Постанова 4873 № 911/2920/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" травня 2021 р. Справа№ 911/2920/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Корсака В.А. Попікової О.В. за участю: секретаря судового засідання: Кульчицької І.А., представників сторін: позивача: Чорний А.М., відповідача: Муравський С.П., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 (повний текст складений 25.02.2021) у справі № 911/2920/20 (суддя Рябцева О.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крон Ч та К» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» про стягнення 716.233,21 грн, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Крон Ч та К" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" про стягнення 214.108,69 грн боргу, 458.711,87 грн пені, 16.559,69 грн 3% річних та 26.852,96 грн інфляційних збитків. 29.12.2020 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, в якому відповідач просив суд при прийнятті рішення у справі №911/2920/20 застосувати положення ч. 3 ст. 559 ЦК України і статті 233 ГК України та зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, а саме пені на 90% та визначити їх у сумі 45.871,18 грн. 05.01.2021 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач зазначив, що визнає наявність боргу перед ТОВ "Крон Ч та К" за договором підряду № 027/10 від 25.10.2017 у сумі 214.108,69 грн. При цьому відповідач зазначає, що зазначений борг виник не з вини відповідача, а в результаті невиконання господарських зобов`язань монополістом на енергетичному ринку України - ДП "Гарантований покупець". Рішенням Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крон Ч та К" 214.108,69 грн заборгованості, 409.278,96 грн пені, 16.559,69 грн 3% річних, 26.123,34 грн інфляційних втрат, 7.000,00 грн витрат на правничу допомогу та 9.991,06 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 214.108,69 грн підтверджується матеріалами справи та визначається позивачем. Також, зважаючи на співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, враховуючи неспівмірність заявленої до стягнення суми пені із сумою заборгованості та часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання, місцевий суд дійшов висновку щодо зменшення розміру пені лише на 10% з огляду на п. 9.2 укладеного між сторонами. Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В. Апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи № 911/2920/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2920/20, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 до надходження матеріалів справи № 911/2920/20. 01.04.2021 справа № 911/2920/20 надійшла до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 апеляційну скаргу ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі № 911/2920/20 залишено без руху, надано ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 746,36 грн у встановленому порядку, роз`яснено ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" право подати заяву з уточненням вимог апеляційної скарги. 08.04.2021 від ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" надійшла заява (клопотання) про зупинення виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/2920/20 від 25.03.2021. 12.04.2021 від ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" надійшло пояснення на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 у справі № 911/2920/20 з доданими до неї доказами сплати судового збору (квитанція № 55288686 від 09.04.2021), у якому заявник вказав, що вимоги апеляційної скарги залишаються без змін, а саме: скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 по справі №911/2920/20 за позовом ТОВ "Крон Ч та К" до ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" про стягнення заборгованості і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Крон Ч та К" у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20, відмовлено у задоволенні заяви (клопотання) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" про зупинення виконання наказу Господарського суду Київської області №911/2920/20 від 25.03.2021, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20, розгляд справи призначено на 31.05.2021. Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що: - у лютому 2019 року ТОВ «Крон Ч та К» надало замовнику будівництва для перевірки і підписання акт звірки виконання зобов`язань за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017, у п. 2 акта зазначено, що станом на дату складення цього акта сторони підтверджують, що станом на 12.02.2019 ще залишаються невиконаними і підлягають виконанню сторонами відповідні зобов`язання за Договором №027/10 від 25.10.2017; - у період з 12 лютого 2019 року по даний час акти виконаних робіт сторонами не підписувались, а тому є підстави вважати, що на даний час умови Договору №027/10 від 25.10.2017, враховуючи положення п. 15.2 Договору, виконані не у повному обсязі; - оскільки цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, стягнення з відповідача пені у сумі 409.278,96 грн є надмірно великим розміром, у тому числі у порівнянні з основною сумою заборгованості. У судовому засіданні 31.05.2021 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 25.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крон Ч та К" (підрядник) був укладений договір підряду №027/10. Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов`язується своїми або залученими силами і засобами за завданням замовника виконати у встановлений строк ізоляційні роботи котла та трубопроводів в межах котла (далі - роботи), на об`єкті будівництва - теплова електростанція, що працює на біопаливі - перша черга будівництва, за адресою: 08400, Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38-а/1, (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується прийняти виконані підрядником роботи та оплатити їх. Згідно з п. 1.2 договору обсяг та склад робіт за цим договором визначається Специфікацією № 1, яка є невід`ємного частиною цього договору з моменту його підписання сторонами. Відповідно до п. 2.1 договору вартість предмета договору за домовленістю сторін становить 2.931.871,24 грн, ПДВ 20% складає 586.374,25 грн, всього з ПДВ - 3.518.245,49 грн, що визначено у договірній ціні за договором підряду №027/10 від 25.10.2017 та Специфікацією №1, які є невід`ємною частиною даного договору. Пунктом 2.3 договору встановлено, що оплата суми, визначеної у п. 2.1 договору підряду, здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника в наступному порядку: - авансові платежі в зазначених розмірах від суми договору сплачуються відповідно Календарного графіку № 1, який є невід`ємною частиною даного договору, які замовник перераховує на поточний рахунок підрядника протягом 3 банківських днів від дати підписання сторонами даного графіку до договору та представленого рахунку (пп. 2.3.1 договору); - авансовий платіж (перший) у розмірі від суми договору, що становить 15% та складає 527.736,82 грн (у тому числі ПДВ 20%) замовник перераховує на поточний рахунок підрядника протягом 5 банківських днів від дати підписання договору, та не пізніше 3 календарних днів відповідно до графіку фінансування (пп. 2.3.2 договору); - решту платежів від суми договору замовник перераховує на поточний рахунок підрядника протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних робіт форми КБ 2в, складених сторонами на основі довідки про вартість виконаних робіт і витрат форми КБ-3 (пп. 2.3.3 договору). Відповідно до п. 6.1 договору підрядник зобов`язаний виконати роботи належним чином, відповідно до умов цього договору, проектної документації, яка визначає обсяг і зміст робіт, та інших вимог, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт, а також будівельних норм, державних стандартів і правил, яким такі роботи повинні відповідати. Згідно з п. 8.1 договору після виконання робіт за цим договором підрядник зобов`язаний передати їх результати замовнику за актами приймання-передачі виконаних робіт. Договір є чинним з дати його підписання сторонами і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 15.2 договору). Сторони договору підписали Специфікацію вартості робіт №1, котра є додатком №1 до договору підряду №027/10 від 25.10.2017, якою вони погодили найменування робіт, одиницю виміру, кількість, вартість за одиницю та загальну вартість, а саме: вартість послуг з ізоляції котла та трубопроводів в межах котла Е-22-6,4-485 ДР всього становить 3.518.245,49 грн (з ПДВ). Сторони договору підряду підписали календарний графік №1 сплати авансових платежів до договору підряду №027/10 від 25.10.2017, яким сторони погодили найменування робіт, їх вартість, дату платежу авансу, відсоток оплати та період сплати, а саме: - підготовчий період: складання риштувань зовні котла, монтаж крючків для теплової ізоляції та каркасу металоконструкцій, кріплення обшивки котла профільним листом; антикорозійний захист металоконструкції, фарбування високотемпературною фарбою металевої частини котла та труб в межах котла; часткова ізоляція та покриття поверхні (барабан котла та короба рециркуляції); підготовка трубної частини котла до гідро істину; фарбування та очистка - сплачується 05.11.2017 у сумі 527.736,81 грн (що становить 15% від загальної вартості будівельних робіт); - авансовий внесок та придбання основних матеріалів ізоляції та покриття до початку гідроіспиту (експортна частина ізоляційних матеріалів придбання до 21 календарного дня) - сплачується 10.11.2017 у сумі 1.688.757,84 грн (що становить 48% від загальної вартості будівельних робіт); - виконання робіт та сплати відповідно до договору, в тому числі за п. 4 - у сумі 1.301.750,83 грн (що становить 37% від загальної вартості будівельних робіт); - сплата за виконані роботи (резерв) 15% від суми 1.301.750,83 грн - сплачується до 14.02.2018 у сумі 195.262,62 грн. На виконання п. 1 та п. 2 календарного графіку № 1 сплати авансових платежів відповідач 08.11.2017 сплатив позивачу аванс у сумі 527.736,82 грн та 20.11.2017 аванс у сумі 1.688.757,84 грн, що підтверджується банківськими виписками за особистим рахунком ТОВ "Крон Ч та К" за 08.11.2017 та за 20.11.2017. На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 3.518.245,49 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами: актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) за листопад 2017 року на суму 1.116.243,18 грн, актом приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) за січень 2018 року на суму 2.111.725,21 грн та актом приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) за березень 2018 року на суму 290.277,10 