Постанова 4818 № 645/396/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року м. Харків справа № 645/396/20 провадження № 22-ц/818/1809/21 № 22-ц/818/3038/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Харківська міська рада, третя особа ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Шарка О.П.; представника Харківської міської ради Хрущ Є.І. на додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Шарка О.П., УСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради (далі ХМР), третя особа ОСОБА_2 , в якому просила суд встановити факт її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 у період з 24.10.1977 по час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 54/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на день смерті була власником 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житловий будинок від 16.04.1997. Співвласником іншої частини є ОСОБА_2 , якій мати позивача подарувала 46/100 часток будинку на підставі договору дарування від 17.05.2001. З 24.10.1977 позивач постійно проживає в будинку АДРЕСА_1 . 01.07.2004 вона зареєструвала своє місце мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , однак в наведеному будинку мешкати не змогла, оскільки в ньому мешкають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які чинять їй препони. Позивач зазначає, що факт її постійного проживання з матір`ю підтверджується довідками відповідних медичних установ. На час смерті матері - ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з нею, доглядала її, а тому, на думку позивача, фактично прийняла спадщину. 20.12.2019 позивач звернулася до приватного нотаріуса ХМНО Матейченко О.В., однак, у заведені спадкової справи їй було відмовлено у зв`язку з ненаданням доказів проживання однією сім`єю, а також у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харковавід 11 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть №65 від 02.01.2019 року) у період з 24.10.1977 по 02.01.2019. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що факт проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_3 у період з 24.10.1977 по час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 найшов своє підтвердження у ході судового розгляду. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у спадкодавця права власності на спадкове майно - 54/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на спадкове майно. При цьому зазначив, що така відмова не позбавляє позивача права у встановленому законом порядку звернутися до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав та провести відповідну державну реєстрацію. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, якою просить рішення Врунзенського рвйонного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року скасувати в частині відмови та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи; суд не дослідив всі докази у справі, у зв`язку з чим прийшов до невірних висновків, чим порушив норми процесуального права. Так, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ХМБТІ») листом «про надання відповіді» від 01.06.2020 №483004-12/19 повідомив, що згідно наявних архівних матеріалів реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 проведено КП «ХМБТІ» ХМР за ОСОБА_3 на підставі дублікату свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 16.04.1997 ЖЕО Фрунзенського району м. Харкова: дублікат видано 19.04.2000. Оскільки ОСОБА_3 вже отримала дублікат свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, то позивач позбавлена права на отримання його ще раз, оскільки дублікат видається один раз. За таких обставин вона може лише звернутися до суду на підставі статті 392 Цивільного кодексу (далі ЦК) України. Посилаючись на Регламент взаємодії виконавчих органів ХМР та КП «ХМБТІ» при реалізації положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відсутність реєстрації права власності за спадкодавцем ОСОБА_3 , оскільки інформація щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, надається КП «ХМБТІ». Така інформація щодо наявності зареєстрованих прав за спадкодавцем ОСОБА_3 є в КП «ХМБТІ» та була надана до суду на відповідну ухвалу. Апелянт вказує, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності стало те, що 20.12.2019 вона звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (далі ПН ХМНО) Матейченко О.В., однак у заведенні спадкової справи їй було відмовлено у зв`язку з ненаданням доказів проживання однією сім`єю, а також у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом повернуто Фрунзенському районному суду м. Харкова для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Ухвала мотивована тим, що частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 суд у рішенні від 11.12.2020 питання про розподіл судових витрат між сторонами не вирішив. Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. Додаткове рішення мотивовано тим, що при ухваленні рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року по даній справі не вирішено питання щодо стягнення судових витрат по сплаті судового збору. Результати вирішення спору дають підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати щодо розгляду справи пропорційно до задоволеної частини вимог. Оскільки позов задоволено щодо однієї вимоги з відповідача слід стягнути судові витрати в розмірі 840,80 грн. за вимоги немайнового характеру. Представником ХМР Хрущ Є.І. подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яким він просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін; витрати покласти на позивача. Відзив обгрунтовано тим, що рішення суду нєзаконним і обгрунтованим, прийнятим у відповідності до вимог норм процесуального, матеріального права, доводи ж апеляційної скарги є необгрунтованими. Так, позивачем не надано до суду постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, отже позивачем не доведено факту відмови нотаріуса від проведення нотаріальних дій. Також порушення прав позивача та, як наслідок, необхідність їх судового захисту не встановлено, оскільки вона не зверталась в установленому законом порядку до компетентних органів для оформлення своїх прав на спадкове майно та не позбавлена можливості такого звернення у майбутньому. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку не має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Позивачем не було вжито заходів для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а тому звернення до суду з позовом про визнання права власності є передчасним. Також, остання технічна інвентаризація домоволодіння по АДРЕСА_1 проводилась 2001 року, і в зв`язку з таким тривалим терміном існування житлового будинку на даний час, збереження його технічних характеристик ставиться під сумнів. Посилаючись на пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», представник ХМР зазначає, що при ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно, витрати на оплату судового збору в повному обсязі покладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки. Отже, судовий збір має бути стягнуто саме з позивача. Також представником ХМР подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року, яке він просить скасувати і постановити нове рішення, яким судовий збір залишити за позивачем як спадкоємцем. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції не було повідомлено ХМР про дату, час та місце судового засідання, чим порушено право відповідача на захист прав та інтересів територіальної громади м. Харкова. Окрім того, позивачем не заявлялись вимоги про стягнення судових витрат з ХМР. Отже, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд мав повернути позивачу сплачений ним судовий збір з державного бюджету, а не покладати його на ХМР. Крім того, згідно пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», при ухваленні рішення за вимогами про право спадкоємців на майно, витрати на оплату судового збору вповному обсязіпокладаються на кожного спадкоємця пропорційно до виділеної йому частки. Судом першої інстанції указані вимоги не враховані. ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ХМР, якою свою апеляційну скаргу просила задовольнити. Вказала, що факт наявності прав власності ОСОБА_3 на 54/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 встановлений та підтверджений листом КП «ХМБТІ» від 01.06.2020 №483004-12/19. Апелянт заперечує проти необхідності надання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 не може звернутися до нотаріуса, оскільки пропущено строк, а також у зв`язку з тим, що спадкодавець за життя вже отримала дублікат свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, а тому позивач позбавлена можливості отримати його знову. Вважає, що заперечення ХМР, викладені у відзиві на апеляційну скаргу нічим не підтверджені, грунтуються на припущеннях та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Згідно статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, в зв`язку з чим судом апеляційної інстанції не переглядається. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг, поданого відзиву на апеляційну скаргу і відповіді на неї в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №2712, згідно якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_8 , батьками якої є ОСОБА_9 і ОСОБА_3 ; а також копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , актовий запис №436, згідно якого після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 взяла прізвище ОСОБА_10 (а.с. 5). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 2 січня 2019 року зроблено відповідний актовий запис №65, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №65 (а.с. 6). Згідно дублікату свідоцтва на правоособистої власності на жилий будинок від 16.04.1997, виданого Районним житловим експлуатаційним об`єднанням Фрунзенського району Виконавчого комітетуФрунзенської районної Ради депутатів трудящих, ЖЕО Фрунзенського району посвідчено, що в цілому житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві особистої власності. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Фрунзенської районної ради народних депутатів №33/2 від 18.02.1997 про затвердження технічного стану житлового будинку літ. «А-1» (квартира АДРЕСА_3 взамін свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 13.01.1978. Дублікат свідоцтва, що має силуоригіналу, видано 19.04.2000 (а.с. 8). Відповідно до договору дарування від 17.05.2001, посвідченого ПН ХМНО Бєсєдою Т.Д., зареєстрованого в реєстрі за №2-1386, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 46/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 9). Згідно листа КП «ХМБТІ» ХМР від 01.06.2020 №483004-12/19 «Про надання інформації», наданого на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 про надання інформації щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , облікові архівні матеріали на нерухоме майно, які знаходяться на зберіганні в КП «ХМБТІ» ХМР не містять актуальну інформацію про зареєстроване право власності, оскільки КП «ХМБТІ» ХМР здійснювало владні повноваження щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у м. Харкові до 01.01.2013. Згідно наявних архівних матеріалів реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 проведено КП «ХМБТІ» ХМР за ОСОБА_3 на підставі дублікату свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого 16.04.1997 ЖЕО Фрунзенського району м. Харкова; дублікат видано 19.04.2000 (а.с. 61). Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (стаття 1218 ЦК України). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України). Порядок спадкування за заповітом, за законом та оформлення права на спадщину врегульовано главами 85, 86, 89 ЦК України. Згідно статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно вимог статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Матеріали справи містять копію листа ПН ХМНО Матейченко О.В. від 20.12.2019 №460/01-16 «Про надання роз`яснень» на звернення ОСОБА_1 від 20.12.2019, згідно якого враховуючи відсутність у паспорті ОСОБА_1 відмітки про реєстрацію місця проживання разом із ОСОБА_3 на день її смерті, для заведення спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на 54/100 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , їй необхіднонадати оригінал документа, що підтверджує право спільної часткової власності померлої на вищевказаний житловий будинок, та довідку органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання ОСОБА_1 на день смерті матері було зареєстровано за однією адресою. Повідомлено, що у разі ненадання указаних документів у нотаріуса немає правових підстав для заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину, і ОСОБА_1 необхідно буде звернутися до суду для встановлення факту проживання на день смерті за однією адресою із спадкодавцем та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування (а.с. 21). Згідно листа № 2878/01-16/П від 19.11.2020 «щодо спадкової справи» за підписом заступника завідувача Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, надісланого на виконання ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.09.2020 про витребування з Дванадцятої Харківської міської державної нотаріальної контори копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора є правонаступником Дванадцятої Харківської міської державної нотаріальної контори згідно наказу Міністерства юстиції України №3623/5 від 19.11.2018.Згідно відомостей алфавітної книги обліку та реєстрації спадкових справ Дванадцятої Харківської міської державної нотаріальної контори за 2019 рік та відомостей алфавітних книг обліку та реєстрації спадкових справ Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори за 2019-2020 роки, спадкова справа після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась, заяви про прийняття або про відмову від спадщини не подавались,свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 86). Матеріали справи відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину не містять. Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Статею 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину або відмова у видачі такого свідоцтва. Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано та матеріали справи їх не містять. Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі викладеного, враховуючи відсутність доказів звернення позивача до нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, а також доказів відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування зазаконом. При цьому, позивач не позбавлена можливості оформити свідоцтво про право на спадщину у визначеному законом порядку, звернувшись до нотаріальної контори. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення. При вирішенні справи районний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Апеляційна скарга, подана представником ХМР на додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір». Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення судами окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат понесених позивачем в частині задоволених позовних вимог за рахунок відповідача, оскільки такі документально підтверджені, а їх відшкодування відповідає правилам частини 1 статті 141 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги з посиланням на необхідність повернення позивачу сплаченого судового збору пропорційно задоволених позовних вимог з державного бюджету, а не покладення його на відповідача, на підставі пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони (якою є Харківська міська рада) понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27 січня 2020 року у справі №642/4402/17 (провадження №61-45118св18). На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності додаткового рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного додаткового рішення. За викладених обставин колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду без змін. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника Харківської міської ради Хрущ Є.І. залишити без задоволення. Додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 31 травня 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді С.С. Кругова Н.П. Пилипчук