Постанова 4875 № 910/1492/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" травня 2021 р. Справа № 910/1492/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А. , суддя Хачатрян В.С. за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О. за участю представників учасників справи: позивача не з`явився відповідача Кузьмін Д.Л. розглянувши апеляційну скаргу ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс", м. Кременчук (вх.№1024П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20, повний текст якого складено та підписано 05.03.2021 суддею Білоусовим С.М. у приміщенні господарського суду Полтавської області за позовом ПрАТ "Холдингова компанія "Укрспецтехніка", м. Київ, до ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс", м. Кременчук, про стягнення 2 125 085,20 грн. та розірвання договору, ВСТАНОВИЛА: Позивач - Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" про стягнення 2 125 085,20 грн. та розірвання договору № 40/3 від 11.07.2017. Позивач в обгрунтування позову зазначає, що відповідач умови договору № 40/3 від 11.07.2017 року не виконав, товар не поставив. Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2020 (суддя Пінчук В.І.) відкрито провадження у справі № 910/1492/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.03.2020. Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2020 (суддя Пінчук В.І.) справу № 910/1492/20 за позовом приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" про стягнення 2 125 085,20 грн. та розірвання договору № 40/3 від 11.07.2017 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Полтавської області. Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Молодогвардійців, 10, код ЄДРПОУ 38842832) на користь ПрАТ "Холдингова компанія "Укрспецтехніка", 01010, м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-а; 03022, м. Київ, вул. Трутенка, 2, код ЄДРПОУ 23724999) - 1 014 000,00 грн. боргу, 122 694,00 грн. пені, 67 917,50 грн. 3% річних, 150 987,04 грн. інфляційних нарахувань, 20 333,98 грн. судового збору та 135 559,52 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги. В іншій частині позову - відмовлено. ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс", м. Кременчук із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20 в частині стягнення з ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" на користь ПрАТ "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" 122 694,00 грн. пені та 135 559,52 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги, та в цій частині прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні таких вимог. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що як підставу для часткового задоволення вимоги позивача про стягнення пені, суд першої станції послався на додаткову угоду №1 від 01.02.2018 до спірного договору поставки, пунктом 6.3. якої передбачено нарахування пені за прострочення поставки товару, оскільки сам договір не містив таких умов. Як вірно зазначено судом першої інстанції, додатком №2 від 01.02.2018 до спірного Договору сторони засвідчили новацію зобов`язань із поставки товару на повернення попередньої оплати, яким не передбачено штрафних санкцій, тому нарахування пені не може здійснюватися після 01.02.2018. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції помилково нараховано пеню за період із моменту прострочення поставки товару відповідачем з 03.10.2017 по 31.01.2018. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції навіть за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд мав право частково або повністю відмовити позивачу у стягненні таких витрат, оскільки розмір таких витрат, на думку апелянта, є необґрунтованим, не є пропорційним до предмета спору, позивачем, на думку апелянта, завищено позовні вимогу на суму пені, у зв`язку з цим, апелянт просить відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/1492/20, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 27.04.2021. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 оголошено про перерву у судовому засіданні до 24.05.2021. В судове засідання 24.05.2021 представник позивача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, про що свідчать відомості з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта». Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2017 року між приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційним підприємством "Автоєвроальянс" (відповідач) було укладено договір № 40/3 (договір), у відповідності до якого п. 1.1. продавець зобов`язується продати, а покупець - сплатити й прийняти на умовах DDU, м. Київ (згідно "Инкотермс - 2010"), товар у номенклатурі, в загальній кількості та за ціною, що вказані у додатку № 1 від 11 липня 2017 року до цього договору. Додатком № 1 від 11.07.2017 до договору № 40/3 від 11.07.2017 визначено товар, який відповідач повинен поставити позивачу, а саме: автомобіль ALTV Pick-up Simple Cabine в кількості 1 шт. на суму 1 014 000,00 грн. Пунктом 2.2. договору загальна сума договору складає 1 014 000,00 грн. Згідно п. 3.2. договору покупець здійснює розрахунок за товар шляхом 100% попередньої сплати протягом 3-ти банківських днів від дати виставлення рахунку на оплату. На виконання даного пункту договору відповідач виставив рахунок на оплату № 8 від 03.08.2017 на суму 1 014 000,00 грн. Як зазначає позивач, на виконання взятих на себе зобов`язань за договором, на поточний рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в сумі - 1 014 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1622 від 03 серпня 2017 року та випискою із банку про операції за 03 серпня 2017 року. Згідно п. 4.1. договору встановлено, що строк постачання товару - впродовж 60 календарних днів від дати надходження платежу у розмірі 100% оплати на розрахунковий рахунок продавця. Як вбачається з наданих позивачем документів, поставка товару впродовж зазначеного строку відповідачем здійснена не була. 23.01.2018 позивач листом № 28-У повідомив відповідача, що не має змоги отримати товар, оскільки він не пройшов всі митні процедури, а тому наполягає на поверненні суми попередньої оплати. 