Постанова 4819 № 766/4723/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/4723/18 Головуючий в суді І інстанції Майдан С.І. Номер провадження 22ц/819/775/21 Доповідач Орловська Н.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Орловської Н.В., суддів Вейтас І.В., Радченка С.В., секретар Давиденко І.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бойко В`ячеслав Володимирович, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Присяжний Віталій Анатолійович до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та визначення порядку користування квартирою, В С Т А Н О В И В : 23.03.2018р. ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Присяжний Віталій Анатолійович, звернулася до суду із позовом ОСОБА_2 , у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.06.2019 р. просила: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 09.08.2000 року, видане державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в реєстрі за №1-1059; - визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , як належну їй частку у спільному майні, набутого за час шлюбу; - визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виходячи з ідеальних часток співвласників квартири. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.1974 року ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 , яка належала житлово - будівельному кооперативу «Суднобудівник», пайові внески виплачені в 1989 році. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну йому, як одному з подружжя, Ѕ частині квартири. Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача та померлого ОСОБА_3 . У 2000 році сторони подали спільну заяву про прийняття спадщини, внаслідок чого отримали свідоцтво про право на спадщину від 09.08.2000 року, видане державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. У вказаному свідоцтві визнано право кожної із сторін на Ѕ спірної квартири. Позивач вважає, що вона, як один з подружжя, набула права спільної сумісної власності на вказану квартиру, а тому після смерті її чоловіка ОСОБА_3 до спадкової маси повинна була входити тільки Ѕ цієї квартири, а не вся квартира, як це протиправно визначено у оскаржуваному свідоцтві. Оскільки на сьогоднішній день між сторонами виник спір щодо належних їм часток у праві власності на спірну квартиру, а постійні конфлікти унеможливлюють добровільне встановлення порядку користування нею, тому позивач наполягає на задоволенні її позовних вимог. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 згідно висновку судового експерта №30 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2019 року. Виділено ОСОБА_1 в користування жилу кімнату «4» площею 17,0 кв.м. з балконом І площею 3,8 кв.м. з виходом в коридор загального користування «І» площею 9,3 кв.м., а також комору «2» площею 0,8 кв.м. в коридорі загального користування «1». Виділено ОСОБА_2 жилу кімнату «8» площею 11,7 кв.м. з лоджією ІІ площею 3,5 кв.м., жилу кімнату «5» площею 9,2 кв.м. і далі з виходами з цих кімнат в коридор загального користування «1». В загальне користування співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначено підсобні приміщення: 1-коридор площею 9,30 кв.м., 3-кухня, площею 7,90 кв.м., 6-ванна кімната площею 2,20 кв.м., 7-туалет площею 1,00 кв.м, а всього 20,40 кв.м. Встановлене обладнання, меблі та прилади на площах загального користування не повинні зважати руху до приміщення коридору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.08.2000 року на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не порушила законних прав та інтересів позивача, оскільки при видачі вказаного свідоцтва нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 зміст ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ї України, питання про її застосування остання не ставила, та підписалася в поданій нею заяві. Таким чином, з 09.08.2000 року позивачу було відомо про можливе наявне у неї право на отримання у власність Ѕ частини спірної квартири як спільно набутого майна. Проте, таким правом позивач не скористалася, оскільки не подала заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні. Судом не встановлено, що нотаріус діяв всупереч вимогам закону при видачі свідоцтва про право на спадщину, в тому числі п.5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на який посилається позивач. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 09.08.2000 року, виданого державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в реєстрі за №1-1059 та визнання за позивачем права власності на Ѕ та ј частину в порядку спадкування за законом, на Ѕ частину квартири свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя. Щодо визначення порядку користування спірною квартирою, то суд зазначив, що права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування спірною квартирою є рівними, при цьому добровільної згоди щодо порядку такого користування ними не досягнуто, встановлення цього порядку за рішенням суду не свідчить жодним чином про порушення прав позивача, як співвласника спірної квартири, а можливі обмеження, які виникнуть у зв`язку з визначенням судом порядку користування житлом, є виправданою необхідністю забезпечення однакової реалізації своїх прав всіма співвласникам. Судом встановлено, що запропонований згідно висновку судового експерта №30 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2019 року порядок користування квартирою не призведе до порушення рівності прав співвласників квартири, у зв`язку з чим вони мають право на надання їм у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає їхнім часткам у праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим позовна вимога про визначення порядку користування квартирою, що є у спільній частковій власності, підлягає до задоволення та суд вважав за можливе визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 у запропонований експертом спосіб, викладений у резолютивній частині судового рішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бойко В`ячеслав Володимирович, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.01.2021 р. скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи рішення в частині відмовлених позовних вимог суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст. 549 ЦК УРСР, згідно якої визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_1 на момент смерті свого чоловіка проживала разом з ним у спірній квартирі, вступила у володіння спадковим майном, а тому фактично прийняла спадщину. При цьому позивач вважала, що у відповідності до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю, вона є власником Ѕ частини квартири, оскільки разом з померлим чоловіком брала участь у сплаті пайових внесків до ЖБК «Суднобудівник». Крім того, скаржник вказує на неналежне виконання державним нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину покладених на нього обов`язків. Зокрема, заява ОСОБА_1 до Третьої Херсонської державної нотаріальної контори від 09 серпня 2000 року не містить інформації про те, що їй було роз`яснено про наявність у неї права власності на Ѕ частину спірної квартири та необхідність подання заяви про видачу на неї відповідного свідоцтва. Апелянт вважає, що нотаріус був зобов`язаний роз`яснити ОСОБА_1 положення ст. 549 ЦК УРСР та ст. 22 КпШС України у їх взаємозв`язку. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, що в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду судового рішення. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, судом встановлено наступне. 07.11.1967 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданим Інгулецькою сільською радою Білозерського району Херсонської області. (а.с. 6) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м.Херсона вчинено актовий запис про смерть №760 від 27.02.1998 року. (а.с.7) 09.08.2000 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що діяв за згодою своєї матері ОСОБА_1 , подали спільну заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , зазначивши, що спадщину вони прийняли фактично, так як зареєстровані та проживають з померлим разом. (а.с.8) 09.08.2000 року державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено, що на підставі ст. 529 Цивільного кодексу України спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частинах кожний: його дружина ОСОБА_1 та його неповнолітній син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 37,9 кв.м., загальною площею 61,9 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказане спадкове майно належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Херсонським міськвиконкомом 26.07.2000 року, зареєстрованого в Херсонському бюро технічної інвентаризації за №53700. Право власності на зазначену квартиру за позивачем та відповідачем зареєстровано в БТІ 21.08.2000 року. Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР (тут і далі в редакції, чинній на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. (ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР) Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно ч.1,2 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. (ст. 560 ЦК УРСР) Згідно ст. 1301 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. За позицією позивача, свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 слід визнати недійсним, оскільки включена до спадкового майна квартира не належала на праві власності виключно спадкодавцю, а була спільною сумісною власністю подружжя. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.08.2000 року на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не порушила законних прав та інтересів позивача, оскільки при видачі вказаного свідоцтва нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 зміст ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ї України, питання про її застосування остання не ставила, та підписалася в поданій нею заяві. Таким чином, з 09.08.2000 року позивачу було відомо про можливе наявне у неї право на отримання у власність Ѕ частини спірної квартири як спільно набутого майна. Проте, таким правом позивач не скористалася, оскільки не подала заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні. При цьому, судом не встановлено, що при видачі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину нотаріус діяв всупереч вимогам закону, в тому числі п. 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим з огляду на наступне. Згідно довідки від 21.12.2017 року №152, Управління обліку, розподілу та приватизації житла Херсонської міської ради повідомляє, що членом ЖБК «Суднобудівник» на 3 кімнатну квартиру АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , з яким позивач ОСОБА_1 з 07.11.1967 р. перебувала у шлюбі. (а.с.6,13) Відповідно до довідки ЖБК «Суднобудівник» №177, виданої позивачу, пайові внески за квартиру виплачені в 1989 році в повному обсязі, і заборгованість по квартплаті відсутня. Згідно ч.1 ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя. Враховуючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 набуто померлим ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з позивачем, і презумпція спільності майна подружжя під час розгляду справи відповідачем не спростована, тому слід дійти висновку, що спірна квартира на момент смерті спадкодавця була спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до усталеної практики частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). За загальним правилом частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Наведена норма за аналогією закону підлягає застосуванню і до визначення розміру частки у майні, що є у спільній сумісній власності, без його поділу. Оскільки ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про виділ її частки із майна, що є у спільній сумісній власності, про поділ такого майна, то такі вимоги не можуть бути розглянуті та вирішені судом у справі, яка переглядається. Наслідком такого висновку є констатація того, що розмір частки позивача у спільному майні подружжя складає 1/2 у праві власності на спірну квартиру. Зважаючи на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими є позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , як належну їй частку у спільному майні подружжя. Щодо свідоцтва про право на спадщину. Враховуючи, що спірна квартира належала подружжю ОСОБА_1 та померлому ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, слід дійти висновку про те, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина виключно щодо 1/2 частки у праві власності на спірну квартиру. Оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане сторонам на всю квартиру, порушує право ОСОБА_1 , як співвласника квартири, на володіння своєю часткою у спільному майні, апеляційний суд встановив наявність правових підстав (з урахуванням визначення частки позивача у спільному майні) для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в 1/2 частині, оскільки визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом у цілому порушуватиме права сторін, як спадкоємців, на право спадкування належної спадкодавцю Ѕ частки спірної квартири, яку позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 успадкували за законом в рівних частинах (по 1/4 ) після смерті ОСОБА_3 . Аналогічний підхід щодо вирішення подібних спірних правовідносин викладено у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 173/2287/17. Щодо застосування позовної давності Згідно ст. 71 ЦК УРСР (в редакції, чинній на дату видачі оскаржуваного свідоцтва) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно ч.3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, у якій вважає, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася у момент отримання свідоцтва про право на спадщину, тобто 09.08.2000 року. З огляду на викладене відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. (а.с.42-43) 10.02.2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Присяжний Віталій Анатолійович, подано до суду заперечення на заяву про застосування позовної давності, у якій зазначає, що за життя чоловіка ОСОБА_3 завжди вважала себе власником Ѕ частини квартири. Проте, при оформленні свідоцтва про право на спадщину нотаріусом не були виконані вимоги ст. 5 Закону України «Про нотаріат», п. 5 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 р. Крім того, нотаріусом не були роз`яснені наслідки незастосування ст. 22 КзпШС, а також її право на отримання свідоцтва про право власності на Ѕ частину у праві сумісної власності на квартиру, набуту подружжям під час шлюбу. В результаті невиконання нотаріусом вказаних вимог позивач помилково вважала свої права непорушеними, внаслідок чого пропустила строк позовної давності з поважних причин. З огляду на викладене, позивач просить відмовити відповідачу у задоволенні заяви про застосування позовної давності, визнавши причини її пропуску поважними. Надаючи правову оцінку вказаним заявам сторін апеляційний суд зазначає наступне. Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення. Апеляційний суд погоджується з доводом відповідача про те, що видача свідоцтва про право на спадщину на всю квартиру, а не на належну спадкодавцю частку у ній, свідчить про порушення прав та інтересів позивача, як другого співвласника, а тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема з 09.08.2000 року. Разом з тим, суд зауважує, що згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцтв) нотаріус зобов`язаний, зокрема, сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Як вбачається з копії матеріалів спадкової справи № 523/2000, заведеної після смерті ОСОБА_3 (а.с.84-87), подана ОСОБА_1 заява від 09.08.2000 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом містить інформацію про роз`яснення їй змісту ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю та відсутність питання про її застосування. При цьому, відомостей щодо відмови позивача від належної їй частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру або визнання позивачем належності спірного майна її чоловіку на праві особистої приватної власності ані вказана заява ОСОБА_1 , ані матеріали спадкової справи не містять. Суд вважає, що саме по собі роз`яснення позивачу положень ст. 22 КЗпШС, згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, не може свідчити про виконання нотаріусом обов`язку з роз`яснення наслідків вчинення вказаної нотаріальної дії, а саме включення до спадкового майна Ѕ частини квартири, яка фактично належить позивачу. Відсутність заяви ОСОБА_1 про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя також може бути розцінена як відмова від належної їй частки у спільній сумісній власності, оскільки отримання такого свідоцтва є правом, а не обов`язком особи. Крім того, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Крім того, суд зауважує, що згідно п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 р. № 18/5 (далі - Інструкція) державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов`язково вимагаються відповідні документи. Абзацом 1 п. 121 Інструкції передбачено, що державний нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Отже, у випадку встановлення обставин щодо участі померлої особи у праві спільної сумісної власності нотаріус був зобов`язаний вирішити питання про виділення (визначення) частки померлого у спільному майні, і лише після цього видати свідоцтво про право на спадщину його спадкоємцям. Проте, в матеріалах спадкової справи № 523/2000, заведеної після смерті ОСОБА_3 , відсутні відомості про вчинення державним нотаріусом дій, спрямованих на виділення (визначення) частки померлого у спільному майні з ОСОБА_1 . Наведені обставини свідчать про те, що під час вчинення такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину, державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори не в повному обсязі виконано передбачений ч. 2 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» обов`язок з роз`яснення прав і обов`язків спадкоємців, а також попередження про наслідки вчинюваної нотаріальної дії, допущено порушення п. 114, 121 Інструкції, внаслідок чого ОСОБА_1 , як добросовісний спадкоємець, помилково вважала свої права непорушеними. З огляду на викладене, враховуючи принцип непорушності права власності, значення справи для позивача, а також заяву позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності (а.с.143), суд вважає за можливе визнати причини пропуску позовної давності поважними, а порушене право позивача таким, що підлягає захисту. При цьому суд вважає, що в даному випадку визнання поважними причин пропуску позовної давності не порушує принципу правової визначеності та жодним чином не обмежує прав відповідача, оскільки не впливає на наявне у нього право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Щодо вимог позивача про визнання за нею права власності на ј частку спірної квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , то суд зазначає наступне. Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. (ст. 392 ЦК України) Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом зазначеної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст. 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до зазначеної норми є саме оспорення або невизнання права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Як вбачається з матеріалів справи, документом, що підтверджує право власності позивача на частину спірної квартири, є свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 09.08.2000 року, згідно якого державний нотаріус Третьої херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. посвідчив, що спадкоємцями майна гр. ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частинах кожний: його дружина гр. ОСОБА_1 та його неповнолітній чин гр. ОСОБА_2 . У ході розгляду даної справи суд дійшов висновку про визнання недійсним вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом в частині 1/2 частки у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності на вказану частку за ОСОБА_1 . Разом з тим, щодо іншої Ѕ частини спірної квартири свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2000 року залишається чинним, тобто так само посвідчує, що спадкоємцями майна гр. ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частинах кожний: його дружина гр. ОСОБА_1 та його неповнолітній чин гр. ОСОБА_2 . При цьому, спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається вже не з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , а з Ѕ її частини. Враховуючи, що право власності ОСОБА_1 на ј вказаної квартири, набуте нею у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , ніким не оспорюється та не заперечується, а також підтверджується належним правовстановлюючим документом, тому відсутні правові підстави для захисту такого права та задоволення позову в цій частині. Щодо вимог позивача про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , виходячи з ідеальних часток співвласників квартири, то колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо користування спільною часткою власності кватири АДРЕСА_1 та в добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо користування нею. Положеннями статті 358 ЦК України регламентовано правила здійснення правомочностей співвласниками об`єкта права спільної часткової власності. Зокрема, передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Зі змісту наведеної норми закону можна зробити висновок, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Вказана норма матеріального права свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна має враховуватись правова природа такої власності, адже співвласникам належать ідеальні частки у праві власності на спільне майно, які є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частку майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Оскільки спірні правовідносини у цій справі не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Згідно висновку експерта №30 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, складеного 30.08.2019 року судовим експертом Грибковою Н.Г., пропонується два варіанта порядку користування спільною власністю без припинення права спільної часткової власності на це майно для співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 з частками у праві власності - ѕ та 1/4. За першим варіантом: Співвласнику ОСОБА_1 пропонується визначити в користування: жилу кімнату «4» пл.17,0 кв.м. з балконом І пл.3,8 кв.м., жилу кімнату «5» пл.9,2 кв.м. з виходами з цих житлових кімнат в коридор загального користування «1» пл.9,3 кв.м., а також комору «2» пл.0,8 кв.м. в коридорі загального користування «1». Реальна частка складає 68/100. Співвласнику ОСОБА_2 з часткою ј пропонується визначити в користування - жилу кімнату «8» пл.11,7 кв.м. з лоджією ІІ пл.3,5 кв.м., і далі з виходом в коридор загального користування «1». Реальна частка складає 32/100. В загальне користування двох співвласників визначаються підсобні приміщення, а саме: 1 - коридор пл.9,30 кв.м., 3 - кухня пл.7,90 кв.м, 6 - ванна кімната пл. 2,20 кв.м., 7 - туалет пл. 1,00 кв.м. Разом: 20,40 кв.м. За другим варіантом: Співвласнику ОСОБА_1 пропонується визначити в користування: жилу кімнату «4» пл.17,0 кв.м. з балконом І, жилу кімнату «8» пл.11,7 кв.м. з лоджією ІІ з виходами з цих житлових кімнат в коридор загального користування «1» пл..9,3 кв.м. Реальна частка складає 76/100. Співвласнику ОСОБА_2 з часткою ј пропонується визначити в користування - жилу кімнату «5» пл.9,2 кв.м., і далі з виходом в коридор загального користування «1», а також комору «2» пл.0,8 кв.м. в коридорі загального користування «1». Реальна частка складає 24/100. В загальне користування двох співвласників визначаються підсобні приміщення, а саме: 1-коридор пл.9,30 кв.м.; 3-кухня пл.7,90 кв.м.; 6-ванна кімната пл.2,20 кв.м.; 7-туалет пл.1,00 кв.м. Разом 20,40 кв.м. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування спірною квартирою є рівними, при цьому добровільної згоди щодо порядку такого користування ними не досягнуто, встановлення цього порядку за рішенням суду не свідчить жодним чином про порушення прав позивача, як співвласника спірної квартири, а можливі обмеження, які виникнуть у зв`язку з визначенням судом порядку користування житлом, є виправданою необхідністю забезпечення однакової реалізації своїх прав всіма співвласниками. Ураховуючи склад сім`ї сторін, розмір житлової площі, що припадає на одну особу, норму житлової площі для надання одній особі й вимоги, що ставляться до жилого приміщення, взаємовідносини сторін та наявність у квартирі ізольованих жилих кімнат, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог позивача щодо встановлення порядку користування спірною квартирою. Разом з тим, враховуючи частки сторін у праві спільної часткової власності (3/4 та ј), суд вважає, що запропонований перший варіанту висновку судового експерта №30 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2019 року порядок користування квартирою не призведе до порушення рівності прав співвласників квартири, у зв`язку з чим вони мають право на надання їм у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає їхнім часткам у праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим позовна вимога про визначення порядку користування квартирою, що є у спільній частковій власності, підлягає задоволенню та суд вважає за можливе визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : Виділити ОСОБА_1 в користування в користування: жилу кімнату «4» пл.17,0 кв.м. з балконом І пл.3,8 кв.м., жилу кімнату «5» пл.9,2 кв.м. з виходами з цих житлових кімнат в коридор загального користування «1» пл.9,3 кв.м., а також комору «2» пл.0,8 кв.м. в коридорі загального користування «1». Виділити ОСОБА_2 жилу кімнату «8» пл.11,7 кв.м. з лоджією ІІ пл.3,5 кв.м., і далі з виходом в коридор загального користування «1». В загальне користування співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначити підсобні приміщення: 1-коридор площею 9,30 кв.м., 3-кухня, площею 7,90 кв.м., 6-ванна кімната площею 2,20 кв.м., 7-туалет площею 1,00 кв.м, а всього 20,40 кв.м. Встановлене обладнання, меблі та прилади на площах загального користування не повинні зважати руху до приміщення коридору. Апеляційний суд вважає, що зазначений варіант визначення порядку користування спірною квартирою з урахуванням її конфігурації найбільше враховує баланс інтересів всіх співвласників. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності порушених прав позивача не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18.01.2021 р. слід скасувати та постановити нове рішення про задоволення вимог позивача в частині визнання за нею права власності на Ѕ частину спірної квартири як належну їй частку у спільному майні подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом в частині 1/2 частки у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а також щодо визначення порядку користування спірною квартирою виходячи з ідеальних часток у праві власності сторін ѕ та 1/4. Відповідно до ч.4 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір в загальній сумі 2509,60 грн. (а.с.2,23), у той час як підлягала сплаті сума у розмірі 2 114,40 грн. (по 704,80 грн. за дві вимоги немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру). При зверненні до суду апеляційної інстанції апелянтом підлягала сплаті сума судового збору у розмірі 3171,60 грн. (2114,40 грн. х 150%). Проте, на виконання ухвали Херсонського апеляційного суду від 12.03.2021 р., якою апелянту зменшено суму судового збору, ОСОБА_1 сплачено 1 000,00 грн. (а.с.240). Враховуючи, що судом задоволено 75% вимог позивача, тому сплачений нею судовий збір з урахуванням пропорційності задоволених вимог підлягає стягненню з відповідача в сумі 2335,80 грн. (75% від 3114,40 грн.) На підставі викладеного, керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бойко В`ячеслав Володимирович, задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 січня 2021 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та визначення порядку користування квартирою задовольнити частково. Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 09 серпня 2000 року державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Лисенко Л.П. та зареєстрованим в реєстрі за №І-І059, на 1/2 частку у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , як належну їй частку у спільному майні подружжя. Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 згідно висновку судового експерта №30 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2019 року. Виділити ОСОБА_1 в користування: жилу кімнату «4» пл.17,0 кв.м. з балконом І пл.3,8 кв.м., жилу кімнату «5» пл.9,2 кв.м. з виходами з цих житлових кімнат в коридор загального користування «1» пл.9,3 кв.м., а також комору «2» пл.0,8 кв.м. в коридорі загального користування «1». Виділити ОСОБА_2 в користування: жилу кімнату «8» пл.11,7 кв.м. з лоджією ІІ пл.3,5 кв.м., і далі з виходом в коридор загального користування «1». В загальне користування співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виділити підсобні приміщення: 1-коридор площею 9,30 кв.м., 3-кухня, площею 7,90 кв.м., 6-ванна кімната площею 2,20 кв.м., 7-туалет площею 1,00 кв.м, а всього 20,40 кв.м. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2335,80 грн. (дві тисячі триста тридцять п`ять грн. 80 коп.) Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 01 червня 2021 року. Головуючий ________________ Н.В.Орловська Судді: ________________ І.В.Вейтас ________________ С.В.Радченко