Постанова 4817 № 686/27795/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 686/27795/20Головуючий у 1-й інстанції Продан Б.Г. Провадження № 22-ц/817/561/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 травня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу № 686/27795/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року, ухваленого суддею Продан Б.Г., повний текст рішення виготовлено 09 лютого 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання та просить стягнути з відповідача - Хмельницького апеляційного суду, як боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання 5 057,66 грн. річних та 35 084,81 грн. інфляційних, шляхом стягнення вказаних коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів». В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказував, що з 12.02.2003 року по 16.09.2016 року він працював суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Зазначав, що 16.09.2016 року його було відраховано із штату Апеляційного суду Хмельницької області на підставі постанови ВРУ від 08.09.2016 року про звільнення у відставку. Вказував, що на підставі статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ, пункту 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання», з 27,11.2005р. по 31.12.2011р. йому виплачувалося щомісячне грошове утримання, яке нараховувалося відсотковому відношенні від місячної заробітної плати. Зазначав, що 22 травня 2014 року він отримав розрахунок (перерахунок) належної йому до виплати суми надбавки за вислугу років як складової заробітної плати за період з 01.01.200 31.12.2011. зроблений на виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.03.2014 у справі №822/666/14. Вказував, що з проведенням вказаного розрахунку такої складової заробітної плати судом надбавка за вислугу років з`ясувалося, що за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 йому неправильно було нараховане і виплачене щомісячне грошове утримання як працюючому судді, що набув право на відставку. Таким чином, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», у нього також виникло право на компенсацію за порушення строків виплати щомісячного грошового утримання. Вказував, що згідно з розрахунком, зробленим Апеляційним судом Хмельницької області у жовтні 2014 року, та відповідно до довідки апеляційного суду від 02.12.2014 за пер 01.01.2006 по 31.12.2011 йому не було виплачено 58926,71 грн. щомісячного грошового утримання, а розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року становив 28422.56 грн. Вказує, що загальна сума, яку апеляційний суд був зобов`язаний виплатити йому в жовтні 2014 року становила 87.349.27 грн. Зазначає, що обов`язок відповідачів виплатити йому в жовтні 2014 року 28422,56 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості із щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011, встановлений актом цивільного законодавства, зокрема Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строк виплати». Окрім того вказував, що його право на зазначені суми заборгованості із щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 та компенсації за порушення строків його виплати також гарантується і підлягає захисту на підставі ст.41 Конституції України та Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином стверджує, що оскільки Апеляційний суд Хмельницької області, а згодом і його правонаступник - Хмельницький апеляційний суд нарахованих ним же належних йому коштів не виплачував, посилаючись на відсутність кошторисних призначень, він був змушений за захистом своїх прав звертатися до суду. Зазначає, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 р. у справі №560/4105/18 його позовні вимоги були задоволенні, вирішено: «Стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349.27 грн. Вказує, що розмір заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.20.11 станом на жовтень 2014 року, розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року та виникнення у відповідачів в жовтні 2014 року грошового зобов`язання щодо виплати йому 28422,56 грн. компенсації також встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18.05.2020 у справі №560/4105/18, що набрало законної сили, а тому, відповідно до приписів ч.4 ст.78 КАС України, ці обставини недоказуються при розгляді іншої справи. Вказував, що зазначене рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020, на підставі виконавчого листа, виданого 11.09.2020, було виконане Державною казначейською службою України 05 жовтня 2020 року шляхом перерахування коштів на його рахунок в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» . Зазначав, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 750/5104/17, які згідно з вимогами ч.4 ст.263 ЦПК України є обов`язковими для урахування судом при виборі і застосуванні норми права, в ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. З огляду на викладене вважає,що внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання щодо виплати йому 28422,56 грн. компенсації він повинен сплатити йому за період з жовтня 2014 року по жовтень 2020 року: 35084,81 грн. інфляційних втрат та 5062, 66 грн., що становить 3 % річних від простроченої суми заборгованості. Також зазначає, що оскільки компенсацію йому повинен був нарахувати та виплатити Апеляційний суд Хмельницької області, правонаступником якого є Хмельницький апеляційний суд, а Державна адміністрація України є головним розпорядником бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», вважає що саме вони є відповідачами у даній справі. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Хмельницького Апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 35 084 грн. 81 коп. інфляційних виплат за весь час прострочення грошового зобов`язання та 5 057 грн. 66 коп. та проценти річних, а всього - 40 142 грн. 47 коп. - залишено без задоволення. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2021 року виправлено описку у вступній та резолютивній частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року, вказавши відповідача Хмельницький апеляційний суд. Не погоджуючись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що пославшись на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/4105/18, як на підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у вказаній адміністративній справі кошти на його користь суд стягнув за рахунок бюджетної програми, а не за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України; що суд стягнув суми заборгованості і щомісячного грошового утримання та компенсації за порушення строків його виплати бюджетної програми виходячи з того, що зазначені суми, у тому числі компенсація майном у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, та з того, що «верховенство права, як основоположний принц адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту». Також наголошує, що у рішенні від 18.05.2020 у справі №560/4105/18 суд навів конкретні положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрата частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", згідно з якими обов`язок виплатити компенсацію покладено саме на підприємства, установи і організації, допустили порушення строків виплати доходів, при цьому зазначивши, що Апеляційний суд Хмельницької області нарахував, але не виплатив компенсацію. За таких обставин вважає, що Хмельницький апеляційний суд як правонаступник Апеляційного суду Хмельницької області є належним відповідачем у справі №686/27795/20, рішення суду в якій оскаржується. Вказує, що з метою виконання рішень судів про стягнення коштів та зобов`язану вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, яким у даному випадку виступає саме Хмельницький апеляційний суд, парламент прийняв Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011 №845 затвердив Порядок виконання рішень стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Відповідно до Закону та Порядку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу| в разі відсутності у зазначеного держаного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду. Зазначає, що з метою виконання таких рішень щодо суддів держава передбачила окрему бюджетну програму 0501 150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», а головним розпорядником цієї програми визначила Державну судову адміністрацію України. Тобто ДСА України у цій справі бере участь на стадії виконання рішення суду як суб`єкт, що причетний до його виконання. Таким чином вважає, що законодавча та виконавча влада зазначеними Законом, Порядком та бюджетною програмою убезпечили відповідача - Хмельницький апеляційний суд від нецільового використання бюджетних коштів при виконанні рішення суду про стягнення з нього коштів, а тому посилання в рішенні суду на приписи Бюджетного кодексу України з цього приводу та на відсутність з 2012 року бюджетних призначень Апеляційному суду Хмельницької області на виплату щомісячного грошового утримання є безпідставними. А тому вказує, що саме з вищевказаних підстав він пред`явив позов до Хмельницького апеляційного суду та Державної судової адміністрації, у якому навів обґрунтування визначення їх обох позивачами у цій справі, у тому числі й з посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2020 у справі 822/3121/17. Окрім того, вважає безпідставними твердження суду першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2759цс15 від 20.01.2016, що дія частини другої статті 625 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджується, не узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 №3-295гс16, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.04.2018у справі №910/10156/17, та з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.11.2018 у справі №750/5104/17, згідно з якими приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, і на які він звертав увагу в позові, але суд їх помилково не урахував. Вважає, висновки суду першої інстанції про те, що «стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати чітко визначене з Державної судової адміністрації України, отже говорити, що між апеляційним судом та ОСОБА_1 , за викладених вище обставин, існує зобов`язання - неможливо», також є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі. Так, стверджуючи, що стягнення компенсації чітко визначене з ДСА України, суд не зазначає, чим/ким це «чітко визначено». А висновок суду, що за таких обставин неможливо говорити, що між апеляційним судом та позивачем існує зобов`язання, спростовується приписами Закону України "Про компенсацій; громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Крім того вважає, що твердження суду про те, що між апеляційним судом і позивачем не існує зобов`язань, суперечить іншому твердженню суду, зокрема про те, що «оскільки правовідносини, які виникли між сторонами є трудовими та виникли з приводу виконання рішення, дії частини другої статті 625 ЦК (...) на них не поширюється». Вказує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі 560/4105/18 (на яке є посилання в оскаржуваному рішенні) встановлено, що після виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.03.2014 у справі №8722/666/14 щодо виплати заборгованості з надбавки за вислугу років Апеляційний суд Хмельницької області в жовтні 2014 року також здійснив перерахунок його щомісячного грошового утримання за 2006 - 2011 роки та, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», нарахував суму компенсації за порушення строків для виплати. Згідно з розрахунком сума компенсації за порушення строків виплати вказаного доходу станом на жовтень 2014 року становила 28422,56 грн. Зазначає, що підставі зазначеного Закону в Апеляційного суду Хмельницької області в жовтні 2014 року, тобто в місяці нарахування йому заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 2006 по 2011 рік, і виникло грошове зобов`язання з виплати йому 28422,56 грн. компенсації за порушення строків виплати вказаного виду доходу. Однак питання щодо відповідальності боржника за прострочення виконання такого виду грошового зобов`язання (виплатити компенсацію) та захисту належних працівникам коштів від їх знецінення іншими спеціальними актами законодавства, крім ст.625 ЦК України, не врегульоване. Адже компенсацію за порушення строків виплати конкретної нарахованої суми компенсації трудове законодавство не передбачає. За таких обставин вважає, що його право на виплату суми боргу (28422,56 грн. компенсації) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних, а також вимоги про захист цього права є не тільки обґрунтованими, а й відповідають засадам справедливості та розумності. Окрім того стверджує, що суд першої інстанції порушив його права, оскільки незважаючи на те, що в підготовчому судовому засіданні та під час розгляду справи по суті позивач повідомив, що не отримав відзиву відповідачів, однак суд розглянув справу та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, не забезпечивши вручення йому відзиву та можливості дати на нього відповідь, чим порушив принцип рівності сторін в судовому засіданні. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року визначено підсудність цивільної справи №686/27795/20 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання- Тернопільському апеляційному суду. Матеріали цивільної справи №686/27795/20 до Тернопільського апеляційного суду надійшли 12 квітня 2021 року. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року. 07 травня 2021 року від Хмельницького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін, оскільки вважає рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Зазначає, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Хмельницький апеляційний суд не є правонаступником будь-яких юридичних осіб, в тому числі й Апеляційного суду Хмельницької області. У зв`язку з викладеним, вважає, що стягнення спірних коштів чітко визначене з ДСА України, отже доводи апеляційної скарги, що між Хмельницьким апеляційним судом та ОСОБА_1 , за викладених вище обставин, існує зобов`язання - неможливо. Окрім того на спростування доводів апелянта щодо посилань на упередженість суду першої інстанції при розгляді цієї справи з посиланням на справу №686/16570/18 за його позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, ДСА України, Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання звертає увагу суду, що Хмельницький міськрайонний суд відмовив ОСОБА_1 в задоволенні аналогічних позовних вимог до апеляційного суду. У судове засідання учасники судового процесу не з`явилися, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи , що що ОСОБА_1 у період з 12.02.2003 року по 16.09.2016 року працював суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Рішенням у справі № 560/4105/18 від 18 травня 2020 року на користь ОСОБА_1 з ДСА України з програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» стягнуто 87 349,27 грн. заборгованості по щомісячному грошовому утриманні та компенсації за невчасну виплату. Зазначене рішення було виконано 05.10.2020 року. Згідно розрахунку суми боргу, яка надана ОСОБА_1 з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання( на підставі ст.625 ЦК України) сума боргу, що підлягає виплаті позивачу становить 28 422,56 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості із щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по 31.12.2011 року, виник у жовтні 2014 року, то відповідач має сплатити на користь ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по жовтень 2020 року 35 084,81 грн. інфляційних втрат та 5 057, 66 грн. - 3% річних від простроченої суми. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Отже, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Вказаний правовий висновок висловлений 09 лютого 2021 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20). У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі № 560/4105/18 позов задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349,27 грн 27 коп . Зі змісту вказаного рішення суду убачається, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області з 12 лютого 2003 року по 16 вересня 2016 року. Позивачу видано довідку від 02 грудня 2014 року про те, що окрім розрахунку належної до виплати суми заборгованості із щомісячного грошового утримання та грошової компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати, здійснено перерахунок його щомісячного грошового утримання за спірний період. Відповідно до вказаних документів заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 за спірний період становить 58926,71 грн., а компенсація за порушення строків його виплати станом на 02 грудня 2014 року - 28422,56 грн. Оскільки суми заборгованості по щомісячному грошовому утриманню судді та компенсація за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості ОСОБА_1 не були виплачені, він звернувся з позовом до адміністративного суду. У цій справі розглядається спір за вимогами про компенсацію інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України унаслідок невиконання Державною судовою адміністрацією України грошового зобов`язання по виплаті щомісячного грошового утримання судді, позов про стягнення якого було пред`явлено позивачем до адміністративного суду, а тому вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постанові №686/964/20 від 14 квітня 2021 року. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частинами 1, 2 статті 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Виходячи з того, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, п. 4 ч. 1 ст.374, ст.377, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України , суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року скасувати. Провадження у справі № 686/27795/20 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи визначено до юрисдикції адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: Сташків Б.І. Хома М.В. Судді: Щавурська Н.Б.