грн. Сторони договору підряду підписали довідки про вартість виконаних будівельних робіт на загальну суму 3.518.245,49 грн, а саме: за листопад 2017 року на суму 1.116.243,18 грн, за січень 2018 року на суму 2.111.725,21 грн та березень 2018 року на суму 290.277,10 грн. За виконані позивачем будівельні роботи відповідач 19.02.2018 сплатив 500.000,00 грн, 23.03.2018 - 150.000,00 грн, 13.08.2019 - 50.000,00 грн (з яких 37.642,14 грн зараховано в рахунок оплати робіт за даним договором підряду №027/10 від 25.10.2017), 29.10.2019 - 50.000,00 грн, 21.11.2019 - 50.000,00 грн, 20.01.2020 - 50.000,00 грн., 27.01.2020 - 50.000,00 грн, 06.02.2020 - 50.000,00 грн, 17.02.2020 - 50.000,00 грн, 02.03.2020 - 100.000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1639 від 19.02.2018, № 1750 від 23.03.2018, № 3735 від 13.08.2019, № 4166 від 29.10.2019, № 4276 від 21.11.2019, № 4543 від 20.01.2020, № 4576 від 27.01.2020, № 4671 від 06.02.2020, № 4741 від 17.02.2020, № 4874 від 02.03.2020. Загалом на суму 1.087.642,14 грн. Отже відповідач оплатив виконані позивачем роботи на загальну суму 3.304.136,80 грн (527.736,82 грн + 1.688.757,84 грн + 1.087.642,14 грн). Решта прийнятих відповідачем робіт на суму 214.108,69 грн (3.518.245,49 грн - 3.304.136,80 грн) відповідачем не оплачена. Як вже зазначалось, пп. 2.3.3 договору встановлено, що решту платежів від суми договору замовник перераховує на поточний рахунок підрядника протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в. Отже, оскільки акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2017 року на суму 1.116.243,18 грн підписаний 30.11.2017, а відповідно до пп. 2.3.3 договору відповідач повинен був у повному обсязі розрахуватись за виконані позивачем будівельні роботи протягом 5 банківських днів після підписання вказаного акта, то останнім днем для розрахунку є 07.12.2017; за актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року на суму 2.111.725,21 грн, який підписаний сторонами 30.01.2018, останнім днем для розрахунку є 06.02.2018; за актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2018 року на суму 290.277,10 грн, який підписаний сторонами 01.03.2018, останнім днем для розрахунку є 07.03.2018 (оскільки 03.03.2018 було робочим днем). Проте відповідач не розрахувався з позивачем за прийняті будівельні роботи на суму 214.108,69 грн, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у вказаній сумі, котра, як вірно зазначив місцевий суд, визнана відповідачем. Апеляційний суд встановив, що 05.01.2021 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення (т. 1, а. с. 188 - 191), в яких відповідач зазначив, що визнає наявність боргу перед ТОВ "Крон Ч та К" за договором підряду № 027/10 від 25.10.2017 у сумі 214.108,69 грн. При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоведеність наявності у нього заборгованості в розмірі 214.108,69 грн колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 214.108,69 грн підтверджена матеріалами справи, зокрема підписаними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт, та в ході розгляду справи місцевим судом визнана позивачем (а саме його генеральним директором А.О. Мілютою), а тому в колегії суддів не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Крім того доводи апелянта про наявність підстав вважати, що на даний час умови Договору №027/10 від 25.10.2017 не виконані у повному обсязі (оскільки, як зазначає апелянт, у лютому 2019 року ТОВ «Крон Ч та К» надало замовнику будівництва для перевірки і підписання акт звірки виконання зобов`язань за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017, згідно з п. 2 якого станом сторони підтверджують, що станом на 12.02.2019 ще залишаються не виконаними і підлягають виконанню сторонами відповідні зобов`язання за Договором №027/10 від 25.10.2017) колегія суддів відхиляє з огляду та таке. Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2019 року ТОВ «Крон Ч та К» дійсно надало замовнику будівництва для перевірки і підписання акт звірки виконання зобов`язань за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017 (т. 1, а.с. 83). Однак у п. 2 акта цього акта зазначено, що станом на дату його складення сторони підтверджують, що станом на 12.02.2019 ще залишаються не виконаними і підлягають виконанню сторонами відповідні зобов`язання за Договором №027/10 від 25.10.2017 на загальну суму 0 грн. Тобто у цьому акті звірки зазначено саме про відсутність невиконаних робіт. Колегія суддів також відзначає, що в ході апеляційного провадження відповідач звернувся до суду з клопотанням від 05.05.2021, у якому просив призначити у справі №911/2920/20 судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: чи відповідає якість виконаних позивачем робіт за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017 вимогам проектно-технічної документації, положенням п. 2.1 Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.12.2013 №892 «Про затвердження Правил охорони праці під час експлуатації тепломеханічного обладнання електростанцій, теплових мереж і тепловикористовувальних установок», п. 6.1.7, п. 7.1.14 Наказу Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 №71 «Про затвердження Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж» та інших нормативних документів, чинних на території України в галузі будівництва у період 2018 - 2019 років; встановити вартість фактично виконаних ТОВ «Крон Ч та К» робіт за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017 в 2017 - 2019 роках. При цьому підставою для призначення експертизи відповідач зазначає, те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий суд не надав належної оцінки витягу із «Звіту по результатам тепловізійної зйомки поверхонь ізоляції модулів котла та трубопроводів за межами котла теплової електростанції, то працює на біопаливі, встановленою потужністю 5000 кВт за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельннцькнй, вул. Героїв Дніпра, 38а/1» від 31 серпня 2020 року, не з`ясував обставини щодо звернення відповідача до фахівців ТОВ «ТЕПЛІС» для встановлення та належного обґрунтування недоліків в роботі позивача за спірний період 2017 - 2019 за Договором підряду №027/10 від 25.10.2017. Однак, як встановила колегія суддів, відповідач в ході розгляду справи місцевим судом зазначених документів суду не надав, з відповідними заявами до місцевого суду (чи із заявами про продовженням процесуальних строків для подання таких доказів) не звертався. При цьому посилання апелянта на те, що він не міг подати до місцевого суду таких заяв та доказів у зв`язку із перебуванням його представника Муравського С.П. на лікарняному (та реабілітаційній відпустці) колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з протоколом місцевого суду від 21.01.2021 Муравський С.П. брав участь у судовому засіданні, в якому було прийнято оскаржуване рішення. Крім того згідно з протоколом місцевого суду від 05.01.2021 у судовому засіданні 05.01.2021 брав участь безпосередньо генеральний директор відповідача Мілюта А.О. Однак, маючи відповідні повноваження, він також не звертався до місцевого суду з відповідними заявами про долучення доказів. Відтак апеляційний суд не бере до уваги надані відповідачем додаткові докази у справі (зокрема вказаний вище звіт та листування з ТОВ «ТЕПЛІС»), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Беручи до уваги наведене вище, а також те, що наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 214.108,69 грн підтверджена матеріалами справи, зокрема підписаними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт, колегія суддів залишає без задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, оскільки відсутні підстави для її призначення, визначені статтею 99 Господарського процесуального кодексу України. Переглядаючи спір по суті, колегія суддів відзначає також таке. Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною 1 ст. 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 214.108,69 грн за виконані на підставі договору підряду № 027/10 від 25.10.2017 будівельні роботи на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 214108,69 грн. боргу підлягає задоволенню. Також, позивач просив стягнути з відповідача 458.711,87 грн пені. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до п. 9.2 договору № 027/10 від 25.10.2017 у випадку порушення строків оплати, передбачених п. 2.4 договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на час прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до трьох років чи 36 місяців. Підрядник залишає за собою право на відшкодування збитків у повному обсязі, якщо замовник не доведе, що порушення цього договору сталося не з його вини. Отже, договором сторони погодили нарахування пені понад передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Позивач просить стягнути 458.711,87 грн пені, нарахованої на заборгованість відповідача за актами приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року та березень 2018 року з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за загальний період з 06.02.2018 по 01.10.2020. Однак наданий позивачем розрахунок пені є невірним. Позивач невірно визначив початок періоду виникнення заборгованості, на яку здійснено нарахування пені, оскільки, як вже зазначалося, п. 2.3.3 договору встановлено, що повна оплата за виконані позивачем роботи здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання виконаних робіт. Як встановлено судом, останнім днем для розрахунку за актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року на суму 2.111.725,21 грн є 06.02.2018, а останнім днем для розрахунку за актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2018 року на суму 290.277,10 грн є 07.03.2018 (з урахуванням робочої суботи - 03.03.2018). Отже, початком прострочення за актом приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року є 07.02.2018, а за актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2018 року - 08.03.2018. Крім того при здійсненні розрахунку пені позивач не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені на суму сплати. Враховуючи викладене, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, за зазначений позивачем період сума пені, нарахованої на заборгованість відповідача за актами приймання виконаних будівельних робіт за січень 2018 року та березень 2018 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за загальний період з 07.02.2018 по 01.10.2020 становить 454.754,40 грн. Як зазначалось вище, відповідач звернувся до місцевого суд з клопотанням про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, а саме пені на 90%. Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14. Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Отже, неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Позивач заперечував щодо зменшення розміру пені. Як вірно встановлено місцевим судом, значний розмір пені, який позивач просить стягнути, обумовлений тим, що пеня нарахована понад шестимісячний строк, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України. Пунктом 9.2 договору сторони погодили нарахування пені понад шестимісячний строк. Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, підписавши договір, в якому передбачено нарахування пені понад шестимісячний строк, відповідач мав розуміти наслідки у вигляді більш значного розміру пені у випадку прострочення більш як на 6 місяців, що мало місце у даній справі. Колегія суддів відзначає, що нарахована на заборгованість відповідача сума пені становить 454.754,40 грн, яка більш ніж у два рази перевищує розмір суми заборгованості. При цьому колегія суддів враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якої є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Отже, зважаючи на співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, враховуючи неспівмірність заявленої до стягнення суми пені із сумою заборгованості та часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені лише на 10% з огляду на п. 9.2 договору. Відтак вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягає частковому задоволенню у сумі 409.278,96 грн. При цьому колегія суддів бере до уваги і те, що свої зобов`язання зі сплати основного боргу відповідач добровільно не погашав протягом значного періоду (майже трьох років), не маючи для цього будь-яких фактичних та законних підстав. Також позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача 16.559,69 грн 3 % річних та 26.852,96 грн інфляційних втрат. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач просить стягнути з відповідача 16.559,69 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 214.108,69 грн за період з 06.03.2018 по 01.10.2020. Як зазначалось вище, заборгованість за останнім актом приймання виконаних будівельних робіт у сумі 214.108,69 грн виникла 08.03.2018. Проте суд також встановив, що станом на 06.03.2018 у відповідача існувала заборгованість у сумі 801.750,83 грн, тобто у більшому розмірі від заборгованості, на яку позивачем здійснюється нарахування 3% річних. Оскільки наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним, то позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 16.559,69 грн 3% річних підлягає задоволенню. Позивач просить стягнути з відповідача 26.852,96 грн інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 214.108,69 грн за період з 06.03.2018 по 01.10.2020. Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Позивач невірно розрахував інфляційні втрати, оскільки нарахував інфляційні втрати у березні 2018 року за період, який становив менше місяця. Відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, сума інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача у сумі 214.108,69 (в межах суми, на яку позивач здійснив таке нарахування) за період з квітня 2018 року по вересень 2020 року (включно), становить 26.123,34 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Таким чином позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крон Ч та К" підлягають частковому задоволенню. Також позивач просив суд покласти на відповідача понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката у сумі 7.000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 вказаної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору-доручення про надання правової допомоги від 01.10.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крон Ч та К" та адвокатом Омельчуком Євгеном Миколайовичем; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії МК № 287 від 27.04.2018; копію ордеру серії ВЕ № 1018373 від 16.07.2020; виданий ТОВ "Крон Ч та К" видатковий касовий ордер від 01.10.2020 про сплату Омельчуку Євгену Миколайовичу 7.000,00 грн за складання позову. Згідно з п. 4.1 договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін в розмірі 7.000,00 грн. Позовні вимоги ТОВ "Крон Ч та К" підлягають частковому задоволенню з огляду на зменшення судом нарахованої суми пені та часткове задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат. Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи те, що спір виник внаслідок неповної та несвоєчасної оплати відповідачем виконаних позивачем робіт, то понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу, на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, підставо покладені місцевим судом на відповідача у сумі 7.000,00 грн. Судовий збір за розгляд справи місцевим судом відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України підлягає покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику. У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-промислова група «Югенергопромтранс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2920/20.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2920/20. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складений 02.06.2021. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді В.А. Корсак О.В. Попікова