Постанова 4803 № 201/4408/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3660/21 Справа № 201/4408/17 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа: уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: У 23 березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України та просила стягнути з прокуратури за рахунок коштів державного бюджету України 5 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 850 грн на повернення витрат, пов`язаних із проведенням експертиз, перекладів документів та отриманням правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок бездіяльності прокуратури Одеської області щодо розслідування причин смерті її чоловіка ОСОБА_2 , яка тривала понад 10 років, вона зазнала моральних страждань та вимушена була самостійно вживати заходів для встановлення дійсних обставин його смерті. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 01 грудня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто на користь ОСОБА_1 5 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 850 грн на повернення витрат за рахунок коштів державного бюджету України. Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, з наступних підстав. Судом встановлено, що в листопаді 2005 року ОСОБА_2 через морське агентство «Укркрюінг» м. Одеса працевлаштувався на теплохід «Congueror» на посаду другого помічника капітана. 15 січня 2006 року в 01 год. 00 хв. у м. Росаріо, Республіка Аргентина під час швартування судна, на якому перебував ОСОБА_2 , останній зазнав травм обох ніг, в результаті чого потерпілого доставлено до шпиталю «Mapaci» (м.Росаріо, Аргентина), де ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Згідно даних державного Регістру Громадянського Стану в м. Росаріо, провінція Санта-Фе, Республіка Аргентина 23 січня 2006 року внесений запис про смерть ОСОБА_3 з зазначенням причини смерті «насильницька смерть». 01 лютого 2006 року тіло ОСОБА_2 повернуте в Україну без частини внутрішніх органів. 09 лютого 2006 року вдова загиблого ОСОБА_1 звернулась до Чорноморської транспортної прокуратури з заявою про порушення кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_2 та крадіжки його речей та цінностей. 04 травня 2006 року Чорноморською транспортною прокуратурою прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України. 05 травня 2006 року постановою прокуратури Одеської області вказана постанова транспортної прокуратури скасована як необґрунтована з направленням матеріалів Чорноморському транспортному прокурору для додаткової перевірки та прийняття рішення в порядку статті 97 КПК України. 25 травня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України. 22 серпня 2006 року вказана постанова скасована постановою Генеральної прокуратури України з підстав неповноти проведеної перевірки звернення ОСОБА_1 20 вересня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України. 21 вересня 2006 року прокуратурою Одеської області вказана постанова скасована в зв`язку з неповним виконанням вказівок Генеральної прокуратури України та прокуратури Одеської області щодо проведеної перевірки, матеріали знову направлені Чорноморському транспортному прокурору на додаткову перевірку для прийняття рішення у порядку статті 97 КПК України. 03 жовтня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України. 08 листопада 2006 року постановою прокуратури Одеської області вказана постанова скасована, матеріали направлені Чорноморському транспортному прокурору на додаткову перевірку для прийняття рішення у порядку статті 97 КПК України з врахуванням отриманих із Аргентини матеріалів перевірки причин і обставин смерті ОСОБА_4 та видалення його внутрішніх органів. 04 грудня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України. 06 грудня 2006 року прокуратура Одеської області надала Висновок про законність прийнятого 04 грудня 2006 року рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та про відсутність підстав для його скасування з посиланням на те, що смерть ОСОБА_4 сталася на території іноземної держави Аргентини, розслідування проводилося компетентними органами Аргентини, слідством об`єктивних ознак насильницької смерті ОСОБА_4 не встановлено. 28 квітня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до прокуратури Одеської області зі скаргою на незаконність постанови від 04 грудня 2006 року з посиланням на допущені у ній конкретні протиріччя. Однак 07 червня 2007 року прокуратурою Одеської області її повідомлено про свою згоду з даною постановою та про її законність. 31 жовтня 2007 року прокуратурою Одеської області на скаргу ОСОБА_1 щодо неналежно проведеної Чорноморською транспортною прокуратурою перевірки з`ясування причин та обставин смерті її чоловіка повідомлено, що питання щодо наявності складу злочину у діях медичних працівників медичних установ Аргентини мають вирішувати компетентні органи Аргентини та роз`яснено її право звертатися до вказаних органів самостійно. Судом встановлено, що за зверненням ОСОБА_1 постановою Чорноморської транспортної прокуратури від 28 вересня 2009 року в порушенні кримінальної справи за фактом неналежного виконання медичними працівниками шпиталю «Mapaci» м. Росаріо професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_2 (стаття 140 КК України), відмовлено на підставі пункту 1 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події злочину на території України. На повторні звернення ОСОБА_1 прокуратура Одеської області повідомила заявницю про те, що вона погоджується із законністю прийнятих Чорноморською транспортною прокуратурою постанов від 04 грудня 2006 року та від 28 вересня 2009 року. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2011 року скарга ОСОБА_1 задоволена, скасовано постанови Чорноморської транспортної прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи від 04 грудня 2006 року та від 28 вересня 2009 року. Суд установив необґрунтованість, передчасність, формальність прийнятих прокуратурою рішень, неповноту та поверхневість проведеної перевірки з порушенням чинного КПК України, статті 8 КК та Конституції України. У цьому зв`язку суд зазначив, що Чорноморська транспортна прокуратура повинна була після проведення перевірки звернутись до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України з метою, щоб ці органи звернулись у відповідні міжнародні організації, МЗС України для вирішення питання про проведення слідчих дій правоохоронними органами Аргентини, чого зроблено не було. Суд постановив направити матеріали в прокуратуру Одеської області для організації проведення виконання вказаних дій. На виконання вказаної постанови відповідач передав матеріали за зверненням ОСОБА_1 до Чорноморської транспортної прокуратури, яка, в свою чергу, направила їх для додаткової перевірки та прийняття рішення до Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, після чого матеріали заяви неодноразово направлялися з одного правоохоронного органу до іншого. Постановою Чорноморської транспортної прокуратури від 13 липня 2012 року на підставі пункту 1 статті 6 КПК України відмовлено в порушенні кримінальної справи, а 16 липня 2012 року матеріали перевірки скеровані до Приморського РВ, який направив матеріали до СУР Шевченківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, який, у свою чергу, 17 вересня 2012 року прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року скаргу ОСОБА_1 на постанову СУР Шевченківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 17 вересня 2012 року задоволено, постанову скасовано. 03 червня 2014 року ОСОБА_1 за фактом загибелі чоловіка повторно звернулася до прокуратури Одеської області, яка вказане звернення направила до Чорноморської транспортної прокуратури, звідки звернення перенаправлено до Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області. 30 червня 2015 року ОСОБА_1 у скарзі до прокуратури Одеської області вимагала розібратися у фактах грубого порушення правоохоронними органами своїх обов`язків, на що листом від 02 липня 2015 року отримала від прокуратури відповідь про відсутність у розпорядженні відповідача відомостей про скасування постанови Шевченківського ВМ Приморського РВ від 17 вересня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи. 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України зі скаргою на бездіяльність прокуратури Одеської області та незаконні дії працівників останньої, яка направлена для належного реагування до прокуратури Одеської області. У свою чергу, прокуратура Одеської області перенаправила скаргу до прокуратури Приморського району м. Одеси, яка за результатами перевірки направила матеріали до СВ Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі постанови суду від 02 грудня 2013 року. 17 листопада 2015 року СВ Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області заведено кримінальне провадження за фактом неналежного виконання професійних обов`язків медичними працівниками шпиталю «Mapaci» (Росаріо, Аргентина), що призвело до смерті ОСОБА_2 (частина перша статті 140 КК України). У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області. Ухвалою слідчого-судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2016 року встановлено факт допущеної посадовими особами прокуратури Одеської області бездіяльності в частині невнесення ними відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року; зобов`язано їх внести до ЄРДР відомості про злочин відповідно до заяви позивачки. 02 липня 2016 року прокуратура Одеської області відкрила кримінальне провадження за частиною першою статті 115 КК України за фактом смерті ОСОБА_2 . За результатами досудового розслідування, приймаючи до уваги, що смерть ОСОБА_2 наступила на території іноземної держави, що обставини отримання травми і розслідування проводилися компетентними органами країни перебування судна (Аргентина) та відсутні будь-які об`єктивні дані щодо неналежного виконання медичними працівниками шпиталю «Маpaci» (Росаріо, Аргентина) своїх професійних обов`язків, а також відсутність будь-яких об`єктивних даних, які вказують на наявність ознак складу злочину або насильницької смерті ОСОБА_2 на території України, 23 грудня 2015 року СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 120151605000010843 від 17 листопада 2015 року за частиною першою статті 140 КК України та 28 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016160000000521 від 02 липня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що твердження позивача про бездіяльність прокуратури, неприйняття нею жодного рішення, невжиття заходів для встановлення винних у смерті її чоловіка є безпідставними, не відповідають дійсності, а вимоги щодо відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертиз та перекладів документів, є недоведеними. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. ч. 1 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. В силу положень статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Положеннями ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Частиною 6 статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в ст. 1167 ЦК України. Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідно до роз`яснень, викладених в ч. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Крім того, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( ст.76 ЦПК України). Частинами 1 та 2 ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження суд. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. У цьому контексті не можна не звернути увагу на практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав свою позицію щодо проведення ефективного офіційного розслідування та дотримання розумних строків. Наприклад, у рішенні у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року ЄСПЛ зазначив, що відлік перебігу розгляду кримінальної справи для вирішення питання щодо його "розумності" у сенсі ч. 1 ст. 6 Конвенції починається з моменту виявлення ставлення державних органів до особи як до підозрюваного або як до обвинуваченого у вчиненні злочину. Зокрема, відлік строку провадження може починатися з дня: взяття особи під варту; повідомлення її про порушення щодо неї кримінальної справи; початку досудового розслідування. Матеріали справи містять докази бездіяльності відповідача, які не були враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, а саме: Постанова Приморського районного суду м. Одеси від 14.04.2011 р.; Постанова Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року; ухвала Приморського районного суду м. Одеси від від 06.06.2016 р., якими підтверджено і визнано бездіяльність Прокуратури Одеської області. Враховуючи, що з 2006 р. по 2017 р. державні правоохоронні органи в особі Чорноморської транспортної прокуратури, Прокуратури Одеської області не вчинили ніякі дії на з`ясування причин та обставин загибелі чоловіка апелянта, не було внесено відомостей про злочин до ЄРДР, не було порушено кримінальне провадження за фактом загибелі ОСОБА_2 , що суперечить положенням ч.ч.1 та 2 ст. 28 КПК України, колегія суддів, встановивши фактичні обставини справи, дійшла висновку, що позивачем надано достатньо доказів про наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення для покладання на відповідача відповідальності щодо відшкодування завданої їй шкоди. Колегія суддів критично відноситься до посилань Прокуратури Одеської області про те, що звернення позивача, які було адресовано прокуратурі області, правомірно скеровувалися до Чорноморської транспортної прокуратури, яка в межах компетенції забезпечувала наглядову та іншу прокурорську діяльність, зокрема, на водному транспорті. Так, згідно ст. 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до ст. 5 Закону України Про прокуратуру, функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Колегією суддів встановлена незаконність дій державних правоохоронних органів в особі Чорноморської транспортної прокуратури, Прокуратури Одеської області, починаючи з 2006 р. по 2017 р., у зв`язку з чим, перекладання Прокуратурою Одеської області своїх повноважень на Чорноморську транспортну прокуратуру не звільняє її від відповідальності за бездіяльність, необгрунтованість прийнятих ними рішень, які були скасовані як незаконні та безпідставні. Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що бездіяльність відповідача спричиняє відчуття: невизначеності, невпевненості, незахищеності; неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки; невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів, тощо. Вказане тривало протягом тривалого часу та триває і по даний час та потребує для позивача докладення додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки стосовно себе. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Колегія суддів погоджується із визначеним позивачем розміром відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад розумності та справедливості. На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі обставини справи не встановив, що призвело до ухвалення рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди у розмірі 5 000 000,00 грн, яке підлягає скасуванню. Однак, колегія суддів не погоджується з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути. Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частин першої четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Так, в матеріалах справи на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу було надано: копію договору про надання правової допомоги від 20.03.2017 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2123 на ім`я ОСОБА_5 , копію договору про надання правової допомоги від 01.10.2007 р., укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , копії актів приймання-передачі від 31.12.2007 р. на суму 2000 грн, від 31.12.2008 р. на суму 12 000,00 грн, від 31.07.2009 р. на суму 7000,00 грн, копія договору № 11/24 від 24.11.2009 р., виписка по рахунку ПАТ АКБ Базис. А тому, враховуючи надані позивачем докази, доведеною та документально підтвердженою сумою витрат на правову допомогу є 49 000,00 грн. В іншій частині, а саме, в частині стягнення 720 грн, 1430 грн, 3600 грн на переклад документів, 1600 грн на легалізацію документів з нотаріальним посвідченням та перекладом задоволенню не підлягають, оскільки такі витрати не відносяться до витрат в розумінні частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 ЦПК України. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 5 000 000,00 грн та 49 000,00 грн на повернення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з Прокуратури Одеської області на користь держави судовий збір у розмірі 16 800,00 грн. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа: уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 5 000 000,00 грн та 49 000,00 грн на повернення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України. Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь держави судовий збір у розмірі 16 800,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова