Постанова Київський апеляційний суд № 372/1756/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 372/1756/19 провадження номер: 22-ц/824/3750/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «УкрСиббанк» - адвоката Гладиш Ярослави Миколаївни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року у складі судді Зінченка О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору споживчого кредитування та договорів поруки недійсними, В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про визнання договору споживчого кредитування та договорів поруки недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11353836000, відповідно до умов якого банк надав йому кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 150 000 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 727 800 грн 00 коп., а він зобов`язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 30 травня 2016 року, та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15% річних, у разі, якщо не застосовується інший розмір відсоткової ставки відповідно до розділу 5 кредитного договору. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №207924, а також між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №207926, відповідно до яких поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором. Позивачі вказували, що договір про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року та договори поруки №207924, №207926 від 30 травня 2008 року, вони не підписували. Вважають, що зміст договору про надання споживчого кредиту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про Національний банк України», а тому банком порушено права позичальника, як споживача кредитної послуги. Зазначали, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив позичальника про можливі ризики збільшення вартості кредиту. Також вказували, що договір споживчого кредитування укладено в іноземній валюті, що суперечить вимогам законодавства, зважаючи на те, що єдиним законним платіжним засобом в України є гривня. З урахуванням наведеного, позивачі просили визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір поруки №207926 від 30 травня 2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір поруки № 207924 від 30 травня 2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 від 30 травня 2018 року. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 Визнано недійсним договір поруки №207926 від 30 травня 2008 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір поруки №207924 від 30 травня 2018 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Гладиш Я.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв до уваги доказ, що не може вважатись належним та допустимим, оскільки висновки почеркознавчих експертиз, які надані представником позивачів, проводились по електрофотокопіях договорів, експерт не досліджував оригінал договору споживчого кредитування та оригінали договорів поруки. Крім того, з вказаних експертиз вбачається про ймовірність не підписання оскаржуваних правочинів, а тому висновки експерта є сумнівними. Вказує, що банком виконані всі вимоги законодавства щодо повідомлення позичальника про всі істотні умови договору у відповідності до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується пунктом 7.13 договору про надання споживчого кредиту. Матеріали справи не містять жодного доказу, який би доводив факт умисних дій, чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника та, що доводили б заперечення або замовчування банком наявності обставин, які можуть перешкодити вчиненню договору про надання споживчого кредиту, позичальником суду не надано. Позивачі не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11353836000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 150 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент укладення договору еквівалентно 727 800 грн 00 коп., а позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 30 травня 2016 року, та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15,00 % річних, у разі, якщо не застосовується інший розмір відсоткової ставки відповідно до розділу 5 кредитного договору (а.с.168-174, т.1). Відповідно до додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту погашення кредиту повинно відбуватись щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору (а.с.175-177, т.1). Згідно з пунктом 1.3.4 договору про надання споживчого кредиту строк сплати процентів з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за які були нараховані проценти. На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту, 30 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №207924, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов`язалась перед кредитором відповідати за невиконання позичальником ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту в повному обсязі (а.с.184, т.1). Також 30 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №207926, за яким ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання позичальником ОСОБА_1 усіх його зобов`язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту в повному обсязі (а.с.185, т.1). Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались, зокрема, на те, що договір про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року та договори поруки №207924, №207926 від 30 травня 2008 року, вони не підписували. На підтвердження вказаних обставин представник позивачів - адвокат Стельникович С.А. надав суду першої інстанції копії висновків експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №118/12-2019 від 13 грудня 2019 року, №119/12-2019 від 13 грудня 2019 року та №122/12-2019 від 14 січня 2020 року. Так, відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 118/12-2019 від 13 грудня 2019 року, який складено експертом Українського незалежного інституту судових експертиз за заявою адвоката Стельниковича С.