не може прийняти до уваги вказане відповідачем ОСОБА_1 , що він гроші від позивача не одержував та не зберігав, а, отримав об`єкт лізингу автомобіль, а тому, на його думку, він не може сплачувати проценти за користування чужими грошима, оскільки, згідно ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей, нараховуються проценти за користування ними. Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування грошовими коштами, боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Проте, договором та законом, розмір процентів за користування коштами за період прострочення виконання грошового зобов`язання не встановлений. У такому разі, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, за аналогією застосовується ст. 1048 ЦК України, згідно з якою, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, загальна сума процентів за користування чужими грошима, що підлягає стягненню з відповідача за період заборгованості, становить 6090,50 грн. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання Водночас, обов`язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків. Під час розгляду справи, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу, що за приписами ст. ст. 610, 611 ЦК України та за умовами договору фінансового лізингу тягне за собою негативні правові наслідки для відповідача, зокрема, відшкодування збитків. Суд першої інстанції вважав, що згідно ст. 611 ЦК України, підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення коштів, оскільки відповідачем були порушені умови зобов`язання, обумовлені договором. При цьому, судом також враховані положення ч. 2 ст. 614 ЦК України щодо обов`язку відповідача у доведенні факту відсутності своєї вини у порушенні зобов`язань, яким вказане відповідачем не було доведено. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем ОСОБА_1 умови договору лізингу належним чином не виконані, про відмову позивача від договору лізингу та про повернення предмета лізингу відповідачі були належним чином повідомлені. Позивачу предмет лізингу добровільно не було повернуто, позов поданий 20 серпня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому вимоги про стягнення неустойки є правомірними. При цьому, суд першої інстанції враховував що, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частини 1 та 2 ст. 554 ЦК України встановлюють, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову субсидіарну відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. В судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 виступила поручителем ОСОБА_1 , згідно умов поруки, які є невід`ємною частиною договору про фінансовий лізинг. Пунктом 1 умов поруки встановлено, що ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_1 , на підставі, або у зв`язку із договором. Згідно з п. 2 умов поруки, зобов`язання поручителя включають сплату, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків (а.с. 26). Оскільки, відповідач ОСОБА_2 є поручителем ОСОБА_1 , а тому несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 . Таку ж правову позицію підтримано в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року у справі №6-2965ск13. Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно загальної суми заборгованості в розмірі 133220,18 грн., з яких: 43166,94грн. основна сума заборгованості; 62951,59грн. збитки; 4065,91грн. штраф; 2297,21грн. пеня; 689,15грн. 3% річних; 13958,88грн. сума інфляційних втрат; 6090,50 проценти за користування грошовими коштами. Однак судова колегія повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України. Частина перша вказаної статі визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. А за правилами частини другої вказаної статті якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Аналіз частини другої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування реституція. Виходячи зі змісту реституції в зобов`язально-правових відносинах захисту права власності, її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Вона як один із засобів захисту права власності настає за порушення права власності іншої особи, що спричиняє негативні наслідки майнового характеру, аналогічно наслідкам недійсного правочину. Відновлювальний характер порушеного становища обох явищ, обумовлює необхідність визначити, чи належить реституція до мір цивільно-правової відповідальності, а якщо ні визначити її місце в системі правоохоронних відносин власності. Незважаючи на однакову мету, яку покликані виконувати реституція та цивільно-правова відповідальність, вони є зовсім різними юридичними явищами. Реституція є найбільш прийнятним засобом захисту права власності за недійсним правочином, який відповідає і приватноправовим засадам, і справедливості. На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України обов`язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов`язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки. Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність даного елементу є обов`язковим. Щодо вказівки суду касаційної інстанції про з`ясування повернення позивачу предмету договору. 03 лютого 2021 року судом апеляційної інстанції зобов`язано представника ТОВ «Порше Лізинг» надати всі необхідні документи щодо автомобіля, збитків та іншого. 22 квітня 2021 року від ТОВ «Порше Лізинг Україна» до Одеського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що для повернення позивача у первісний стан за Договором про фінансовий лізинг №00006041 від 20.11.2012р., який є нікчемним, ОСОБА_1 повинен сплатити кошти за весь час користування предметом лізингу. 