Постанова 4807 № 310/2701/20

Дата документу 26.05.2021 Справа № 310/2701/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 310/2701/20 Головуючий у 1 інстанції: Черткова Н.І. Провадження № 22-ц/807/253/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення земельного сервітуту, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлення земельного сервітуту. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй належить на праві власності 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , іншим власником якого є ОСОБА_2 , якому належить 2/5 частин вказаного житлового будинку. В період часу з кінця 2019 року по кінець 2020 року вона вирішила здійснити ремонт зовнішньої стіни будинку літ. «А-1», тому що остання була пошкоджена знесенням прилеглих до неї приміщень та споруд, яка знаходиться на території відповідача та огороджена парканом, у зв`язку з чим у неї обмежений доступ до цієї стіни. Листом від 01.10.2019р.вона просила ОСОБА_2 встановити їй строковий сервітут на право проходу по земельній ділянці по АДРЕСА_1 , розміром 9 м х 1,5 м вздовж стіни будинку літ. «А-1» для виконання зовнішнього ремонту, яка знаходиться на його території, строком на 1 рік. Однак відповідач не надав жодних відповідей на вказаний лист, а тому нею ремонт стіни не було розпочато.Тому позивач вважає, що фактично відповідач створює їй перешкоди в користуванні власністю. З урахуванням наведеного, позивач просила встановити їй строковий безоплатний земельний сервітут на право проходу для виконання ремонтних робіт зовнішньої стіни житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_1 , розміром 9 м х 1,5 м вздовж стіни житлового будинку літ. «А-1» строком на 1 рік з дня набрання рішенням суду законної сили, зобов`язавши ОСОБА_2 не здійснювати їй перешкоди в користуванні власністю, а саме: ремонт та обслуговування зовнішньої стіни житлового будинку літ. «А-1» по АДРЕСА_1 . Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, кожен з яких підтримав свою позицію, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1/3902, виданого 10.09.1986р. Бердянською державною нотаріальною конторою. Іншим співвласником вказаного домоволодіння є ОСОБА_2 , якому на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2018р. належить 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці загальною площею 789 кв.м. Ухвалою Бердянського міськрайонного суду у справі №2-2469/06 від 04.05.2006р. визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , та попереднім до ОСОБА_2 співвласником, про порядок користування земельною ділянкою; визначено порядок користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до висновку по землевпорядженню, виконаного ПП «Інвестресурс» 02.05.2006 р., з виділенням у користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0473 га (пофарбованої на схемі червоним кольором), ОСОБА_5 (попередньому до ОСОБА_2 співвласнику) - земельної ділянки площею 0,0316 га (пофарбованої на схемі синім кольором). Встановлено, що внаслідок визначення такого порядку користування земельною ділянкою домоволодіння, зовнішня стіна будинку літ. А-1, належного позивачу, розташована на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні відповідача. Позивач вказувала у позові на те, що відповідач перешкоджає їй у доступі до вказаної стіни житлового будинку, позначеного в технічному паспорті літ. «А», тому, посилаючись на ст. 391 ЦК України, просила зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди в обслуговуванні стіни належного їй на праві власності житлового будинку. Також просила встановити безоплатний сервітуту строком на 1 рік для проходу по земельній ділянці позивача розміром 9 м х 1,5 м вздовж цієї стіни для її ремонту. Відмовляючи в задоволенні позову в частині покладення обов`язку на відповідача не чинити перешкоди позивачеві у користуванні майном, суд першої інстанції виходив із того, що умовою задоволення негаторного позову є встановлення судом факту протипра-вності дій відповідача, але під час розгляду справи судом не було встановлено в діях відповідача ОСОБА_2 жодних протиправних дій, які перешкоджають позивачу користуватися чи розпоряджатися своїм нерухомим майном. Відмову у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення сервітуту суд обгрунту-вав тим, що закон вимагає від позивача надання доказів того, що між нею та відповідачем у справі не досягнуто домовленості про встановлення сервітуту та його умов, а також, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, та що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. При цьому, обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічної документації із встановлення земельного сервітуту покладається саме на позивача. Але позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження неможливості використаннясвого майна без обтяження сервітутом земельної ділянкив ідповідача, не обґрунтовано необхідність встановлення земельного сервітуту площею 1,5 м на 9 м, не надано технічної документації з визначення меж земельного сервітуту на місцевості, не заявлено клопотання про проведення відповідної судової експертизи, не наведено обґрунтованих доводів, у зв`язку з чим повинен бути встановлений саме безоплатний сервітут. Відтак, суд визнав необґрунтованими вимоги позивача і в цій частині. В ході апеляційного розгляду представником позивача ОСОБА_1 було заявлено клопотання про призначення на стадії апеляційного провадження судової будівельно-технічної експертизи щодо наявності технічної можливості встановлення безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2 , та визначення варіантів. Ухвалою апеляційного суду від 26 травня 2021р. в задоволенні цього клопотання було відмовлено, оскільки таке клопотання не заявлялось позивачем у суді першої інстанції, та не встановлено поважних причин його незаявлення. В скарзі ОСОБА_1 зазначається, що вона намагалась вирішити питання в позасудовому порядку, спрямувавши ОСОБА_2 листа з пропозицією встановлення їй земельного сервітуту та проект договору, але останній відповіді не надав. Тому вважає, що відмовою в задоволенні її позовних вимог суд позбавив її можливості відремонтувати стіну її будинку. Перевіривши ці доводи скарги, колегія визнає їх необґрунтованими з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Відповідно до ст. 100 ЗК України, ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Згідно ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Зважаючи на аналіз вище наведеного законодавства, що регулює встановлення сервітуту, обов`язковою умовою, яка передує зверненню до суду про встановлення сервітуту, є звернення до власника (володільця) сусідньої/суміжної земельної ділянки. У позовній заяві та на тепер в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що листом від 01.10.2019р. просила ОСОБА_2 встановити їй сервітут, підписавши відповідний договір про встановлення сервітуту, але відповідач вказаний лист нібито проігнорував. Проте ОСОБА_2 та його представник адвокат Баранова О.П. заперечували факт отримання такого листа від ОСОБА_1 , та судом першої інстанції було правильно встановлено, що вказаний лист відповідачу вручено не було, що слідує з матеріалів справи. Тому фактично ані письмової пропозиції, ані запропонованих умов сервітуту позивач відповідачу не надавала. Між тим, згідно з приписами ч. 3 статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом у разі недосягнення домовленості про його встановлення. Отже, в даній справі таких перемовин між сторонами не відбулось, та позивач не пропонувала ані укладення договору, ані його істотних умов відповідачу, які були б отримані останнім та ним не погоджені з позивачем, а тому її вимоги до суду встановити земельний сервітут є передчасними. Тобто відсутні підстави для вирішення судом спору, який ще не виник в позасудовому порядку, оскільки позивачем не було належним чином виконано вимоги ч. 3 статті 402 ЦК України. Крім того, позивач не визначилась ані з тим, чи буде сервітут безоплатним чи платним, та який вид сервітуту є необхідним їй для мети ремонту стіни будинку. Так, у листі на адресу ОСОБА_2 (який ним не отримано) вона просила встановити сервітут на право проходу вздовж зовнішньої стіни її будинку, та у доданому до листа договорі мається розділ 3 щодо плати по договору ( а.с. 23-24); в позові просила встановити безоплатний сервітут на право проходу, в апеляційній скарзі вже наголошує на визначенні їй земельного сервітуту з правом встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів, а також в ході розгляду справи в суді першої інстанції стороною позивача зазначалось ще й про необхідність влаштування фундаменту на ділянці відповідача для обличкування стіни цеглою. В будь-якому випадку позивач не надала висновку експерта про необхідність та технічну можливість встановлення їй земельного сервітуту із визначенням найменш обтяжливого способу для сусіднього землекористувача. Крім того, позивач не обґрунтувала необхідність саме одного року для проведення ремонтних робіт її стіни. З огляду на все вище зазначене, колегія вважає, що Бердянський районний суд за встановленими обставинами та зібраними у справі доказами у рішенні дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, та апеляційна скарга не спростовує висновків суду. Тому відповідно до вимог статті 375 ЦПК України апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 38-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 31 травня 2021 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.