Постанова Київський апеляційний суд № 363/3453/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ====================================================================== Справа №363/3453/20 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д. Провадження №22-ц/824/7286/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 5 000,00 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним і банком кредитний договір, що підтверджується підписом відповідача. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 14 липня 2020 року у останнього виникла заборгованість у розмірі 16317,84 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 11442,99 грн.; заборгованість за поточним тілом - нуль грн., заборгованості за нарахованими відсотками - нуль грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 4874,85 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 - нуль грн., нарахована пеня - нуль грн., нарахована комісія - нуль грн. На підставі викладеного в позові, банк просив суд першої інстанції позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача вказану заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги банк зазначає, що банком на обґрунтування своїх позовних вимог було надано суду першої інстанції копію заяви, Витяг з Умов та правил, Тарифи, розрахунок заборгованості, однак суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам. На підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, відповідачем надано до суду анкету-заяву від 28 квітня 2011 року. Таким чином, сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто згоди з усіх істотних умов, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставних висновків, що відсоткова ставка не узгоджена сторонами. Окрім того, відповідач особистим підписом засвідчив, що згоден, що підписана ним заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг. В доводах апеляційної скарги, банк також зазначає, що одночасно з підписанням анкети-заяви відповідачем була також підписана довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій і було встановлено базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір щомісячний платежів, строк їх внесення, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, тобто сторони погодили всі істотні умови договору. Разом з тим, відповідач користувався виданими йому кредитними картками, що свідчить про визнання відповідачем факту заборгованості та укладення між сторонами кредитного договору Також в апеляційній скарзі банк зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів, суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки за користування кредитними коштами в порядку визначеному ст. 625 ЦК України. Відповідачем також не оскаржувалась дійсність укладеного договору. Оскаржуване рішення суду не лише призвело до нехтування принципами оплатності кредитного договору, а ще й завдає істотної шкоди усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не встановив дійсного розміру заборгованості за процентами та неустойкою, що призвело до передчасних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, банк просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У зв`язку з тим, що в порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, а відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності такого відзиву. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 травня 2021 року було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 28.04.2011 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі. АТ КБ «Приватбанк», як на підтвердження вимог статті 1054 ЦК України, щодо виконання своїх зобов`язань, а саме надання позивачем відповідачу грошових коштів за договором б/н від 28 квітня 2011 року, надано виписку з карткових рахунків ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , а також довідку про відкриття карткових рахунків № НОМЕР_1 відкритого 10 липня 2017 року, № НОМЕР_2 відкритого 05 лютого 2018 року, № НОМЕР_5 відкритого 29 жовтня 2018 року та № НОМЕР_4 відкритого 08 квітня 2019 року. Як вбачається з довідки виданої АТ КБ «Привабанк», про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної корти оформленої на ім`я ОСОБА_1 , по картковому рахунку № НОМЕР_1 відкритому 10 квітня 2017 року встановлено кредитний ліміт 5 000,00 грн. З копії анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 28 квітня 2011 року, яка подана позивачем, не містить розмір наданих кредитних коштів, процентної ставки за користування кредитом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги та не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених в позові обставин. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого. Відповідно до ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії на отримання вказаного доказу. Як передбачено у ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів у справі. Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. У відповідності до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього ж Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, вказані умови використання кредитних карт АТ КБ Приватбанку, Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт. Згідно п. 2.1.1.2. вищевказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата отримання картки, вказана у заяві. Разом із тим, в заяві позичальника від 28 квітня 2011 року процентна ставка не встановлена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді грошової суми та її визначеному розмірі, не вказано суму кредитного ліміту, натомість надана суду анкета-заява містить лише ідентифікаційні та паспортні дані відповідача, що позбавляє можливості суд встановити характер реальних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі. Також слід зазначити, що до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надана банком Анкета-заява разом у Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку не може складати кредитний договір. Відповідно правильним є і висновок суду першої інстанції, що не підлягають до задоволенні і позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом. Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий суду розрахунок не може вважатися належним та допустимим доказом з урахуванням того, що він не є доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову, не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, не може підтверджувати існування боргу, так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Щодо наданої суду виписки про рух коштів, то судом апеляційної інстанції перевірено належність та допустимість наданої виписки та встановлено, що банком здійснювалось автоматичне списання відсотків, пені та штрафів за користування відповідачем кредитними картками всупереч тому, що в анкеті-заяві, яка була підписана відповідачем у квітні 2011 року не було встановлено розмір таких відсотків, а також розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а тому таке списання грошових коштів ставить під сумнів правомірність дій банку. Також судом апеляційної інстанції, за вирахуванням автоматично списаних банком грошових коштів, було встановлено, що у відповідача, згідно наданої суду виписки, відсутня заборгованість перед банком по тілу кредиту. Щодо довідки про умови кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_1 , яка долучена до апеляційної скарги, то подані докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази у справі з урахуванням вимог ст. 367 ЦПК України та того, що вони не були надані суду першої інстанції як доказ та не були предметом дослідження судом першої інстанції, а банком не було наведено поважних причин, які б унеможливлювали подання таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції. Окрім того, банком було подано до суду першої інстанції заяву про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та за відсутності банку за наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 48-49), відповідно саме на банк покладено тягар доказування заявлених позовних вимог. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв, а тому доводи апеляційної скарги про обов`язок суду стягнути відсотки за користування кредитними коштами в порядку ст. 625 ЦК України є безпідставними, так як суд першої інстанції розглядає справи виключно в межах заявлених позовних вимог. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване судове рішення повною мірою відповідає вказаним вимогам та не може бути скасовано з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 82, 367, 369, 374, 375 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Судді: