Постанова 4857 № 260/2730/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2730/20 пров. № А/857/5957/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Бруновська Н.В., суддя Запотічний І.І. секретар судового засідання Гнатик А.З. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя Гебеш С.А., м.Ужгород, письмове провадження) у справі № 260/2730/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років рішенням від 10 березня 2020 року за № 072250002947; - зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області призначити з 04 березня 2020 року пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи, а в подальшому довічно здійснювати належні виплати пенсії за вислугу років щомісячно; - зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області після призначення пенсії невідкладно видати копію пенсійного посвідчення; стягнути витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що 04 березня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Рішенням відповідача від 10 березня 2020 року № 072250002947 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що у відповідності до діючого на даний час Закону України «Про прокуратуру» (ст86) у нього відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років, так як вислуга років має становити на день звернення не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 072250002947 від 10 березня 2020 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІ1, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 04 березня 2020 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 місяці роботи, а в подальшому довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач не має стажу роботи за вислугу років, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів. Крім того, зазначає, що безпідставним є посилання позивача на положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, оскільки на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугою років вказана норма втратила чинність. За вказаних обставин, вважав відсутніми підстави для призначення пенсії позивачу. У відповідь на апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому проти вимог скарги заперечив. Зазначає, що первинною підставою виникнення у нього гарантованого права на пенсійне забезпечення є вимоги ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII (в редакції до 01 жовтня 2011 року). Вважає, що відповідно до норм Конституції України згадане право залишається чинним стосовно нього і не може бути скасоване чи обмежене, оскільки набуте за згаданим законом та є найкращим для його інтересів. Тому, зазначає, що призначення йому пенсії за діючим Законом України «Про прокуратуру» є звуженням його соціальних прав, що є недопустимим, а відтак наполягає на тому, що пенсія йому має бути призначена саме на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII (в редакції до 01 жовтня 2011 року). Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі. Відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з огляду на наступне. Як встановлено судом позивач з 01 вересня 1996 року по 29 червня 2001 року навчався на денній формі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, про що отримав диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста ХА № 14850718 від 29 червня 2001 року, а в період з 16 липня 2001 року і по даний час перебуває на службі в органах прокуратури Закарпатської області. 04 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Рішенням № 072250002947 від 10 березня 2020 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Із вказаного рішення вбачається, що стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до вказаного закону становить 18 років 8 місяців 27 днів. До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років не враховано період роботи з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2017 року у зв`язку з відсутністю індивідуальних відомостей про застраховану особу, даних про стаж та заробітну плату. Позивач з рішенням відповідача не погоджувався, а відтак звернувся в суд з позовом. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що орган Пенсійного фонду України при розгляді заяви позивача про призначення пенсії повинен був застосувати положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII змінами, у порушення ст. 22 Конституції України, було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступні міркування. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Зокрема, статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VIII, яким у пункті 5 Прикінцевих положень визначено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема, «Про прокуратуру». Вказаний у п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Отже, з аналізу п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Разом з тим, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, крім, зокрема частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1. Статтею 86 Закону №1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, які і були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Про чинність Закону №1697-VII свідчить і внесення до нього змін, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого установлено, що норми ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зміни вносились і безпосередньо до ст.86 Закону №1697-VII, зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VІІ, Законом України від 06 грудня 2016 року №1771- VІІ. Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, який набув чинності 15 липня 2015 року та є діючим. Тому, враховуючи дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (04 березня 2020 року), до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, а не Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. З огляду на викладене апеляційний суд приходить висновку про те, що звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання дій відповідача протиправними та його зобов`язання призначити пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку позивач обрав невірний спосіб захисту свого права при цьому покликаючись на норми законодавства, які не підлягають застосуванню до спірних відносин. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З врахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку про те, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Згідно приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі № 260/2730/20 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року.