Постанова 4875 № 922/4114/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "31" травня 2021 р. Справа № 922/4114/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В. секретар судового засідання Євтушенко Є.В. за участю представників: від позивача Єфременко О.О. (адвокат), за довіреністю та свідоцтвом; від відповідача Туревський М.М. (адвокат), за довіреністю та свідоцтвом; розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ вх. № 1076 Х/З на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2021р. у справі № 922/4114/20 (суддя Суслова В.В., повний текст складено та підписано 16.03.2021р.) за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс Плюс, м. Харків про стягнення 1 407 792,30 грн. ВСТАНОВИЛА: 18.12.2020 Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі АТ НАК Нафтогаз України, позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс Плюс (далі ТОВ Жилсервіс Плюс, відповідач) основного боргу в сумі 1 026 571,77 грн., пені в сумі 248 260,28 грн., 3 % річних в сумі 80 640,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 52 319,39 грн. за договором постачання природного газу № 1547/18-ТЕ-32 від 10.10.2018. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив вимоги п. 6.1 зазначеного договору, у зв`язку з чим позивачем здійснені означені нарахування на прострочену заборгованість. Рішенням господарського суду Харківської області від 16.03.2021 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг в сумі 964 500,00 грн., пеню в сумі 248 260,28 грн., 3 % річних в сумі 80 640,86 грн., інфляційні втрати в сумі 52 319,39 грн. та судовий збір в сумі 20 185,80 грн.; в частині стягнення основного боргу в сумі 36 571,77 грн. відмовлено; в частині стягнення основного боргу в сумі 25 500,00 грн. закрито провадження у справі. Крім того, даним рішенням суду розстрочено боржнику виконання цього рішення строком на 12 місяців шляхом погашення рівними частинами (остання оплата на суму 113 825,50 грн. до 28.02.2022). Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що: - позивачем та матеріалами справи доведено порушення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ, проте при здійсненні розрахунку позовних вимог не враховано проведення відповідачем 29.10.2020 та 30.10.2020 оплат на загальну суму 36 571,77 грн., що стало підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині; - після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено 25 500,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором, чим обумовлено закриття провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України; - з огляду на фінансовий стан боржника, наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення, ступінь вини відповідача у порушенні зобов`язання, цільове споживання поставленого газу та напрямок діяльності підприємства відповідача суд першої інстанції дійшов висновку щодо розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині розстрочення його виконання боржником, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення ГСХО від 16.03.2021 у справі № 922/4114/20 в наведеній частині та ухвалити відповідне нове рішення про відмову у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник стверджує, що до свого клопотання відповідачем не було надано доказів наявності тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України та п. 7.2 постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», а саме доказів загрози банкрутства, доказів відсутності коштів на банківських рахунках, доказів відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення. На думку позивача, наведений відповідачем у заяві про розстрочення виконання рішення перелік обставин (тяжкий фінансово-економічний стан, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значну заборгованість контрагентів та населення) не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. За доводами апеляційної скарги, надані відповідачем докази скрутного фінансового становища є тільки одним з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства. До того ж, ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки у протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін. Скаржник вважає, що відповідачу як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно нерухомі та рухомі речі (будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, грошові кошти, цінні папери, майнові права тощо). На підтвердження заяви розстрочення виконання рішення відповідачем надано інформацію щодо дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства, проте виписок з банківських установ, в яких відповідачем відкриті рахунки, про рух по них коштів не надано, докази на підтвердження відсутності майна у відповідача теж відсутні. До того ж, дебіторська заборгованість навпаки свідчить про наявність у відповідача фінансового ресурсу, який не залучений у його господарську діяльність. Водночас, відповідачем не подано доказів на підтвердження того, що ним вживаються заходи по стягненню сум дебіторської заборгованості, а також не наведено обставин, які б свідчили про неможливість її стягнення. У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 строк (враховуючи дату її отримання стороною), від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. 28.05.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи платіжного документу на підтвердження оплати чергового платежу згідно з графіком, встановленим оскаржуваним рішенням суду. Представник позивача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі. Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2018 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як постачальником, та ТОВ "Жилсервіс Плюс", як споживачем, укладений договір №1547/18-ТЕ-32 постачання природного газу. Також, між сторонами були укладені наступні додаткові угоди до договору: № 1 від 22.10.2018; №2 від 27.10.2018; №3 від 01.11.2018; №4 від 27.11.2018; №5 від 18.03.2019; №6 від 29.03.2019; № 7 від 18.04.2019; № 8 від 23.04.2019№ 9 від 22.05.2019; № 10 від 30.05.2019; № 11 від 25.06.2019; № 12 від 25.06.2019; № 13 від 22.07.2019; № 14 від 30.08.2019; № 15 від 12.09.2019. За умовами п.1.1. договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Згідно з п.1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Пунктом 5.1. договору, з урахуванням додаткової угоди № 4 до договору, встановлено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. За умовами пункту 7.2. договору (в редакції додаткової угоди № 4), у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 5378704,55 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: - від 31.10.2018 за жовтень 2018 року на суму 84674,26 грн.; - від 30.11.2018 за листопад 2018 року на суму 736289,02 грн.; - від 31.12.2018 за грудень 2018 року на суму 1355303,06 грн.; - від 31.01.2019 за січень 2019 року на суму 1430271,35 грн.; - від 28.02.2019 за лютий 2019 року на суму 1065763,39 грн.; - від 31.03.2019 за березень 2019 року на суму 706119,13 грн.; - від 30.04.2019 за квітень 2019 року на суму 284,34 грн. В обґрунтування позову позивач стверджує, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводилися не своєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 1 026 571,77 грн., за прострочення сплати якої позивачем нараховано й заявлено до стягнення пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. За змістом статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Матеріали справи свідчать про те, що за договором від 10.10.2018 позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 5 378 704,55 грн., за який відповідач розрахувався не у повному обсязі. На підтвердження проведення часткової оплати позивачем до суду надані банківські виписки по рахунку за період з 07.11.2018 по 15.10.2019, згідно з якими сума основного боргу відповідача складає 1 026 571,77 грн. Проте, з наданих відповідачем банківських виписок (т.2 а.с. 60-61), вбачається, що 29.10.2020 ТОВ «Жилсервіс Плюс» на рахунок позивача було перераховано 16 571,77 грн., а 30.10.2020 20 000,00 грн., як оплату за постачання природного газу за договором № 1547/18-ТЕ-32 від 10.10.2018. Тобто, сума основного боргу у розмірі 36 571,77 грн. перерахована відповідачем ще до моменту звернення позивача з цим позовом до суду, але дана оплата не враховувалася позивачем під час здійснення розрахунку суми основного боргу, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 36 571,77 грн., та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Крім того, після відкриття провадження у справі, відповідачем 25.01.2021 на виконання умов договору № 1547/18-ТЕ-32 від 10.10.2018 сплачено позивачеві суму боргу у розмірі 25 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 45 від 25.01.2021, внаслідок чого судом першої інстанції обґрунтовано закрито провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору. Оскільки доказів сплати в добровільному порядку решти боргу в сумі 964 500,00 грн. відповідачем місцевому господарському суду не надано, наявність та розмір якого відповідач не заперечував, тому господарський суд Харківської області правомірно задовольнив позов в цій частині та стягнув з ТОВ «Жилсервіс Плюс» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 964 500,00 грн. В частині вирішення спору щодо основного боргу рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується. Посилаючись на прострочення оплати спожитого природного газу відповідачем та порушення ним умов договору, позивач розрахував 3 % річних в сумі 80 640,86 грн. за загальний період з 26.12.2018р. по 30.09.2020 р. та інфляційні втрати в сумі 52 319,39 грн. за період з 26.01.2019р. по 30.09.2020р. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши розрахунок позивача, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 80 640,86 грн. й інфляційних втрат в сумі 52 319,39 грн. Крім того, позивачем на підставі умов п. 7.2 договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 248 260,28 грн. за загальний період з 26.12.2018 р. по 25.11.2019 р. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. З огляду на вимоги ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. За приписами п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Перевіривши правильність нарахування пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 248 260,28 грн. Рішення суду від 16.03.2021 в частині вирішення спору щодо 3 % річних, інфляційних втрат та пені сторонами в апеляційному порядку не оскаржено. Підставою апеляційного оскарження позивачем рішення суду у справі № 922/4114/20 стало його непогодження із задоволенням місцевим господарським судом клопотання відповідача про надання йому розстрочки виконання рішення суду рівними частинами на 12 місяців. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що протягом багатьох останніх років ТОВ "Жилсервіс Плюс" здійснює придбання природного газу для потреб дахових котельних багатоквартирних житлових будинків по пр. Науки, 45-Б та 45/3 у м. Харкові, власниками яких є всі власники квартир в цих будинках. Придбання газу здійснюється виключно на користь та в інтересах мешканців цих будинків. Товариство з обмеженою відповідальністю "Жилсервіс Плюс" не отримує прибуток від "діяльності" пов`язаної із закупівлею природного газу для потреб опалення в будинках, а отримує виключно компенсацію (відшкодування) від власників квартир та нежитлових приміщень фактично понесених витрат. Відшкодування таких витрат здійснюється із значним запізненням та не в повному обсязі. Відповідач також зазначає, що фінансовий стан ТОВ "Жилсервіс Плюс" не дозволяє погасити суму заборгованості за договором № 1547/18-ТЕ-32 від 10.10.2018 одним платежем (одномоментно). Згідно із фінансовою звітністю підприємства станом на 01.10.2020 у ТОВ "Жилсервіс Плюс" відсутній прибуток, а збиток (код рядка 2350) складає 595,8 тис. грн. Разом з цим, відповідачем вживаються всі можливі заходи щодо погашення заборгованості за договором № 1547/18-ТЕ-32 від 10.10.2018, що підтверджується фактом часткового погашення боргу. При цьому, відповідач вважає, що розстрочення сплати заборгованості є розумним способом дотримання балансу інтересів позивача та відповідача, оскільки у випадку надання розстрочки, ТОВ "Жилсервіс Плюс" зможе реально погасити заборгованість, а НАК "Нафтогаз України" отримує належні йому грошові кошти. В іншому випадку, виконання рішення буде неможливим та призведе до арешту рахунку відповідача, зважаючи на те, що відповідач не здійснює іншої діяльності, окрім закупівлі газу з подальшою компенсацією від мешканців будинку (без отримання прибутку), а майно у відповідача, за рахунок якого можна виконати рішення суду, відсутнє. Разом з цим, відповідач звертає увагу, що в ухвалі господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі № 922/1785/18, яка на теперішній час набрала законної сили, встановлено, зокрема, що єдина "діяльність", яку здійснює ТОВ "Жилсервіс Плюс" - це закупівля природного газу для потреб опалення, за яку воно не отримує прибутку, а отримує виключно компенсацію (відшкодування) від власників квартир та нежитлових приміщень фактично понесених витрат. Так само, при розгляді справи № 520/8312/19, Харківський окружний адміністративний суд в рішенні від 12.11.2019 (яке набрало законної сили 05.03.2020) також вказав, що ТОВ "Жилсервіс Плюс" здійснює виключно закупівлю природного газу для потреб опалення та отримує компенсацію (без прибутку). Даними судовими рішеннями були встановлені обставини, які підтверджують неможливість сплати одночасно (одним платежем) всієї суми заборгованості. В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається і на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2019 у справі № 922/2191/19 (набрало законної сили 28.11.2019) ТОВ "Жилсервіс Плюс" було надано розстрочення виконання рішення щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 1 000 368,45 грн., пені у розмірі 167 148,53 грн., 3% річних у сумі 56 022,34 грн., інфляційних втрат у розмірі 137 372,33 грн. та судового збору у розмірі 20 413,67 грн. (загальна сума 1 381 325,32 грн.) строком на 12 місяців. Суди апеляційної і касаційної інстанцій погодилися з висновками суду першої інстанції та залишили рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2019 у справі № 922/2191/19 без змін. У відзиві на позов відповідач наголошує, що саме розстрочення виконання рішення в аналогічній справі № 922/2191/19 забезпечило реальність його виконання, на підтвердження чого ним до матеріалів справи надано копії відповідних платіжних доручень та підписаний позивачем акт звіряння розрахунків. Тобто за доводами відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 922/2191/19 погодився з тим, що суди попередніх інстанцій прийшли до правильних висновків про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами з огляду на встановлені фактичні обставини справи: - важкий фінансовий стан ТОВ "Жилсервіс Плюс" та наявність конкретних та об`єктивних обставин, що унеможливлюють сплату одночасно всієї суми заборгованості; - в ухвалі господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у справі № 922/1785/18 встановлено, що Товариство не отримує прибуток від діяльності, пов`язаної із закупівлею природного газу для потреб опалення в будинку, та відтак знаходиться у скрутному матеріальному положенні, що підтверджується відповідним фінансовим звітом; - несвоєчасна сплата за природний газ зумовлена виключно ненадходженням сум компенсацій від власників квартир та нежитлових приміщень. Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю. Згідно з п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). За приписами п. 7.2. даної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції"). У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Півень проти України" дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини". При цьому, за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013р. у справі №1-7/2013, до обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності товариства є комплексне обслуговування об`єктів. Як зазначено вище, в межах справи № 922/2191/19 господарськими судами встановлені обставини, якими обумовлено винятковість випадку та ускладнення виконання рішення ГСХО від 16.09.2019 у справі № 922/2191/19, які також покладені відповідачем в підстави згаданого клопотання у цій справі, зокрема: - збитковість підприємства та відсутність прибутку при виконанні укладеного з позивачем договору; - наявність конкретних та об`єктивних обставин, що унеможливлюють сплату одночасно всієї суми заборгованості; - несвоєчасна сплата за природний газ зумовлена виключно надходженнями сум компенсацій від власників квартир та нежитлових приміщень; - відповідач не ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань та вживає заходів з метою погашення заборгованості перед позивачем, про що свідчать вищезгадані оплати та ін. При цьому, судова колегія наголошує, що досліджені в межах справи № 922/2191/19 обставини щодо скрутного фінансового становища, специфіки діяльності товариства та механізму оплат на момент прийняття оскаржуваного рішення у справі № 922/4114/20 не зазнали істотних змін. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В апеляційній скарзі скаржником не враховано, що переважна кількість обставин, на які відповідач посилався у відзиві на позов, вже досліджувалися та оцінювалися господарськими судами в межах інших подібних справ, а тому не потребують доказування в межах справи № 922/4114/20, у зв`язку з чим доводи АТ «НАК «Нафтогаз України» про ненадання відповідачем до матеріалів справи певних доказів не приймаються до уваги. Таким чином, відповідачем доведено, що надання розстрочення у даному випадку по сплаті заборгованості перед позивачем дозволить в повній мірі виконати грошове зобов`язання та уникнути в подальшому порушення платіжної дисципліни. Судовою колегією також враховується, що на стадії апеляційного провадження відповідачем до матеріалів справи надані копії платіжних документів, які свідчать про виконання ним оскаржуваного рішення згідно із встановленим у ньому графіку розстрочки. Отже, обставини, наведені відповідачем в підтвердження свого скрутного становища, є винятковими і ускладнюють виконання рішення. Обґрунтованість та доведеність зазначених обставин відповідачем обумовлюють доцільність розстрочення рішення господарського суду та дотримання балансу інтересів сторін, реальні наміри відповідача виконати боргові зобов`язання перед позивачем, оскільки на даному етапі примусове стягнення усієї суми боргу може привести до несприятливих наслідків діяльності підприємства відповідача і поставить під загрозу можливість відновлення становища (промерзання стін будинків, руйнування комунікацій, загрозливий для здоров`я температурний режим в квартирах у наступному опалювальному сезоні). Судом першої інстанції враховано ступінь вини відповідача у виникненні цього спору, а надання відповідачеві можливості розстрочити виконання рішення не призведе до істотного порушення гарантованих ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. прав позивача на отримання коштів і тим самим, захисту майнового права та його інтересу, у зв`язку з чим місцевий господарський суд на законних підставах задовольнив клопотання ТОВ Жилсервіс Плюс, надавши розстрочку виконання рішення суду в межах, встановлених вимогами ч. 5 ст. 331 ГПК України. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284, 331 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2021р. у справі № 922/4114/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів. Повний текст постанови складено 31.05.2021 Головуючий суддя В.І. Пушай Суддя Д.О. Попков Суддя О.В. Стойка