17 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 812 про повернення транспортного засобу, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, за несплату заборгованості за період з 16 жовтня 2014 року по 20 квітня 2015 року в розмірі 43166,94грн. (т. 1, а.с. 58). 22 червня 2015 року постановою про відкриття виконавчого провадження №47935040, державним виконавцем ОДВС Бучанського міського управління юстиції, було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 812. (а.с 59). 03 липня 2015 року постановою державного виконавця було оголошено розшук майна боржника (т. 1, а.с. 60). 06 жовтня 2015 року об`єкт лізингу транспортний засіб, тип VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, у відповідача було вилучено, що встановлено рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року у справі №521/13581/15-ц та рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року у справі №521/11126/17. Таким чином, предмет договору - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, було повернено позивачу. Щодо стягнення суми штрафу. Відповідно до статті 549 неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх стягнення за одне й те саме порушення суперечить положенням статті 61 Конституції України та призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічний висновок щодо одночасного стягнення штрафу та пені наведений у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15, від 06 лютого 2019 року у справі № 523/12978/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15, від 23 січня 2019 року у справі № 164/620/15, від 10 січня 2019 року у справі № 308/4948/14. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що у задоволенні позовної заяви в частині стягнення штрафу у розмірі 4065,90 гривень необхідно відмовити. Щодо стягнення процентів за користування чужими коштами. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з вищенаведеним висновок суду першої інстанції щодо одночасного стягнення з відповідача за той самий період 3% річних та процентів за користування чужими грошовоми коштами є передчасним, оскільки судом не враховано характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та правову природу заборгованості за лізинговими платежами. Таким чином, у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування чужими коштами теж необхідно відмовити. Щодо стягнення упущеної вигоди. Відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з вимогами статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач зазначає, що станом на «10» серпня 2015 року (дата написання позовної заяви) курс ПАТ «Креді Агріколь Банк» складав 21,341 за 1 долар США, а тому, на думку позивача, розмір упущеної вигоди складає (10509,62 х 21,341) =224 285,80 грн. Проте, з таким розрахунком суд першої інстанції вірно не погодився оскільки, згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, на час, як вказує позивач, відповідач перестав сплачувати борг, а саме на 15.10.2014 року, залишок, розрахований позивачем до виплати відповідачу склав 7832,31 дол. США (т.1, а.с.29). Відповідно до Акту від 06.10.2015р., об`єкт лізингу - транспортний засіб, типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, 2012 року випуску, у Відповідача було вилучено (т. 1, а.с.152) Тобто, з цієї дати позивач став користуватись вказаним транспортним засобом. Згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, на час, коли у Відповідача було вилучено об`єкт лізингу, а саме на 15.10.2015 року, залишок, розрахований позивачем до виплати відповідачу склав 5547,91 дол. США (т.1, а.с.30). У даному випадку упущена вигода Порше Лізинг Україна, яка має бути відшкодована Лізингодавцю Лізингодержувачем, складає: (7832,31 - 5547,91) х 21,341 = 48751,59 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що через порушення зобов`язань за договором, відповідач має відшкодувати позивачу суму упущеної вигоди, яка становить 48751,59 грн. Однак у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції визначив суму упущеної вигоди як збитки і зазначив розмір 62951,59 гривень, що є, фактично, опискою. Проте колегія суддів не може погодитись навіть із сумою упущеної вигоди, яка зазначена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Офіційний курс НБУ становив 1 дол. США 21,09 грн., тому упущена вигода становить (7832,31 - 5547,91) х 21,09 = 48177,99 грн. Щодо стягнення трьох відсотків річних. Статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Три проценти річних розраховуються з урахуванням суми боргу в розмірі помноженого на кількість днів прострочення помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Судом першої інстанції неправильно взята сума боргу для розрахунку, а тому сума трьох відсотків річних становить 43166,94х187х3:187:365:100 = 663,47 грн Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу та процентів за користування чужими коштами, відмовити в цій частині у задоволені позову, змінити рішення в частині суми стягненої упущеної вигоди. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року скасувати в частині стягнення штрафу в розмірі 4065 гривень 91 копійку та 6090 гривень 50 копійок процентів за користування чужими коштами. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» у задоволенні цих позовних вимог. Змінити рішення в частині стягнення упущеної вигоди, зменшивши з 48751,59 гривень до 48 177, 99 гривень та в частині трьох відсотків річних з 698, 15 гривень до 663,47 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01 червня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.О. Погорєлова