Постанова Черкаський апеляційний суд № 695/2425/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/815/21Головуючий по 1 інстанції Справа №695/2425/19 Категорія: Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року :Черкаський апеляційний суд в складі: суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року, ухвалене в складі судді Середи Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, повний текст рішення виготовлений 25 лютого 2021 року, - в с т а н о в и в : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, обґрунтовуючи позовні вимоги, з врахуванням поданої у березні 2020 року заяви про збільшення позовних вимог, тим, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів були задоволені та відповідно було солідарно стягнуто з відповідачів на користь позивача суму коштів в розмірі 20 000 доларів США, що в перерахунку на гривні складає 541 600 гривень. Постановою апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року було скасовано рішення суду першої інстанції, однак постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року постанову суду апеляційної інстанції було скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі виникли зобов`язальні відносини, які випливають із складених відповідачем розписок, зокрема щодо сплати коштів у розмірі 20 000 доларів США не пізніше ніж до 01 жовтня 2015 року. Оскільки ці кошти не були сплачені у встановлений строк, з 01 жовтня 2015 року відповідачі є такими, що безпідставно користуються відповідними грошовими коштами та є такими, що прострочили виконання відповідного обов`язку по поверненню коштів. В ч.2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором чи законом. Оскільки відповідачі прострочили виконання своїх зобов`язань перед позивачем щодо повернення коштів в сумі 20 000 доларів США у період з 01 жовтня 2015 року по 25 березня 2020 року (1638 днів), наявна необхідність стягнення з них в солідарному порядку суми 3% річних за період прострочення, розмір якої становить 2692,60 доларів США (20000х1638/365х0,03), що в перерахунку на гривню станом на 25 березня 2020 року становить 74773,50 гривень. У договорі позики (розписці) проценти не були встановлені, тому позивач, посилаючись на ч.1 ст. 1048 ЦК України вважає, що з відповідачів в солідарному порядку підлягають стягненню відсотки у період дії договору позики з 10 жовтня 2012 року до 01 жовтня 2015 року в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 7753,97 доларів США, що в перерахунку на гривню становить 215 327,74 гривні та суму відсотків за період користування сумою позики з 01 жовтня 2015 року до 25 березня 2020 року у розмірі 14672, 19 доларів США, що в перерахунку на гривню станом на 25 березня 2020 року становить 407446,71 гривень. Також, подаючи заяву про збільшення позовних вимог, позивач просив суд визнати поважними та поновити строки позовної давності, вважаючи, що строки для звернення до суду із даними вимогами не є пропущеними та мають відраховуватись з дня, коли він дізнався про порушення його відповідних прав тобто з дня коли Верховним Судом було прийнято рішення суду (29 травня 2019 року), яким встановлено обставини порушення відповідних прав позивача відповідачами, адже до того часу було чинне рішення Черкаського апеляційного суду від 06 лютого 2018 року, яким вимоги позивача були визнані необґрунтованими. На підставі викладеного позивач просив суд визнати поважними та поновити строки для подання позову з підстав, викладених у заяві про збільшення позовних вимог. Стягнути з відповідачів солідарно на його користь 3% річних за період з 01 жовтня 2015 року до 25 березня 2020 року в сумі 2692,60 доларів США, що в перерахунку на гривню станом на 25 березня 2020 року становить 74773,50 гривень. Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача суму відсотків за період дії договору позики 10 жовтня 2012 року 01 жовтня 2015 року в розмірі 7753,97 доларів США, що в перерахунку на гривню станом на 25 березня 2020 року становить 215327,74 гривень. Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача суму відсотків за період користування сумою позики з 01 жовтня 2015 року по 25 березня 2020 року в розмірі 14672,19 доларів США, що в перерахунку на гривню станом на 25 березня 2020 року становить 407446,71 гривень. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами в ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір процентів від суми позики, положення частини 1 статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Відмова в позові щодо стягнення 3% річних на підставі ст..625 ЦК України мотивована тим, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки про порушення свого права йому стало відомо з 29 травня 2019 року, день коли Верховним Судом було ухвалено судове рішення та встановлено порушення права позивача, а у випадку якщо такий строк сплив, він мав бути поновлений, оскільки до прийняття рішення Верховним Судом, чинною була постанова апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позову. Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення суми 3% річних мав би їх задовольнити. Підлягали стягненню з відповідача і проценти на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, з тих підстав, що при стягненні суми, судом був визначений еквівалент у гривні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Відзив обґрунтований тим, що позивач пропустив строк позовної давності, відносини які виникли між сторонами не є договором позики, а тому до них не можна застосувати норми статті 1048 ЦК України, та оскільки грошове зобов`язання виражене в іноземній валюті до таких відносин не можна застосувати проценти на рівні облікової ставки НБУ. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, на яку позивач посилався при зверненні до суду, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Вказана норма знаходиться в главі 71 «Позика.Кредит.Банківський вклад.» З зазначених норм права слідує, що правила частини 1 статті 1048 ЦК України, щодо розміру процентів, відносяться до правовідносин, які виникають на підставі укладеного договору позики, або іншого договору, в якому проценти визначені законом як істотна умова договору. Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судами розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 6 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 541600 гривень боргу за грошовими зобов`язаннями. Постановою апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 6 грудня 2017 року скасовано. Позовні вимоги залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року постанову Апеляційного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року та додаткову постанову Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2018 року скасовано, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 грудня 2017 року залишено в силі. Під час розгляду вказаної справи суди встановили, що грошове зобов`язання виникло внаслідок розподілу між сторонами спадщини. Розмір такого зобов`язання становив 20000 доларів США, який в подальшому судом було переведено в гривневий еквівалент, і виконано таке зобов`язання повинно було на наступний день після продажу нежитлових приміщень, але не пізніше 01.10.2015 року, однак було порушено. Таким чином природою виникнення грошового зобов`язання між сторонами не був укладений договір позики, або інший договір, в якому проценти визначені законом як істотна умова договору, а відтак правила щодо процентів зазначені в частині 1 статті 1048 ЦК України на вказані правовідносини не розповсюджуються. З вказаних підстав не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення процентів на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.(ч.1 ст.612 ЦК України) Зазначеними вище рішеннями судів, встановлено порушення відповідачами грошового зобов`язання перед позивачем та не виконання його у строк до 1 жовтня 2015 року, а відтак наявні підстави для застосування наслідків встановлених ч.2 статті 625 ЦК України щодо 3% річних від простроченої суми. Відповідачі звернулись до суду із заявою про застосування строків позовної давності. Вирішуючи спір в цій частині суд виходить з наступного. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання. Разом з тим главою 19 ЦК Українивизначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. До суду позивач звернувся з позовом 8 липня 2019 року, тому позовна давність за період з липня 2016 року не спливла і за вказаний період вимоги про стягнення 3% підлягають задоволенню. Сума яка підлягає стягненню за 3 роки і 8 місяців становить 61094 гривни. Інша частина заявлених вимог не підлягає задоволенню в зв`язку зі спливом строку позовної давності. При цьому вказані позивачем причини для його поновлення не є поважними, оскільки не є тими причинами які створювали об`єктивні, непереборні труднощі для пред`явлення ним позову. Суд першої інстанції зазначені норми права та обставини справи не врахував, в зв`язку з чим, вказане рішення підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення яким: Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 61094 гривни. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції пропорційно до задоволених вимог по 470 гривень 84 копійки з кожного. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 27 травня 2021 року. Судді