Постанова 4819 № 657/1563/16-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Херсон Справа № 657/1563/16-ц Провадження №22-ц/819/787/21 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач) судді: Базіль Л.В. Приходько Л.А. секретар судового засідання: Дундич А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ковальчук О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, В С Т А Н О В И В: У вересні 2016 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Кушнеренка Ігоря Вікторовича, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Позов мотивований тим, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування, за яким позивач відчужила на користь відповідача належну їй земельну ділянку площею 0,0969 га, розташовану по АДРЕСА_1 . Вказала, що до підписання зазначеного договору не була знайома з відповідачем, ніяких стосунків з останнім не підтримували, а тому договір дарування від 23 квітня 2014року підписала фактично внаслідок обману. Також зазначила, що протягом тривалого часу вона проживала у квартирі АДРЕСА_2 , загальною площею 17,2 кв.м, яка на праві власності належала її сину ОСОБА_3 та невістці ОСОБА_4 . У квітні 2014 року вона довідалася, що за договором купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року її син ОСОБА_3 та невістка ОСОБА_4 відчужили квартиру, в якій вона проживала, на користь відповідача. З метою збереження за собою житла, позивач та відповідач дійшли домовленості про набуття позивачем права власності на квартиру в обмін на передачу відповідачу земельної ділянки, на що ОСОБА_2 погодилася через відсутність іншого місця проживання та уклала договір дарування від 23 квітня 2014 року. Однак, у вересні 2016 року їй стало відомо, що відповідач не переоформив на її ім`я право власності на квартиру. Пославшись на ст.203 ч.3, 229 ч.1 ЦК України, позивач вказала, що в силу похилого віку та стану здоров`я (погіршення зору), помилки, не могла належним чином оцінити правовий характер своїх дій під час укладення правочину, не усвідомлювала наслідки та помилялася щодо обставин, які мають значення. Відповідач внаслідок обману, будучи сторонньою для неї особою, отримав в дар належну їй земельну ділянку, а тому ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,0969га, кадастровий номер 6523255100:01:001:0246 від 23 квітня 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_1 . Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений. Ухвалено визнати недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,0969 га з кадастровим номером 6523255100:01:001:0246 від 23 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішення суду мотивовано тим, що позивач уклала договір дарування належної їй земельної ділянки на користь відповідача внаслідок допущеної помилки хибного сприйняття істотних обставин договору, що вплинуло на її волевиявлення. Такого висновку суд дійшов на підставі показів свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які пояснили, що відповідач запропонував позивачці здійснити обмін належної йому квартири на земельну ділянку, яка перебувала на праві власності ОСОБА_2 , з приводу чого й був укладений спірний договір дарування землі. Однак, обіцянку щодо передачі квартири позивачу у власність відповідач не виконав. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить рішення суду від 05 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, за відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про недійсність договору дарування від 23 квітня 2014 року. Позивач не надала доказів, які б свідчили про наявність у неї хворобливого стану, який унеможливлював сприйняття нею змісту та наслідків вчиненого правочину. Виписки із медичної карти ОСОБА_2 доводять лише факт оперативного втручання у 2007 році та перенесення операції на очах, що призвело до зниження зору; перебування на обліку стосовно захворювання легень. Суд не відобразив у судовому рішення пояснення державного нотаріуса Каланчацької державної нотаріальної контори Омельчук І.В., надані під час розгляду справи щодо обставин укладення оспорюваного договору, та не зважив на те, що нотаріусом було роз`яснено сторонам зміст правочину, його наслідки, відсутність між сторонами інших домовленостей, крім обумовлених договором дарування землі; перевірка нотаріусом фізичного та психічного стану сторін, їх вільного волевиявлення на укладення договору. Апелянт стверджує, що суд необґрунтовано прийняв до уваги покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які не були присутніми при укладенні договору від 23 квітня 2014 року, про наявність домовленості про передачу відповідачем на користь позивача права власності на квартиру та не виконання ним цих зобов`язань знають лише зі слів ОСОБА_2 . Також суд залишив поза увагою пояснення апелянта, свідка ОСОБА_9 , ОСОБА_3 (сина позивача) про те, що останній мав боргові зобов`язання перед відповідачем, які належним чином не виконував, у зв`язку із чим передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Позивач проживала у цій квартирі, яку залишила у 2017 року, переїхавши до іншого місця проживання, а також тривалий час має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_3 , а отже квартира АДРЕСА_4 не була для неї єдиним місцем проживання. Позивач достовірно знала про спільну діяльність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , наявність у сина боргів перед відповідачем, на погашення яких вчинила оспорюваний правочин. Зазначає, що при укладенні договору дарування позивачка знала та повністю усвідомлювала не тільки значення своїх дій, її волевиявлення на укладення правочину відповідало її внутрішній волі. Під час розгляду справи суду не було надано доказів на підтвердження наявності помилки, якої припустилася позивач під час укладення договору, або наявності обману щодо неї зі сторони відповідача, або наявності тяжкої обставини, яка призвела до укладення договору. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач та її представник не скористалися. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Пойда І.Г.просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Представник ОСОБА_2 адвокат Кушнеренко І.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказавши на законність та обґрунтованість рішення суду від 05 лютого 2021року. Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частиною першою та третьою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, у яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Судом установлено, що згідно свідоцтва про право власності від 03 квітня 2014 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,0969 га, розташована по АДРЕСА_1 . 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір дарування, за яким позивач передала безоплатно у власність відповідача земельну ділянку площею 0,0969 га, розташовану по АДРЕСА_1 . Згідно пункту 6 договору сторони домовилися, що під передачею земельної ділянки за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдарованим від дарувальника примірника договору свідчить про те, що передача речі відбулася. Право власності на подароване майно виникає з моменту прийняття обдарованим дарунку. Передача примірника договору відбулася у присутності нотаріуса. Того ж дня за відповідачем було зареєстровано право власності на землю. Отже, установлено, що договір дарування мав реальний характер, майно було передано дарувальником обдарованому і прийнято останнім. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 вказала, що уклала спірний договір в наслідок обману з боку відповідача, який зобов`язався передати їй у власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 17,2 кв.м; за наявності помилки, оскільки не могла належним чином оцінити правовий характер дій, які вчиняла під час укладення договору та не усвідомлювала їх наслідки в силу свого похилого віку та стану здоров`я. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як зазначалося вище, єдиними доказами, які суд першої інстанції поклав в основу рішення від 05 лютого 2021 року є покази свідків ОСОБА_5 (донька позивача), ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , які підтвердили, що знають від позивача про наявність між нею та відповідачем домовленості щодо передачі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартири в обмін на земельну ділянку, яка відповідачем не виконана. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що покази вказаних свідків не можна визнати достатніми доказами, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на те, що про наявність домовленості між сторонами вони знають лише зі слів самого позивача, ці свідки не були присутніми під час укладення договору. Під час апеляційного перегляду справи представник ОСОБА_2 адвокат Кушнеренко І.В., вказав, що йому не відомо обставини, за яких 23 квітня 2014 року при наявності домовленості, про яку стверджує позивач, щодо передачі відповідачем їй у власність квартири, сторони уклали лише договір дарування земельної ділянки та не було укладено відповідного договору стосовно квартири. Підтвердив, що ОСОБА_2 залишила квартиру АДРЕСА_2 та проживає за адресою АДРЕСА_5 (технічний запис судового засідання від 13 травня 2021 року). Аналізуючи фактичні обставини справи та надані докази, колегія суддів вважає, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність помилки при укладенні договору дарування, а тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору дарування недійсним на підставі статті 229 ЦК України. Аргументи позивача та його представника про відсутність у дарувальника під час укладення оспорюваного договору від 23 квітня 2014 року волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного є безпідставними з огляду на положення пункту 6 договору та недоведеність цих обставин перед судом. Також відсутні правові підстави для визнання договору недійсним у порядку статті 230 ЦК України (вчинення правочину під впливом обману), на що ОСОБА_2 вказувала у позові. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком (частина третя статті 12 ЦПК України), а відтак ухвалене у справі рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року згідно статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з прийняттям у справі нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року скасувати та прийняти у справі нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: В.О. Бездрабко Судді: Л.В. Базіль Л.А. Приходько