Постанова 4824 № 369/12275/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 369/12275/19 номер провадження: 22-ц/824/3610/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.М., за участю секретаря - Малашевського О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Руденка Ігоря Сергійовича на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2019 року у складі судді Ковальчук Л.М., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних та договірної пені, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-2» (далі - ТОВ «ЗАРАЗ-2») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних та договірної пені. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . ТОВ «ЗАРАЗ-2» є виконавцем житлово-комунальних послуг в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 237 від 06 липня 2016 року. З 01 липня 2016 року ТОВ ЗАРАЗ-2» постійно надає житлово-комунальні послуги, як по квартирі ОСОБА_1 , так і по всьому будинку АДРЕСА_2 . Позивач вказував, що він виконав свої зобов`язання щодо надання житлово-комунальних послуг у повному обсязі, надавши відповідачу ці послуги своєчасно, однак ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання по їх оплаті. Відповідно до даних бухгалтерського обліку та інформації про особовий рахунок боржника за період з 01 серпня 2016 року по 10 вересня 2019 року сума основної простроченої заборгованості боржника перед заявником складає 9 199 грн 57 коп. Також позивач зазначав, що у зв`язку з прострочення відповідачем оплати послуг з 21 грудня 2018 року по 10 вересня 2019 року на основну суму боргу нараховано 3 % річних, інфляційні збитки та пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України ( далі - НБУ) відповідно до пункту 2.4 договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та ч.2 ст.625 ЦК України. З урахуванням наведеного, ТОВ «ЗАРАЗ-2» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у сумі 10 122 грн 73 коп., з яких: 9 199 грн 57 коп. - основної заборгованості, 913 грн 16 коп. - додатково нарахованої позивачем на суму заборгованості договірної пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також просив стягнути судовий збір у сумі 1 921 грн 00 коп. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2019 позов ТОВ «ЗАРАЗ-2»задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЗАРАЗ-2» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у загальному розмірі 10 112 грн 73 коп., яка складається з основної заборгованості у розмірі 9 199 грн 57 коп. та пені у розмірі 913 грн 16 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЗАРАЗ-2» судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Руденко І.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЗАРАЗ-2» у повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у сумі 6 800 грн 00 коп., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам, зокрема, квитанціям щодо добровільної оплати заборгованості за житлово - комунальні послуги у розмірі 12 287 грн 00 коп., що підтверджують відсутність заборгованості відповідача перед позивачем. Однак суд не мотивував у рішенні суду чому квитанції про сплату житлово - комунальних послуг не є доказами її фактичної сплати. Вказує, що у наданій позивачем довідці про нарахування та оплату житлово - комунальних послуг відсутні відомості про сплату відповідачем заборгованості відповідно до квитанції від 10 липня 2019 року на суму 1 000 грн 00 коп., а тому визначений позивачем розмір заборгованості викликає сумніви. Також зазначає, що у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг у розмір заборгованості з оплати житлово - комунальних послуг у сумі 9 199 грн 57 коп. позивачем врахована пеня. Проте, позивач заявив окремо вимоги про стягнення пені, що свідчить про її подвійне стягнення. Зауважує, що відповідач неодноразово зверталась до відповідача з запитом про отримання розрахунку заборгованості, проте такі вимоги проігноровані позивачем. Директор ТОВ «ЗАРАЗ-2» Левченко Ф.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що відповідачем не надано належних доказів, зокрема, акту звірки розрахунків погоджених з управителем та /або за підписом управителя, відповідно до яких можна було б встановити, що сума боргу на час ухвалення судом рішення зменшилась або погашена. Зазначає, що лише після ухвалення судом рішення в справі відповідач почала сплачувати заборгованість. Вказує, що у даному випадку відповідач сама створила ситуацію щодо накопичення заборгованості та не підписала запропоновану управителем додаткову угоду, відповідно до якої вносились зміни до основного договору щодо зміни прізвища відповідача, порушивши вимоги пункту 9.13 угоди, згідно з яким зобов`язувалась при зміні персональних даних надавати у найкоротші строки уточнену інформацію для внесення змін до договору про надання послуг з управління будинком. Також заперечує проти задоволення вимог відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 є адвокатом, а тому вважає, що укладення договору про надання правової допомоги зі своїм чоловіком Руденком І.С. є сумнівним фактом дійсного надання правової допомоги в сумі 6 800 грн 00 коп. З урахуванням наведеного просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Руденко І.С. в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки повідомлення 29 квітня 2020 року на їх офіційні електронні адреси, які містяться в матеріалах справи (а.с.205-206). Причини неявки не повідомили. Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи. Крім того, відповідач ОСОБА_1 була повідомлена апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи засобами телефонного зв`язку (а.