Постанова 4873 № 910/15959/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" травня 2021 р. Справа№ 910/15959/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Майданевича А.Г. Суліма В.В. розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 (повне рішення складено 22.12.2020) у справі № 910/15959/20 (суддя Мельник В.І..) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" про стягнення 33 573,96 грн. За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" про стягнення 33 573,96 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, за договором транспортного експедирування №191205-1.ET.ST від 05.12.2019. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 задоволено позовні вимоги, стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" заборгованість в розмірі 33 573,96 грн., судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи доведено невиконання відповідачем зобов`язання з внесення оплати за надані позивачем по договору у сумі 33 573,96 грн., тому позовні вимоги згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України про стягнення 33573,96 грн. заборгованості визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 18.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" про стягнення додаткових витрат експедитора 33 573,96 грн. відмовити у повному обсязі, стягнути судові витрати з позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" на користь відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс", а саме: 3 153,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 800,00 грн. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. На думку скаржника, при ухваленні рішення Господарський суд міста Києва не прийняв до уваги те, що: - під час подання позовної заяви до неї не було долучені докази (рахунки та акти), які б підтверджували, що відповідач має неоплачені рахунки на користь позивача; - не було досліджено зміст Заявки № 1 від 05.12.2019 та № 2 від 22.01.2020 та не з`ясовано, який саме перелік послуг був зобов`язаний надати позивач; - під час подання позовної заяви до неї були долучені докази, зокрема, акт загальної форми № 5/6580 від 09.02.2020; акт № 43830-1-А/769 та акт № 5/6139 від 06.02.2020 (далі акти ГУ-23) поганої якості, з яких неможливо встановити обставини, що стосуються розгляду справи. Таким чином, зазначені докази є неналежними, про що було заявлено усне клопотання представником відповідача, однак, суд не звернув уваги та у рішенні посилається саме на акти загальної форми ГУ-23, які підтверджують проведення ветеринарного огляду вантажу. Скаржник вказує на те, що за умовами договору транспортного експедирування на позивача покладено обов`язок з організації перевезення, у тому числі здійснення розрахунків з перевізниками (резидентами та нерезидентами України), у той час, як до обов`язків відповідача віднесено здійснення розрахунків саме з позивачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 07.02.2017 у справі № 911/4696/15. Скаржник зазначає про те, що якщо ознайомитись зі змістом вказаних актів, то зазначена умова містить інше трактування, а саме: «При появі нових звітних даних отриманих від залізничних доріг та спів експедиторів, «Експедитор» та «Клієнт» підписують акт звірки взаєморозрахунків та проводять остаточний взаєморозрахунок, однак, позивачем не направлявся на адресу відповідача акт звірки взаєморозрахунків та матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами було узгоджено акт звірки взаєморозрахунків. На думку скаржника, судом першої інстанції не було досліджено факт повідомлення відповідача про виникнення та розмір додаткових витрат, лише зазначено про те, що позивач повідомив відповідача про факт затримки вантажу засобами телефонного зв`язку, однак, матеріали справи не містять доказів про факт такого повідомлення та сторони у договорі передбачили способи комунікації між сторонами. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 922/788/19 та у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 916/703/19 щодо застосування електронного цифрового підпису, а також не враховано правову позицію, яка зазначена у постанові ВГС України від 07.02.2017 у справі № 911/4696/15, у якій зазначено про те, що в межах здійснення експедиторської діяльності, як правило, експедитор залучає до виконання взятих на себе зобов`язань інших співекспедиторів, однак, відповідальність перед замовником несе саме експедитор, а витрати, які виникають між експедитором і третіми особами не мають жодного відношення до правовідносин із клієнтом. На думку скаржника, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, адже не застосовано положення спеціального закону, який регулює відносини у сфері транспортно-експедиторської діяльності, а саме: Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність», таким чином, у межах укладеного між сторонами договору позивач не мав повноважень на сплату додаткових витрат, а здійснена позивачем оплата 15.04.2020 у сумі 33 573,96 грн. на користь компанії (співекспедитора) «Інтер Рейл Сервіс» в порушення статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не була узгоджена з відповідачем щодо його обсягу, а відтак не відповідає інтересам відповідача і не може бути відшкодована за рахунок останнього. Скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції не було досліджено, яким чином надсилався рахунок на оплату № 925 від 16.06.2020 на суму 21 366,87 грн. та акт наданих послуг № 649 від 16.06.2020 та взагалі коли стало відомо про виникнення додаткових витрат та не було досліджено додаток до акту виконаних робіт № 649 від 16.06.2020. Також скаржник зазначає про те, що акт наданих послуг № 649 від 16.06.2020 та додаток до акту від 16.06.2020 не були узгоджені з відповідачем та матеріали справи не містять підписані документи зі сторони відповідача. Скаржник вказує на те, що позовні вимоги задоволено у розмірі 33 573,96 грн., тобто з урахуванням курсової різниці, однак, договір не містить умови щодо відшкодування вартості додаткових витрат з урахуванням курсової різниці. Також скаржник у апеляційній скарзі просить стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір у розмірі 3 153,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 800,00 грн. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, наданому суду 08.02.2021, просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 залишити в силі, вказав на те, що першу вимогу про відшкодування додаткових витрат, експедитор заявив відповідачу ще 16.06.2020, шляхом направлення відповідного листа електронною поштою з додатками, а в додатковому ветеринарному огляді, який відбувся, дійсно не було ні вини позивача, ні вини відповідача. Відповідно до актів наданих послуг № 113 від 27.01.2020 та № 221 від 29.02.2020, якими було зафіксовано належне виконання основних послуг за договором, сторони передбачили можливість настання додаткових витрат для ТОВ «Сойтекс» за результатами надходження інформації про додаткові витрат від співекспедиторів та залізниць. Відповідач, станом на кожний день перевезення знав про дислокацію вагонів з його вантажем, оскільки відбувалась щоденна комунікація відповідальних менеджерів експедитора і клієнта, а також, щоденно відповідачу надсилалась інформація моніторингового центру ГІОЦ «Укрзалізниці» про місцеперебування вагонів № 29428922, № 29415435. Відповідно до цієї інформації, у вигляді файлу-вкладення, Укрзалізниця як перевізник, потім РЖД інформували експедитора ТОВ «Ефі-Транс», як замовника перевезення, про конкретне місцеперебування (ж/д станцію) вагону і його стан (наприклад, прибуття, відправлення, ремонт, відстій, формування рухомого складу, розформування рухомого складу, тощо). Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/15959/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1229/21 від 29.03.2021, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/15959/20. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В. Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, перебування головуючого судді Гаврилюка О.М. на лікарняному з 15.04.2021 по 29.04.2021, включно, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/15959/20 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 05.12.2019 між позивачем, як експедитором та відповідачем, як клієнтом, укладено договір транспортного експедирування № 191205-1.ET.ST, згідно якого позивач комплекс транспортних послуг з організації перевезення вантажів замовника залізничним транспортом. Відповідно до заявок відповідача (клієнта) № 1 від 05.12.2019 та № 2 від 22.01.2020 останньому надано два залізничних вагони, відповідно, № 29428992 та № 29015435 до яких було завантажено м`ясо-кісткове борошно, яке слід було перевезти за маршрутом ст. Хмельницький (Україна) - ст.Худжанд (Таджикистан) транзитом територією Росії, Казахстана, Узбекистана. Такі послуги позивач (експедитор) надав. Вантаж було доставлено, а між сторонами складено та підписано акти наданих послуг № 113 від 27.01.2020 на суму 285 269,75 грн. та № 221 від 29.02.2020 на суму 286 494,07 грн. Вказані на цих актах послуги були прийняті та оплачені відповідачем. Для здійснення перевезення вантажу відповідача, позивач, як експедитор, залучив уповноваженого співекспедитора на території РФ і Митного союзу компанію «Інтер Рейл Сервіс» (м.Москва, РФ) з яким співпрацює. Компанія «Інтер Рейл Сервіс» (м.Москва, РФ) безпосередньо здійснювала співпрацю з залізницею Росії, зокрема, оплачувала послуги перевезення та інші послуги, що надавались в межах російської залізниці. Разом з тим, в ході здійснення перевезення цих вантажів територією Росії, на прикордонній станції Валуйки (РФ) органами державного ветеренарного нагляду на державному кордоні Федеральної служби з ветеренарного і фітосанітарного накляду (Россільгоспнагляд) вагони було відчеплено, а вантаж піддано огляду. Підставою для огляду вантажу стало «спрацювання» автоматизованої системи Аргус, яка забезпечує автоматизацію процесу розгляду заявок про надання дозволу на транзит продуктів тваринного походження. Так, вантаж, який перевозився вагонами № 29428992 та № 29015435 було тимчасово зупинено та піддано ветеринарно- санітарному огляду на підставі вимоги чергового державного ветеринарного інспектора на ст.Валуйки (РФ). Так, вагон № 29428992 було відчеплено та переміщено для огляду 29.12.2019. Вагон № 29015435 було відчеплено та переміщено для огляду 06.02.2020. За наслідками огляду зауважень до вантажу не виявлено і вантаж продовжив слідувати за призначенням. Однак, процедура огляду вантажу та вагонів передбачала проведення маневрової роботи на станції (відцепка/зцепка та переміщення вагонів, відстій) яка, в свою чергу, спричинила виникнення додаткових непередбачених між сторонами цього спору витрат на користь залізниці РФ. Факти ініціювання та проведення ветеринарного огляду вантажу підтверджується вимогою чергового держветінспектора від 29.12.2019 про відцепку вагону, приписами про проведення огляду № 31-0718/0001-ВН від 29.12.2019, № 31-0725/0001-ВН від 06.02.2020, Актами ветеринарно-санітарного огляду № 1503153 від 15.01.2020, № 1525538 від 09.02.2020, та залізничними актами загальної форми ГУ-23. Згідно довідки співекспедитора по території РФ компанії «Інтер Рейл Сервіс» від 05.05.2020 додаткові витрати на проведення огляду вантажу склали: 761,43 долара США для вагону № 29428992, 424,51 долара США для вагону № 29015435. Позивач сплатив (відшкодував) вказані кошти на користь компанії «Інтер Рейл Сервіс» 15.04.2020. Сплата цих додаткових платежів відбулася за рахунок їх включення до загальної суми рахунку по співпраці між позивачем та компанією «Інтер Рейл Сервіс», а саме відповідно до рахунку № ЕТК.80031.200 від 01.04.2020 на суму 51 643,63 доларів США та Акту виконаних робіт № ЕТК80040.20 від 31.03.2020 з додатком в якому міститься розшифровка по вагонам, якими надавались послуги з перевезення вантажу (рядок 1, 3). Тобто, відшкодування додаткових витрат співекспедитору в сумі 1185,94 долари США було включено до загального платежу в сумі 51 643,63 доларів США по взаєморозрахунках з цим співекспдитором. Акти наданих послуг № 113 від 27.01.2020 на суму 285 269,75 грн. та № 221 від 29.02.2020 на суму 286 494,07 грн., складені між позивачем та відповідачем на підставі договору, містили умову, відповідно до якої сторони проводять додатковий остаточний взаєморозрахунок, в разі, коли після підписання цих актів від співекспедиторів чи від залізниць надійде інформація про нові звітні дані про надані послуги. На момент складання та підписання Актів № 113 та № 221 позивач не мав вичерпної інформації про витрати, які були понесені співекспедитором компанією «Інтер Рейл Сервіс» в ході організації огляду вантажу позивача на ст. Валуйки (РФ). На той час було відомо лише про факт такого огляду, але не про розмір додаткових витрат. Згодом, після отримання від співекспедитора додаткової інформації про витрати в сумі 1185,94 доларів США на огляд вагонів, позивач звернувся до відповідача з вимогою компенсувати ці додаткові витрати, але відповідач відмовився їх відшкодовувати, пославшись на те, що про такі витрати його завчасно при узгодженні заявки не попереджували. Аналогічну позицію відповідач зазначив у листі від 05.08.2020 на адресу представника позивача - відповіді на досудову вимогу. Відповідно до п. 2.5-2.6 договору, виконуючи умови цього договору, позивач має право діяти автономно на власний розсуд і керується вказівками відповідача лише в частині, що потребують додаткового узгодження. У випадку зміни тарифів адміністраціями залізниць та іншими підприємствами, послуги яких необхідні для перевезення вантажів відповідача, позивач має право відповідно змінити вартість перевезення вантажів, про що повідомляє відповідача способом, передбаченим договором. Відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу суму, на яку відбулось збільшення вартості перевезення вантажу, у строк, зазначений у відповідному повідомленні позивача, на підставі виставленого позивачем рахунку. позивач надає відповідачу, за його запитом, документальне підтвердження відповідної зміни тарифів. Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, вважає її протиправною, оскільки додаткові витрати на ветеринарний огляд вантажу на митному переході позивач, як експедитор, наперед не міг передбачити та узгодити їх з відповідачем. Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки йому не було відомо про затримку вагонів та про причини такої затримки. Позивач зазначає, що наведене відповідачем не відповідає дійсності, оскільки відповідач був повідомлений про факт затримки вантажу засобами телефонного зв`язку. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Статтею 316 ГК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Розрахунок заборгованості судом перевірено та визнано обґрунтованим та арифметично правильним. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено невиконання відповідачем зобов`язання з внесення оплати за надані позивачем по договору у сумі 33 573,96 грн. тому позовні вимоги згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України про стягнення 33573,96 грн. заборгованості визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню. З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 33 573,96 грн. є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству. Колегія суддів вважає рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 про задоволення позовних вимог законним та таким, що підлягає залишенню без змін. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Колегія судів апеляційного господарського суду вказує на те, що як вбачається із матеріалів справи, не відповідає дійсності твердження відповідача про обізнаність про суми додаткових витрат експедитор лише 13.08.2020 із досудової вимоги, оскільки 16.06.2020 позивачем було надіслано відповідачу електронною поштою листа з вимогою сплатити додаткові витрати експедитора, а до листа були додані: рахунок на оплату додаткових витрат № 925 від 16.06.2020 на суму 21 366,87 грн., яка збільшилась за рахунок зростання курсу долара США, акт наданих послуг № 649 від 16.06.2020, документи, що підтверджують факти понесення експедитором додаткових витрат, на що відповідач надав відповідь про відсутність наміру здійснювати оплату за додаткові витрати позивача, тобто станом на 16.06.2020 відповідач знав про додаткові витрати позивача та підстави їх понесення, мав необхідні документи, зокрема, неоплачений рахунок № 925 від 16.06.2020 на додаткові витрати. Також колегія суддів зазначає, що відповідно до актів наданих послуг № 113 від 27.01.2020 та № 221 від 29.02.2020, якими було зафіксовано належне виконання основних послуг за договором, сторони передбачили можливість настання додаткових витрат для відповідача за результатами надходження інформації про додаткові витрати від спів експедиторів та залізниць. Спірні процедурні маніпуляції причинили додаткові витрати, які неможливо було передбачити наперед при погодженні з клієнтом заявок на перевезення, а понесення цих додаткових витрат неможливо було уникнути, не порушуючи інтересів відповідача. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що здійснення розрахунків з перевізниками та відшкодування клієнтом додаткових витрат перевізнику, не є тотожними поняттями. Первинним документом є документ, який фіксує факт здійснення господарських операцій (ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), а для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності, а тому даний акт не може слугувати належним та допустимим доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Посилання скаржника на постанову у справі № 911/4696/15 є необґрунтованим, оскільки обставини справи № 911/4696/15 є відмінними від обставин справи № 910/15959/20. Не дослідження, на думку скаржника, доказів надсилання актів, не спростовує факту понесення позивачем додаткових витрат при виконанні спірних перевезень. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними. Скаржниками не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його зміни або скасування не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/1559/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сойтекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 у справі № 910/15959/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15959/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Повний текст постанови складено 31.05.2021. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді А.Г. Майданевич В.В. Сулім