Постанова 4851 № 520/13940/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 р. Справа № 520/13940/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., м. Харків, по справі № 520/13940/2020 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі по тексту відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення у розмірі 88 670,04 грн за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 року протиправною; - зобов`язати Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 88 670,04 грн, за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 року; - стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 сплачену суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн за рахунок бюджетних асигнувань. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28.04.2020 набрало чинності рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 про визнання протиправними дій та бездіяльності Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь позивача індексації грошового забезпечення за періоди: листопад-грудень 2015 року, січень-грудень 2016 року, січень-жовтень 2017 року, яким зобов`язано відповідача сплатити грошові кошти, що не були нараховані та виплачені ОСОБА_1 під час роботи, однак вказані грошові кошти у сумі 3 324,54 грн були перераховані на банківський рахунок позивача лише 30.06.2020 року. У зв`язку з чим, на думку ОСОБА_1 , такий несвоєчасний розрахунок є підставою відповідно до ст. 117 КЗпП України для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. При цьому, посилаючись на приписи ст. 233 КЗпП України, зауважив, що саме з 30.06.2020 (дня фактичного розрахунку) слід обраховувати початок тримісячного строку звернення до суду з цим позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 520/13940/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (м. Київ, вул. Ак. Богомольця, 10) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення у розмірі 88 670,04 грн за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 року - протиправною. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 88 670,04 грн, за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 року. У задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 520/13940/2020, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 стосовно стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2019 по 30.06.2020, помилково відносить індексацію до складових грошового забезпечення поліцейських та безпідставно посилається на норми статей 47, 116, 117 КЗпП України та позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 №821/1083/17, оскільки, як вбачається з аналізу положень ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення поліцейських, а має компенсаторний характер та спрямована на забезпечення його реальності, з метою підтримання достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, індексація не є середнім заробітком працівника (чи якоюсь іншою грошовою сумою, яка підлягає йому до обов`язкової виплати при звільненні) в розумінні статті 116 КЗп України. В даному випадку вона була виплачена ОСОБА_1 . Департаментом на виконання рішення суду. Тому ототожнення судом індексації грошового забезпечення із заробітною платою або ж грошовим забезпеченням поліцейського в даному випадку є помилковим. Відповідно і наслідки, встановлені статтею 117 КЗпП, при вирішенні спірних правовідносин до Департаменту застосовуватись не можуть. Крім того зазначив, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні наведено принцип співмірності та вказано про необхідність зменшення розміру відшкодування працівникові, але при цьому жодним чином не застосовано його при розрахунку стягненої суми відшкодування. Також вважає, що судом першої інстанції не наведено жодного вмотивованого доводу щодо початку терміну перебігу часу затримки виплати належної позивачу суми індексації з 04.11.2019 (дата, з якої на думку позивача розпочався час невиплати індексації), що також є порушенням норм матеріального права (а саме статті 246 КАС України). Щодо затримки виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 зазначив, що після набрання законної сили рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 по справі № 520/10726/19 (28.04.2020) та незважаючи на те, що до Департаменту копія постанови Другого апеляційного адміністративного суду у вказаній справі не надходила, а про її наявність стало відомо в результаті моніторингу сайту «Судова влада», відповідачем ще 18.05.2020 направлено до Національної поліції України лист за № 2853/55/04-Ю202020 про потребу асигнувань (у зв`язку з ліквідацією Департаменту кошторисні видатки по КЕКВ 2110 «Оплата праці» для утримання Департаменту на 2020 рік не передбачені), що підтверджується випискою (копії є в матеріалах справи). Цільове фінансування для виплати позивачу коштів на виконання рішення суду надійшло до Департаменту 25.06.2020, що підтверджується копією виписки з рахунку за 25.06.2020, платіж коштів позивачу проведено банком 30.06.2020. У зв`язку з чим, вважає, що вина відповідача в затримці виплати позивачу індексації грошового забезпечення відсутня, оскільки рішення суду від 12.12.2019 по справі № 520/10726/19 ним виконано лише 30.06.2020 в силу об`єктивних та незалежних від Департаменту обставин. При цьому зауважив, що посилання суду на постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10, в яких сформовано висновки про те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, є абсолютно безпідставним, так як кошти на виконання рішення суду від 12.12.2019 по справі № 520/10726/19 були сплачені Ліквідаційною комісією Департаменту Черкащину В.