с.207). За таких обставин, відповідач та її представник вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що відповідач зобов`язана цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів визнала неявку відповідача та її представника такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та підтримав обставини, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно рішення виконавчого комітету Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 липня 2016 року №237 ТОВ «ЗАРАЗ-2» визнано виконавцем житлово-комунальних послуг в АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 (а.с.26-27). 16 вересня 2016 року між ТОВ «ЗАРАЗ-2» та ОСОБА_1 (прізвище змінено на « ОСОБА_1 » на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 27 травня 2017 року) укладено договір № 333 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (а.с.17-24). Відповідно до пункту 2.4 договору, за несвоєчасне внесення на рахунок управителя плати, передбаченої цим договором, власник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої сум за кожний день прострочення, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, діючої у період за який сплачується пеня. Згідно наданих позивачем розрахунків, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги за період з 21 грудня 2018 року по 10 вересня 2019 року становить у загальному розмірі 10 122 грн 73 коп., яка складається із основної заборгованості у розмірі 9 199 грн 57 коп., договірної пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у загальному розмірі 913 грн 16 коп. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позов зазначала, що вона добровільно сплатила заборгованість за житлово - комунальні послуги у розмірі 12 287 грн 00 коп. На підтвердження вказаних обставин надала до суду: копію квитанції за вересень 2019 року на суму 7 446 грн 90 коп., копію квитанції № 177 від 18 жовтня 2019 року на суму 7 447 грн 00 коп., копію квитанції № 17980768 від 10 липня 2019 року на суму 1 000 грн 00 коп., копію квитанції № 25731188 від 15 жовтня 2019 року на суму 1 340 грн 00 коп., копію квитанції №21095315 від 20 серпня 2019 року на суму 1 500 грн 00 коп., копію квитанції № 23646878 від 20 вересня 2019 року на суму 1 000 грн 00 коп. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ЗАРАЗ-2», суд першої інстанції виходив із того, що надані відповідачем квитанції не підтверджують повного виконання зобов`язань по сплаті наданих житлово-комунальних послуг, що підтверджується наданими позивачем розрахунком заборгованості. Відповідачем не надано доказів на спростування обставин та розрахунків, наданих позивачем, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних та договірної пені у розмірі 10 112 грн 00 коп. Проте з такими висновками суду першої станції погодитись не можна з таких підстав. Відповідно до положень ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов`язує. Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, положення ст.322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Положеннями ст.ст.20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості. Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказаний правовий висновок є незмінним. Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18-ц (провадження №61-14819св20). Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як зазначалось вище, 16 вересня 2016 року між сторонами укладено договір № 333 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Доказів того, що ТОВ «ЗАРАЗ-2» не надавало послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 , в тому числі, квартири АДРЕСА_4 , власником якої є відповідач, або надає такі послуги у меншому обсязі, відповідач суду не надала, що є її процесуальним обов`язком відповідно до вимог ст.81 ЦПК України. Не містять таких доказів і матеріали справи. Також у справі відсутні докази, що ОСОБА_1 відмовлялась від послуг з управління багатоквартирним будинком, які надає ТОВ «ЗАРАЗ-2». Отже, відповідач має обов`язок оплатити вартість отриманих нею послуг. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за період з 21 грудня 2018 року по 10 вересня 2019 року у розмірі 9 199 грн 53 коп., з яких: 7124 грн 88 коп. - електропостачання; 2 009 грн 91 коп. - послуги з управління багатоквартирним будинком; 64 грн 78 коп. - пеня (а.с.10-11). Також позивачем надано розрахунок інфляційного збільшення суми боргу, 3% річних та договірної пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованих на суму основної заборгованості боржника, відповідно до якого розмір інфляційних втрат, 3% річних та договірної пені в загальному розмірі становить 913 грн 16 коп. (а.с.6-9). Проте, ТОВ «ЗАРАЗ-2»не обґрунтувало, на якій правовій підставі нараховано пеню у розмірі 64 грн 78 коп., а тому колегія суддів вважає, що її нарахування є подвійним стягненням. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення пені у розмірі 64 грн 78 коп. Також наданий позивачем розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги не містить відомостей про сплату ОСОБА_1 коштів у розмірі 1 000 грн 00 коп. згідно квитанції № 17980768 від 10 липня 2019 року (а.с.56). А відтак колегія суддів вважає, що заборгованість відповідача перед позивачемза житлово - комунальні послугиза період з 21 грудня 2018 року по 10 вересня 2019 рокустановила 8 134 грн 75 коп. (9 199,53 грн - 64,78 грн - 1 000 грн). З наданої відповідачем копії рахунку на сплату житлово - комунальних послуг №92251090 за вересень 2019 року, складеного ТОВ «ЗАРАЗ-2», вбачається, що борг відповідача станом на 01 жовтня 2019 року становив 8 199 грн 57 коп., а також позивачем нараховано поточні платежі: 367 грн 29 коп. - послуги з управління багатоквартирним будинком;220 грн 08 коп. - послуги з електропостачання, а всього - у розмір 8 786 грн 94 коп. (а.с.54). Разом з тим, з наданої відповідачем копії квитанції № 23646878 від 20 вересня 2019 року вбачається, що вона сплатила кошти за житлово - комунальні послуги у розмірі 1 000 грн 00 коп. (а.с.59), однак вказана сума не була врахована позивачем у рахунку на сплату житлово - комунальних послуг №92251090 за вересень 2019 року, а відтак розмір боргу відповідача становив 7 134 грн 75 коп. (8134,75 грн - 1000 грн). Також згідно наданих відповідачем копій квитанцій вбачається, що вона вносила плату за житлово - комунальні послуги згідно квитанцій: № 177 від 18 жовтня 2019 року на суму 7 447 грн 00 коп., № 25731188 від 15 жовтня 2019 року на суму 1 340 грн 00 коп., а всього на суму 8 787 грн 00 коп. (а.с.55, 57). Таким чином станом на день постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення ОСОБА_1 повністю сплатила наявну у неї заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка виникла за період з 21 грудня 2018року по 10 вересня 2019 року, а також сплатила суму інфляційних втрат, 3% річних та договірної пені у загальному розмірі 913 грн 16 коп. Проте суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів відповідача та не надав належну оцінку наданим нею доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність заборгованості у ОСОБА_1 перед ТОВ «ЗАРАЗ-2» на час постановлення оскаржуваного рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, заочне рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ЗАРАЗ-2» про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та договірної пені, з наведених вище підстав. Що стосується прохання представника відповідача в апеляційній скарзі про стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 6 800 грн 00 коп., то воно не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Частиною 1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч.1 ст.1 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Велика Палата Верховного суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 сформулювала такий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що 18 червня 2019 року між адвокатом Руденком І.С. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №81, за умовами якого адвокат Руденко І.С. на умовах платності зобов`язався надавати ОСОБА_1 правову допомогу (а.с.60). Того ж дня, між адвокатом Руденком І.С. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, у пункті 1 якого зазначено, що гонорар адвоката становить 6 800 грн 00 коп. 30 жовтня 2019 року між адвокатом Руденком І.С. та ОСОБА_1 було складено акт прийому - передачі виконаних робіт, згідно з яким адвокатом Руденком І.С. надано, а ОСОБА_1 прийнято такі роботи: надання правової консультації, написання адвокатського запиту від 24 жовтня 2019 року, складення відзиву на позовну заяву (а.с.62). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №142 від 30 жовтня 2019 року на суму 6 800 грн 00 коп. За змістом п.п.10 п.2 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29 грудня 2017 року № 148, касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Бланк прибуткового касового ордера (форма № КО-1) затверджено «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення) і є первинним документом, який використовується для оформлення надходжень грошових коштів у касу підприємства. Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнюються бухгалтером (відповідальною особою установи/підприємства, на яку покладено обов`язок з оформлення цих документів) у будь-який спосіб, який забезпечив би належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, які вносять або одержують готівку, забороняється. Приймання і видача готівки за касовими ордерами проводиться тільки в день їх складання. Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються. Реквізити у видатковому ордері «Одержав», «Дата», «Сума», «Підпис одержувача», дані документа, що засвідчує особу отримувача (які заповнюються отримувачем готівки) та в прибутковому ордері «Прийнято від» не заповнюються в касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених установою/підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі). Інші реквізити в касових ордерах та видаткових відомостях є обов`язковими до заповнення. Проте вищевказана копія квитанції до прибутково касового ордеру №142 від 30 жовтня 2019 року не може бути прийнята до уваги, оскільки зазначений бухгалтерський документ не містить всіх обов`язкових реквізитів, передбачених «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №

148. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «ЗАРАЗ-2» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 800 грн 00 коп.. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Звертаючись до суду із апеляційною скаргу відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп., який підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 (а.с.159). Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Руденка Ігоря Сергійовича - задовольнити частково. Заочне рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних та договірної пені - відмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-2» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2881 грн 50 коп. У стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-2» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6800 грн 00 коп. - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: