Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7692/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2021 р. Справа № 440/7692/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, по справі № 440/7692/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд: - визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо зменшення розміру пенсії з 83% до 70% грошового забезпечення, призначеної на підставі п. а) ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати з моменту призначення пенсії у розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення, згідно п. а) ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", враховуючи 31 рік службового стажу, позивач має право на пенсію в розмірі 83% грошового забезпечення на яку він виправдано очікував у період проходження служби в правоохоронних органах. Керуючись статтями 8 та 22 Конституції України вказує на недопустимість звуження змісту прав та свод людини та громадянина. Зазначає, що судом не було враховано, що відповідач відмовляє в перерахунку пенсії в зв`язку з підвищенням грошового забезпечення, що підтверджується довідкою Головного управління ДФС у Кіровоградській області та листом відповідача №1754/4. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу скаргу, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вказує наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної, що ОСОБА_1 з вересня 2015 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримував пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виходячи з 59% грошового забезпечення (вислуга років 23). Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року у справі П/811/3236/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області, управління державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, Кременчуцька виправна колонія УДПтС України в Полтавській області (№ 69) про стягнення одноразової грошової допомоги, компенсації та допомоги на оздоровлення, доплати за допуск до секретності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка виплачується при звільнення у розмірі 25 % за 5 років календарної вислуги. Зобов`язано Головне управління ДФС у Кіровоградській області зарахувати пільгову вислугу років, згідно запису в послужному списку, за період служби в збройних силах з 08 липня 1989 року по 06 травня 1992 року, в складі Державної кримінально - виконавчої служби з 21 вересня 2007 року по 21 лютого 2011 року, з зазначенням пільгової вислуги років в наказі №301-о від 15.09.2015року. Зобов`язано Головне управління ДФС у Кіровоградській області перерахувати у відповідному пільговому обчислені час служби у патрульно-постовій службі міліції з 03 серпня 1992 року по 31 серпня 1996 року, згідно з п.3 пп. "г" Постанови КМУ №393 від 17 липня 1992 року, про що внести відповідний запис в послужний список особової справи, з зазначенням пільгової вислуги років в наказі №301-о від 15 вересня 2015 року. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року у справі № П/811/3236/15 - змінено, доповнивши її мотивувальну частину висновком: «Щодо відмови в задоволенні позовних вимог, відносно стягнення на користь позивача допомоги на оздоровлення за період з 2008 по 2014 роки» та доповнивши її резолютивну частину таким змістом: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги, не зарахування пільгової вислуги років, згідно запису в послужному списку, за період служби в збройних силах та не перерахуванні у відповідному пільговому обчисленні часу служби у патрульно-постовій службі міліції та не внесенні відповідних записів до послужного списку особової справи та наказу про звільнення». В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 січня 2016 року - залишено без змін. На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року у справі № П/811/3236/15 ГУ ДФС у Кіровоградській області направлено до ГУ ПФУ в Кіровоградській області копію наказу від 14.06.2016 №229-о "Про звільнення співробітника" та розрахунок вислуги років ОСОБА_1 , звільненого з органів податкової міліції 15.09.2105. Починаючи з липня 2016 року ГУПФУ в Кіровоградській області ОСОБА_1 проведено повторне призначення пенсії відповідно до уточнюючого розрахунку вислуги років, виходячи з 70% грошового забезпечення (вислуга років 31). У зв`язку зі зміною місця проживання, ОСОБА_1 перебуває з 01.09.2018 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, як отримувач пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», про що йому направлено 28.08.2018 повідомлення про призначення пенсії. Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що після призначення пенсії у 2016 році подальші перерахунки пенсії позивача здійснювалися пенсійним органом виходячи з 70% грошового забезпечення. Не погоджуюсь із діями відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 83% до 70% грошового забезпечення, призначеної на підставі п. а) ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", вважаючи своє право на призначення пенсії у розмірі 83% грошового забезпечення порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262). Згідно ст. 1 Закону №2262 (в редакції, чинній на час призначення пенсії) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. У відповідності до положень п. "б" ч. 1 ст. 12 Закону №2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту. Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до положень ст. 10 Закону №2262 призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України. Пунктом а) статті 12 Закону № 2262 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, особи офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше. Згідно п. а ч.1 ст.13 Закону № 2262 пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах - особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, змінено у відсотках розмір грошового забезпечення. Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону № 3668-VІ, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності в цій частині 01 травня 2014 року, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів». Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом. Враховуючи наведене, при призначенні/перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Таким чином, внесені Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються лише порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення. З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на підставі вищевказаного наказу від 14.06.2016 №229-о та уточненого розрахунку вислуги років призначена пенсія за вислугу років у липні 2016 року у розмірі 70% грошового забезпечення. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону що діяла на час призначення позивачу пенсії) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів. Отже, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті з 01 травня 2014 року, при призначенні пенсії не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Відтак, при призначенні пенсії позивачу у пенсійного органу були наявні підстави для обмеження розміру його пенсії 70 відсотками грошового забезпечення згідно з ч. 2 ст. 13 Закону №2262-XII, оскільки дане обмеження стосується позивача, якому пенсія призначалась у 2015 року вперше. Окремо суд акцентує увагу на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 (справа № 686/12623/17). В рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № Пз/9901/58/18 (№240/5401/18) залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (провадження № 11-198заі19), Верховний Суд, дійшов висновку, що при перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Враховуючи, що на момент переходу позивача на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області розмір грошового забезпечення становив 70% грошового забезпечення, відповідачем продовжено виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.09.2018, виходячи з вищевказаного розміру грошового забезпечення, яке встановлено на момент призначення пенсії. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області обгрунтовано призначено пенсію виходячи з 70% грошового забезпечення. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вказаного позову. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі № 440/7692/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко