Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/12252/18

Справа № 308/12252/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 травня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської місцевої прокуратури на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2021 року,постановлену головуючим суддею Данко В.Й., про залишення без розгляду позову Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення Ужгородської міської ради, скасування запису державної реєстрації права власності та свідоцтва на право власності на земельну ділянку, в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року Ужгородська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просила визнати незаконним та скасувати пункт 1.44 рішення 27 сесії 6 кликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1882; скасувати свідоцтво про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0312, площею 0,1 га, вартістю 476 470,00 грн. від 17.11.2015 за № 47792300; скасувати запис про державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0312, площею 0,1 га. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що оспорюване рішення прийняте щодо земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог законодавства. Зокрема, рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1882 прокурор вважає незаконним, оскільки таке прийнято неповноважною, на його думку, сесією міської ради, тому, що участь у ній на засіданні 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини від загального складу ради. Посилається при цьому на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015070030000163 від 25.11.2015, яким вважає встановленим факт проведення сесії міської ради 09.11.2015 з порушенням Конституції України та законодавства України в цілому, відтак всі рішення прийняті на цій сесії, зокрема оспорюване рішення № 1882, підлягають скасуванню. Зазначає, що оспорюване рішення прийнято за відсутності плану зонування, детального плану території, чим порушено приписи статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За наведених обставин, прокурор вважає, що право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0312, площею 0,1 га, набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а відтак характеризується дефектом волі. Звернення до суду з даним позовом в інтересах держави прокурор обґрунтовує тим, що здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю - належить до повноважень Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Однак, звертатись до суду про скасування незаконних рішень міської ради даний контролюючий орган не наділений. З огляду на що, з метою усунення вказаних порушень земельного законодавства відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України такий позов подано прокуратурою. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2021 року позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення Ужгородської міської ради, скасування запису державної реєстрації права власності та свідоцтва на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0312, площею 0,1 га, залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0312, площею 0,1 га. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Ужгородська місцева прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм процесуального права. Зокрема позовну заяву було подано до суду 28.10.2018 та 15.11.2018 ухвалою суду у справі відкрито провадження, таким чином, допустивши згідно з абзацом другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави суд більше ніж через 2 роки залишає позов без розгляду у зв`язку з недоведеністю підстав для представництва. В даному випадку орган Держгеокадастру не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з цим позовом. Так, при зверненні прокурором до суду з позовною заявою у даній справі, на виконання вимог ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та приписів Цивільного процесуального кодексу України зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Зокрема, зазначено, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі, а звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та повернення у законне розпорядження землі, яка вибула з її володіння. Також зазначено, що в даному випадку відсутній орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави. Пунктом 4 рішення Конституційного Суду України №3 рп/99 від 08.04.99 у справі №1-1/99 передбачено, що відповідно до Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави у випадках, передбачених законом. При цьому інтереси держави можуть збігатися цілком, частково або не збігатися з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами державних органів, державних підприємств або організацій, або з інтересами господарських товариств із часткою державної власності в статутному фонді. Також, цим же рішенням регламентоване правило, що в основі інтересів держави завжди існує потреба в здійсненні як загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних і інших), так і місцевих дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки. охорони землі, як національного багатства, захист прав суб`єктів права власності і господарювання тощо. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.02.19 у справі № 915/20/18 та від 25.04.18 у справі №806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. У даному випадку наявність інтересів держави обґрунтована порушенням порядку відведення у власність земельної ділянки, безпідставністю та незаконністю винесення рішення про надання такого права через недотримання вимог закону. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, провадження № 14-460цс18, зазначила, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зауважує, що прокурор вправі оскаржувати рішення органу місцевого самоврядування в частині розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а доводи про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними, Верховний Суд, визнав необґрунтованими. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочності власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Про те, що прокурор має право звернутись до суду за захистом інтересів держави у правовідносинах щодо розпорядження земельної ділянки комунальної форми власності наведено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 11 вересня 2019 у справі 487/10132/14-ц. Приймаючи оскаржуване рішення суд формально поставився до застосування висновків Верховного Суду. Так, суд послався на окремі постанови Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором без їх аналізу (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.11.2018 у справі №910/18770/17). Посилання суду на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 26.08.2018 у справі № 924/1237/17 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 в даному випадку також не доречне, оскільки правовідносини у даній справі та справах №№924/1237/17, 924/1256/17 не тотожні. Так, у справах 924/1237/17, 924/1256/17 прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, про те суди встановили наявність уповноважених органів на які покладено обов`язки щодо захисту інтересів держави. В постанові ж Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, на яку також послався суд, взагалі шляхом аналізу законодавства підтверджено відсутність уповноважених органів щодо захисту інтересів держави в сфері земельних правовідносин в аналогічному випадку та констатовано наявність державних інтересів за захистом яких звернувся прокурор. Окрім того, суд не звернув увагу на те, що однією з підстав позову є прийняття оскаржуваного рішення в умовах конфлікту інтересів, з порушенням антикорупційного законодавства. Про даний факт прокурором також було наголошено в судовому засіданні 01.02.2021 при розгляді клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. У даній справі беззаперечно наявний державний інтерес, оскільки саме держава відповідальна за правопорядок, створення умов довіри до органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, звернення прокурора до суду в інтересах держави є обґрунтованим і свідчить про наявність виключних підстав спрямованих на відновлення законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування відповідного рішення ради, оскільки в даному випадку право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення прийнятого в конфлікті інтересів, з порушенням антикорупційного законодавства, характеризується дефектом волі, що безумовно свідчить про порушення інтересів держави. Ужгородська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Зазначає, що підставою звернення до суду є твердження позивача про те, що спірні рішення міської ради порушують права територіальної громади м. Ужгорода на предмет врахування її інтересів під час планування і забудови території міста. Однак, прокурор заявив позов із підстав, які не мають нічого спільного з державними інтересами, оскільки є питаннями місцевого значення, а спірні правовідносини обумовлені виключно інтересами зацікавленого власника і територіальної громади, яких прокурор не вправі представляти в суді в даному випадку. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним моментом для застосування ст. 131-1 Конституції України з відсиланням до Закону України Про прокуратуру є поняття інтерес держави. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Позов прокурора пред`явлений в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що приймаючи оскаржувані рішення, Ужгородська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень стосовно розпорядження землями комунальної власності. Окрім того, зі змісту позовних вимог вбачається, що міська рада, виконуючи функції розпорядника земель, приймала рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо оспорюваної земельної ділянки, які позивач вважає суперечними вимогам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, актам цивільного законодавства, цивільним правам та інтересам. Спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тобто не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення і не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Велика Палата дійшла узагальнюючого висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду, відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. У вказаній справі прокурор обґрунтував своє самостійне звернення до суду з позовом в інтересах держави тим, що Державна інспекція сільського господарства України (існуюча на той час) як державний орган по контролю за використанням та охороною земель не наділена повноваженнями щодо звернення із позовами до суду шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради та визнання недійсним правочину. Однак у спірних правовідносинах прокурор пред`явив позов до суду як самостійний позивач за наявності компетентного органу - Ужгородської міської ради, до якої прокурор не звертався із приводу стверджуваних порушень. Як вбачається з матеріалів справи, Ужгородська міська рада не визнає позовних вимог. В даному випадку прокурор міг звернутися із позовом до суду в інтересах держави (за наявності порушення цих інтересів) в особі територіальної громади м. Ужгорода, попередньо звернувшись із цього приводу до Ужгородської міської ради як компетентного органу щодо захисту інтересів територіальної громади, адже підставою заявленого позову є саме порушення права територіальної громади м. Ужгорода на предмет врахування її інтересів під час планування і забудови території міста. Тобто, прокурор не дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Отже, суд першої інстанції правильно визнав, що прокурор не зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту обраним способом. ОСОБА_2 в особі адвоката Меженної В.І. подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити таку без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Мотиви, що наведені у відзиві на апеляційну скаргу за своєю суттю є майже аналогічними тим доводам які містяться у відзиві на апеляційну скаргу Ужгородської міської ради. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та доводів відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Та ч. 5 ст. 56 ЦПК України зазначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. А відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Як зазначено в абзацах 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Звертаючись у суд з позовом керівник Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П. в позовній заяві обґрунтовував підставність звернення з позовом у суд тим, що контролюючий орган, який є центральним органом виконавчої влади до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку і реалізації права на землю не наділений повноваженням звертатись до суду з вимогою про скасування незаконних рішень органу місцевого самоврядування. Зокрема такий позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Звертаючись до суду в інтересах держави, прокурор в позовній заяві обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, у даному випадку прокурор діє в особі компетентного контролюючого органу, який законодавчо не наділений самостійним повноваженням на звернення у суд в спірних правовідносинах і в такому разі прокурор набув статусу позивача. Залишаючи без розгляду позов керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П., суд першої інстанції в ухвалі від 01 лютого 2021 року дійшов висновку про те, що прокурором не доведено законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах з оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних з розпорядженням землею комунальної власності, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 257 ЦПК України. Проте з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки такого висновку суд дійшов із порушенням норм процесуального права з огляду на наступні мотиви. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи, ч. 1 ст. 47 ЦПК України. За правилами частин 3, 4 і абзацу 2 частини 5 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. За правилами частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що керівник Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П., звертаючись до суду з позовною заявою, здійснював представництво прокурором інтересів держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Такі дії прокурора підтверджують його здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність). Зазначене у своїй сукупності дає підстави стверджувати колегії суддів ту обставину, що керівник Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П., при зверненні до суду з позовною заявою на захист інтересів держави, був наділений цивільно-процесуальною дієздатністю. Крім цього з матеріалів справи слідує, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П. Визначено, що розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, Т.1, а.с. 121-122. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П. та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 лютого 2020 року, Т.2, а.с. 65-66. Зазначені процесуальні судові рішення стверджують ту обставину, що відкриваючи провадження у справі за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П., суд першої інстанції перевірив виконання прокурором обставини зазначених у ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та не встановивши жодних недоліків такої заяви, у тому числі в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави, суд першої інстанції не виявив та позовну заяві прокурора, як з цих так і з інших підстав без руху не залишав. Судом першої інстанції таким чином встановлено, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Тобто, прокурор виконав вимогу ч. 5 ст. 175 ЦПК України. Згідно приписів пунктів 1, 2 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: - позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; - позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Водночас, залишаючи на стадії судового розгляду по суті позов без розгляду, з підстав подання такого особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України), суд першої інстанції діяв всупереч вищенаведеного та у порушення вимог статей 47, 200, 209, 257 ЦПК України. Якщо ж суд першої інстанції все ж таки вважав, що прокурор не має повноважень на ведення справи, що не зовсім можна визнати беззаперечним у даних правовідносинах то суд першої інстанції повинен був залишати такий позов без розгляду з підстав п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Дані правові підстави є різними, але суд першої інстанції неправильно визначився з підставою залишення позовної заяви без розгляду та при цьому не перевірив наявність підґрунтя для такої підстави при застосуванні її судом. За наведених обставин на переконання колегії суддів, суд першої інстанції після відкриття провадження у справі за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д.П. не мав правових підстав залишати дану позовну заяву без розгляду за приписами п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. А звідси, ухвала суду першої інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права та є незаконною і необґрунтованою, що не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 257, 367, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Ужгородської місцевої прокуратури, задовольнити. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 лютого 2021 року про залишення позову без розгляду, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 31 травня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: