Постанова 4851 № 440/5887/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 р.Справа № 440/5887/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 15.02.21 по справі №440/5887/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту- ОСОБА_1 позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області (далі по тексту- ТУ ДСА в Полтавській області), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДКС України в Полтавській області), в якому просила суд: - визнати протиправними дії ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 30.04.2020 із застосуванням обмеження нарахування 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; - зобов`язати ТУ ДСА в Полтавській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402 від 2 червня 2016 року (далі по тексту Закон №1402), виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 30.04.2020. 15.02.2021 рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 13.04.2020 по 30.04.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано ТУ ДСА в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 13.04.2020 по 30.04.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону №1402 без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору. Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі по тексту БК України) визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 БК України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Це питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, яким визначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що, оскільки складові суддівської винагороди, встановлені ст. 135 Закону №1402 окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не передбачено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Таким чином вважає, що ТУ ДСА в Полтавській області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ). Положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами» (про застосування обмеження максимального розміру заробітної плати 10 мінімальними заробітними платами), втратили чинність на підставі Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), з дня ухвалення такого рішення - 28.08.2020. З 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала виконанню. Управління, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не могло здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. 13.04.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження по справі №440/5887/20 26.04.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивач до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином, з урахуванням положень ст. 268 КАС України. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином, просив проводити розгляд справи за відсутності його представника. Третя особа ГУ ДКС України в Полтавській області в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляд справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Указом Президента України "Про призначення суддів" №1308/2005 від 22.09.2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області. Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 04.11.2005 №77.1 зараховано ОСОБА_1 з 02.11.2005 на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області, з окладом згідно штатного розпису; встановлено ОСОБА_1 , судді Оржицького районного суду Полтавської області, з 02.11.2005 щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 15% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; встановлено ОСОБА_1 , судді Оржицького районного суду Полтавської області, з 02.11.2005 надбавку у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Наказом Оржицького районного суду Полтавської області "Про встановлення ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років" від 22.06.2015 №21(ОС)с позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу з 03.07.2015 в зв`язку з наявністю стажу роботи станом на 03.07.2015 15 років 00 місяців 00 днів. Наказом Оржицького районного суду Полтавської області "Про виконання обов`язків голови суду та нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді" від 24.04.2020 №18(ОС)к.р. ОСОБА_1 , з-поміж іншого, встановлено нарахування виплати за перебування на адміністративній посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу з 24.04.2020 по 23.04.2020 включно. Наказом ТУ ДСА України в Полтавській області від 30.04.2020 №35/аг "Про обмеження заробітної плати, грошового забезпечення працівників ТУ ДСА України в Полтавській області, суддів та працівників апаратів місцевих загальних судів Полтавської області" відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, рішення Ради суддів України від 24.04.2020 №22, листа Державної судової адміністрації України №10-8610/20 від 29.04.2020 встановлено, що з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року; Відповідно до табелю обліку використання робочого часу Оржицького районного суду Полтавської області з 01.04.2020 по 30.04.2020 суддя ОСОБА_1 відпрацювала 13 робочих днів. Згідно з розрахунковим листом за квітень 2020 року суддя Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 у квітні 2020 року відпрацювала 13 робочих днів, за які їй була нарахована суддівська винагорода із застосуванням обмеження. З вказаними діями відповідача позивач не погодився та звернувся до суду за захистом порушеного права. З огляду на викладене та той факт, що позивач відпрацювала у квітні 2020 року 13 робочих днів, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією і законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон №1402 визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частиною 1 статті 135 Закону №1402 визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 9 статті 135 Закону №1402 визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402 розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею

29. Відповідно до зазначеної статті у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України. Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача. При цьому, відповідач навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону №1402. Натомість, останній (Закону України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить. Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч. 2 ст. 135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій). Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися. Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону №1402 та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1-4 ст. 148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону №1402 державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі по тексту - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону №1402 визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА України у Полтавській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах по даній справі державний орган на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, в т.ч. щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Так, з матеріалів даної справи вбачається, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" здійснювалася у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 13 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що ТУ ДСА України в Полтавській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст. 135 Закону №1402. Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402, а застосування останнім положень ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX від 13.04.2020) суперечить ч. 2 ст. 130 Конституції України. При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України є вірними, проте це не спростовує наведені вище висновки про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача ТУ ДСА України в Полтавській області повинно було керуватися приписами Закону №1402, а саме ст. 135 цього Закону. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванням відповідача щодо правомірності своїх дій як державного органу та розпорядника бюджетних коштів нормами бюджетного законодавства, які він при здійснення своїх функцій має неухильно дотримуватися, колегія суддів відхиляє, адже суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні належним чином мотивував відхилення таких аргументів відповідача. При цьому колегія суддів зауважує, що за приписами статті 148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Крім того, колегія суддів зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач не надав. Судова колегія зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приписи ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлювали обмеження, як на нарахування, так відповідно у зв`язку з цим і виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року з 18.04.2020 по 27.08.2020. При цьому, відповідачем по справі фактично заперечується нарахування та виплата суддівської винагороди позивача у спірний період в розмірі, що передбачений ст. 135 Закону №1402. Таким чином, в даному випадку належним способом відновлення порушеного права буде саме зобов`язання ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати суддівську винагороду судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період за квітень 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону №1402 без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20. Враховуючи, вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що за період за квітень 2020 року суддівську винагороду судді Оржицького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 нараховано та виплачено з порушенням положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402 і це порушене право позивача підлягає поновленню, при цьому доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 по справі №440/5887/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 по справі №440/5887/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду . Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 02.06.2021 року