Ухвала КАС ВС № 140/704/19

УХВАЛА 27 травня 2021 року Київ справа №140/704/19 адміністративне провадження №К/9901/32694/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуюча суддя - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» про передачу на розгляд Великої палати Верховного Суду справи №140/704/19 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» про стягнення податкового боргу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (головуючий суддя - Денисюк Р.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (колегія суддів у складі - головуючої судді Матковської З.М., суддів - Затолочного В.С., Кузьмича С.М.), установив: У березні 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області (правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Волинській області) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» (далі - ТОВ «Завод будівельних конструкцій», Товариство), в якому просило стягнути з банківських рахунків Товариства в дохід державного бюджету податковий борг в сумі 603672,09 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим виникла податкова заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, позов задоволено: стягнуто з рахунків ТОВ «Завод будівельних конструкцій» в банках, обслуговуючих платника податків, на користь держави податковий борг в розмірі 603672,09 грн. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На переконання заявника касаційної скарги оскаржувані судові рішення прийнято судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням правил предметної юрисдикції, з огляду на перебування Товариства у процедурі банкрутства на стадії санації. Наголошує, що Товариство з 22 жовтня 2009 року має спеціальний статус підприємства, яке перебуває в процедурі банкрутства, відтак, контролюючий орган не мав права звертатись до адміністративного суду з цим позовом про стягнення податкового боргу, оскільки він має право заявити свої кредиторській вимоги до Товариства в межах господарської справи про банкрутство. Разом із касаційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Клопотання, як і касаційна скарга, мотивоване порушенням судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції даного спору. На підтвердження своїх мотивів відповідач наводить низку судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 16 квітня 2019 року у справі №925/871/15, від 12 березня 2019 року у справі №910/14827/16). У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін як законні й обґрунтовані. Податковий орган переконує, що заява про визнання кредиторських вимог подана контролюючим органом до господарського суду 24 квітня 2017 року, і в ній було враховано податковий борг, що виник до вказаної дати. Своєю чергою податковий борг, що заявлений до стягнення в цій справі, виник після 24 квітня 2017 року, тому вимоги щодо його стягнення не були включені до кредиторських вимог в межах процедури санації. Наполягає на тому, що з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження про банкрутство платника податків до вимог контролюючого органу, які не включені до конкурсних кредиторських вимог у межах справи про банкрутство, застосовується порядок погашення грошових зобов`язань, передбачений Податковим кодексом України (далі - ПК України). Розглянувши подане відповідачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дослідивши викладені у ньому доводи, а також вивчивши касаційну скаргу та судові рішення, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав до задоволення поданого клопотання, з наступних мотивів. За встановленими судами в цій справі обставинами, ТОВ «Завод будівельних конструкцій» перебуває на податковому обліку, є платником податків та зборів. Станом на 21 лютого 2019 року за відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 603672,09 грн, який виник за такими податками: податок на прибуток; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості; земельний податок з юридичних осіб; податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення. Позивач вживав заходів з метою погашення податкового боргу та відповідно до статті 59 ПК України надіслав відповідачу першу податкову вимогу від 19 січня 2011 року №90. Вказана податкова вимога платником податків у встановленому законом порядку не оскаржена, в добровільному порядку заборгованість не погашена. У зв`язку з наявністю у Товариства податкового боргу контролюючий орган звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом про його стягнення в судовому порядку. Судами також з`ясовано, що 22 жовтня 2009 року господарським судом Волинської області порушено провадження у справі №7/98-Б про банкрутство ТОВ «Завод будівельних конструкцій», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою господарського суду Волинської області від 28 лютого 2017 року ТОВ «Завод будівельних конструкцій» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ухвалою господарського суду Волинської області від 24 травня 2017 року припинено процедуру розпорядження майном у справі №7/98-Б про банкрутство ТОВ «Завод будівельних конструкцій», введено процедуру санації боржника та призначено керуючого санацією. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 8 серпня 2017 року у справі №7/98-Б затверджено схвалений комітетом кредиторів план санації боржника ТОВ «Завод будівельних конструкцій» зі строком санації до 31 грудня 2022 року. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій за наслідками розгляду справи. Задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи з відповідача податковий борг, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення податків із терміном сплати, які до винесення господарським судом Волинської області постанови про банкрутство ТОВ «Завод будівельних конструкцій» ще не настали, а податковий борг в сумі 603672,09 грн виник після порушення справи про банкрутство Товариства. Встановивши, що борг в сумі 603672,09 грн є поточною заборгованістю відповідача, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для його стягнення з відповідних рахунків Товариства у банках. При виборі й застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин судами було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2019 року в справі №0670/4698/12. Позиція заявника клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Товариство наголошує на тому, що частина заявленої до стягнення заборгованості (227654,85 грн) виникла до прийняття господарським судом постанови про визнання банкрутом боржника і відкриття ліквідаційної процедури. За таких обставин відповідач вважає, що вимогу про стягнення суми означеної заборгованості контролюючий орган мав право заявити в межах ліквідаційної процедури ТОВ «Завод будівельних конструкцій» протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, як це передбачено статтею 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Стосовно заявленої до стягнення суми податкового боргу в розмірі 376017,24 грн, відповідач стверджує, що така заборгованість виникла після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Посилаючись на приписи статті 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відповідач наголошував, що контролюючий орган має право заявити свої кредиторські вимоги до Товариства як такі, що виникли після порушення справи про банкрутство, в процедурі санації, до керуючого санацією та господарського суду Волинської області в межах справи про банкрутство ТОВ «Завод будівельних конструкцій». Позиція КАС ВС Відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Так, юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України. Перелік категорій справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, регламентовано статтею 19 КАС України. Відповідно до пункту 5 частини першої означеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Своєю чергою, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. У пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закріплено, що до справ, які належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Отже, винятком з категорій справ, що підсудні судам господарської юрисдикції, є справи, що стосуються «спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України». Така редакція була передбачена Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII і не зазнала змін чи доповнень при викладенні цього Закону в новій редакції від 21 жовтня 2019 року на підставі Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - КЗПБ). Своєю чергою, КЗПБ має обмежену сферу дії і, як слідує з його преамбули, встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Частина перша статті 7 КЗПБ, відповідно до якої спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, - є відсилочною. Так само як і абзаци другий та третій означеної статті КЗПБ відсилають до ГПК в питаннях щодо визначення складу учасників та правил судового розгляду. В той же час, абзацом четвертим статті 7 КЗПБ закріплено принцип судового розгляду: «у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи». Однак, запровадження означеного принципу відбулось без зміни сфери дії КЗПБ й без відповідного унесення змін безпосередньо до ГПК України у встановленому законом порядку. Стаття 2 ГПК України, яка визначає завдання та основні засади господарського судочинства, на відміну від КАС України, не містить такого принципу, як «офіційне з`ясування всіх обставин справи». Тут варто зазначити, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який є основоположним для адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), полягає, насамперед, в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності - має право запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Таким чином, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. Це зумовлено вичерпним переліком нормативно-правових актів, що регулюють юрисдикційні правила, та прямою дією положень статті 20 ГПК України, якою обмежено повноваження господарського суду до спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Відтак, виведення з-під юрисдикції адміністративних судів певної категорії належних йому справ можливе виключно через процесуальний закон, предмет регулювання якого охоплює юрисдикційні питання (шляхом унесення до нього відповідних змін). До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якій є боржник, можна віднести такі умови: вирішення спору стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. Велика Палата Верховного Суду повсякчас наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Такий підхід наведений у постановах від 28 лютого 2018 року у справі №800/284/17, від 22 травня 2018 року у справі №800/474/16 (П/9901/197/18), від 7 листопада 2018 року у справі №214/2435/17, від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц, від 3 липня 2019 року у справі №127/2209/18. З позицій означеного принципу визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Окремо варто зауважити, що за приписами статті 177 КАС України відповідач, який не є суб`єктом владних повноважень, має право пред`явити зустрічний позов. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. На практиці непоодинокими є випадки, коли після звернення контролюючим органом до адміністративного суду з позовом про стягнення з платника податків податкового боргу останній (який виступає у якості відповідача) користується процесуальною можливістю, наданою статтею 177 КАС України, та подає зустрічний позов до суб`єкта владних повноважень про скасування рішення, яким йому визначено суму грошового зобов`язання, несплата якого мала наслідком утворення такого податкового боргу (в порядку пункту 1 частини першої статті 19 КАС України) тощо. У межах розгляду справи про банкрутство платник податків такої процесуальної можливості позбавлений. Частиною четвертою статті 3 КАС України закріплено принцип заборони звуження прав, належних учасникам судового процесу, чи обмеження їх використання. Передача цієї категорії спорів до суду з іншою юрисдикцією, безперечно, матиме наслідком звуження прав останнього, що процесуальним законом забороняється. Щодо наявності правових висновків Великої Палати Верховного Суду з питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, колегією суддів з`ясовано, що у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №826/16976/16 (провадження №11-127апп20) за позовом ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про стягнення з Концерну «Військторгсервіс» податкового боргу Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «з 21 березня 2017 року щодо Концерну «Військторгсервіс» було введено процедуру розпорядження майном. Відповідно на регулювання спірних відносин у цій справі поширюються вимоги Закону № 2343-ХІІ. За змістом положень частини першої статті 1 Закону №2343-ХІІ законодавець розрізняє такі види вимог кредиторів, як конкурсні, поточні та забезпечені. При цьому, конкурсні вимоги - вимоги до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника, а поточні вимоги - вимоги до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. В жовтні 2016 року ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду з вимогою щодо стягнення податкової заборгованості з Концерну «Військторгсервіс», яка виникла з 2012 року до 8 серпня 2016 року. З огляду на положення частини першої статті 23 Закону № 2343-ХІІ, ВП ВС дійшла висновку про те, що даний спір про стягнення конкурсних вимог з Концерну «Військторгсервіс» на користь ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві підлягає розгляду в порядку господарського судочинства». Тобто, ВП ВС висловилась стосовно юрисдикційної належності спору за позовом контролюючого органу про стягнення з юридичної особи - платника податку конкурсних вимог, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Проте, як встановили суди у справі, яка розглядається, заявлений до стягнення в цій справі борг в сумі 603672,09 грн є поточною заборгованістю відповідача, яка виникла після порушення справи про банкрутство і може бути спірною. Більше того, одним із аспектів юрисдикційної належності можна визнати висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, яка вказала, що поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. ВП ВС констатувала, що спір Управління Пенсійного фонду України (контролюючого органу) з роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У постанові КАС ВС від 29 січня 2019 року у справі №0670/4698/12, яка була застосована судами при вирішенні цього спору, судом касаційної інстанції висловлено правову позицію, яка зводиться до наступного: з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків до вимог контролюючого органу, які не включені до конкурсних кредиторських вимог у межах справи про банкрутство, застосовується порядок погашення грошових зобов`язань, передбачений ПК України. Тобто, за висновком КАС ВС, порушення справи про банкрутство не є перешкодою для стягнення податкового боргу з рахунків відповідача у банках, за умови, коли такий податковий борг є поточною заборгованістю відповідача, яка виникла після порушення справи про банкрутство. КАС ВС вважав публічно-правовим спір про стягнення податкового боргу за зверненням суб`єкта владних повноважень та розглянув його за правилами адміністративного судочинства. Від означеної правової позиції КАС ВС у встановленому процесуальним законом порядку не відступав. З матеріалів справи вбачається, що відповідач в судах першої та апеляційної інстанцій заявляв про порушення правил предметної юрисдикції. У доводах касаційної скарги та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду її заявник обґрунтовує порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень КГС ВС у справах з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Передбачені частиною шостою статті 346 КАС України винятки, наявність яких є перешкодою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відсутні. За таких обставин, з огляду на те, що учасник справи - відповідач, оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції та враховуючи положення частини шостої статті 346 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 346, 347, 359 КАС України, суд, УХВАЛИВ: Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» про передачу на розгляд Великої палати Верховного Суду справи №140/704/19 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій» про стягнення податкового боргу - задовольнити. Справу №140/704/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх Судді О.В. Білоус Н.Є. Блажівська