В., до того ж у повному обсязі, без будь-якого зменшення. З огляду на викладене, вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статей 116 і 117 КЗпП України стосовно стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення відсутні, а судове рішення щодо зобов`язання Департаменту виплатити на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 рік є, на думку апелянта, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10726/19 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії та бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року. Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01061, код ЄДРПОУ 40111732) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період: листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ,01061 код ЄДРПОУ 40111732) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 520/10726/19 скасовано в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Прийнято в цій частині постанову, якою стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ,01061 код ЄДРПОУ 40111732) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 року по справі № 520/10726/19 залишено без змін. Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2020 відповідачем було виконано вищевказане рішення суду від 12.12.2019, а саме перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 3324,54 грн. Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останньому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 13.10.2020. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні та вважав правомірним у межах даного спору вирішити питання про покладення на Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України відповідальності за затримку такого розрахунку шляхом виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 04.11.2019 по 30.06.2020. У зв`язку з чим, враховуючи, що днем остаточного фактичного розрахунку з позивачем є 30.06.2020, використовуючи положення Порядку № 100, суд дійшов висновку про зобов`язання Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 88 670,04 грн, за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.11.2019 року по 30.06.2020 року. При цьому, суд першої інстанції вважав позовну заяву такою, що подана з дотриманням строку звернення до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення, оскільки стаття 134 КАС України крім того, що забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. При цьому зауважив, що позивачем не надано розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинна на час звернення позивача до суду й ухвалення оскаржуваного судового рішення, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, який ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Так, як встановлено судом першої інстанції з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2020 по справі №520/10726/19, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020, та не заперечується сторонами, наказом ДЗЕ НП України від 10.06.2019 № 169 о/с позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого відділу протидії злочинам у паливно - енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології УЗЕ в Харківській області ДЗЕ НП України за п. 7 (за власним бажанням) ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з 12.06.2019 На виконання вказаного рішення відповідачем 30.06.2020 року перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 3324,54 грн. (індексація згідно вищезазначених рішень). Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 30.07.2020 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме відтиску поштового вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду, з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся лише 13.10.2020, тобто більш як через місяць після отримання належних останньому коштів в рахунок компенсації індексації грошового забезпечення. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, позивач, в поданому до суду першої інстанції клопотанні про поновлення пропущеного строку, посилаючись на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: під час дїї карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, зазначив, що у зв`язку з карантинними заходами викликаним коронавірусною хворобою (COV1D-19), не мав змоги звернутися до суду для захисту порушених прав вчасно. Разом з цим, позивачем у вказаному клопотанні про поновлення строку звернення до суду окрім цитування вказаної норми права не наведено обставин, що зумовлені обмеженнями впровадженими у зв`язку з карантином, які б завадили подати позовну заяву раніше ніж 13.10.2020, зокрема не пояснено причин пропуску строку на звернення до суду за період з 30.06.2020 (дата фактичного розрахунку) по 13.10.2020 (дата подання позову), у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що наведені скаржником доводи не є підтвердженням поважності причин пропуску строку на звернення до суду. Отже, враховуючи, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, не наведено будь-яких інших обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а судом першої інстанції ці обставини не з`ясовувалася взагалі, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Разом з тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки факту пропуску строку звернення до суду, внаслідок чого не застосовано до позовної заяви наслідків пропуску цього строку, передбачених статтею 123 КАС України. Згідно із ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. У свою чергу, згідно з ч.ч.3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З урахуванням викладеного, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 520/13940/2020, а позовну заяву - залишити без розгляду. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2021 по справі №240/532/20, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України. Керуючись ст.ст.122, 123, ч.4 ст.229, п.8 ч.1 ст.240, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 520/13940/2020 - скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.П. Жигилій