Постанова 4804 № 234/11997/20

Єдиний унікальний номер 234/11997/20 Номер провадження 22-ц/804/1489/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Володовського Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Чернобай А.О. в місті Краматорську Донецької області, повне судове рішення складено 18 березня 2021 року, у справі номер 234/11997/20 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих», третя особа: Головне управління Держпраці у Донецькій області, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В: В серпні 2020 року до Краматорського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих», третя особа: ГУ Держпраці у Донецькій області, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював сторожем у відповідача на повну ставку. 03 червня 2019 року позивача звільнено з роботи за частиною 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату. Позивач вважає його звільнення з посади протиправними діями керівництва, оскільки через тиждень відповідач прийняв на цю посаду іншого працівника. З 2017 року по дату звільнення позивач жодного разу не отримував заробітну плату на рівні законодавчо встановленої мінімальної. Вважає, що відповідач не мав законних підстав недоплачувати заробітну плату за повністю відпрацьований час на протязі трьох років. Відповідачем допущено порушення вимог законодавства, а саме: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці по відношенню до позивача, як працівника. Крім того, з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні. Зазначає, що регулярні порушення трудового законодавства понад два роки нанесли моральні страждання, які позивач оцінює у 100000,00 грн. Просив суд зобов`язати ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» донарахувати ОСОБА_1 заробітну плату до мінімально гарантованого державою розміру в кожному місяці в період роботи сторожем з 01.04.2017 року по 03.06.2019 року; зобов`язати ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» донарахувати та сплатити за ОСОБА_1 відповідні податки, збори та інші соціальні внески; стягнути з ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2017 року по 03.06.2019 року в сумі 45961,98 грн.; стягнути в відповідача середній заробіток за час затримки в розмірі по 3910,50 грн на місяць з 04.06.2019 року по день фактичного розрахунку; стягнути з ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100000,00 грн; визнати наказ №36-к від 03.06.2019 року протиправним; поновити ОСОБА_1 на роботі, зобов`язати Підприємство об`єднання громадян «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» внести відповідні виправлення у трудову книжку ОСОБА_1 , запис №19 від 03.06.2019 року щодо звільнення; рішення в частині стягнення заробітної плати, відповідно до ст. 430 ЦПК України, допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Підприємства об`єднання громадян «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих», третя особа: Головне управління Держпраці у Донецькій області, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди та поновлення на роботі відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення опущено порушення норм матеріального та процесуального права, неправильно встановлені обставини справи, викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Суд не дослідив, що після переведення позивача на посаду сторожа, його неодноразово було переведено на іншу посаду. Судом порушено принцип змагальності сторін, не встановлена істина у питанні щодо зміни штатного розкладу після звільнення позивача з червня 2019 року, взято до уваги лише надана відповідачем довідка. Судом неправомірно визнано допустимими доказами, завідомо сфальсифіковані відповідачем, наказ №60 від 26.06.2017 року, наказ №64 від 29.06.2017 року, наказ №74 від 30.06.2017 року. Вказані накази зроблені відповідачем на підтвердження своїй позиції щодо належного повідомлення позивача про зміни умов праці, але про такі зміни позивача ніколи не повідомляли. Судом не визнана та не вирахувана норма часу і належний заробіток; не встановлено істинний робочий час, відпрацьований позивачем, не встановлені факти ознайомлення позивача з умовами праці. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ним 24 травня 2021 року рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 180). 01 червня 2021 року на електрону адресу апеляційного суду ОСОБА_1 надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю оригіналів наказу №25/1 від 31.03.2017 року, наказу №60 від 26.06.2017 року, наказу №64 від 29.06.2017 року, наказу №74 від 30.06.2017 року та переліку документів, які були здані в макулатуру 26.02.2018 року (додаток до Акту знищення документів від 26.02.2018 року), тобто, затребуваних документів. В клопотанні позивач ОСОБА_1 не зазначив інших причин неявки в судове засідання. Частиною 1 статті 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Донецький апеляційний суд вважає, що причини неявки позивача ОСОБА_1 в судове засідання є неповажними, оскільки питання про витребування доказів, що надіслано позивачем на адресу апеляційного суду, має вирішуватися в судовому засіданні. Будь-яких інших причин, які б перешкоджали позивачу з`явитися в судове засідання апеляційного суду, він не навів. Представник відповідача ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ним 27 травня 2021 року рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 184). 01.06.2021 року на електрону адресу апеляційного суду представник відповідача надав заяву про розгляд справи за його відсутністю. Просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с. 186). Представник третьої особи Головного управління Держпраці у Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ним 21 травня 2021 року рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 181). 01.06.2021 року на електрону адресу апеляційного суду представник третьої особи надав заяву про розгляд справи за відсутністю представника Управління Держпраці (а.с. 188). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся сторін та інших учасників справи. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 працював у відповідача з 27.01.2002 року. 03.06.2019 року його звільнено з посади сторожа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скорочення штату працівників, наказ (розпорядження) №36-к про припинення трудового договору (контракту) від 03.06.2019 року, з яким ОСОБА_1 ознайомлений 03.06.2019 року (а.с. 7-8, 50). Наказом №1 від 02.01.2002 року позивача ОСОБА_1 прийнято по переводу теслею 4 розряду з погодинною оплатою праці. На час опалювального сезону у гуртожиток з погодинною оплатою праці (а.с. 39-40) Відповідно до наказу №21 від 21.04.2002 року ОСОБА_1 переведено на посаду сторожа з погодинною оплатою праці. Підстава заява позивача ОСОБА_1 (а.с. 41) Згідно з наказом №64 від 29.06.2017 року з 01.07.2017 року встановлено графік чергування з 17.00 до 7.00 сторожам підприємства (а.с. 42). Відповідно до наказу №74 від 30.06.2017 року з 01.06.2017 року внесено зміни у штатний розклад та встановлено оклад сторожам АГВ 1600,00 грн. З вказаним наказом позивача ознайомлено під підпис (а.с. 43). З індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК- 5) вбачається, що ОСОБА_1 в квітні 2017 року нарахована заробітна плата в розмірі 2021,05 грн, в травні 2017 року 3000,00 грн, в червні 2017 року 2983,80 грн, в липні 2017 року 2426,22 грн, в серпні 2017 рок 1674,75 грн, в вересні 2017 року 1623,26 грн, в жовтні 2017 року 1946,25 грн, в листопаді 2017 року 2240,00 грн, в грудні 2017 року 2239,80 грн, в січні 2018 року 2690,36 грн, в лютому 2018 року 2319,32 грн, в березні 2018 року 2266,66 грн, в квітні 2018 року 2026,67 грн, в травні 2018 року 2123,80 грн, в червні 2018 року 2631,95 грн, в липні 2018 року 2074,24 грн, в серпні 2018 рок 1977,63 грн, в вересні 2018 року 1921,11 грн, в жовтні 2018 року 1931,18 грн, в листопаді 2018 року 2650,37 грн, в грудні 2018 року 2731,95 грн, в січні 2019 року 2319,68 грн, в лютому 2019 року 2796,95 грн (а.с. 5-6). Згідно з наказом №60 від 26.06.2017 року з 01.07.2017 року сторожів підприємства переведено в режим неповного робочого місяця (а.с. 45). Відповідно до виписки із протоколу №2 від 07.03.2019 року сумісного засідання профкому та правління ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» підтримано клопотання директора підприємства про скорочення посади сторож підприємства (а.с. 48). 03.04.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення чисельності та штату працівників ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» та одночасно запропоновано позивачу переведення на посаду підсобний робітник у цеху з відрядною формою оплати праці. Позивач відмовився від переведення в цех, про що зазначив власноруч (а.с. 49). Наказом №51/1 від 31.04.2019 року на підставі наказу №24-к від 01.04.2019 року «Про скорочення штату» з 03.05.2019 року виведено із штатного розпису 4 одиниці сторож підприємства (а.с. 51). З штатного розкладу вбачається, що з 01.01.2017 року сторожам АГВ встановлений оклад 3200,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць

2. З 01.02.2018 року сторожам АГВ встановлений оклад 3800,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць

2. З 01.02.2019 року сторожам АГВ встановлений оклад 4200,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць

4. З 01.07.2019 року сторожам АГВ встановлений оклад 4200,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць

2. З 01.01.2020 року сторожам АГВ встановлений оклад 4800,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць - 2 (а.с. 52-58). З табелів обліку використання робочого часу за січень 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 відпрацював 104 години; лютий 2018 року 59 годин; березень 2018 року 97 годин; квітень 2018 року 104 години; травень 2018 року 104 години; червень 2018 року 117 годин; липень 2018 року 46 годин; серпень 2018 року 58 годин; вересень 2018 року 98 годин; жовтень 2018 року 97 годин; листопад 2018 року 104 години; грудень 2018 року 98 годин; січень 2019 року 71 годину; лютий 2019 року 78 годин; березень 2019 року 117 годин; квітень 2019 року 117 годин; травень 2019 року 104 години; червень 2019 року 7 годин (а.с. 59-76). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За загальним правилом, порядок звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та наданням їм відповідних гарантій, пільг і компенсацій встановлені статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Судом встановлено, що з 27.01.2002 року ОСОБА_1 працював у ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих». 03.04.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення чисельності та штату працівників ПОГ «Краматорське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» та одночасно запропоновано позивачу переведення на посаду підсобний робітник у цеху з відрядною формою оплати праці. Позивач відмовився від переведення в цех, про що зазначив власноруч. Наказом (розпорядженням) №36-к про припинення трудового договору (контракту) від 03.06.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з скорочення штату працівників. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків». Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі №696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18) суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. З аналізу наведених вище норм законодавства та матеріалів справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем доводів щодо його незаконного звільнення у зв`язку з порушенням процедури. Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача надонарахованої заробітної плати за період роботи сторожем з 01.04.2017 року по 03.06.2019 року та середнього заробітку за час затримки, апеляційний суд зазначає наступне. Законом України «Про оплату праці» та статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Стаття 3 Закону України «Про оплату праці» та стаття 95 КЗпП України передбачає, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики /довідники/. Згідно з ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими /регіональними/ угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації /профспілковим представником/, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок /окладів/ і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці. Судом встановлено, що 30.06.2017 року наказом №74 внесено зміни у штатний розклад з 01.06.2017 року, та встановлено оклад сторожам АГВ 1600,00 грн. З вказаним наказом позивача ознайомлено особисто. Наказом № 60 від 26.06.2017 року з 01.07.2017 року сторожів підприємства переведено в режим неповного робочого місяця (а.с. 45) Штатним розкладом з 01.01.2017 року сторожам АГВ встановлений оклад 3200,00 грн, тарифна ставка 0,5, кількість штатних одиниць

2. З індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_1 в квітні 2017 року нарахована заробітна плата в розмірі 2021,05 грн, в травні 2017 року 3000,00 грн, в червні 2017 року 2983,80 грн, в липні 2017 року 2426,22 грн, в серпні 2017 рок 1674,75 грн, в вересні 2017 року 1623,26 грн, в жовтні 2017 року 1946,25 грн, в листопаді 2017 року 2240,00 грн, в грудні 2017 року 2239,80 грн, в січні 2018 року 2690,36 грн, в лютому 2018 року 2319,32 грн, в березні 2018 року 2266,66 грн, в квітні 2018 року 2026,67 грн, в травні 2018 року 2123,80 грн, в червні 2018 року 2631,95 грн, в липні 2018 року 2074,24 грн, в серпні 2018 рок 1977,63 грн, в вересні 2018 року 1921,11 грн, в жовтні 2018 року 1931,18 грн, в листопаді 2018 року 2650,37 грн, в грудні 2018 року 2731,95 грн, в січні 2019 року 2319,68 грн, в лютому 2019 року 2796,95 грн. Враховуючи, що позивач працював на посаді сторожа з погодинною оплатою праці, не на повній ставці, відповідачем виплачені суми заробітної плати в повному обсязі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про донарахування ОСОБА_1 заробітної плати до мінімально гарантованого державою розміру в кожному місяці в період роботи сторожем з 01.04.2017 року по 03.06.2019 року; стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01.04.2017 року по 03.06.2019 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги щодо фальсифікації відповідачем наказу №60 від 26.06.2017 року, наказу №64 від 29.06.2017 року, наказу №74 від 30.06.2017 року, є безпідставними з огляду на таке. Частиною третьою статті 12, статтею 81 ЦПК України на кожну сторону покладається обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оскільки накази, на які посилається позивач, в установленому законом порядку не визнані сфальсифікованими, ОСОБА_1 не навів будь-яких доводів щодо їх недостовірності, тому суд першої інстанції оцінив надані докази за своїм внутрішнім переконанням в сукупності з іншими доказами по справі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 367 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17 березня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 02 червня 2021 року. Суддя: