Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14784/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14784/20 Суддя першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Ткаченко В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2020 року позивач - громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 15 червня 2020 року №226-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 ; - зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Державна міграційна служба України, звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від Громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні матеріали справи, ні матеріали особової справи громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 не містять доказів наявності умов, які б унеможливлювали визнання позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, з урахуванням чого суд вважає протиправним рішення ДМС України від 15 червня 2020 року №226-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає вищевказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 залишив країну свого походження та у пошуках захисту прибув до України, де звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 15 червня 2020 року ДМС України прийнято рішення №226-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вважаючи рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, доводам апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. З 04 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. N 3671-VI (надалі - Закон N 3671-VI), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10.12.1984 р. Конвенцію «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», ратифіковану 26.01.1987 р. Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28.07.1951 р. та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. Відповідно до статті 6 Закону N 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: - яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; - яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; - яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; - стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; - яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Згідно із частиною першою статті 5 Закону N 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. № 1629-ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Відповідно до Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства у якості біженців або як осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту та змісту захисту, який надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання, що передбачено частиною 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Приписами частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Відповідно до частин 11 та 12 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду, що визначено частиною 2 статі 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Як вбачається зі змісту рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2020 року №226-20 підставою для відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слугували положення Закону №3671-VI, а саме: підтримуючи висновок ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що в заяві-анкеті та протоколах співбесіди позивач зазначив, що був змушений залишити країну свого походження з політичних причин, оскільки він працював графічним дизайнером у політичній партії « Bundu dia Kongo », внаслідок такої діяльності позивач був арештований та направлений до в`язниці, з якої він зміг втекти та на сьогоднішній день він знаходиться у списку втікачів, що стало основною причиною шукати захисту в іншій країні. Відповідно до протоколу додаткової співбесіди від 08 серпня 2018 року позивач зазначив, що ситуація в країні стала ще гіршою та послався на те, що вся опозиція знаходиться в тюрмах або виїхали за межі країни. З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до додаткової співбесіди 08.08.2019 року позивач повідомляв, що працював на посаді графічного дизайнера в політико-релігійній партії БДК, причиною вступу до партії, за словами заявника, були гарні умови праці, а умовами вступу була підтримка партії в релігійному та політичному сенсі. На своїй посаді займався тим, що стосувалося графічного дизайну, а саме виготовлення брошур, плакатів, буклетів. Щодо основної діяльності партії заявник повідомив: «Я не настільки був повноправним членом партії, щоб говорити детально про її діяльність». При цьому заявник повідомляв про те, що керівництво партії отримувало погрози та звинувачення в порушенні закону від адміністрації губернатора м. Кіншаса, оскільки вони вели пряму боротьбу проти діючого на той час президент ОСОБА_3 . Позивач повідомляв про те, що: «Партія влаштовувала мітинги, роль яких була донести людям те, що діяльність президента не спрямована на забезпечення покращення життя людей в ДР Конго ». Також позивач повідомляв про те, що: «Лідер партії БДК Муанда Нсемі прагнув справедливої зміни влади в ДР Конго , оскільки діючий на той час президент займав посаду з 2001 по січень 2019. Муанда Нсемі прагнув проведення президентських виборів, ще у 2016р., та хотів аби вибори проходили згідно закону. Його також підтримувала велика частина віруючих людей». Про свою участь в мітингах та зборах партії, заявник повідомляв про те, що: «я мав би бути присутнім на цих акціях, але зважаючи на свою посаду, графічного дизайнера, впливу на організацію та проведення мітингів не мав, та не відігравав важливої ролі в них. Але якщо ці маніфести проходили за містом то я не приймав у них участь». З вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач був членом політико-релігійної партії БДК, але займав посаду, яка не мала жодного відношення до безпосередньої політичної діяльності партії, тобто позивач на своїй посаді займався виключно тим, що було пов`язано з комп`ютерною графікою, заявник не був активним членом партії та не володіє у достатній мірі інформацією про неї. Ураховуючи не систематичність та відсутність повноцінної підтримки діяльності партії заявником, є підстави вважати, що членство заявника у партії не було обумовлене його політичними поглядами, а його діяльність у партії розцінювалась як робота за яку він отримував заробітну платню, а отже, працюючи у партії як найманий робітник, він не здійснював політичну діяльність, що була обумовлена його політичними поглядами. Аналогічні за змістом висновки, містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 року № 815/2006/17, відповідно до змісту яких, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за результатами розгляду особової справи позивача разом з інформацією, наданою нею, співбесід останньої з посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останньої стати в Демократичній Республіці Конго жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Варто наголосити, що виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди. При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо. Крім того, Директива Ради ЄС "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру. Зі слів позивача під час співбесіди 08.08.2019 року стало відомо, що: «після того як було розповсюджено зображення лідера партії « Бунда діа Конго » ОСОБА_5 на фоні леопарда, влада побачила в цьому людину, яка може реалізувати свої ідеї та виступити проти влади. Ці зображення було надруковано та розповсюджено великим тиражем». Як повідомляв заявник, в березні 2017 року до офісу, де проходила трудова діяльність партії, приїхали представники поліції та заарештували всіх працівників та відвезли до в`язниці, разом з лідером партії ОСОБА_5 . Не пред`являючи підозри та не чекаючи вироку суду, всіх затриманих посадили до камер, де заявнику погрожували та принижували. Заявник повідомляв про жахливі умови тримання під вартою, про знущання та погрози у зв`язку з підтримкою лідера партії. Позивач повідомляв, що після двох місяців тримання під вартою, до в`язниці м. Кіншаса, де перебував в ув`язненні заявник разом з лідером партії ОСОБА_5 , увірвалися прибічники лідера партії БДК у зв`язку з чим відбулися сутички з охороною. Позивач повідомляє, що в один момент двері в`язниці відчинилися, та в ув`язнених з`явилася можливість безперешкодно покинути в`язницю. Заявник розповідав про свою втечу із в`язниці без подробиць та деталей, не вказуючи ні дати, ні часу залишення території в`язниці. В заяві шукач захисту вказував про те, що знаходиться в списку втікачів з в`язниці м. Кіншаса. На підтверджуючи своїх слів, позивач повідомляв про те, що по місцевим каналам висвітлювали інформацію про розбійний напад на в`язницю, та повідомляли імена всіх ув`язнених, яким вдалося втекти. Щодо офіційного підтвердження своїх слів, чи надання такого списку до матеріалів особової справи, то заявник не надав жодних підтверджуючих документів. Колегія суддів звертає також увагу на те, відповідно до ІКП у ДР Конго відбулася зміна влади у 2019 році, що призвело до значного покращення політичної ситуації «Демократична Республіка Конго - пережила доленосний момент своєї непростої історії. В ніч проти 10 січня 2019 року Незалежна національна виборча комісія оприлюднила довгоочікувані підсумки виборів президента країни, перемога в перегонах дісталася керівнику найстарішої конголезької опозиційної партії «Союз за демократію та соціальній прогрес» ОСОБА_6 , 1963 р.н. Голосування відбулося 30 грудня, проте майже два тижні конголезці жили в стані очікування щодо остаточних результатів. Згідно з фінальними даними, перемога в перегонах дісталася керівнику найстарішої конголезької опозиційної партії «Союз за демократію та соціальний прогрес» ОСОБА_6 . Він набрав 38,6% голосів, тобто за нього проголосували 7,05 млн. виборців» (https:www.tsn.ua/blogi/themes/world/konno-na-rozpulti-scho-nesul-demokratichni-vibori- zmucheniy-krayini-1278501.html) «Конституційний суд (КС) Демократичної Республіки Конго (ДРК) визнав дійсними попередні підсумки президентських виборів, що пройшли в країні ЗС грудня 2018 року, і офіційно оголосив їх переможцем одного з опозиційний кандидатів, лідера партії «Союз за демократію і соціальний прогрес» Феліксс Чіс ікед і. Про це в неділю повідомило Agence France-Presse (AFP) з посиланнял на документи суду, передає УНН. Як уточнює агентство, КС ДРКонго відхилив позов іншого опозиціонері ОСОБА_7 , який посів друге місце на президентських виборах, пр перегляд їх підсумків, в результаті чого легітимним президентом держави бу визнаній ОСОБА_8 « (Конституційний) суд вважає, що ОСОБА_9 не надав необхідні докази того, що оголошені Національної незалежної виборчої комісією (ННВК) результати, за якими президентські вибори виграв інший ОСОБА_10 , не відповідають дійсності» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_11 объявил об амнистии политических заключенных. Об этом сообщает ВВС Swahili . В число амнистированных также попадут граждане, протестовавшие перед президентскими выборами в декабре 2018 года. Я дам указание министру юстиции об освобождении всех политических заключенных, которые отбывают наказание за их взгляды», - заявил Чисекеди. Он также отметил, что среди политических заключенных есть его сторонники» (https://regnum.ru/news/2584084.html). Колегія суддів наголошує, що дослідивши ІКП, можна сказати, що після зміни президента країни у 2019 році положення політичних опонентів колишнього президента Жозефа Кабіли покращилися. Новий президент оголосив амністію та звільнив політичних в`язнів, таким чином, ураховуючи відсутність активної політичної діяльності заявника у лавах БДК у разі його повернення в ДР Конго йому не буде загрожувати ув`язнення. Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обгрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону (умова визнання біженцем) або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у ст. 3 Європейської Конвенції. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи заявника ґрунтуються виключно на суб`єктивних твердженнях останнього. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, а рішення ДМС України від 15 червня 2020 року №226-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 таким, що прийнято відповідачем на підставі та в межах норм чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин справи та співбесід позивача, з дослідженням ІКП тощо. Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року - скасувати та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 - відмовити. Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 01 червня 2021 року.