А. в інтересах ОСОБА_3 , встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого міститься в графі «Поручитель» на першому аркуші електрофотокопії договора поруки № 207926 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ймовірно виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого міститься в графі: «Поручитель: ОСОБА_3 » на другому аркуші електрофотокопії договора поруки № 207926 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ймовірно виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого міститься в графі: «Поручитель:» в нижньому правому куті другого аркуша електрофотокопії договора поруки № 207926 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ймовірно виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с.105-113, т.1). Відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 119/12-2019 від 13 грудня 2019 року, який складено експертом Українського незалежного інституту судових експертиз за заявою адвоката Стельниковича С.А. в інтересах ОСОБА_2 , встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься в графі «Поручитель» на першому аркуші електрофотокопії договора поруки № 207924 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься в графі: «Поручитель: ОСОБА_2 » на другому аркуші електрофотокопії договора поруки № 207924 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься в графі: «Поручитель:» в нижньому правому куті другого аркуша електрофотокопії договора поруки № 207924 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ймовірно виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с.114-122, т.1). Відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №122/12-2019 від 14 січня 2020 року, який складено експертом Українського незалежного інституту судових експертиз за заявою адвоката Стельниковича С.А. в інтересах ОСОБА_1 , встановлено, що підписи від імені позичальника ОСОБА_1 , зображення яких містяться в електрофотокопії договора про надання споживчого кредиту № 113538366000 від 30 травня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення №929 АКІБ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 , в графі: «(підпис)» в нижньому правому куті першого - шостого аркушів електрофотокопії договора та в графах: «(підпис) ( ОСОБА_1 )» на останньому аркуші електрофотокопії договора, а також підпис під текстом останнього аркуша Графіку погашення кредиту в графі: «(підпис) ( ОСОБА_1 )», ймовірно виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.123-132, т.1). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що викладена у оспорюваних договорах інформація підтверджує дотримання банком вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3.1 постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808. Разом з тим, суд дійшов висновку, що надані представником позивачів висновки експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №118/12-2019 від 13 грудня 2019 року, № 119/12-2019 від 13 грудня 2019 року та № 122/12-2019 від 14 січня 2020 року, є належними доказами, які не суперечать іншим даним, встановлених під час розгляду справи та не спростовані будь-якими іншими доказами, наданими сторонами. За таких обставин суд дійшов висновку про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року, договору поруки №207926 від 30 травня 2008 року та договору поруки №207924 від 30 травня 2018 року, на підставі ст.ст.203, 215 ЦПК України. Проте, колегія суддів в повній мірі не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про визнання належними доказами висновки експерта №118/12-2019, №119/12-2019, №122/12-2019, яким встановлено ймовірність не підписання позивачами оспорюваних правочинів, що стало підставою для визнання недійсними договору споживчого кредитування №11353836000 від 30 травня 2008 року, договору поруки №207926 від 30 травня 2018 року та договору поруки №207924 від 30 травня 2018 року, є необґрунтованим з таких підстав. У ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України). Відповідно до ст.76 ЦПК України висновок експерта не є доказом, а лише процесуальним джерелом до­­ка­­зів, а доказами є фактичні дані, отримані у передбаченому ЦПК порядку, що мають значення для справи та підлягають доказуванню. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Тобто, висновок експерта може стати доказом у справі тільки за умов що він: містить фактичні дані, тобто такі, що є беззаперечними та не викликають сумніву, отриманий з дотриманням встановленого порядку, має значення для справи та належить до обставин, що підлягають доказуванню. Водночас, з наданих суду представником позивачів суду першої інстанції висновків експерта не вбачається про їх категоричність, в свою чергу необхідно зазначити, що ймовірні висновки щодо обставин підписання оспорюваних правочинів позивачами містять у собі припущення про факти і тому вони не можуть розглядатися як належні докази у розумінні ст.77 ЦПК України. Інших доказів, які б свідчили про непідписання позивачами оспорюваних правочинів матеріали справи не містять. Із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи позивачі до суду не звертались. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що надані представником позивачів висновки експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи №118/12-2019 від 13 грудня 2019 року, № 119/12-2019 від 13 грудня 2019 року та № 122/12-2019 від 14 січня 2020 року, не є належними та достатніми доказами на підтвердження того, що позивачі не підписували оспорювані правочини. Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведеного вище не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦПК України. З наведених підстав рішення суду першої інстанції не може бути в залишене та підлягає скасуванню. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі також посилались на те, що зміст договору про надання споживчого кредиту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України «Про Національний банк України», а тому банком порушено права позичальника, як споживача кредитної послуги. Зазначали, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив позичальника про можливі ризики збільшення вартості кредиту. Також вказували, що договір споживчого кредитування укладено в іноземній валюті, що суперечить вимогам законодавства, зважаючи на те, що єдиним законним платіжним засобом в України є гривня. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Зі змісту договору про надання споживчого кредиту №11353836000 від 30 травня 2008 року вбачається, що позичальник ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, йому була надана повна інформація щодо умов кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказаним договором встановлено порядок повернення кредиту, який містить детальний розпис сум повернення кредитних коштів та їхній порядок сплати. За правилами ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання оспорюваних договорів, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15і 23цього Закону. Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання оспорюваних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому). Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання оспорюваних договорів, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом ст.1054 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов`язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту. Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до пункту 1.1 договору про надання споживчого кредиту сторони погодили, що позичальник, укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використання за цільовим призначенням згідно умов цього договору. У пункті 7.5 (абз.4) договору про надання споживчого кредиту встановлено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує те, що на дату укладання договору є клієнтом банку, ознайомлений з тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та тарифами банку, що викладені у додатку № 3 до договору. Відповідно до пункту 7.13 договору про надання споживчого кредиту сторони домовились, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі та позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно з вимогами законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, договір про надання споживчого кредиту містить наступні умови: мету надання кредиту; форми його забезпечення; розмір процентів за користування кредитом; суму кредиту, строк, на який надається кредит; детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Із загальних умов укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту № 11353836000 від 30 травня 2008 року вбачається, що сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, суми кредиту, дати видачі кредиту, річної відсоткової ставки, сплати усіх платежів за кредитним договором, умов повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядку їх сплати, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору, умов забезпечення кредиту. Отже, підписуючи договір про надання споживчого кредиту, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені договором. ОСОБА_1 ознайомлений з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами на кожній сторінці. Договір про надання споживчого кредиту містить всі передбачені законодавством умови договору. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту. При підписанні цього договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами, а саме: підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, тим самим не заперечував щодо умов договору, крім того, не оскаржував та виконував умови договору протягом тривалого часу. Тому доводи позивачу про те, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту банком було допущено порушення законодавства про захист прав споживачів, зокрема, не надано повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним, апеляційний суд не приймає до уваги з наведених вище підстав. Позивачами не доведено, що при укладенні позичальником договору про надання споживчого кредиту йому не було надано інформацію, яка б не давала можливості в повній мірі усвідомлювати, який договір він укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення його прав. Що стосується доводів позову про те, що у порушення вимог закону договір про надання споживчого кредиту правочин укладено в іноземній валюті, що суперечить вимогам законодавства, зважаючи на те, що єдиним законним платіжним засобом в України є гривня, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. У ст.192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, ч.2 ст.533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, від якого не знайшов підстав відступити Верховний Суд. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц дійшла висновку, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що положення чинного законодавства, хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодився позичальник, тому підстав для задоволення позову з цих підстав у суду не має. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку суду про те, що викладена у оспорюваних договорах інформація підтверджує дотримання банком вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3.1 постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання оспорюваних правочинів недійсними з тих підстав, що позивачі їх не підписували, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів з наведених вище підстав. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1261 грн 20 коп. (а.с.1, т.2). Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення і в задоволенні позовних вимог відмовляє, то понесені відповідачем судові витрати підлягають стягненню з позивачів на його користь у розмірі по 420 грн 40 коп., з кожного окремо. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «УкрСиббанк» - адвоката Гладиш Ярослави Миколаївни задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору споживчого кредитування та договорів поруки недійсними - відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» сплачений судовий збір по 420 грн 40 коп., з кожного окремо. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: