Постанова 4811 № 463/5354/19

Справа № 463/5354/19 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л. Провадження № 22-ц/811/445/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «№504» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: у липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського комунального підприємства «№504» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 21 липня 2017 року, внаслідок неналежного обслуговування десятиповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на його автомобіль «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , який був належним чином припаркований біля вищезазначеного будинку, впала дерев`яна конструкція виходу на дах та конструктивні частини машинного приміщення ліфтової шахти будинку, чим спричинено значну шкоду транспортному засобу та здоров`ю, оскільки він отримав раптовий удар по голові дахом свого автомобіля. Стверджує, що йому діагностовано закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, забій м`яких тканин правого плеча у зв`язку з чим він перебував на стаціонарному лікуванні з 22 липня 2017 року по 17 серпня 2017 року. Зазначає, що згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження йому завдано матеріального збитку, що дорівнює ринковій вартості автомобіля на момент настання пошкодження і становить 140 247,64 грн. Крім того він поніс витрати, пов`язані з оплатою вартості евакуації автомобіля в розмірі 550 грн. та проведення експертного дослідження вартості заподіяної шкоди в розмірі 1500 грн. Вказує, що відповідно до рішення Червоноармійського райвиконкому міста Львова № 176 від 10.03.1987 року будинок АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності м. Львова. Звертає увагу, що у відповідь на адвокатський запит Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила, що балансоутримувачем даного будинку є ЛКП «Дім», однак з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ЛКП «№ 504» не перебуває в процесі припинення, а ЛКП «Дім» не є правонаступником ЛКП «№ 504». Вважає, що відповідальність за утримання будівель, споруд несуть власники, орендарі, керівники підприємств, установ, організацій, а також юридичні та фізичні особи (балансоутримувачі) відповідно до законодавства. Наголошує, що крім матеріальних збитків за пошкоджений автомобіль, йому завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що через недбалість відповідачів йому спричинено фізичний біль через отримання тілесних ушкоджень, так і страждання через порушення його права власності, а саме пошкодження його автомобіля та необхідністю перебування в лікарні, через що у нього були порушені стосунки з оточуючими його людьми. З наведених підстав просить стягнути з Львівського комунального підприємства «№504» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за заподіяну шкоду в розмірі 192 297,64 грн., з яких 142 297.64 грн. майнова шкода та 50 000 грн. моральна шкода. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Львівського комунального підприємства «№504» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 142 297,64 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати в розмірі 1053 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду оскаржило Львівське комунальне підприємство «№504», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що всі квартири в будинку АДРЕСА_1 перебувають у приватній власності, а, отже, і сам будинок є спільною сумісною власністю власників квартир у ньому. ЛКП «№ 504» лише надає мешканцям будинку послуги згідно затвердженого переліку, відтак не може відповідати за шкоду, завдану майном, власником якого ЛКП «№ 504» не є. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що шкода заподіяна внаслідок неправомірних дій ЛКП «№ 504», а також існування причинно-наслідкового зв`язку між ймовірними неправомірними діями ЛКП «№ 504» та заподіяною позивачу шкодою, що свідчить про відсутність його вини в заподіянні шкоди, і як наслідок відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з її відшкодування. Вказує, що надає лише послуги з утримання будинку та прибудинкової території та проводить підтримуючий (поточний) ремонт фасаду, сходової клітки, балконів загального користування, внутрішньо будинкових мереж, а капітальний ремонт будинку проводить Департамент житлового господарства Львівської міської ради. Вважає, що витрати на ремонт автомобіля в частині заміни пошкоджених деталей не є реальними збитками особи, оскільки не враховують залишкову вартість таких замінених деталей. Звертає увагу, що позивачем не підтверджено розмір моральної шкоди та сам факт заподіяння йому моральних страждань, відтак, на думку апелянта, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Сторони, їх представники в судове засідання не з`явилися, про судове засідання повідомлені належним чином. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутності. Представник ЛКП «№504» в судове засідання не з`явився, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю його участі в іншому судовому засіданні. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, провадження №61-22682св19 зазначив, що «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обгрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору». Виходячи зі змісту заяви представника ЛКП «№504» причиною його неявки до суду апеляційної інстанції є надання переваги участі в іншому судовому засіданні. З огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, не відкладаючи розгляду справи, те, що представник апелянта реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), зазначену представником апелянта причину його неявки до суду апеляційної інстанції, якою є надання переваги участі в розгляді іншої справи, з врахуванням того, що поважність причин неявки представника апелянта в судове засідання судом апеляційної інстанції не встановлена, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника апелянта. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про перебування відповідача в процесі припинення та наявності у нього правонаступників, відтак ЛКП «№ 504», як виконавець послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території, не забезпечив якісне їх виконання, у зв`язку з чим виникла аварійна ситуація, яка спричинила пошкодження майна позивача та завдання йому майнової шкоди в розмірі 142 297,64 грн. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн., спричиненої ушкодженням здоров`я, тривалим лікуванням, порушенням нормальних життєвих зв`язків та душевними стражданнями внаслідок пошкодження автомобіля. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 21 липня 2017 року сталося падіння дерев`яної конструкції виходу на дах та конструктивної частини машинного приміщення ліфтової шахти житлового будинку АДРЕСА_1 , внаслідок якої пошкоджено автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 , який знаходився в салоні автомобіля, зазнав тілесних ушкоджень, а саме йому діагностовано закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, забій м`яких частин тканин правого плеча. Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 5588/1 від 10 серпня 2017 року підтверджується, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , становить 140 247,64 грн. Відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування встановленого висновком розміру майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля, звертався до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судової автотоварознавчої експертизи пошкодженого автомобіля, і така судом першої інстанції призначалася, однак у зв`язку з неоплатою відповідачем вартості експертизи, ухвала суду першої інстанції була повернута без виконання, а відтак, безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта щодо невідповідності встановленого експертом розміру шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля. З матеріалів справи також вбачається, що за проведення автотоварознавчого дослідження ОСОБА_1 сплачено 1500 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 5588, крім того, ОСОБА_1 поніс витрати на перевезення евакуатором автомобіля Chevrolet Lacetti», р.н. НОМЕР_1 , що підтверджується товарним чеком від 21 липня 2017 року. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигола). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі балансоутримувач) власник або юридична особа яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Пунктами 5, 6 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що балансоутримувач зобов`язаний забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачі об`єктів благоустрою. Рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова від 10 березня 1987 року № 176 «Про затвердження реєстру житлових будинків» затверджено реєстр житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих рад по Червоноармійському районі м. Львова. З реєстру житлових будинків, які знаходяться на балансі місцевих рад по Червоноармійському районі м. Львова вбачається, що будинок АДРЕСА_1 ) знаходиться на балансі ЖЕУ № 504 (а.с. 9-10). Ухвалою Львівської міської ради № 2606 від 16.11.2017 «Про припинення ЛКП «№500», ЛКП «№504», ЛКП «№507», ЛКП «За Замком» шляхом приєднання та зміну назви ЛКП «№503» на ЛКП «Управитель» припинено ЛКП «№504» шляхом приєднання до ЛКП «Дім». Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи ЛКП «№504», як на момент виникнення спірних відносин, так і на момент звернення ОСОБА_1 з даним позовом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи та підстава його внесення, відсутні дані про перебування ЛКП «№504» в процесі припинення, а також дані про юридичних осіб-правонаступників. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи ЛКП «Дім», як на момент виникнення спірних відносин, так і на момент звернення ОСОБА_1 з даним позовом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про юридичних осіб, правонаступником яких є ЛКП «Дім». Рішеннями судів встановлено, що ЛКП «Дім» не є правонаступником ЛКП «№504». Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт покликається на те, що ЛКП «№504» не може відповідати за шкоду, завдану майном, власником якого він не є, з огляду на те, що всі квартири в житловому будинку АДРЕСА_1 перебувають у приватній власності, а тому, як вважає апелянт, будинок є спільною сумісною власністю власників квартир, а ЛКП «№504» лише надає послуги згідно затвердженого переліку. Судом першої інстанції безспірно встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі ЛКП «№504», такий висновок суду відповідачем ЛКП «№504» не спростовано належними та допустимими доказами. З огляду на те, що ЛКП «№504» є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта, що ЛКП «№504» надає лише послуги з утримання будинку та прибудинкової території та проводить підтримуючий (поточний) ремонт фасаду, сходової клітки, балконів загального користування, внутрішньо будинкових мереж, а капітальний ремонт будинку проводить Департамент житлового господарства Львівської міської ради, оскільки балансоутримувач зобов`язаний забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ЛКП «№504» до Департаменту житлового господарства Львівської міської ради з клопотанням про необхідність капітального ремонту житлового будинку АДРЕСА_1 , про виділення коштів для поточного ремонту житлового будинку, окремих його частин чи конструкцій. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок неналежного виконання ЛКП «№504» обов`язків з утримування житлового будинку АДРЕСА_1 , що перебуває на його балансі, ОСОБА_1 завдано майнової шкоди в розмірі 142 297,64 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ЛКП «№504». Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення 50000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 покликався на те, що йому спричинено душевні страждання у вигляді фізичного болю внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, необхідністю перебування у лікарні, у зв`язку з чим порушено його звичні відносини з близькими людьми, та пошкодженням його майна. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2345 підтверджується, що ОСОБА_1 з 22 липня 2017 року по 17 серпня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Державної прикордонної служби України з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, забій м`яких тканин правого плеча, гіпертонічна хвороба Іступеня, поширений остеохондроз хребта. Висновком експерта № 1276 від 18 серпня 2017 року встановлено, що у ОСОБА_1 за період перебування на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Державної прикордонної служби України з 22 липня 2017 року по 17 серпня 2017 року діагностовано закриту черепно-мозкова травма, струс головного мозку у вигляді вегето-судинної нестійкості, забій м`яких тканин правого плеча. Під час лікування лікарем вказаного медичного закладу виявлено наявність дрібних порізів (подряпин) на руках. Такі травми голови та правого плеча утворилися від дії тупих предметів в салоні легкового автомобіля, порізи-подряпини утворилися від дії гострих предметів, можливо від уламків розбитого лобового скла. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував те, що через неправомірні дії відповідача позивачу була завдана моральна шкода внаслідок душевних страждань та переживань, пов`язаних із заподіянням йому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, порушенням життєвого укладу у зв`язку з необхідністю стаціонарного лікування. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди, врахувавши вимоги ч. 3 ст. 23 ЦК України та роз`яснення, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», взявши до уваги характер немайнових втрат і глибину фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «№504» залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанову складено 27.05.2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.