Постанова 4854 № 540/1113/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1113/21 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання дій протиправними та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В., в якому просив: - визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В. щодо відкриття виконавчого провадження від 4.09.2020р. за номером 62952137 незаконними; - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової М.В. про відкриття виконавчого провадження від 4.09.2020р. за номером 62952137; - судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 4.09.2020р. відповідачем відкрито виконавче провадження за №62952137 з примусового виконавчого напису №17837 вчиненого 14.08.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. щодо стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 19 819,9грн.. На думку позивача, приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження було порушено приписи ст.24 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки боржник проживає за межами виконавчого округу м.Києва. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2021р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття по справі нового судового рішення про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стягувачем до відповідача подано документ, який підтверджує, що місце перебування боржника в м.Києві, що знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця Малкової М.В.. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень положень законодавства з боку приватного виконавця при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження від 4.09.2020р. ВП №62952137 на підставі виконавчого напису. Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, перевірки доказів, у зв`язку чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 14.08.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис за №17837 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19 169,9грн. на користь ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с.38). У виконавчому написі вказана адреса реєстрації позивача: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 . 3.09.2020р. ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося із заявою до приватного виконавця Малкової М.В. за №13871274 від 21.08.2020р. про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису за №17837 від 14.08.2020р., виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19 819,9грн. (а.с.32-39). На підставі вказаного, 4.09.2020р. приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Малковою М.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису за №17837, виданого 14.08.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. (а.с.50-51). Вважаючи вказану постанову приватного виконавця протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм діючого законодавства та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд із даним адміністративним позовом. Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваної постанови приватного виконавця, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує її незаконність та скасування, судова колегія виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» від 2.06.2016р. №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (надалі - Закон №1404-VІІІ). Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 цього Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно до ч.1 ст.5 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Положення ч.2 ст.24 згаданого вище Закону передбачає, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно зі ст.1 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених ЗУ «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 цього Закону, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, в яких розташований його виконавчий округ (ч.1,2 ст.25 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»). Як вбачається із матеріалів справи, що виконавчим округом приватного виконавця Малкової М.В. є місто Київ. Положення п.1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2.04.2012р. №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2.04.2012 за №489/20802 (надалі - Інструкція №512/5), передбачає, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з п.4 розділу ІІІ Інструкції №512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Так, п.10 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. У відповідності до п.5 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно з п.10 розділу ІІІ Інструкції №512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст.24 ЗУ «Про виконавче провадження». Відтак на законодавчому ріні встановлено алгоритм дій для приватного виконавця, а саме, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Як вбачається зі змісту виконавчого напису №17837 від 14.08.2020р., на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, приватним нотаріусом було зазначено адреса позивача АДРЕСА_2 (а.с.46). Разом з цим, судова колегія зазначає, що жодних доказів на підтвердження місця проживання позивача у м.Київ ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції подано не було. Більше того, згідно з паспортом громадянина України позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9-10). Також колегія суддів вважає за потрібне вказати, що у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у межах виконавчого округу відповідача. Відтак, матеріалами справи підтверджується факт місця реєстрації проживання позивача - АДРЕСА_1 . Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та незаконною, оскільки приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить ЗУ «Про виконавче провадження» та Інструкції №512/5. Аналогічні правові висновки викладені у постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.04.2020р. у справі за №580/3311/19, яка відповідно до приписів ч.5 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Що стосується посилань суду першої інстанції на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 9.12.2020р. у справі за №460/3537/20, як на підставу відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , то судова колегія звертає увагу на те, що зазначеним судовим рішенням суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення, а тому це судове рішення не може слугувати прикладом застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі за №380/7750/20. Крім того, у вказаному рішенні (справа за №380/7750/20) Верховний Суд зазначив, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Визначення місця виконання виконавчого документа щодо фізичної особи боржника має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. При цьому апеляційний суд зазначає, що інформацію про «адресу проживання» ОСОБА_1 (боржника) повідомив саме стягувач - ТОВ «Вердикт Капітал». Проте, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною). Що стосується клопотання приватного виконавця Малкової М.В. про зупинення провадження у даній справі, у зв`язку із тим, що у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду перебуває справа за №380/9335/20, яка є аналогічною до правовідносин у даній справі та ухвалою Верховного Суду від 27.04.2021р. зазначену справу (№380/9335/20) передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу, оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків щодо застосуванню положень ст.4,24 Закону №1404-VIII, викладених у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі №380/7750/20, з посиланням на п.5 ч.2 ст.236 КАС України, то судова колегія зазначає наступне. У відповідності до п.5 ч.2 ст.236 КАС України, суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції. Аналізуючи вказану норму, судова колегія зазначає, що законодавець вказаною нормою надає право суду зупинити провадження у справі, а не обов`язок. Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що вказане клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню. Також, судова колегія враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Крім того, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що спірну постанову про відкриття виконавчого провадження не можна вважати законною та правомірною, а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивачки знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, у зв`язку з чим, вона підлягає задоволенню. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази та обставини справи та порушив норми матеріального права, а тому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2021р. скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання дій протиправними та скасування постанови задовольнити. Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни щодо відкриття виконавчого провадження від 4.09.2020р. за номером 62952137. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження від 4.09.2020р. за номером 62952137. Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни (02094, м.Київ, вул.Поправки Юрія, 6, оф.14, РНКОПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 4 540грн.. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М.Градовський Судді: А.В.Крусян О.В.Яковлєв