Постанова КАС ВС № 240/403/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 року м. Київ справа № 240/403/20 адміністративне провадження № К/9901/30421/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року (судді: Граб Л.С., Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії про визнати протиправною бездіяльність, стягнення коштів, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач, УМВС України в Житомирській області) в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність УМВС України в Житомирській області, в особі ліквідаційної комісії щодо не проведення 11 грудня 2019 року повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог чинного законодавства, невиплати грошового забезпечення, компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки; - стягнути з УМВС України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії на його користь грошове забезпечення у сумі 55 600, 32 гривень відповідно до вимог чинного законодавства, за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, з 23 серпня 2018 року по 13 вересня 2018 року, з 04 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 10 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року; -стягнути з відповідача в особі ліквідаційної комісії 57 717,8 гривень компенсації за ненадання щорічних оплачуваних відпусток за період з 2014 року по 2019 рік; -стягнути з відповідача в особі ліквідаційної комісії 21 321,86 гривень компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області №14 о/с від 10 грудня 2019 ОСОБА_1 звільнено з 11 грудня 2019 року у запас Збройних Сил у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Позивач вказує, що в порушення вимог статей 47 та 116 КЗпП України з ним не проведено повного розрахунку за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, з 23 серпня 2018 року по 13 вересня 2018 року, з 04 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 10 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року. Також зазначає, що не виплачена компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період часу з 2014 року по 2019 рік. Позивач в позові наполягає на тому, що розмір його грошового забезпечення повинен був визначений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про оплату праці» та Законів України про Державний бюджет України на 2017, 2018, 2019 роки, а не посиланням на наказ МВС України від 31 грудня 2007 року № 499, який наказом МВС України від 31 жовтня 2016 року № 1131 визнано таким, що втратив чинність. Також на переконання позивача усі виплати повинні бути проведенні відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, виходячи з грошового забезпечення, визначеного постановою КМУ № 988 від 11 листопада 2015 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано противоправною бездіяльність відповідача в особі ліквідаційної комісії щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні відповідно до вимог чинного законодавства. Стягнуто з відповідача в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, з 23 серпня 2018 року по 13 вересня 2018 року, з 04 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 10 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року, з 23 серпня 2018 року по 13 вересня 2018 року, з 04 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 10 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року в загальній сумі 13 507 грн. із відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Зобов`язано відповідача в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з 11 грудня 2019 року. В решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи вимоги в частині стягнення грошового забезпечення у період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, з 23 серпня 2018 року по 13 вересня 2018 року, з 04 травня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 10 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року, суд першої інстанції вказав, що з урахуванням нарахованих та виплачених позивачу сум стягненню на його користь підлягає 13 507грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації за ненадання щорічних оплачуваних відпусток за період з 2014 року по 2019 рік, то судом вказано про те, що ці вимоги вже були предметом розгляду у справах № 806/2073/15, № 806/1914/17, № 0640/4568/18, № 240/8048/19 і на виконання вказаних рішень позивачу були надані щорічні оплачувані відпустки за період з 2014 по 2019 роки. Стосовно вимоги про стягнення за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, суд першої інстанції зазначив, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у справі № 806/1093/17, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні додаткової відпустки як учаснику АТО за 2015 та 2016 роки. Позовна вимога про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій щорічні (додаткові) відпустки зі збереженням заробітної плати за 2018 та 2019 роки розглядалась судом. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомим апеляційним адміністративним судом у справі № 240/8048/19 позов задоволено. Тобто, судом першої інстанції встановлено, що судами переглядались питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 у період 2015, 2016, 2018, 2019 роки. З них задоволено вимоги позивача та в подальшому надано такі відпустки за період 2015, 2016, 2019 роки, а тому позовні вимоги про стягнення компенсації за ці періоди не підлягають задоволенню. Щодо надання компенсації за невикористану відпустку як учасника АТО за 2017 рік то судом зазначено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2017 році, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в особі ліквідаційної комісії щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за періоди з 24 серпня 2018 року по 12 вересня 2018 року, з 05 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 11 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року з розміру грошового забезпечення з врахуванням всіх складових, які станом на дату кожного поновлення на посаді за рішеннями суду, виплачувались, чи мали б йому виплачуватись. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік. Зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за періоди з 24 серпня 2018 року по 12 вересня 2018 року, з 05 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 11 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення з врахуванням всіх складових, які станом на дату кожного поновлення на посаді за рішеннями суду виплачувались, чи мали б йому виплачуватись, а також компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік. У задоволенні позовних вимог про виплату компенсації за додаткову відпуску як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2016 та 2018 рік відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення коштів за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, за 23 серпня 2018 року, 13 вересня 2018 року, 04 березня 2019 року та 10 вересня 2019 року, а також щодо стягнення компенсації за ненадання основної відпустки за 2014-2019 роки та додаткової відпустки за 2019 рік, закрито. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення коштів за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року було предметом спору у справі № 806/2073/15, за 23 серпня 2018 року предметом розгляду у справі № 806/1914/17, 13 вересня 2018 року та 04 березня 2019 року предметом спору у справі № 0640/4568/18, а 10 вересня 2019 року предметом розгляду у справі № 240/8048/19 і спірні правовідносини між сторонами в цій частині вирішені судом та перейшли до стадії виконання судових рішень. Стосовно стягнення коштів за періоди з 24 серпня 2018 року по 12 вересня 2018 року, з 05 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 11 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року, колегія суддів зазначила, що відповідачем частково виплачено суми, що належали позивачу при звільненні. Суд вказав, що за нормами постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 1294 від 07 листопада 2007 року посадовий оклад позивача станом на 22 червня 2017 року складав 850,00 грн., оклад за спеціальним званням 120,00 грн., а надбавка за вислугу років 25 %. З такого розміру грошового забезпечення і було здійснено розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 при виплаті коштів за спірні періоди. Проте, відповідачем при здійсненні розрахунку залишено поза увагою, що з урахуванням судових рішень у справах про поновлення ОСОБА_1 змінилася кількість років служби в ОВС, а відтак і надбавка за вислугу років. Зважаючи на те, що у суду відсутні відомості про розмір грошового забезпечення позивача станом на дату кожного поновлення на посаді останнього за рішеннями суду, тобто відсутня можливість здійснити самостійно обрахунок коштів, що підлягають стягненню, належним способом захисту прав ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції обрано спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу кошти за періоди з 24 серпня 2018 року по 12 вересня 2018 року, з 05 березня 2019 року по 11 травня 2019 року, з 11 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року з розміру грошового забезпечення з врахуванням всіх складових, які станом на дату кожного поновлення на посаді, виплачувались, чи мали б йому виплачуватись. Визначаючись щодо позовних вимог про стягнення з УМВС України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії компенсації за ненадання щорічних оплачуваних відпусток за період з 2014 року по 2019 рік та додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, колегія суддів вказала, що станом на час розгляду даної справи існують судові рішення які набрали законної сили про зобов`язання надати позивачу щорічні оплачувані відпустки за період з 2014 по 2019 роки та щорічну (додаткову) відпустку за 2019 рік як учаснику бойових дій. Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення судів стосовно цих позовних вимог відповідачем не виконані, однак, зважаючи на те, що процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду, дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження стосовно цієї частини позовних вимог. Відносно позовних вимог про стягнення компенсації за додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди з 2015 року по 2018 рік, колегія суддів вказала, що зважаючи на те, що Верховний Суд у справі № 806/1093/17 дійшов висновку, що додаткова відпустка позивачу, як учаснику бойових дій має виплачуватись ліквідаційною комісією Житомирського МВ УМВС в Житомирській області і судове рішення у даній справі набуло чинності 09 липня 2020 року, то підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення додаткової відпустки як учаснику бойових дій з відповідача в особі ліквідаційної комісії за період з 2014 по 2016 роки відсутні. Стосовно додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, суд апеляційної інстанції зазначив, що остання була предметом спору у справі № 240/8048/19 і за результатами розгляду якої Житомирським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 10 вересня 2019 року, яке набрало законної сили 17 грудня 2019 року про відмову у задоволенні позову. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 її не було використано. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в частині та ухвалити в частині позовних вимог нове рішення про стягнення з відповідача 53 931,36 грн. грошового забезпечення, 57717,8 грн. компенсації за ненадання щорічних оплачуваних відпусток за період з 2014 року по 2019 рік та 21 321,86 грн. компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. Позивач касаційну скаргу обґрунтовує тим, судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови не враховано висновки Верховного Суду у справах № 806/1914/17, № 0640/4568/18, № 620/4218/18, № 816/2250/15, № 825/100/15 та Верховного суду України у справі 21-1465а15 щодо ефективності способу відновлення порушених прав позивача. Посилається на безпідставне закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі в частині позовних вимог. Позиція інших учасників справи. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01грудня 2020 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. ОСОБА_1 із 01 вересня 2003 року по квітень 2015 року перебував на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського MB УМВС України в Житомирській області. Наказом УМВС України в Житомирській області № 542 о/с від 17 червня 2014 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Наказом начальника УМВС України в Житомирській області від 10 квітня 2015 року № 96 о/с ОСОБА_1 переведено на посаду старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ємільчинського PB УМВС України в Житомирській області. В подальшому, вищезазначені накази оскаржено позивачем в судовому порядку. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі № 806/2073/15 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного від 07 березня 2017 року скасовано постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано накази УМВС України в Житомирській області №542 о\с від 17 червня 2014 року та №815 о\с від 22 червня 2015 року; поновлено позивача на попередню посаду старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області; зобов`язано УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік; стягнуто з УМВС України в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2015 року по 07 березня 2017 року у сумі 58 170 грн. На виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року № 806/2073/15 головою ліквідаційної комісії УМВС України у Житомирській області винесено наказ № 5 о/с від 21 березня 2017 року, яким поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу з 10 квітня 2015 року. В подальшому, наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області №13 о/с від 22 червня 2017 року № 13 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого відділення розслідування ДТП СВ Житомирського MB УМВС України в Житомирській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, який оскаржений останнім до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року у справі № 806/1914/17, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року визнано протиправним та скасовано наказ № 13о/с від 22 червня 2017 року, а також стягнуто з Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по 23 серпня 2018 року у розмірі 25 026,80 грн. Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду. На час розгляду цієї справи, справа № 806/1914/17 перебувала на апеляційному перегляді в Сьомому апеляційному адміністративному суді. На виконання рішення у справі № 806/1914/17 головою Ліквідаційної комісії УМВС України у Житомирській області винесено наказ № 14 о/с від 11 вересня 2018 року про поновлення капітана міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління МВС України в Житомирській області з 22 червня 2017 року. Наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області №15 о/с від 13 вересня 2018 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил із постановленням на військовий облік, у зв`язку зі скороченням штатів. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у справі № 0640/4568/18, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області № 15о/с від 13 вересня 2018 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ; поновлено останнього на попередню посаду старшого слідчою відділення розслідування ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області; стягнуто з УМВС України в Житомирській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 вересня 2018 по день ухвалення судового рішення в сумі 14542 грн. 60 коп.; зобов`язано УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_2 щорічну оплачувану відпустку за 2018 рік з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 0640/4568/18 у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у справі № 0640/4568/18, наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області "По особовому складу" від 27 березня 2019 року №4 о/с скасовано наказ Управління МВС України в Житомирській області від 13 вересня 2018 року №15 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ; поновлено позивача в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління МВС України в Житомирській області з 13 вересня 2018 року; надано чергову відпустку за 2018 рік капітану на 42 доби з 28 березня по 08 травня 2019 року. 02 травня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Житомирській області із заявою щодо прийняття його на службу до поліції за аналогічною посадою, що заміщується відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_1 подав на ім`я голови голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Житомирській області заяву, у якій просив надати щорічну оплачувану відпустку за 2017, 2018, 2019 роки із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, присвоєння чергового спеціального звання «майор міліції». Наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області "По особовому складу" від 11 травня 2019 року №7 о/с відповідно до пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та згідно з пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил через скорочення штатів. Вказане слугувало підставою для звернення позивачем до суду з черговим позовом. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №7 о/с від 11 травня 2019 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ та поновлено позивача на попередній посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області; стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 травня 2019 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 5 036,16 грн.; зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії надати ОСОБА_1 щорічну оплачувану відпустку за 2019 рік; зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії, надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій щорічну (додаткову) відпустку зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2019 рік. 11 грудня 2019 року головою ліквідаційної комісії ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Релевантні джерела права й акти їх застосування Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114). Абзацом другим пункту 1 Положення № 114 визначено, що до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством. Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Згідно з пунктом 12 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 1294 від 07 листопада 2007 року (далі - постанова № 1294), яка була чинною до 01 березня 2018 року встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. За змістом пункту 2 згаданої Постанови виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. На виконання постанови № 1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом МВС від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та схеми посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ і додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499). У п.1.3 Інструкції № 499 зазначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби. За правилами п.1.12 Інструкції №499 зазначено, що грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право. Особам рядового і начальницького складу виплачуються оклади за спеціальними званнями в розмірах, затверджених додатком 24 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", крім курсантів вищих навчальних закладів МВС, прийнятих на навчання з числа цивільних осіб (п.п.2.1.1 Інструкції №499). Посадові оклади встановлюються залежно від штатних посад у розмірах, визначених схемами посадових окладів, затверджених наказом МВС від 31 грудня 2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" для курсантів навчальних закладів органів внутрішніх справ згідно з додатком 1, для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатками 4-19, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ згідно з додатком 20 (п.п. 2.2.1 Інструкції №499). Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах, затверджених додатком 29 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (п.п. 2.4.1 Інструкції № 499). Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено Положенням №

114. Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. Відповідно до пункту 51 Положення № 114 тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ УРСР, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно. За приписами статті16-2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. За правилами пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Абзацами 2-3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" врегульовано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Позивач в поданій касаційний скарзі вказує, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду у справах № 806/1914/17, № 0640/4568/18, № 620/4218/18, № 816/2250/15, № 825/100/15 та Верховного суду України у справі 21-1465а15. Перевіряючи постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року на відповідність вищевказаним критеріям в межах доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить із такого. При розгляді цієї справи апеляційним судом вказано, що стягнення коштів за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року було предметом спору у справі № 806/2073/15, за 23 серпня 2018 року предметом розгляду у справі № 806/1914/17, 13 вересня 2018 року та 04 березня 2019 року предметом спору у справі № 0640/4568/18, а 10 вересня 2019 року предметом розгляду у справі № 240/8048/19, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини між сторонами в цій частині вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судових рішень. Із судових рішень в адміністративних справах № 806/1914/17 та № 0640/4568/18 вбачається, що дати 23 серпня 2018 року та 04 березня 2019 року є датами ухвалення судами перших інстанцій рішень у справі та, з огляду на зміст позовних вимог у цих справах охоплювались періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 за який останньому підлягав нарахуванню та виплаті середній заробіток в разі незаконного звільнення. Таким чином, посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду у справах № 806/1914/17 та № 0640/4568/18 є необґрунтованим, оскільки суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі саме з підстав наявності такої, що набрала законної сили, постанови суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, обставини скасування Верховним Судом судових рішень судів попередніх інстанцій у справах № 806/1914/17 та № 0640/4568/18, зокрема, в частині позовних вимог про стягнення коштів за 23 серпня 2018 року та 04 березня 2019 року, в межах сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу не можуть слугувати підставою для можливості розгляду цих позовних вимог позивача в межах розгляду цієї адміністративної справи (№ 240/403/20). Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 383 КАС України в частині можливості встановлення судового контролю за виконанням судового рішення наведено цим судом виключно задля роз`яснення позивачу можливості досягнення реального виконання судових рішень в наведених вище справах. Отже, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справах № 806/1914/17 та № 0640/4568/18 є безпідставним та необґрунтованим. Також у поданій касаційній скарзі позивач вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справі № 620/4218/18. При розгляді цієї адміністративної справи № 240/403/20 суд апеляційної інстанції вказав, що, зважаючи на те, що Верховний Суд у справі № 806/1093/17 дійшов висновку, що додаткова відпустка позивачу, як учаснику бойових дій має виплачуватись ліквідаційною комісією Житомирського МВ УМВС в Житомирській області (судове рішення у даній справі набуло чинності 09 липня 2020 року), підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення додаткової відпустки як учаснику бойових дій з Управління МВС України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії за період з 2014 по 2016 роки відсутні. При розгляді адміністративної справи № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 за результатом розгляду апеляційної скарги на рішення Верховного Суду у зразковій справі підтримала висновок суду першої інстанції про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з Управління МВС України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2016 роки не суперечить висновкам, наведеним Верховним Судом при розгляді справи № 620/4218/18, оскільки судом не спростовано наявності у позивача права на таку компенсацію, а зауважено про помилкове заявлення вказаних позовних вимог саме до УМВС України в Житомирській області. Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, наведених Верховним Судом у справах № 816/2250/15 та № 825/100/15-а Суд також оцінює критично, оскільки судом з посиланням саме на рішення Верховного Суду у цих справах зроблено висновок, що законодавством передбачено право працівника органів внутрішніх справи перед звільненням використати відпустку, яку ними не використано в році звільнення, або ж на грошову компенсацію за такі відпустки. Водночас, відмінність саме в результаті розгляду цієї справи та адміністративних справ № 816/2250/15 та № 825/100/15-а обумовлена виключно різними фактичними обставинами у вказаних справах, оскільки у цих справах підставою для відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку було зазначено про відсутність у позивача, як у особи старшого начальницького складу права на отримання компенсації за невикористану відпустку. Натомість у цій справі не спростовано наявності у позивача права на таку компенсацію, а зауважено про помилкове заявлення вказаних позовних вимог саме до УМВС України в Житомирській області, а не до Житомирського МВ УМВС в Житомирській області де працював позивач. Також необґрунтованим є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного суду України у справі 21-1465а15 щодо ефективності обраного судового захисту, оскільки судове рішення у цій справі ухвалено судом апеляційної інстанції виходячи з встановлених ним обставин. При цьому, посилання скаржника у поданій ним касаційній скарзі на висновки Верховного суду України, наведені у постанові у справі № 21-1465а15 не містять жодного зв`язку з прийнятим у цій справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки правовідносини, що розглядались у справі № 21-1465а15, є відмінними від правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи. Предметом судового контролю у справі № 21-1465а15 стала відмова Одеської митниці Державної фіскальної служби України у поверненні підприємству надмірно сплаченої суми ввізного мита та ПДВ. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судом апеляційної інстанцій. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк судді Л.О.Єресько В.М. Соколов