Постанова 4824 № 754/18166/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/7158/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2021 року місто Київ справа №754/18166/19 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В., повний текст рішення складено 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь: 51948 грн. - на відшкодування матеріальної шкоди; 10000 грн. - на відшкодування моральної шкоди; 4480 грн. - витрати за проведення незалежної оцінки вартості майнової шкоди; 1536,80 грн. - судового збору та витрати на правову допомогу. В мотивування вимог посилалися на те, що вони проживають в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспортів та Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. Вказували, що власником зазначеноїквартири була ОСОБА_5 , мати і дружина позивачів, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_4 є спадкоємицею першої черги за законом. Зазначали, що 29 жовтня 2019 року відбулося залиття їх квартири з вище розташованої квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 . Посилалися на те, що комісією в складі голови правління ЖБК «Кристал-20» ОСОБА_10., представника обслуговуючої організації TOB «СВК «Ліон» Анісімова М.О. та члена ЖБК «Кристал-20» ОСОБА_7 було обстежено їх квартиру та складено Акт, в якому встановлено, що залиття відбулося 29 жовтня 2019 року з квартири АДРЕСА_2 , біля 4 години ночі. Причиною залиття став порив сталевої труби гарячого водопостачання між лічильником гарячої води та змішувачем. Вказували, що відповідно до Звіту про оцінку розміру вартості матеріального збитку завданого квартирі АДРЕСА_1 , розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу становить 51948 грн. Зазначали, що відповідач добровільно відшкодовувати завдану шкоду не бажає. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 таОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 51948 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати на проведення оцінки розміру матеріального збитку в сумі 4480 грн. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 768,40 грн. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 768,40 грн. В інших частинах позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у заяві про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суми витрат за надання правової допомоги у розмірі 14000 грн. відмовлено. Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просила рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про відмову у їх задоволенні. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що Акт від 29 жовтня 2019 року свідчить, що вхідний кран на квартиру відповідача був у неробочому стані, а також в аварійному стані внутрішня магістраль гарячого водопостачання, але дана обставина судом першої інстанції досліджена не була. Вказувала, що відповідач незадовго до аварії виклика сантехніка від обслуговуючої організації для огляду стану комунікацій, який запевнив, що комунікації у квартирі відповідача у задовільному стані. Зазначала, що представники обслуговуючих організацій, які складали Акти про залиття в якості свідків судом першої інстанції не викликалися, а самі організації не залучені судом в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору. Вважає, що вини відповідача у прориві сталевої труби не має, оскільки 27 вересня 2019 року відповідач вживала заходи з розпломбування квартирного засобу обліку гарячої води у зв`язку з заміною лічильника. Проте, у зв`язку з ігноруванням заяви Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» та затягуванням вирішення питання відповідача виникла аварійна ситуація, в наслідок якої відбулось залиття квартири, в якій проживають позивачі. Посилалася на те, що відповідач в межах своїх можливостей намагалася уникнути аварійної ситуації та зверталася до обслуговуючих організацій для вирішення питання, але її звернення проігноровано, а також у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяною шкодою. Вказувала, що висновок про вартість майна від 02 грудня 2019 року не є висновком експерта в розумінні ст.102 ЦПК України, і як висновок спеціаліста суперечить вимогам ст.74 ЦПК України, тому виникають сумніви чи являється цей документ належним доказом по справі. Зазначала, що у висновку не містяться відомості щодо: фізичного зносу внутрішнього оздоблення квартири, конкретизованого об`єму пошкоджень квартири, в якій проживають позивачі, детальної вартості затрат на відновлювальні роботи і тому суму збитків відповідач вважає штучно завищеною і необгрунтованою. Посилалася на те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки не завжди протікання з боку вище розташованої квартири свідчить про наявність вини сусіда. Цілком ймовірно, що в певних випадках належним відповідачем може бути як балансоутримувач будинку, так і постачальник житлово-комунальних послуг. Вказувала, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто кошти на користь ОСОБА_3 , який не являється на сьогодні і не був власником квартири АДРЕСА_1 при звернення з позовом, під час судового розгляду та прийняття оскаржуваного рішення, а інтереси ОСОБА_6 , яка є співвласником квартири судом не враховано і дану особу не залучено до розгляду справи. Зазначала, що акти про залиття складені з чисельними порушеннями, не містять повну та достовірну інформацію про факт залиття квартир, а отже, є неналежними доказами по справі. Від позивачів до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останні вказували на те, що скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Крім того, просили змінити рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на їх користь 10000 грн. моральної шкоди та 14000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 04 квітня 2007 року, посвідченим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №2044. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Як зазначав позивач ОСОБА_3 , він був чоловіком ОСОБА_5 , а позивач ОСОБА_4 є його дочкою та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 . Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постійно проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспортів та Витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2020 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 є: на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_6 , 1983 року народження; на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 , 2002 року народження. Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_2 . 29 жовтня 2019 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 . Згідно акту первинного огляду про залиття житлового приміщення від 29 жовтня 2019 року, складеного комісією у складі заступника голови правління ЖБК «Кристал-20» ОСОБА_10., представника обслуговуючої організації TOB «СВК «Ліон» Анісімова М.О. та члена ЖБК «Кристал-20» ОСОБА_7 було обстежено квартиру АДРЕСА_1 на предмет залиття з розташованої вище квартири АДРЕСА_2. Квартира АДРЕСА_1 розташована на 1 поверсі 16 поверхового будинку, а квартира АДРЕСА_2 над нею на 2 поверсі того ж будинку. Комісією на день обстеження було встановлено, що залиття відбулося вночі 29 жовтня 2019 року з квартири АДРЕСА_2 , біля 4 години ночі. Причиною залиття став порив сталевої труби гарячого водопостачання між лічильником гарячої води та змішувачем. При зовнішньому вигляді встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 мало місце затікання води по стінах житлових кімнат площею 11,8 кв.м та 13,8 кв.м, прихожа 12,8 кв.м, кухні площею 8,5 кв.м, а також ванної кімнати і туалету площею 4,5 кв.м, про що свідчать: вологі стики між стінами та стелями і мокрі шпалери на стінах цих приміщень, вода на підлозі кухні, кімнати 11,8 кв.м, коридору та прихожої. Вказаний Акт підписано від квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , а від квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 без зауважень. Згідно Звіту про оцінку розміру вартості матеріального збитку завданого квартирі АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем TOB«АЕЛЄКОН» Закір`яновою В.В.від 02 грудня 2019 року розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу становить 51948 грн. Заперечуючи проти позову відповідач вказувала на те, що її вина у прориві сталевої труби, яке мало місце 29 жовтня 2019 року відсутня, оскільки 27 вересня 2019 року нею вживалися заходи з роз пломбування квартирного засобу обліку гарячої води у зв`язку з заміною лічильника. Проте, у зв`язку з ігноруванням її заяви Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» виникла аварійна ситуація, в наслідок якої відбулось залиття квартири, в якій проживають позивачі. На підтвердження вказаних обставин позивач надала копію заяви від 27вересня 2019 року про те, що вона звернулася до Генерального директора Комунального концерну «Центр комунального сервісу» ОСОБА_8 з приводу розпломбуванняквартирногозасобуобліку гарячої води та/або теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з заміною лічильника №5239566. Як вказувала відповідач Генеральний директор Комунального концерну «Центр комунального сервісу» ОСОБА_8 проігнорував її заяву. 29 жовтня 2019 року комісією у складі заступника голови правління ЖБК «Кристал-20» ОСОБА_10., представника обслуговуючої організації TOB «СВК «Ліон» Анісімова М.О. складено акт про те, що близько 4 години ночі в квартирі АДРЕСА_2 відбувся порив сталевої труби між лічильником гарячої води та змішувачем в важкодоступній порожнині за вмурованою ванною. В акті зазначено, що врезультаті аварії відбулося залиття вищевказаної квартири з проникненням води в окремі квартири 1 поверху. Після аварійного відключення стояка встановлено, що аварійна ситуація вимагає повної заміни внутрішньої магістралі гарячого водопостачання в квартирі разом з термінової заміною неробочого водного крану. Заміна вхілногот крану неможлива без демонтажу лічильника гарячої води №5239566з пломбою С 40805330. Ліквідація аварії проведена 29 жовтня 2019 року зі зняттям лічильника з показниками 193,85 м.куб та встановленням нового крану на вході гарячої води в квартиру. Зазначений акт був підписаний відповідачем ОСОБА_1 . Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно з ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до ч.1 ст.10 ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), зобов`язані забезпечити його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені цивільним законодавством. Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою КМУ від 24 січня 2006 року №45, власники квартир зобов`язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян. Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч.2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Так, відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. У зазначеній нормі права, яка встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках деліктних (позадоговірних) зобов`язань, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається в зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки завдана шкода (реальна шкода та упущена вигода) відшкодовується в повному обсязі. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір. Статтею 1192 ЦК України визначені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Звертаючись з апеляційною скаргою, представник відповідача вказувала на те, що в позовній заяві позивачі зазначали, що на момент подачі заяви жоден з них не має права власності на квартиру, а також зазначали, що таке право в них може виникнути в майбутньому. Посилалася на те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто кошти на користь ОСОБА_3 , який не являється на сьогодні і не був власником квартири АДРЕСА_1 при звернення з позовом. Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом звернувся ОСОБА_3 , в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , як особи які проживають в квартирі АДРЕСА_1 , в якій 29 жовтня 2019 року відбулося залиття. При цьому, у позовній заяві позивачі вказували на те, що ОСОБА_4 є спадкоємицею першої черги після смерті власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 серпня 2020 року спадкоємцями майна ОСОБА_5 є: на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_6 , 1983 року народження; на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 , 2002 року народження. Таким чином, ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги після смерті власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 має право на пред`явлення позову про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири. При цьому, слід зазначити, що на час залиття квартири АДРЕСА_1 - 29 жовтня 2019 року та на час звернення з даним позовом до суду - 29 грудня 2019 року позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була неповнолітньою, а на час ухвалення рішення остання була вже повнолітньою. В суб`єктивному розумінні, право власності є абсолютним правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а необмеженій кількості осіб заборонено порушувати таке суб`єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні. Разом з тим, суд першої інстанції стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 51948 грн., витрати на проведення оцінки розміру матеріального збитку в сумі 4480 грн. не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 не є ні власником, ні співвласником квартири АДРЕСА_1 , а відтак не має правових підстав для стягнення на його користь матеріального збитку завданого залиттям квартири. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди в розмірі 51948 грн., витрат на проведення оцінки розміру матеріального збитку в сумі 4480 грн., судових витрат в розмірі 768,40 грн. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов`язує. Факт залиття належної позивачу ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 з вини відповідача та розмір завданої шкоди підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме: актом про залиття від 29 жовтня 2019 року та Звітом про оцінку розміру вартості матеріального збитку завданого квартирі АДРЕСА_1 , складеного оцінювачем TOB «АЕЛЄКОН» Закір`яновою В.В. від 02 грудня 2019 року. Колегія суддів вважає, що Звіт від 02 грудня 2019 року виконаний оцінювачем TOB «АЕЛЄКОН» Закір`яновою В.В. відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» безпосередньо після залиття квартири позивача. Оцінювач Закір`янова В.В. має відповідну кваліфікацію спеціаліста, що підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача, видане ФДМ України, КП «ІКЦ» УТО МФ №8149 та ЦМК №630 від 24 грудня 2011 року та МФ №8180 від 25 лютого 2012 року за напрямами 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, свідоцтвом про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №9223 від 28 квітня 2012 року. Отже, вказаний Звіт від 02 грудня 2019 року виконаний оцінювачем TOB «АЕЛЄКОН» Закір`яновою В.В. об`єктивно відображає вартість ремонтно-відновлювальних робіт в квартирі позивача ОСОБА_4 , яка належить їй на праві спільної часткової власності та узгоджується з вимогами ст.1192 ЦК України, а тому є належним та допустимим доказом обставинам, на які посилається позивач ОСОБА_4 обгрунтовуючи розмір матеріальної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Судом першої інстанції було роз`яснено, що якщо у сторін звіт про оцінку розміру матеріального збитку викликає сумнів щодо його правильності, суд може за заявою учасника справи призначити експертизу, відповідно до статті 103-104 ЦПК України. Однак, процесуальні права сторін в судовому засіданні та вимоги ЦПК України про призначення експертизи, були проігноровані сторонами по справі. Не було заявлено такого клопотання і в суді апеляційної інстанції. Отже, відповідачем не спростовано презумпцію її вини у заподіянні шкоди майну позивача ОСОБА_4 та не надано доказів того, що шкода була спричинена саме не з її вини. Доводи апеляційної скарги про те, що вина відповідача у заподіянні шкоди відсутня, відхиляються апеляційним судом як недоведені. Встановивши, що ОСОБА_4 довела завдану їй шкоду, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача ОСОБА_4 , частина якої належить їй на праві спільної часткової власності, колегія суддів приходить до висновку, що завдані позивачу ОСОБА_4 збитки викликані залиттям квартири підлягають відшкодуванню відповідачем. Посилання в апеляційній скарзі на те, що інтереси ОСОБА_6 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_1 судом не враховано і дану особу не залучено до розгляду справи, колегія суддів відхиляє, оскільки остання вимог про відшкодування шкоди не заявляла та не позбавлена права звернутися з відповідною вимогою до ОСОБА_4 . За проведення незалежної оцінки вартості майнової шкоди було сплачено ТОВ «АЕЛЄКОН» 4480 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-00279/19 від 12 листопада 2019 року. А відтак, вказані витрати також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 . Щодо доводів апеляційної скарги прот те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки не завжди протікання з боку вище розташованої квартири свідчить про наявність вини сусіда, так як в певних випадках належним відповідачем може бути як балансоутримувач будинку, так і постачальник житлово-комунальних послуг, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Згідно «Порядку обслуговування внутрішньо будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води», затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 219 від 15 серпня 2018 року, визначено, що точка приєднання внутрішньобудинкової системи водопостачання та системи постачання гарячої води багатоквартирного будинку до житлового (нежитлового) приміщення - перша запірна арматура на відгалуженні від стояків у межах приміщення (запірна арматура не належить до внутрішньобудинкової системи). Балансоутримувач будинку відповідає лише за внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку, а власник квартири - за все, що знаходиться в квартирі. Таким чином, оскільки труба гарячого водопостачання між лічильником гарячої води та змішувачем не належить до внутрішньобудинкової системи водопостачання, то ні балансоутримувач будинку, ні постачальник житлово-комунальних послуг не несуть відповідальність за шкоду, завдану витоком води внаслідок пориву вказаної труби. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Акт від 29 жовтня 2019 року є неналежним доказом наявності вини відповідача у залитті належної позивачу ОСОБА_4 квартири, оскільки він не повністю відповідає формі колегія суддів вважає зазначити наступне. Відповідно до п.2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 №76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, форма якого передбачена додатком №

4. Згідно Додатку №4 в акті повинні бути відображені: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Як вбачається з акту від 29 жовтня 2019 року він за формою та змістом відповідає вимогам вказаного Додатку №4, у ньому відображено: дату та місце залиття, конкретні пошкодження квартири, причину залиття. Доказів того, що залиття належної позивачу ОСОБА_4 квартири, відбулося з вини інших осіб та як наслідок відповідальність за спричинену шкоду має бути покладена не на відповідача, останньою суду не надано. Будь-яких доказів на спростування зазначених у акті відомостей про події залиття, причини та обсяги пошкоджень апелянтне надала. Акт від 29 жовтня 2019року підписано відповідачем ОСОБА_1 без зауважень. З огляду на викладене доводи, що акт від 29 жовтня 2019року не є належним доказом у справі, зводяться до незгоди із письмовими доказами, оцінка яким була вірно надана судомпершої інстанції. При цьому слід зазначити, що акт є первинним документом, що засвідчує факт певної події. Відповідач не спростувала доказами своєї вини у залитті квартири позивача ОСОБА_4 , клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема, на предмет визначення причин залиття квартири позивача ОСОБА_4 та визначення розміру завданого збитку не заявила та не надала інших доказів на підтвердження її заперечень, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Посилання позивачів у відзиві на апеляційну скаргу на те, що вони просять змінити рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на їх користь 10000 грн. моральної шкоди та 14000 грн. витра на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки позивачі з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції не зверталися. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року в частині задоволених вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди, витрат за проведення незалежної оцінки вартості майнової шкоди, судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову у задоволенні вказаних вимог. В решті рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року в частині задоволених вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди, витрат за проведення незалежної оцінки вартості майнової шкоди, судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову в задоволенні вказаних вимог. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: