Постанова 4856 № 240/17587/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17587/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Попова О.Г. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 27 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, третя особа - Малинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-61404-53У від 12.02.2020 прийнятої ГУ ДПС в Житомирській області. Обґрунтовує позов тим, що підприємницька діяльність ним фактично припинена. З червня 2016 року і по даний час офіційно працює у ДУ «Бучанська виправна колонія № 85». Відповідно за період з 2016 року по даний час є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що підтверджується випискою форми ОК-5 від 21.09.2020 р. Відтак, одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ним, ще й як недіючим ФОП, позивач вважає некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру. 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року поновлено пропущений з поважної причини строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, у справі відкрито загальне позовне провадження. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 61404-53У від 12.02.2020 р., прийняту ГУ ДПС у Житомирській області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у зв`язку з набранням чинності Закону України №1774 від 06 грудня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VI), встановлено застереження - обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Крім того, згідно з Законом №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску. ФОП, які одночасно є найманими працівниками підприємства, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як ФОП. Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мають ФОП, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскільки він підприємницьку діяльність у спірний період не здійснював, а працював найманим працівником, та роботодавець сплачував за нього страхові внески, тому відповідачем безпідставно сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 04.07.2008 року до 27.08.2020 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, перебував на обліку у Малинському управлінні ГУ ДПС у Житомирській області, з зазначеним видом діяльності 52.12.0 - Роздрібна торгівля з лотків та на ринках (основний); 52.12.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. 12.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача була складена вимога № Ф-61404-53У від 12.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, станом на 31.01.2020 року на суму 29293,44 грн. (а.с. 8). Згідно із представленими відповідачем відомостями АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податків за ОСОБА_1 станом на 01.02.2020 рахується недоїмка 29293,44 грн., а саме: 09.02.2018 - 8448,00 грн., 19.04.2018 - 2457,18 грн., 19.07.2018 - 2457,18 грн., 19.10.2018 - 2457.18 грн., 21.01.2019 - 2457,18 грн., 19.04.2019 - 2754,18грн., 19.07.2019 - 2754.18 грн., 21.10.2019 - 2754,18 грн., 20.01.2020 - 2754,18 грн. Також судом встановлено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 29293,44 грн. нарахована позивачу за його несплату в мінімально визначених розмірах за 2018-2020 роки. Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-61404-53У від 12.02.2020 надіслана позивачу поштовим зв`язком 26 лютого 2020 року і 28 березня 2020 року повернулася до податкового органу з відміткою відділу поштового зв`язку у зв`язку із неврученням внаслідок «закінчення встановленого строку зберігання»(а.с.50-51). Як зазначено у пункті 2 цієї вимоги, оскарження вимоги про сплату недоїмки платником єдиного внеску може бути здійснене до органу доходів і зборів вищого рівня або суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги, у порядку, визначеному частиною четвертою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". ГУ ДПС у Житомирській області супровідним листом направило вимогу №Ф-61404-53У від 12.02.2020 для примусового виконання до Малинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції . Постановою державного виконавця Малинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29 травня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП 62200412 з примусового виконання цієї вимоги, та постанови про стягнення суми виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61404-53У від 12.02.2020 року у розмірі 29293,44 грн. необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник в розмірі, не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок з його сплати позивачем як особою, що зареєстрована як ФОП. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник в розмірі, не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок з його сплати позивачем як особою, що зареєстрована як ФОП. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. У підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п.2 ст.2 цього Закону виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Абзац 2 пункуту 1 частини 1 статті 4 цього Закону передбачає, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пункти 2, 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачають, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Відповідно до п.п. 5, 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою. Відповідно до ч.5 ст.8 згаданого вище Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Судом першої інстанції правильно враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, в якому сформовано позицію, що «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем». Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Матеріалами справи стверджується, що позивач з 04.07.2008 року по 27.08. 2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник. Відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість ОСОБА_1 становить 29293,44 грн. та виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2018-2020 роки, що не заперечується сторонами. Судом також встановлено, що протягом спірного періоду (2018-2020 роки) ОСОБА_1 працював за основним місцем роботи у ДУ «Бучанська виправна колонія № 85». У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5 (а.с.18-19). Таким чином, оскільки позивач, у період за який відповідач визначив борг зі сплати єдиного внеску, перебував у трудових відносинах з ДУ «Бучанська виправна колонія № 85» і за позивача страхові внески платив роботодавець, то, на думку колегії суддів, позивач не має обов`язку сплачувати страхові внески як фізична особа-підприємець, оскільки це призведе до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить меті сплати таких. Крім того, відсутні будь-які докази, що позивач паралельно займається підприємницькою діяльністю і отримує з цього доходи. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у спірних правовідносинах, з огляду на що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-61404-53У від 12.02.2020 , а тому суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. При цьому, доводи контролюючого органу про пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом колегія суддів відхиляє, оскільки десятиденний строк для оскарження вимоги про сплату боргу необхідно обчислювати з моменту її отримання. Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем надісланої 26.02.2020 року контролюючим органом податкової вимоги. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що така була надіслана у відділ державної виконавчої служби, і лише після цього позивач дізнався про таку, тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції підставно поновив строки звернення до суду в ухвалі про відкриття провадження та обґрунтовано відхилив покликання відповідача в цій частині при прийнятті рішення у справі. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 31 травня 2021 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.