Постанова Харківський апеляційний суд № 638/5995/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «24» травня 2021 року м. Харків справа № 638/5995/16-ц провадження № 22ц/818/3211/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М. за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року в складі судді Подус Г.С. в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон. Заява мотивована тим, що на виконанні державного виконання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Щедріної В.Р. перебуває виконавче провадження №56282248 з примусового виконання виконавчого листа №638/5995/16-ц від 29 березня 2019 року, що виданий Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 5 782 884,00 грн. Виконавцем накладено арешт на його майно та кошти як боржника в межах суми стягнення за виконавчим документом. Вказав, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року задоволено подання державного виконавця та тимчасово обмежено його у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа громадянина України для виїзду за кордон до повного виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду у справі №638/5995/16-ц. Зазначив, що наразі він не працевлаштований та не має стабільного доходу, що ускладнює повернення боргу. Разом з тим, він не ухиляється від виконання рішення суду, не приховує свої доходи та майно, на яке може бути звернено стягнення, що підтверджується реалізацією належних йому транспортних засобів «VOLKSWAGEN TOUREG» та «LEXUS GX 460» на користь ОСОБА_2 . Вказав, що на праві власності йому зараз належить лише квартира, яка є єдиним житлом для нього та його родини. Його дружина перебуває у декретній відпустці, та він вимушений одноособово утримувати всю сім`ю, що є майже неможливим через відсутність роботи та доходів. Зазначив, що 04 січня 2021 року він отримав запрошення на роботу до Французької Республіки від спрощеного акціонерного товариства «БЕК Констрюксьйон Прованс». Йому запропоновано прибути з 31 березня 2021 року до м. Марсель. Враховуючи його фінансове становище отримання роботи за кордоном є єдиною можливістю виконання рішення суду. Реалізація права на працю за кордоном в даному випадку не є способом ухилення від виконання рішення суду, а навпаки є можливістю покращення матеріального стану з метою погашення бору. Вказав, що ухвала про встановлення щодо нього тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон постановлена передчасно. Просив скасувати встановлене ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року у справі № 638/5995/16-ц тимчасове обмеження його у праві виїзду. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки наведеному ним аргументу щодо отримання запрошення на роботу за кордоном та можливості працевлаштуватися у Франції з метою одержання доходу для виконання рішення суду. Докази вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, відсутні. Дійсно, 07 травня 2018 року належний йому автомобіль «PORCHE PANAMERA» перереєстровано на іншу особу, однак він не відчужував автомобіль з метою ухилення від виконання рішення суду, а лише мав намір посвідчити довіреність для виїзду за кордон, будучи впевненим, що автомобіль відчужити неможливо. З власниками автомобіля він не спілкувався та навіть не знайомий. Вчинення ним протиправних дій у кримінальному провадженні не підтверджено. Вся його подальша поведінка протягом трьох років свідчить про добровільне виконання рішення суду. Жодних дій щодо відчуження іншого свого майна він не вчиняв, не приховував його, не перешкоджав реалізації. Продовження дії тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон щодо нього є непропорційним та невиправданим. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу суду скасувати. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстав для скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України немає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 26 серпня 2014 року в сумі 5 782 884,60 грн, з яких: 5 340 838,60 грн - основна сума заборгованості; 442 046,00 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по оплаті судового збору в сумі 6 890,00 грн. Рішення набрало законної сили 03 березня 2018 року та є чинним. На виконанні державного виконання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Щедріної В.Р. перебуває виконавче провадження №56282248 з примусового виконання виконавчого листа №638/5995/16-ц від 29 березня 2018 року, що виданий Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 5 782 884,00 грн. У межах виконавчого провадження реалізовано належний ОСОБА_1 автомобіль «VOLKSWAGEN TOUREG», номер НОМЕР_1 , від продажу якого 24 вересня 2018 року до відділу виконавчої служби надійшли кошти у розмірі 311 360,00 грн, з яких стягувачу перераховано 282 929,09 грн, що підтверджується постановою про зняття арешту з майна від 25 вересня 2018 року, розпорядженням № 56282248 від 25 вересня 2018 року (а. с. 19-20). З відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року подання державного виконавця Щедріної В.Р. про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа задоволено та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа громадянина України для виїзду за кордон до повного виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду по справі №638/5995/16-ц від 04 жовтня 2017 року. Як вбачається із зазначеної ухвали при розгляді подання встановлено, що вже після набрання рішенням суду законної сили, а саме 07 травня 2018 року, ОСОБА_1 належний йому автомобіль «PORSCHE PANAMERA», номер НОМЕР_2 , перереєстровано на іншу особу. 03 травня 2019 року до Шевченківського відділу державної виконавчої служби надійшла ухвала Дзержинського районного суду м. Харків у справі № 638/16114/18 (провадження 1-кс/638/1882/19) про тимчасовий доступ до речей та документів на підставі матеріалів досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 4 статті 19, частиною 1 статті 364, частиною 2 статті 382, частиною 2 статті 388 КК України. ОСОБА_1 всупереч ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року про забезпечення позову, якою накладено арешт на майно, що належить йому, провів перереєстрацію автомобіля «PORSCHE PANAMERA», номер НОМЕР_3 на іншого власника. ОСОБА_1 знав про факт накладання арешту та неодноразово намагався припинити дію ухвали шляхом подачі різного роду заяв та клопотань до Дзержинського районного суду м. Харкова. З акту про проведені електронні торги за зведеним виконавчим провадженням №56305145 від 24 січня 2020 року вбачається, що реалізовано арештоване майно ОСОБА_1 , а саме автомобіль «LEXUS GX 460», номер НОМЕР_4 , сума за продаж якого склала 674 500,00 грн (а. с. 21). Як вбачається з листа від спрощеного акціонерного товариства «БЕК Констрюксьйон Прованс» від 04 січня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано підписати трудовий договір до 31 січня 2021 року включно та прибути, починаючи з 31 березня 2021 року за місцем роботи (а. с. 10-13). Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон. Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Частинами 5-8 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Як вбачається з другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98). У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості. Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи. При цьому, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт , Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...". З матеріалів справи вбачається, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України застосовано судом як захід забезпечення виконання судового рішення у зв`язку з тим, що він ухиляється від виконання рішення суду від 04 жовтня 2017 року у справі № 638/5995/16-ц. На даний час рішення суду не виконане, заборгованість не погашена. Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що цивільним процесуальним законом унормовано порядок розгляду судом питання про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Зокрема, частиною 6 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. Отже, поставлене ОСОБА_1 питання належало розглянути в судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. Однак, при розгляді заяви судом першої інстанції не залучено стягувача ОСОБА_2 . Як вбачається з довідки від 15 лютого 2021 року розгляд заяви відбувся за відсутності учасників справи (а. с. 26). Таким чином, вимог закону щодо обов`язкової участі державного виконавця у розгляді заяви також не дотримано. Розглянувши справу без повідомлення стягувача та у відсутність державного виконавця, суд першої інстанції порушив встановлений порядок вирішення питання про скасування обмеження у праві виїзду, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду у порядку, встановленому законом, однак, з інших мотивів ніж ті, які викладені в апеляційній скарзі, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п. 1, 4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.