Постанова 4856 № 560/575/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/575/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 26 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Мороз Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області Мельничука Олександра Івановича про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (ГУ ДКСУ у Хмельницькій області), начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області Мельничука Олександра Івановича в якому просила: 1)визнати протиправними дії та бездіяльність ГУ ДКСУ у Хмельницькій області щодо: -тривалого ігнорування виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2019 №560/3500/18 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. при здійсненні примусового виконання виконавчого листа від 27.06.2019 №560/3500/18; - ігнорування вимоги ОСОБА_1 від 31.08.2020 про надіслання відповіді на скаргу на електронну пошту; 2) зобов`язати ГУ ДКСУ у Хмельницькій області вчинити дії, передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 кошти на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2019 №560/3500/18 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. при здійсненні примусового виконання виконавчого листа від 27.06.2019 №560/3500/18; 3) зобов`язати ГУ ДКСУ у Хмельницькій області згідно з нормою статті 56 Конституції України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. через душевні страждання, заподіяні протиправними діями та бездіяльністю, грубими порушеннями її конституційних прав на безумовне виконання рішення суду у встановлені законодавчі строки; 4) у разі задоволення позову просила суд відповідно до статті 382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання цього рішення. 18 березня 2021 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДКСУ у Хмельницькій області щодо тривалого невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2019 №560/3500/18 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. при здійсненні примусового виконання виконавчого листа від 27.06.2019 №560/3500/18. Зобов`язано ГУ ДКСУ у Хмельницькій області здійснити дії відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 за виконавчим листом від 27.06.2019 про примусове виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2019 №560/3500/18 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач та ГУ ДКСУ у Хмельницькій області подали апеляційні скарги в яких позивач просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди та встановлення судового контролю за виконанням рішення згідно зі ст. 382 КАС України та прийняти в цій частині нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відповідача просив скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору. У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Про задоволення апеляційної скарги ГУ ДКСУ у Хмельницькій області заперечила, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність. Представник відповідача ГУ ДКСУ у Хмельницькій області апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Про задоволення апеляційної скарги позивача заперечила, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність. Відповідач начальник ГУ ДКСУ у Хмельницькій області Мельничук О.І. в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання в якому просив розглянути справу без його участі. Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.05.2019 №560/3500/18 вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. Вказане рішення набрало законної сили 04.01.2019 року та за заявою стягувача, Хмельницький окружний адміністративний суд 27.06.2019 видав виконавчий лист. Так, 02.08.2019 року ОСОБА_1 подала до ГУ ДКСУ у Хмельницькій області виконавчий лист від 27.06.2019 для стягнення коштів у сумі 704,80 грн., проте вказаний виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №451. За таких обставин, 31.08.2020 року позивач звернулась зі скаргою на ім`я начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області Мельничука Олександра Івановича. Листом від 24.09.2020 №13-21/6330 ГУ ДКСУ у Хмельницькій області повідомило позивача про те, що рішення не виконане, після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вказаного виконавчого листа, Казначейство України здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 . Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Також, відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року (Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 2 ст. 6 Закону №1404 визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону №4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (ч. 4 ст. 3 Закону №4901-VI). При цьому, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (Порядок №845). Пунктом 2 Порядку №845 визначено, що безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Так, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області забезпечує облік і зберігання даних судових рішень до настання їх черги для виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою". Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно з додатком №3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" видатки Державного бюджету за програмою 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" становили 600000 тис. грн., Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" видатки Державного бюджету за програмою 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" становили 600000 тис. грн., Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" видатки Державного бюджету за програмою 3504040 "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" становлять 100000 тис. грн. При цьому, ч. 2 ст. 32 Бюджетного кодексу України визначено, що Міністерство фінансів України є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040; відповідає за складання проекту Закону про Державний бюджет України; забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до п. 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Враховуючи те, що протягом 2019-2020 років судове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 704,80 грн. не виконувалось, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність по його виконанню, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог про зобов`язання ГУ ДКСУ у Хмельницькій області згідно з нормою статті 56 Конституції України відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. через душевні страждання, заподіяні протиправними діями та бездіяльністю, грубими порушеннями її конституційних прав на безумовне виконання рішення суду у встановлені законодавчі строки, то колегія суддів зазначає наступне. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Мральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Так, згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Так, судом першої інстанції встановлено протиправну бездіяльність ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, що виразилась у тривалому не виконанні рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 704,80 грн., що є порушенням її прав. В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі, позивач зазначає, що така шкода полягає у тому, що вона є громадянкою похилого віку та мала сподівання на швидке виконання рішення суду та отримання коштів, натомість невиправдане зволікання викликало у неї глибоке розчарування, яке переросло в розпач та відчуття несправедливості. Також, зазначила про те, що через відсутність коштів для оплати правової допомоги вона самостійно вимушена захищати свої права у суді. Колегія суддів звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17. У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо. Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків. Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Проте, із встановлених по справі обставин вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не розкрила суті негативного впливу протиправної бездіяльності відповідача на її душевний та психічний стан, та інших втрат немайнового характеру. Колегія суддів вважає, що позивач не довела обґрунтованість моральної шкоди, оскільки вербальні покликання на те, що протиправна бездіяльність відповідача викликали у неї негативні зміни в житті не підтверджуються жодним доказом. Позивач також не вказала жодних критеріїв, які вона враховувала при визначенні причинно-наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали з бездіяльністю відповідача та не вказала конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати безспірною підставою для стягнення моральної шкоди Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Так, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов`язком. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення. При цьому, у апеляційних скаргах не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 31 травня 2021 року. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.