01.02.2018 сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору, якою передбачено відповідальність за невиконання умов договору. 01.02.2018 між сторонами було укладено додаток № 2 до договору № 40/3 від 11.07.2017, який передбачає, що продавець повертає покупцю кошти отримані в якості попередньої оплати за товар в сумі 1 014 000,00 грн. та сплачує покупцю штрафні санкції з урахуванням: - встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 31 757,55 грн. - 3% річних від простроченої суми - 9 584,38 грн. Також п. 1.4. додатку № 2 від 01.02.2018 до договору № 40/3 від 11.07.2017 передбачено, що продавець повертає кошти в строк до 28.02.2018. Однак, як вказує позивач у своїй позовній заяві, відповідний обов`язок відповідачем виконаний не був, кошти не повернув, товар не поставив. Враховуючи вищевикладене, вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вимогою про повернення 1 014 000,00 грн. передоплати, 859 872,00 грн. пені, 180 539,20 грн. інфляційних нарахувань та 70 674,00 грн. 3 % річних. Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі. У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК) України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписом ч. 1 ст. 628 ЦК У країни, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з вимогами ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору провів оплату в сумі 1 014 000,00 грн., як доказ надав платіжні доручення (т. 1 а.с. 30). Відповідач у встановлений договором строк товар позивачу не поставив. Частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Сторонами укладено додаток № 2 від 01.02.2018 до договору, яким передбачено повернення попередньої оплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. За змістом частини 2 статті 11 та частини 2 статті 604 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини; сторони можуть в договірному порядку замінити первісне зобов`язання новим зобов`язанням, що за своєю суттю є новацією зобов`язань сторін первісного правочину, який припиняється з виникненням між сторонами нових зобов`язань на погоджених ними умовах. Факт підписання сторонами спору додатку № 2 від 01.02.2018 до договору засвідчив новацію зобов`язань між продавцем та покупцем, що мало наслідком припинення їх зобов`язань за договором № 40/3 від 11.07.2017 та виникнення нового зобов`язання, що зумовлює обов`язок продавця повернути покупцю суму внесеної ним попередньої оплати за договором та кореспондуюче йому право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати у погоджений в п. 1.1 та 1.2. додатку № 2 від 01.02.2018 до договору строк. Отже, у зв`язку з укладенням між сторонами спору додатку № 2 від 01.02.2018 до договору у відповідача, як продавця, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором та відмовився від його виконання, виникло грошове зобов`язання перед позивачем, як покупцем, щодо повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача у встановлений в договірному порядку строк. Правова позиція щодо новації зобов`язання шляхом укладення додаткової угоди про повернення суми попередньої оплати, у зв`язку з чим виникає грошове зобов`язання, викладена в постанові ВС від 20.11.2018 року по справі 904/312/18. Доказів поставки товару позивачу на суму переплати у розмірі 1 014 000,00 грн. або ж повернення сплачених коштів матеріали справи не містять. Крім того, відповідач у відзиві на позов зазначає, що сума попередньої оплати, яка підлягає поверненню становить 1 014 000,00 грн. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 1 014 000,00 грн. підлягає задоволенню. Щодо вимоги позивача про розірвання договору № 40/3 від 11 липня 2017 року укладеного між ТОВ Виробничо-комерційне підприємство "Автоєвроальянс" та ПрАТ "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 10.4. договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині виконання своїх зобов`язань до їх повного виконання. Отже, строк дії договору закінчився 31.12.2017. Проте, з позовною заявою про розірвання договору позивач звернувся у 2020 році, тобто після закінчення строку дії цього договору. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Колегія суддів зазначає, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання. Дана позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2019 року по справі № 910/16750/18. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), у зв`язку з чим вимога позивача про розірвання договору № 40/3 від 11.07.2017 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Позивач також просив стягнути з відповідача 180 539,20 грн. інфляційних нарахувань та 70 674,00 грн. 3 % річних. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вже зазначалося вище, п. 1.2 додатку № 2 від 01.02.2018 до договору № 40/3 від 11.07.2017 сторони погодили, що продавець сплачує покупцю штрафні санкції з урахуванням: - встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 31 757,55 грн. - 3% річних від простроченої суми - 9 584,38 грн. Також п. 1.4. додатку № 2 від 01.02.2018 до договору № 40/3 від 11.07.2017 передбачено, що продавець повертає кошти в строк до 28.02.2018. Враховуючи вказане, порушення строку виконання зобов`язання наступає з 01.03.2018. А отже, період нарахування буде з 01.03.2018 по 29.01.2020. Колегією суддів здійснено перерахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань з урахуванням п. 1.4. додатку № 2 від 01.02.2018 року до договору № 40/3 від 11.07.2017 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 67 917,50 грн. та 150 987,04 грн. відповідно. Позивачем в позовній заяві заявлено також 859 872,00 грн. пені у вигляді штрафу за період з 03.10.2017 по 29.01.2020, вимога про стягнення пені була задоволена судом першої інстанції частково у розмірі 122 694,00 грн. пені, з чим не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Згідно з частиною другою статті 217, частиною першою статті 230 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Письмовий правочин щодо неустойки був укладений сторонами 01.02.2018. Так, пунктом 6.3. додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2018 року до договору, за порушення строків поставки товару, продавець сплачує договірну штрафну санкцію у вигляді пені у розміні 0,1% вартості непоставленого товару за кожний день прострочення. В свою чергу, додатком №2 від 01.02.2018 до спірного договору сторони засвідчили новацію зобов`язань із поставки товару на повернення попередньої оплати, яким не передбачено штрафних санкцій, тому нарахування пені не може здійснюватися після 01.02.2018. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про помилкове нарахування позивачем пені за період із моменту прострочення поставки товару відповідачем з 03.10.2017 по 31.01.2018. Так, частиною 3 ст.653 ЦК України, передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Згідно із ч.3 ст.631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Пунктом 3 додаткової угоди №1 від 01.02.2018 передбачено, що дійсна додаткова угода набирає сили з моменту її підписання сторонами, тобто не застосовується до відносин між сторонами, які виникли до її укладення. Таким чином, з огляду на те, що нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язань сторонами передбачено лише у додатковій угоді №1 від 01.02.2018, яка припинила свою дію у зв`язку із новацією відповідно до додатку №2 від 01.02.2018, нарахування та стягнення пені із відповідача за період до, так само як і після, 01.02.2018 суперечить договірним відносинам між сторонами та не відповідає вимогам чинного законодавства. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені у повному обсязі. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, частково ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. При прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не було належним чином досліджено правомірність нарахування пені, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів виходив із наступного. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, та враховуючи висновки господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються у даному разі пропорційно до задоволених вимог. Так, позивач просив покласти на відповідача також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 212 508,00 грн. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що втрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат па професійну правничу допомогу з метою розподілу судових втрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 212 508,00 грн. позивач надав господарському суду такі документи: - договір про надання професійної правничої допомоги від 09.01.2020; - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 09.01.2020; - додаткову угоду № 1 від 06.02.2020 до договору від 09.01.2020 про надання професійної правничої допомоги; - рахунок № 1 від 20.02.2020 на суму 212 508,00 грн.; - платіжне доручення № 469 від 12.03.2020 року на суму 212 508,00 грн. Виходячи із змісту статті 131-2 Конституції України, обов`язковою вимогою для здійснення представництва іншої особи у суді є те, що таке представництво може здійснювати виключно адвокат. При цьому пунктом 11 частини 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частиною 1 ст. 56 ГПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України). Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: - договір про надання правової допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Клопотання про зменшення розміру судових витрат відповідач не надав. Так, оскільки від відповідача не заявлено письмового клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, а суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС від 03.10.2019 у справі №922/445/19), колегія суду не вбачає підстав перегляду зазначеної позивачем суми витрат на правову допомогу. Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Тому, враховуючи все вище зазначене, колегія суддів з урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, до стягнення з відповідача підлягає 123 290,00 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги. Відповідно до підпункту б п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Керуючись ст.ст. 233, 240, 275, 277, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ТОВ Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" на рішення господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20 задовольнити частково. Рішення господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 122 694,00 грн. та в частині стягнення 12 269,43 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги, та в цих частинах прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 122 694, 00 грн. та в частині стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 12 269,43 грн. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 23.02.2021 у справі № 910/1492/20 залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Укрспецтехніка" (01010, м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-а; 03022, м. Київ, вул. Трутенка, 2, код ЄДРПОУ 23724999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства "Автоєвроальянс" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Молодогвардійців, 10, код ЄДРПОУ 38842832) 3153, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Повний тест постанови апеляційного суду складено 31.05.2021. Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя М.М. Слободін Суддя І.А. Шутенко Суддя В.С. Хачатрян